Технологія підготовки і проведення колективних творчих справ

(МЕТОДИКА І.П. ІВАНОВА)

Колективна творча справа — спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що твориться спільно-дітьми і старшими - виконується, організується, задумується, вирішується, оцінюється. В кожній КТС вирішується цілий ряд педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних основ життя, самостійності та ініціативи дітей, самоуправління, активного відношення до оточуючого середовища.

Завдання організатора в тому, щоб спрямувати КТС на збагачення колективу і особистості соціально цінним досвідом, на удосконалення кращих людських здібностей, потреб і відносин.

Стадії:

На підготовчому етапі КТС організатор повинен допомагати учням у виборі теми і напрямку справи. Проте треба зробити так, щоб це йшло від самих дітей: провести конкурс між первинними колективами на кращі варіанти, пропозиції, проекти КТС. Організатор на рівні з дітьми бере участь у конкурсі і пропонує свої варіанти. На загальному зборі заслуховуються і обговорюються всі варіанти. Один з них відбирається для здійснення, і створюється проект.

Друга стадія. Вибирається рада справи, куди входить і дорослий організатор. Рада справи, спираючись на пропозиції первинних колективів, опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого організатора тут в тому, щоб допомогти учням врахувати місцеві умови (школи, міста, села), розподілити доручення між пер­винними колективами. Організатор спрямовує творчу справу на розвиток в учнів творчого пошуку.

Не потрібно нав'язувати своїх пропозицій дітям, хай вони прозвучать як ще один внесок в загальну справу, який обговорюється разом з іншими. Краще всього, якщо думка дорослого буде ніби розвитком того, що продумували діти.

Дуже важливо тактовно, не нав'язливо брати участь в роботі мікроколективів. Якщо нема цікавих варіантів, можна назвати декілька своїх. Вибравши із них один, діти відчують себе його авторами. Важливо вчити дітей (і насамперед власними прикладами) відноситись до своєї роботи як до частини загальної справи, як до турботи про колектив, про його честь. З цих позицій треба вести контроль за підготовкою справ (самими дітьми разом із старшими друзями, радою справи), ставити вимоги, давати оцінку діям кожного і всіх разом.

Готуючись до справи, педагог-організатор намічає систему своїх власних дій, піклуючись перш за все про те, щоб забезпечити активну участь кожного вихованця в колективній справі.

На третій стадії відбувається колективна підготовка справи.

Тут організатор разом із керівним органом уточнює, конкретизує план його підготовки і правила проведення, потім безпосередньо організовує виконання цього плану. Організатор повинен спрямовувати увагу на заохочення ініціативи кожного учасника. Учні мають брати активну участь в роботі над планом.

Організатор може подати пропозицію про створення мікроколективів (або зведених бригад). Ці бригади чи мікроколективи повинні підготовити сюрприз, а старші друзі спрямовують цю роботу і допомагають вихованцям "по секрету".

Четверта стадія — проведення КТС.

Ця стадія характерна тим, що тут здійснюється конкретний план, розроблений керівним органом з усіма корективами, які були винесені його учасниками під час підготовки колективної творчої справи.

Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу. Він допомагає учням у вирішенні тих чи інших питань, які виникли у дітей в процесі роботи. Якщо бачить, що у них справа йде не в потрібному напрямку, то координує її. Виявляються корисними також і відхилення від задуму, що виникають під час проведення КТС через різні непередбачені обставини і помилки, допущені учасниками. Усе це є також необхідною школою життя.

Головне для організатора, як керівника і провідного учасника колективної творчої справи, — створювати і зміцнювати мажорний тон, дух бадьорості, впевненості в своїх силах, у своїй здатності нести людям радість, прагнення перебороти будь-які труднощі.

П'ята стадія - колективне підбивання підсумків КТС. На цій стадії — важливу роль відіграє загальний збір учасників проведеної справи: це може бути або збір, на якому обговорюється життя колективу за минулий період, або спеціальний збір — ''вогник", присвячений результатам даної справи.

Організаційний момент бере на себе організатор. Він повинен добре продумати програму зборів, залучити до його проведення не тільки учнів, а й інших учасників виховного процесу. Це залежно від виду КТС. Організатор повинен визначити дітям якнайбільшу роль у проведені зборів, але це повинно проходити під його непомітним керівництвом. Спочатку в мікроколективах (де кожен висловлює свою думку), а потім спільно аналізуються питання, які стосуються позитивних сторін підготовки й проведення КТС (Що було добре? Що нам вдалося з наміченого? Завдяки чому?), недоліки і помилки (Що не вийшло? Чому?) і, що особливо важливо, — уроки на майбутнє (Що нам варто використати надалі? Перетворити в традицію? Як діяти по іншому?...). Організатор спрямовує колективний пошук кращих пропозицій, підхоплює і розвиває цінне, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції. І все це робиться разом із учнями. Організатор тут виконує спрямовуючу функцію, забезпечує участь кожного вихованця в оцінці КТС шляхом бесід чи анкетування, стінгазетою чи лінійкою з творчими рапортами. Вихованці підбивають підсумки виконання власних виховних завдань на нараді педагогів, які брали участь у даній КТС, на нараді батьківського активу (старших друзів мікроколективу) чи на батьківських зборах.

Шоста стадія — найближча післядія КТС.

На цій стадії виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами. Роль організатора спрямована на роботу в мікроколективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікроколективам, спрямовується робота із літературою, де говориться про питання колективної творчої справи, намічається нова КТС.

На цій стадії організатор проводить відповідну роботу із вчителями. Вчителі повинні використовувати набутий досвід у навчальній роботі. Пропозиції, які виникли під час обговорення зробленого старшими товаришами вихованців — їхніми батьками, педагогами, реалізуються ними в подальшій виховній роботі.

Організатор повинен направити виконання рішень КТС в таке русло, у якому кожна КТС стала б ефективним засобом розв'язання виховних завдань, проявом спільної турботи про розвиток кожного їх учасника: спочатку непомітної виховної турботи керівників колективу, а потім — в міру нагромадження й врахування власного досвіду — і турботи самих вихованців, взаємної і особистої, відкритої і непомітної.

Колективна творча справа — це конкретне втілення багатогранної громадської турботи в єдності її трьох сторін — практичної, організаторської, виховної.

 

Орієнтовні форми діяльності

Організаторська діяльність колективу.

— Гра "Лідер". Вибори в класі ("Квітки-семипелюстки").

— Подорож —в небувалі країни.

— Гра-змагання "Знання та уміння знайдуть собі застосування".

Суспільно-гуманістична діяльність.

— Гра-естафета "Економіка і ми".

— Гурток "Юний менеджер".

— Клуб "Спілкування".

Пізнавальна діяльність.

— День пізнавальних ігор (куточок пізнавальних ігор; кімната таємниць і загадкових явищ; академія невідомих наук; складання тлумачного словника за певним принципом; розробка кросвордів; відкриття музею).

— Аукціон народної мудрості про природу.

— Інтелектуальний хокей.

Ціннісно-орієнтаційна діяльність.

— Анкета "Портрет мого класу" та її аналіз.

— Клуби "Пізнай себе", "Нема меж вдосконалення".

— Ігри-тренінги з культури спілкування.

Художньо-творча діяльність.

— Конкурс творців екологічних казок.

— Конкурс художників-графіків природоохоронного плакату.

 

Спортивна діяльність.

— Свято "Сила-грація".

— Походи по вивченню рідного краю "Туристичними стежками Полтавщини".

— Свято "Тато, мама, я — спортивна сім'я".

Трудова діяльність.

— Розвідка корисних справ.

— Ательє добрих послуг.

— Майстерня по виготовленню сувенірів.

 

 

 

Контрольні запитання і завдання

 

1. Щоявляє собою технологія КТВ (КТС)?
2. Назвіть структуру КТС.
3. Охарактеризуйте першу стадію КТС.
4. Охарактеризуйте другу стадію КТС.
5. Охарактеризуйте третю стадію КТС.
6. Охарактеризуйте четверту стадію КТС.
7. Охарактеризуйте п’яту стадію КТС.
8. Охарактеризуйте шосту стадію КТС.
9. Розробіть алгоритм підготовки КТС.
10. Розробіть алгоритм проведення КТС.
11. Визначте критерії успішного проведення КТС.
12. Складіть поради педагогу по підготовці КТС.
13. Які особливості виховного впливу КТС?.

14. Розробіть тематику КТС для учнів початкових класів.

 

ТРЕНІНГОВІ ЗАНЯТТЯ

Термін «тренінг» походить від англійського — навчати, тренувати.

Тренінг — це плановий процес, призначений для вироблення або поновлення знань та навичок і перевірки ставлення до проблеми, ідей, поведінки з метою їхньої зміни чи оновлення.

Тренінг сприяє інтенсивності навчання, результат якого досягається завдяки власній активній роботі його учасників. Знання не подаються у готовому вигляді, а стають продуктом активної діяльності самих учасників. У центрі уваги — самостійне навчання учасників тренінгової групи та інтенсивна їх взаємодія.

Основною метою тренінгу виступає ідея про підвищення загальної компетентності особи в питаннях міжособистісних відносин та можливостей самопізнання та самовдосконалення.

Загальна мета конкретизується в таких завданнях:

— набуття знань у сфері особистої психології, групи, спілкування;

— набуття вмінь і навичок спілкування, наприклад, уміння побудувати ділову розмову, вислухати і зрозуміти співбесідника;

— корекція, формування й розвиток установок, необхідних для успішного спілкування;

— розвиток здатності адекватно й цілісно сприймати себе та інших людей;

— корекція та розвиток системи відносин особистості;

— інформування та набуття учасниками тренінгу нових навичок та умінь;

— опанування новими технологіями;

— зменшення небажаних проявів (поведінки, стилю неефективного спілкування, особливостей реагування тощо);

— зміна погляду на проблему;

— зміна погляду на процес навчання, як такий, що може приносити наснагу та задоволення;

— пошук ефективних шляхів вирішення поставлених проблем завдяки об'єднанню в тренінговій роботі різних спеціалістів, представників різних відомств, які впливають на вирішення зазначеної проблеми.

Види тренінгів

Соціально-психологічний тренінг – активна групова підготовка з використанням методів групової дискусії та рольової гри, спрямовану на підвищення соціально-психологічної компетентності індивідів.

Вибір центрального завдання визначає вид тренінгу, хоча сталої класифікації видів соціально-психологічного тренінгу не існує.

Соціально-просвітницький тренінг — це надання інформації; оволодіння знаннями, формування ЗУН, які сприятимуть усвідомленому вибору варіантів поведінки, розвиток установок, усвідомлення потреб і мотивів, підготовка фахівців, навчання спеціалістів, підлітків-інструкторів. Головна відмінність цього тренінгу полягає у тому, що такий тренінг може провести інструктор, який не має спеціальної психологічної підготовки. Головною функцією просвітницького тренінгу є інформування.

Тренінг партнерського спілкування — метою його є розширення рольового репертуару за допомогою програвання різноманітних ролей. У групах цього тренінгу розвиваються уміння вести переговори, виступати перед великою аудиторією, проводити наради, правильно поводити себе у конфліктних ситуаціях. Головна установка, яка забезпечує успішність партнерського спілкування, полягає у готовності орієнтуватися на іншу людину, визнавати цінність її особистості, приймати до уваги інтереси партнера.

Тренінг перцептивний — спрямований на розвиток здатності адекватного і повного пізнання себе, інших людей і відносин, які склалися у процесі спілкування. А також спонукають до самовдосконалення.

Тренінг особистісного росту. Заняття проходять у вигляді щирої бесі­ди, орієнтовані на актуальні проблеми учасників. Цей тренінг створений для колективної праці. Отриманий у групі досвід підтримки дозволяє навчитися більш відкритим відносинам до оточуючих і до самого себе, дає можливість вчитися на своїх і чужих помилках, побачити себе очима інших.

Комунікативний тренінг спрямований на розвиток уміння спілкуватися, конструктивно виражати свої думки і почуття, підтримувати з людьми добрі відносини, вирішувати конфлікти. Методи роботи — обговорення, міні-лекції, індивідуальна робота, ігри. На комунікативному тренінгу група і груповий процес є інструментом для того, щоб учасники навчились вільно спілкуватися з різними людьми і в різних колективах.

Релаксаційний тренінг може використовуватись сам по собі або як частина більш складних процедур. Він являє собою комплекс вправ і формул самонавіювання. Метою тренінгу є навчання прийомам розслаблення, навіювання позитивних емоцій.

Тренінг впевненості або асертивності має велике значення для кожного не просто як навчання деяким навичкам, але і як засіб корекції поведінки, здобуття впевненості в собі, підвищення самооцінки. Тренінг впевненості збільшує число можливих способів поведінки людини. Впевненість розуміють, як прийняття відповідальності за своє життя, почуття та дії.

Ситуаційний тренінг спрямований на формування тих чи інших умінь, встановлення контакту з новими людьми. Цей вид тренінгу складається з програвання конкретних епізодів, у яких один з учасників групи грає самого себе, а інші виступають у заданих тренером ролях, співвіднесених з певним сюжетом.

Принципи та методи проведення тренінгових занять

Принципи роботи групи

1. Принцип активності учасників: учасники групи постійно залучаються до різних дій.

2. Принцип дослідницької, творчої позиції учасників: створюються ситуації, у яких учасникам групи доводиться самим ви­рішувати проблеми, відкривати вже відомі закономірності взаємодії, спілкування людей.

3. Принцип об'єктивізації поведінки: універсальним засобом об'єктивізації поведінки, який використовується у всіх видах тренінгу, є зворотній зв'язок.

4. Принцип оптимізації пізнавальних процесів в умовах спілкування: ефективність пізнавальних процесів в умовах спілкування підвищується тоді, коли інформація отримується від пар­тнера по спілкуванню.

5. Принцип партнерського спілкування: характеризується рівністю психологічних позицій учасників, визначенням цінності особистості іншої людини, прийняттям до уваги інтересів співрозмовників, а також активністю сторін.

6. Реалізація принципів роботи групи буде успішною тільки тоді, коли буде поєднана з принципом роботи тренера: постійна рефлексія всього, що відбувається в групі. Ведучий ставить собі такі запитання: «Якої мети я хочу досягти? Чому я хочу досягти цієї мети? Якими способами я зби­раюсь її досягти?»

Базовими методами тренінгу є:

ü групова дискусія (дає можливість учасникам побачити проблему з різних сторін, співставити протилежні позиції, уточнити взаємні позиції, виробити групове рішення);

ü рольова гра (сприяє формуванню в учасників групи вміння розуміти інших людей, подумки входити в положення і стан іншої людини, що підвищує комунікативну компетентність);

ü обговорення;

ü вправи.

На тренінгових заняттях найчастіше використовують ряд вправ

1. Презентація та «криголами». Короткі вправи, призначені для того, щоб розпочати заняття. Вони допомагають учасникам розслабитися, познайомитися, створити атмосферу довіри.

2. «Мозковий штурм». Метою є збирання якомога більше ідей щодо специфічних проблем. Після презентації, учасники називають ідеї, коментарі, фрази чи слова, пов'язані з цією проблемою. Учасники мають відчувати: те, що вони говорять, не оцінюється й не засуджується. Перелік ідей використовується для дис­кусії.

3. Обговорення групою. Треба уникнути закритих питань. Щоб заохотити всіх учасників до висловлювання своїх ідей, треба демонструвати увагу до них, дякуючи кожному за запитання та висловлювання. Не дозволяти домінувати будь-кому над групою під час дискусії. Ідеї вирішення порушених проблем можуть бути висловлені під час рольової гри або «мозкового штурму». Обговорення групою дає можливість співставити протилежні позиції, навчає аналізу реальних ситуацій.

4. Інформування. Метод втручання, при якому тренер підказує і допомагає учасникам, коли вони зустрічаються з труднощами, створює їм зворотний зв'язок.

5. Рольова гра. Імітує реальність призначених ролей учасників. Мета — визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації. Важливо дати групі «вийти з ролі» шляхом висловлювання почуттів і вражень.

6. Анкетування. Перевірка знань, оцінка процесу навчання.

7. Дослідження випадків. Запропоновані у тренінгу ситуації базуються на реальних випадках. Ця вправа має бути чітко спрямована на конкретну проблему.

8. Творча праця. Включає креслення, малювання, виготовлення колажів, створення пісень. Така форма — це рушій ідей, а не перевірка здібностей.

9. Коло. Дає можливість сказати щось швидко, по черзі. Корисні для швидкого моніторингу того, як опановано поданий матеріал. Можна роздати міні-анкети.

10. Ігри й розминки. Послаблення монотонності, збудження активності й заохочення учасників до праці.

Обираючи метод, слід враховувати:

ü рівень знань учасників щодо даної теми;

ü якими навчальними засобами підкріпити матеріал, що викладається;

ü розміри групи;

ü ресурси, в тому числі часу й простору;

ü умови приміщення.

Існує негласне правило проведення тренінгу, відповідно до якого не варто обмежуватися лише одним методом протягом усього заняття. Використання різноманітних технік не тільки сприяє збереженню уваги і працездатності групи, але і відбиває реальні життєві ситуації, при яких може виникнути необхідність одночасного використання декількох моделей поведінки. І ще - обов'язково стежити за тим, щоб техніки чергувалися: коло - малі групи – групова робота - мозковий штурм - міні-лекція - малі групи – групова робота - мозковий штурм - робота в парах - групова робота рольова (ділова) гра і т.п.

Структура тренінгових занять

Тренінгові заняття завжди перед собою мають певну, чітко поставлену мету. Тому для ефективності у різних видах тренінгу підібрана різна структура, яка забезпечує ефективну реалізацію завдань і швидке досягнення мети.

1 підхід. Є тренінгові заняття, які мають форму системи кроків. Одне заняття включає в себе від 5 до 9 кроків.

Крок 1: вступ (пояснення вправи, ознайомлення з планом тренінгового заняття та з вимо­гами до його учасників, інформаційні відомості).

Крок 2: власне елемент програми тренінгу (заповнення опитувальника, програвання ситуа­цій, ігри, відпрацювання навичок).

Крок 3: обговорення почуттів, викликаних вправою (виявлення ключових моментів, дискусія, відповіді тренера на запитання, які виникли в ході заняття).

Крок 4: акцентування ключових моментів навчання (розкриття сенсу вправи, аналіз вирішен­ня проблеми, уточнення цілей).

Крок 5: практичне застосування набутих знань і навичок (програвання тих ситуацій, які зустрічаються у повсякденному житті, мозковий штурм, презентації).

2 підхід. Також зустрічаються тренінгові заняття у формі спеціально підібраних ігор. Послідовність ігор така, що сприяє наростанню довіри і відвертості групово­го спілкування.

В будові такого тренінгу (ігрового) можна використати таку структуру:

1. Пояснення правил гри (ознайомлення з грою, розподіл ролей, постанова проблеми).

2. Основна частина (програвання ролі, імпровізація, вирішення моральних завдань).

3. Обговорення переживань, викликаних грою (обмін враженнями про те, як почували себе в тій чи іншій ролі, мотивація своїх вчинків).

4. Висновки (де у житті можна зіткнутися з подібними проблемами, формами поведінки).

Кожне заняття триває півтори-дві години, що дозволяє надати йому форму закінченої події.

3 підхід. Ще застосовуються тренінгові заняття, в структуру яких входять такі компоненти:

1. Релаксаційний комплекс (спеціальні вправи, спрямовані на розслаблення нервової та м'язової систем).

2.Інформаційне повідомлення (розповідь, бесіда, гра, впра­ви, які розкривають тему тренінгового заняття).

3.Тест (тестові завдання, спрямовані на виконання діагностичної мети, що стоїть перед заняттям).

4. Практична діяльність (вправи на невербальне спілкування, ігри, завдання).

5. Самозвіти учасників (відповіді на запитання, підведення підсумків, обговорення вражень, письмове висловлювання, аналіз).

6. Домашня міні-карта (виконання вправ вдома, використання отриманої інформації в життєвих ситуаціях, письмовий запис результатів самостійних вправ, спостереження).

4 підхід. Також можна застосувати і таку структуру:

1. Привітання.

2. Уточнення самопочуття кожного (розповідь учасників про свої очікування від заняття, виявлення емоційного стану).

3. Визначення тренером теми заняття (зміна послідовності занять у зв'язку з попередніми висловлюваннями учасників).

4. Вправа для емоційної розминки (спрямована на створення внутрішньої свободи учасників групи).

5. Основна частина (вправи пасивного характеру чергуються з рухливими іграми; і те, і інше завершується обговоренням; основна частина може складати­ся з 2-х частин, розділених перервою, можна також об'єднати два заняття в одне).

6. Підведення підсумків заняття (висловлювання учасників по черзі про свої відчуття, вра­ження щодо виконаної роботи, побажання тренеру та групі; цей етап ще називають «Зворотній зв'язок»).

Ефективний зворотній зв'язок можливий за таких умов:

а) описовий характер зв'язку; чому все сприймалося саме так.

б) у кінці заняття — підсумкова рефлексія, обмін враженнями, особисті подяки один одному, аналіз тренінгу, прощання.

7. Прощання (своєрідна ритуальна дія і може мати різні форми проведення)

Методика проведення тренінгу

1. Ключові елементи організації тренінгових занять

§ Ідеально, якщо до групи входить близько 15 осіб, але кількість учасників може коливатися. При значному збільшенні групи затягується виконання всіх вправ, при зменшенні — не створюється належна атмосфера.

§ Наявність основних правил, з ними знайомлять під час пер­шого заняття. Вони чіткі та подані у письмовому вигляді. Всі члени групи дотримуються групових норм поведінки. Належна пове­дінка очікується від кожного. Коли важко дотримуватися пра­вил, їх можна переглянути й обговорити.

§ Очікування: оскільки стиль тренінгових занять є дещо невизначеним, дуже важливо, щоб учасники усвідомлювали, чого від них очікують, і мали можливість із самого початку висловити свої особисті сподівання й отримати відповіді на свої запитання. Важливо, щоб учасники погодилися з тим, що необхідно відвідувати всі заняття впродовж усього семінарського періоду. Істотні відхилення від цієї практики підірвуть успіх тренінгів для всіх.

§ Підготовка розкладу — важливе завдання тренерів. Він розробляється на базі загальної схеми, проте є гнучким щодо певних вправ, ігор та зібрань, які використовуються. Складаючи розклад, важливо пам'ятати про потребу групи у створенні атмосфери довіри, а також передбачити вправи, які б відображали динаміку групи. Слід враховувати, що спочатку учасники прагнуть висловитися з приводу своїх очікувань від тренінгу, а під кінець їм потрібно поділитися думками з приводу того, що вони дізналися про себе.

§ Треба мати «запасні» вправи — короткі і такі, що стосуються теми. Це буває необхідно, коли група виконує певну вправу швидше, ніж передбачалося.

2. Підготовка до занять

При підготовці до занять тренер повинен звернути увагу на певні завдання, які необхідно виконати заздалегідь з тим, щоб учасники успішно засвоїли навчальну програму.

3. Умови успішного проведення тренінгового заняття

§ Уважно слухайте учасників.

§ Реагуйте та відповідайте на те, що сказано, а не на те, як це сказано.

§ Дайте учасникам можливість повністю висловитись перед тим, як реагуватимете на ситуацію.

§ Зберігайте впевненість у собі, будьте спокійні і відкриті для будь-якої інформації.

§ Ставте відкриті питання (такі, на які не можна відповісти просто «так» чи «ні»); відпо­віді на такі питання дадуть вам змогу отримати цінну інформацію.

§ Завжди будьте готові надати допомогу.

§ Дякуйте учасникам за те, що вони поділилися своєю думкою з групою.

§ Повторюйте те, що було сказано, коли записуєте на аркуші або на дошці.

§ Використовуйте альтерна­тивні кольори, коли пишете на аркушах паперу. Не використо­вуйте жовтий. Червоний та ора­нжевий кольори краще застосовувати для підкреслення або іншого виділення.

§ Визнавайте, що людина має право на особисту думку.

4. Традиційна схема заняття

1. Привітання.

§ Уточнення самопочуття кожного. Це створює атмосферу «тут і зараз». Виявляючи свій емоційний стан, учасники розповідають, чого вони очікують від заняття, про зміни, які сталися внаслідок попереднього заняття.

§ Визначення тренером теми заняття. Інколи теми занять у зв'язку з попередніми висловлюваннями учасників можуть змінювати свою послідовність.

2. Вправа для емоційної розминки. Спрямована на створення внутрішньої свободи учасників групи. Репертуар таких ігор чималий. Здебільшого вони взяті з дитячих ігор. У довідниках з тренінгової роботи такі ігри належать до групи розминочних.

3. Основна частина. В ній вправи пасивного характеру чергуються з рухливими іграми. І те, і інше завершується обов'язково обговоренням і самозвітом учасників про свої почуття та думки (рефлексією). Інколи основна частина може складатися з двох частин, розділених перервою на обід. У такому разі два заняття можна об'єднати в одне.

4. Підведення підсумків заняття. Висловлювання учасників по черзі про свої відчуття, враження щодо виконаної роботи, побажання тренеру та групі.

5. Прощання.Це своєрідна ритуальна дія і може мати різні форми проведення.