Важливо також правильно обрати: цінні папери яких підприємств, якого виду і в якій кількості слід купувати для поповнення своїх активів. Зупинимося на цьому більш детально.

Найважливішими питаннями для аналізу ринку цінних паперів є наступні:

1)з'ясувати, чим займається компанія;

2)проаналізувати, як виглядає поточний і майбутній ринок компанії;

3)дізнатися, які плани розвитку підприємства;

4)з'ясувати, який дивіденд на цінні папери компанії;

5)поцікавитися доходом на акції і на облігації компанії;

6)порівняти ціни на акції і облігації даного підприємства з курсами інших підприємств;

7)не забудьте дізнатися якомога більше про менеджмент на фірмі, чиї цінні папери ви хочете придбати.

Слід звернути увагу на тенденцію обсягу продажу і тенденцію витрат. Корисний аналіз динаміки прибутку. Чистий прибуток відображає вплив всіх чинників. Відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу дозволяє оцінити ефективність використання компанією свого капіталу. Цей показник розраховують за декілька років і порівнюють з нормою прибутку на акціонерний капітал в галузі і в економіці в цілому:

Норма прибутку на акціонерний капітал = Чистий прибуток: Акціонерний капітал

Важливе значення має аналіз ліквідності. Під ліквідністю розуміється здатність швидко оплачувати необхідні платежі, тобто здатність швидко реалізувати поточні активи. Окрім готівки до ліквідних активів відносять цінні папери, які легко продати на ринку не нижче за ціну їх придбання.

Одним з основних показників при аналізі фінансового стану акціонерного товариства є покриття відсотків за акціями і дивідендів за акціями чистим прибутком компанії.

Законодавчо порядок виплати доходів за цінними паперами: спочатку виплати за облігаціями, потім за привілейованими акціями і лише потім за звичайними акціями. Це визначає порядок розрахунку покриття.

Забезпеченням облігацій є чисті матеріальні активи, що розраховуються як різниця між матеріальними активами і поточними пасивами. Тоді дохід на одну облігацію визначається відношенням чистих матеріальних активів до кількості облігацій:

Забезпечення облігації = Чисті матеріальні активи: Кількість облігацій;

Забезпеченням привілейованими акцій є чисті активи, визначені як різниця між чистими матеріальними активами і сумою виплат за облігаціями:

Забезпечення привілейованими акції = Чисті активи: Кількість привілейованих акцій;

Звичайні акції забезпечуються засобами, що залишилися після погашення зобов'язань по облігаціях і привілейованих акціях. Забезпечення простої акції можна розрахувати шляхом розподілу чистих активів за вирахуванням зобов'язань по привілейованих акціях до кількості простих акцій:

Забезпечення простої акції =(Чисті активи - Зобов'язання за привілейованих акціями):

Кількість звичайних акцій;

Для оцінки адекватності процентного покриття звичайно встановлюються мінімальні рівні. Наприклад, сума, що вимагається для розрахунків з утримувачами, як мінімум в 3 рази повинна перекриватися виручкою, що використовується для виплати відсотків у кожному році. Компанія може без жодних труднощів виконати всі свої зобов'язання по боргу, але якщо вона не забезпечила цю мінімальну вимогу, то її цінні папери вважатимуться формою інвестування з підвищеним ризиком. Прийнятний тренд процентного покриття, що підвищується або стабільний.

Необхідно враховувати й інші чинники, що визначають фінансову привабливість цінних паперів: частка виплачуваних акціонерам дивідендів в загальному об'ємі прибутку; співвідношення "прибуток на одну просту акцію" і т.д.; регулярність виплати дивідендів.

Важливою умовою сприятливого фінансового стану підприємства є висока якість менеджменту. Для його оцінки можна використовувати постійний моніторинг, стежити за результатами аудиторських перевірок, аналізувати інформацію, що проникає з преси.

Слід пам'ятати, що інформація, яка вже відома на ринку, не дозволить Вам зробити висновок про те, наскільки правильно на ринку оцінюють акції даної фірми. Для цього потрібно знайти якусь додаткову інформацію, невідому на ринку.

Зміст технічного аналізу. Іншим методом, застосовуваним при рішенні питання про придбання цінних паперів, є технічний аналіз. Підприємство, купуючи цінні папери, повинне перш за все вирішити, заради чого вони утримуються. Цінні папери можуть розглядатися або як засіб заощадження, або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвестиції, необхідно проаналізувати стан фінансового ринку, стан справ у підприємства, чиї цінні папери слід купити. Ідеальним вважається портфель інвестицій, який забезпечує максимум можливого доходу відносно поточних ринкових цін. Познайомимося з деякими з них.

Потрібен не стільки аналіз діяльності фірми, яка випускає акції, скільки вивчення поведінки інших інвесторів. Згідно технічному аналізу ключ до розгадки майбутньої поведінки інвесторів може бути визначений за допомогою вивчення їх поведінки у минулому, що відображається в поведінці цін на цінні папери.

Для того, щоб застрахувати себе від прийняття неправильних рішень щодо інвестиції в цінні папери, можна придбати опціон.

Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів На політику формування портфеля цінних паперів впливатиме вибір шляхів отримання доходу від вкладень в цінні папери. Можна сподіватися на отримання дивідендів; розраховувати на зростання капіталу за рахунок продажу акції після отримання дивіденду за ціною, що перевищує ціну придбання; дохід можна отримати і шляхом гри на фондовому ринку на курсових різницях (біржовий арбітраж).

Іншим чинником, що визначає формування і управління портфелем цінних паперів, є ризик. Ризиком в широкому значенні цього слова вважається залежність результатів діяльності фірми від коливань ринкової кон'юнктури. Основними ризиками, пов'язаними з управлінням портфелем цінних паперів, є:

• курсовий ризик - ризик падіння ринкової ціни акції;
• процентний ризик - ризик того, що ціна цінного паперу знизиться через зростання норми відсотка;
• кредитний ризик - ризик того, що позичальник не сплатить за позикою.

Кредитний ризик за вкладеннями в акції відсутній, оскільки акція - не боргове зобов'язання, а ризиковий капітал. Власник акції несе ризик ліквідації компанії, акціонером якої він є, з можливою невиплатою йому в повному розмірі акціонерної частки.

Разом з тим вкладення в акції мають вищий курсовий ризик, що здорожує страхування інвестицій. Звідси випливає більш поширена практика використання опціонів і ф'ючерсних операцій для акцій в порівнянні з облігаціями.

У світовій практиці відомі два діаметрально протилежних підходи до управління портфелем цінних паперів:

- безризиковий підхід - повне страхування процентного ризику, направлене на забезпечення гарантованого, не залежного від коливань ринкової кон'юнктури, але при цьому не обов'язково кращого результату по операціях;

- спекулятивний підхід - повна відмова від фіксації результатів з розрахунку на сприятливу зміну ринкової кон'юнктури і досягнення максимально можливого прибутку.

Завдання аналізу полягає у знаходженні компромісу між намаганнями оптимізувати прибуток і необхідністю обмежувати ризики. Знайти "золоту середину" - в цьому і полягає фінансове мистецтво.

Отже, в ринковій економіці фінансовому менеджеру необхідно уміти оцінювати ризик. У світовій практиці існує декілька способів вимірювання ризику. Найпоширенішими з них є статистичний, експертний і комбінований.

Суть статистичного способу полягає в тому, що вивчається статистика втрат, що мали місце на даному або аналогічному виробництві, встановлюється вірогідність отримання тієї або іншої економічної віддачі й визначається середня величина цієї віддачі. Після цього складається прогноз на майбутнє.

Головні інструменти статистичного методу - варіація і дисперсія.

Варіація - це коливання (мінливість) величини ознаки (наприклад, економічна рентабельність при переході від одного випадку, варіанту, результату до іншого, від одного року до іншого).

Варіація можливих результатів інвестиційних рішень може бути описана за допомогою двох величин: економічної віддачі й вірогідності її отримання. Нульова вірогідність означає неможливість отримання віддачі, одинична - неодмінне отримання віддачі. Сума вірогідності всіх можливих варіантів отримання віддачі рівна одиниці:

Для прикладу візьмемо підприємство, що спеціалізується на виробництві парасольок. Керівництво вважає, що результати минулих літ є репрезентативними (табл. 3) і хоче оцінити своє майбутнє інвестиційне рішення.

Таблиця 11.3.

Рентабельність підприємства за 1995-2004 рр., %

Роки
Рентабельність

Визначимо середню віддачу за цей період:

r = (9+14+14 + 8+15+17+17+10+14 + 22): 10 = 14%

З табл. 3 видно, що віддача 9 % була тільки один раз за 10 років, тобто вірогідність цієї події рівна 0,1; віддача 14 % зустрічається 3 рази, тобто вірогідність рівна 0,3; віддача 17 % - двічі, тобто вірогідність рівна 0,2, і т.д. Середню віддачу за десять років можна розраховувати іншим способом:

r = 9 • 0,1 + 14-0,3 + 8-0,1 + 15-0,1 + 17-0,2 + 10-0,1 +22-0,1 = 14%.

Дисперсія і стандартне відхилення використовуються для вимірювання ризику. Чим вище дисперсія (стандартне відхилення), тим більше ризикованим є даний проект, рішення, або діяльність даної фірми.

Основною складністю оцінки ризику статистичним способом є необхідність значного масиву даних, які далеко не завжди є у розпорядженні менеджера. Збір і обробка даних можуть вельми дорого обійтися. Крім того, у нас в країні дані за останні 15-20 років не є репрезентативними.

Варіація вимірюється коливанням значень можливих варіантів навколо середнього значення - дисперсією.

Дисперсія - це міра розкиду (розсіювання) відхилення фактичного значення ознаки від його середнього значення. Середньозважену дисперсію розраховують за формулою.

Таким чином, для отримання квадрата дисперсії треба підсумовувати добуток всіх квадратів різниць між фактичною (r) і середньою (r) віддачею на вірогідність Р, - отримання саме такої віддачі, як r, в майбутньому. Потім з отриманої суми (дисперсії) потрібно добути квадратний корінь, що дає нам так зване стандартне відхилення. Чим вище вийде результат, тим більше ризикованим є дане рішення, або вся діяльність фірми, що піддається аналізу.

Повернемося до нашого аналізу. Найнижча віддача була 8 %. Оскільки така віддача мала місце тільки один раз з десяти, то вірогідність цієї події рівна 0,1. Оскільки середня віддача за десять років рівна 14%, те відхилення віддачі від середньої склало - 6 (8-14). Такі розрахунки зробимо для кожного рівня віддачі і зведемо результати в табл. 2.

Таблиця 11.4.

Розрахунок дисперсії

rj	Pj	rj*Pj	rj-r	(rj-r)^2PJ
	0,1	8*0,1=0,8	8-14=-6	36*0,1=3,6
	0,1	9*0,1=0,9	9-14=-5	25*0,1=2,5
	0,1	10*0,1=1,0	10-14=-4	16*0,1=1,6
	0,3	14*0,3=4,2	14-14=0	0*0,3=0
	0,1	15*0,1=1,5	15-14=1	1*0,1=0,1
	0,2	17*0,2=3,4	17-14=3	9*0,2=1,8
	0,1	22*0,1=2,2	22-14=8	16*0,1=6,4
r=14	D^2=16

Отже, дисперсія становить 16. Визначимо стандартне відхилення, яке дорівнює кореню з дисперсії. У нашому прикладі воно дорівнює 4 %.

Можливі комбінації із статистичного і експертного способів оцінки ризику.

Програми інвестицій можуть взаємно виключати один одного, якщо одна з них, наприклад через обмеженість фінансових джерел, не може бути виконана. У цьому випадку необхідно їх класифікувати за принципом привабливості для інвестора.

З метою зниження ризику бажано обирати виробництво таких товарів і послуг, попит на які змінюється в протилежних напрямах, тобто при збільшенні попиту на один вид, попит на інший вигляд падає, причому більш важлива зворотна залежність.

Припустимо, підприємство спеціалізується на виробництві парасольок, але у принципі на тому ж виробничому просторі можна налагодити випуск плащів або шезлонгів. Проаналізуємо поведінку можливих покупців. Попит на парасольки і плащі залежить від одних і тих же змінних (наприклад, зростання попиту було пов'язане з дощовою погодою), а попит на парасольки і шезлонги змінюється в протилежних напрямах (наприклад, при гарній погоді попит на парасольки падає, а попит на шезлонги зростає). Така динаміка зміни попиту робить парасольки і шезлонги ідеальними для диверсифікації виробництва.

Для вимірювання взаємозв'язку між якимись ознаками (видами діяльності) використовується показник кореляції. Кореляція (від англ. слова correlation- співвідношення, відповідність) - зв'язок між ознаками, якийполягає в зміні середньої величини однієї з них залежно від значення іншої. Розрізняють додатню і від’ємну кореляцію.

Додатня кореляція виникає у тому випадку, коли середня велична ознаки У зростає із зростанням Х. Від’ємна кореляція виникає у тому випадку, коли середня величина ознаки У зменшується із зростанням Х.

Повернемося до нашого прикладу. Чим вигідніше доповнити виробництво парасольок: виробництвом плащів або виробництвом шезлонгів? Розрахунок кореляції показано в табл. 5.

Таблиця 11.5.

Розрахунок кореляції

Рік	Віддача за кожним проектом	Відхилення від середнього значення	Кореляції
Парасольки	Плащі	Шезлонги	Парасольки	Плащі	Шезлонги	Парасольки і плащі	Парасольки і шезлонги
				9-14=-5	9-10=-1	9-8=1	-5*-1=5	-5*1=-5
				14-14=0	6-10=-4	12-8=4	0*-4=0	0*4=0
				14-14=0	8-10=-2	9-8=1	0*-2=0	0*1=0
				8-14=-6	8-10=-2	11-8=3	-6*-2=12	-6*3=-18
				15-14=1	10-10=0	8-8=0	1*0=0	1*0=0
				17-14=3	13-10=3	5-8=-3	3*3=9	3*-3=-9
				17-14=3	13-10=3	6-8=-2	3*3=9	3*-2=-6
				10-14=-4	10-10=0	7-8=-1	-4*0=0	-4*-1=4
				18-12=6	12-10=2	6-8=-2	6*2=12	6*-2=-12
				16-14=2	11-10=1	8-8=0	2*1=2	2*0=0

Досліджуючи динаміку за 10 років, ми бачимо, що кореляція між виробництвом парасольок і виробництвом плащів в середньому дорівнює 4,9 (49:10), т.б. має місце додатня кореляція (із зростанням доходів від виробництва парасольок зростають доходи від виробництва плащів). Поряд із цим динаміка віддачі (рентабельності) виробництва парасольок і виробництва шезлонгів дає середню кореляцію –4,6 (46:10), т.б. від’ємну. Це означає, що із зростанням доходів від виробництва парасольок доходи від виробництва шезлонгів зменшуються, але при зменшенні доходів від виробництва парасольок доходи від виробництва шезлонгів зростають.

Причому саме по собі виробництво шезлонгів на даній фірмі може бути невигідним, але їх від’ємна кореляція з парасольками робить їх ідеальними для диверсифікації. Диверсифікація з від’ємною кореляцією дещо зменшує сукупну рентабельність на підприємстві, але поряд з тим скорочує ризик різкого зменшення доходів.

Отже, при побудові портфеля інвестицій ризик можна зменшити шляхом вибору таких видів цінних паперів, виробництв (продукції), які знаходяться між собою у від’ємній кореляції.

Ризик зниження доходу фірми можна зменшити також за рахунок диверсифікації за життєвим циклом продукції.

На першій стадії доходи зростають дуже повільно, оскільки ринок знайомиться з продуктом. При цьому доходи незначні, або навіть від’ємні. На другій стадії відбувається швидкий ріст продажів і доходності. На цих двох стадіях необхідні значні інвестиції в дослідження, маркетинг, виробничі площі і устаткування, випуск акцій. Тільки наприкінці другої стадії потік доходів починає переважати витрати. На стадії зрілості об’єм продаж залишається на постійному рівні, оскільки потенціал залучення нових покупців вичерпано. Прибуток в цьому періоді досягає свого максимуму і починає знижуватися, оскільки зростають витрати на те, щоб втримати позиції продукту в конкурентній боротьбі. На стадії спаду обсяги продажів, прибутку і доходу прямують до нуля.

Проаналізувати свій портфель продуктів і обрати оптимальний з точки зору забезпечення стійкості доходу підприємства може на основі матриці стратегічного портфеля. У матриці стратегічного портфеля ключовими є дві змінні: частка на ринку і темп ринкового зростання. На фаховому лексиконі чотири квадрати матриці мають такі назви: 1- “діти”, 2-“зірки”, 3-“корови”, 4-“собаки”.