Розробка рекомендацій підвищення рівня ділової і ринкової активності підприємства.

Ділову активність і динамічність діяльності підприємства аналізують на основі певної системи показників, склад, інтерпретація і критерій оцінки яких задаються суб’єктами аналізу відповідно до їх мети і мотивації.

У широкому розумінні ділова активність охоплює весь спектр зусиль, спрямованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіталу. Ділова активність підприємства вивляється у динамічності її розвитку, досягненні поставлених завдань, ефективному використанні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту.

Кількісна оцінка і аналіз ділової активності можуть бути здійснені за такими напрямками:

- ступінь виконання програми за основними показниками, забезпечення заданих темпів їх зростання;

- рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

З метою порівняльної якісної характеристики положення підприємства в регіоні, в галузі, в цілому у сфері прикладання капіталу співставляють його індивідуальний рівень за обсягом реалізації, сегментом ринку збуту, конкурентноздатністю продукції, наявністю і обсягом зовнішньоекономічних експортних зобов’язань та рівнем їх виконання, потужністю матеріально-технічної бази, класністю управлінського персоналу, репутацією підприємства з аналогічними характеристиками інших господарюючих об’єктів у цій сфері бізнесу. Оскільки перераховані вище критерії оцінки часто не мають кількісного вираження, то з метою отримання певної рангованої узагальнюючої характеристики можуть бути використані відомі експертні прийоми рейтингової оцінки.

Показники, які відносять до групи так званої ділової (бізнес-) активності, характеризують підприємство як суб’єкт господарювання в найзагальнішому плані з точки зору кількісної оцінки результативності основної діяльності.

Серед них можна виділити показники абсолютного рівня масштабів і ефекту від діяльності - це обсяг виторгу від реалізації продукції (аналог показника обсягу продажу у зарубіжній практиці), чистий прибуток і групу показників відносної результативності фінансово-господарської діяльності (рентабельність) та ефективності використання всіх груп задіяних ресурсів.

Кількісний аналіз показників абсолютного ефекту діяльності передбачає оцінку ступеня виконання завдання (програми) за показниками обсягу реалізації продукції, отриманого прибутку, їх динаміки, а також співставлення темпів зміни деяких показників.

Так, в загальному випадку позитивно слід оцінити наступне співвідношення: темп зміни чистого прибутку перевищує темп зміни обсягу реалізації, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва і обігу; темп зміни обсягу реалізації перевищує темп зміни авансованого капіталу (економічного потенціалу), що свідчить про поліпшення використання ресурсів підприємства; а темп зміни потенціалу (активів) зростає (перевищує 100%).

Однак, в практиці діяльності підприємства можливі окремі випадки відхилення від цього “золотого правила економіки”, які зумовлені певними обставинами і не можуть бути розцінені як однозначно негативні явища. Так, наприклад, введення і освоєння нових потужностей, модернізація виробничого процесу супроводжуються значними вкладеннями ресурсів (що неминуче призведе до різкого зростання темпів зміни авансованого капіталу) і не обов’язково супроводитимуться синхронними або випереджуючими темпами зміни обсягу продукції. Крім того, таке співставлення може не мати сенсу через спотворюючий вплив інфляційних процесів.

Група показників відносної оцінки результативності діяльності і ефективності використання потенціалу значною мірою розкриває вагомість досягнутого абсолютного результату через співставлення отриманого ефекту з витратами або ресурсами, спожитими для досягнення цього ефекту. Відносний характер цих показників дозволяє застосовувати їх як для порівняльних оцінок у просторі, так і у динаміці.

Економічну результативність діяльності підприємства найповніше ілюструють показники рентабельності. В країнах з ринковою економікою найчастіше використовують показники рентабельності авансованого і власного капіталу, розраховані з використанням у чисельнику прибутку до оподаткування або чистого прибутку. Правомірним є застосування інших показників рентабельності: виробничих засобів (фондів), реалізованої продукції, фінансових вкладень, окремих видів продукції, а також показника періоду окупності власного капіталу як відношення середньої величини власного капіталу до чистого прибутку.

Зростання всіх перерахованих показників, крім останнього, в динаміці розглядається загалом як позитивна тенденція. За винятком особливих ситуацій, коли, наприклад, за умови значних інвестицій у переоснащення, пов’язаних з переходом на нові технології чи виробництво нових видів продукції, можливе тимчасове зниження рівня показників рентабельності.

Іноді високе значення відносної прибутковості підприємства є наслідком надто ризикованої стратегії підприємства, що супроводжується, як правило, значним використанням залучених коштів. Зростання фінансової залежності підсилює бізнес-ризик, що в кінцевому випадку може при несприятливих для підприємства умовах призвести до його банкрутства.

У процесі аналізу можуть бути використані детерміновані факторні моделі, що дозволяють виявити і дати оцінку впливу основних факторів на зміну результативного показника. Так, відома фірма “Дюпон” використовує для факторного аналізу наступну детерміновану модель:

ЧП ВР АК

РВК = РАК * КФЗ = ------ * ------ * ------ = Р*ОА*КФЗ,

ВР АК ВК

де РВК - рентабельність власного капіталу,

РАК - рентабельність авансованого капіталу,

КФЗ - коефіцієнт фінансової залежності,

ЧП - чистий прибуток,

ВР - виторг від реалізації,

Р - рентабельність,

ОА - оборотність ресурсів (ресурсовіддача),

АК - авансований капітал,

ВК - власний капітал.

Фактори, що входять до моделі, узагальнюють всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства і ґрунтуються на використанні основних джерел бухгалтерської звітності - перший узагальнює дані “ Звіту про фінансові результати і їх використання ”, другий дає оцінку використання активу балансу, третій - співвідношення між складовими пасиву балансу.

Результативність роботи підприємства можна оцінити з точки зору максимального результату при заданих параметрах економічного потенціалу або альтернативно отримання заданого випуску продукції (а отже і прибутку) при найоптимальнішому витрачанні всіх видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Основні з них - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, оборотність оборотних засобів.

Особливої уваги заслуговують показники оборотності. Серед них: оборотність засобів у розрахунках як співвідношення між виторгом від реалізації та величиною середньої дебіторської заборгованості; оборотність виробничих запасів як співвідношення витрат на виробництво продукції до середніх залишків виробничих запасів; оборотність кредиторської заборгованості як співвідношення середньої кредиторської заборгованості, зваженої на кількість днів у періоді, до витрат на виробництво продукції; тривалість операційного циклу як сума показників оборотності в днях засобів в розрахунках та оборотності виробничих запасів; тривалість фінансового циклу як різниця між тривалістю операційного циклу та показником оборотності кредиторської заборгованості в днях.

Ефективність використання оборотних активів визначається їх обертанням. При сповільненні їх руху підприємство змушене додатково залучати кошти, а при прискоренні, навпаки – частина коштів відносно вивільняється і може бути спрямована, наприклад, на погашення кредиторської заборгованості. Для оцінки ефективності використання оборотних засобів використовують показники:

Коефіцієнт оборотності визначається як частка від ділення обсягу реалізованої продукції за аналізований період на середні залишки оборотних активів, вартість яких визначена за формулою середньої хронологічної. Цей показник показує, яку кількість оборотів здійснюють оборотні активи за одиницю часу.

Тривалість обороту визначається як відношення добутку середніх залишків оборотних активів на кількість днів у періоді до обсягу реалізованої продукції за відповідний період. Цей показник показує скільки днів триває один повний оборот оборотних активів.

Коефіцієнт закріплення оборотних активів визначається як частка від ділення середніх залишків оборотних активів на обсяг реалізації. Він показує, яка вартість оборотних засобів припадає на 1 грн. реалізованої продукції.

Найчастіше при аналізі використовують показник тривалості обороту. За цим показником дається загальна оцінка зміни тривалості одного обороту в динаміці та розраховується вплив чинників (середніх залишків оборотних активів та одноденної реалізації) на його зміну, а також величина додатково залучених (вивільнених) оборотних коштів в зв’язку із сповільненням (прискоренням) їх обороту.

Для факторного аналізу застосовують прийоми елімінування. При цьому виявляють, що зростання середніх залишків оборотних активів призводить до зростання тривалості обертання, а зростання одноденної реалізації зумовлює її скорочення.

Величину додаткового залучення (вивільнення) коштів розраховують як добуток відхилення фактичної тривалості обертання від базової на фактичну одноденну реалізацію.

До узагальнюючих показників оцінки ефективності використання ресурсів підприємства і динамічності його розвитку відносять показники ресурсовіддачі і коефіцієнт поступальності економічного зростання.

Коефіцієнт ділової активності (узагальнююча ресурсовіддача, коефіцієнт оборотності авансованого капіталу) характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на 1 грошову одиницю, авансовану в діяльність (власного, залученого, основного капіталу). Зростання цієї групи показників у динаміці оцінюється як позитивна тенденція.

Операційний цикл підприємства є періодом повного обороту суми оборотних активів, у ході якого відбувається зміна окремих їх форм, тобто період від моменту витрачання підприємством грошових коштів на придбання матеріальних оборотних активів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію (тривалість обороту запасів + тривалість обороту дебіторської заборгованості).

Виробничий цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, шо використовується для обслуговування виробничого процесу, починаючи з надходження сировини, матеріалів і закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції замовникам.

Фінансовий цикл підприємства – це період повного обороту грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отриману сировину, метеріали і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за поставлену готову продукцію (тривалість операційного циклу – тривалість обороту кредиторської заборгованості).

Коефіцієнт поступальності (динамічності) економічного зростання розраховується як відношення чистого прибутку за мінусом дивідендних виплат до величини власного капіталу. Наведений показник застосовують при аналізі і виробленні фінансової стратегії підприємства. Він показує взаємозв’язок між темпами розвитку підприємства і усталеним співвідношенням джерел фінансування, ресурсовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою і т.д., оскільки зв’язок між цими показниками може бути описаний факторною моделлю:

 

Пі ЧП ВР АК

Кп = ------ = ------ * ------ * ------ * Кі = Р * ОА * КФЗ * Кі,

ВК ВР АК ВК

або

Кі*Р*ОА*КФЗ

Т = ------------------------------,

1- Кі*Р*ОА*КФЗ

де Кп - коефіцієнт поступальності,

Пі - прибуток, що спрямовується на реінвестування,

Т - темп приросту реалізованої продукції,

Кі - коефіцієнт реінвестування прибутку як відношення величини реінвестованого у виробництво прибутку до чистого прибутку звітного періоду,

Р - коефіцієнт рентабельності продукції як відношення чистого прибутку звітного року до обсягу реалізації,

ОА - ресурсовіддача як відношення обсягу реалізованої продукції до вартості засобів, інвестованих в діяльність,

КФЗ - коефіцієнт фінансової залежності як відношення всього авансованого капіталу до власного.

Наведена вище детермінована факторна модель встановлює залежність між темпом приросту економічного потенціалу підприємства, як засобу нарощування обсягів виробництва, і факторами, що його зумовлюють. Ця модель дає узагальнюючу і комплексну характеристику всіх сторін фінансово-господарської діяльності підприємства: рентабельність продукції ілюструє положення підприємства на ринку, ресурсовіддача - результативність виробництва, структура джерел формування засобів - фінансову сторону, а коефіцієнт реінвестування прибутку відображає дивідендну політику.

В умовах стійкого функціонування підприємства протягом певного періоду мають місце певні підтримувані закономірності і пропорції розвитку (структура активів і пасивів, співвідношення між дивідендними виплатами і реінвестуванням прибутку), які значною мірою зумовлюють рівень і динаміку зміни обсягу продукції. Якщо ж підприємство має намір нарощувати обсяги виробництва і продажу вищими ніж звичайно темпами, то перед фінансовим управлінням постає альтернатива вибору шляхів реалізації цієї стратегії: за рахунок відповідного скорочення витрат на виробництво і збут продукції, а отже підвищення рівня рентабельності; поліпшення ефективності використання активів підприємства; зростання обсягів джерел засобів, змін в їх структурі (нарощування акціонерного капіталу, співвідношення між величиною дивідендних виплат і реінвестованим прибутком, зростанням частки залучених засобів у складі авансованого капіталу).

Аналітичні можливості наведеної функціональної залежності досить високі, оскільки дозволяють багатоваріантно моделювати діяльність підприємства, будувати маркетингову і фінансову стратегію на основі оцінки допустимих, бажаних і прогнозованих темпів його економічного зростання.

Для оцінки положення підприємства-емітента цінних паперів на фондовому ринку використовується система спеціальних індикаторів.

Найпоширенішими показниками оцінки акцій є такі, як розмір дивідендів, дохід на одну акцію, коефіцієнт дивідендних виплат, коефіцієнт співвідношення поточної ціни до доходу на одну акцію, балансова ціна акції, коефіцієнт котирування акції (співвідношення поточної ціни на одну акцію до її балансової ціни). Дуже часто кількісні показники доповнюються якісними, такими як оцінка надійності емітента, його перспективності, репутації і т.д. Іншими словами, оцінка акцій на практиці виглядає не стільки як оцінка цінних паперів емітента, скільки як оцінка самого емітента.