Наукове пізнання та його особливості

 

Наука – поняття, яке має декілька тлумачень. По-перше, це сфера людської діяльності, метою якої виступає отримання і систематизація (упорядкування) об’єктивних знань про дійсність. По-друге, наука виступає однією з форм суспільної свідомості (поряд із такими формами, як релігія, філософія, мистецтво, право тощо), основу якої складає система знань. По-третє під наукою розуміють вид суспільного розподілу праці, звідси вирази на зразок «він займається наукою» (є студентом, аспірантом, вченим). Насамкінець, під наукою розуміють окремі галузі знання, тому іноді ведуть мову про психологічні науки (до яких входить загальна, вікова, соціальна, медична та інші напрямки психології), фізичні (механіка, електродинаміка, оптика, ядерна фізика тощо), біологічні (біохімія, фізіологія, генетика, екологія та ін.).

Можна виділити 3 основні функції науки:

- пізнавальна (основна) – задоволення потреб людей у знаннях;

- культурно-виховна – наука є одним із засобів (джерел) розвитку культури суспільства, формування інтелекту людини;

- практична – використання отриманих знань для розв’язання конкретних проблем, що стоять перед людьми (підвищення ефективності виробництва, навчання, удосконалення суспільних відносин тощо).

В основі науки лежить феномен наукового пізнання (НП). Його можна визначити як дослідження, що має свої специфічні мету, завдання, методи отримання і перевірки нових знань. Узагальненою метою наукового пізнання виступає пізнання законів розвитку природи та суспільства з наступним їх використанням заради суспільної користі (вплив на суспільні або природні процеси, вирішення професійних або особистих проблем людей).

Структура НП. Структурно наукове пізнання містить наступні компоненти:

1. Пізнавальна діяльність людей (вчених), яка здійснюється за допомогою елементарних (відчуття, сприймання) та вищих (пам’ять, мислення, уява) когнітивних процесів.

2. Засоби пізнання (методи наукового дослідження – у психології вони розробляються та використовуються в межах психодіагностики, експериментальної психології тощо).

3. Об’єкти та предмети пізнання (що саме пізнається).

4. Результати пізнавальної діяльності (наукові факти, закони та закономірності, моделі, теорії тощо).

 

Особливості НП. Феномен пізнання не є суто науковим явищем, адже пізнавати оточуючий світ та самого себе може і звичайна людина, далека від науки. Поряд з тим наукове пізнання має ряд особливостей, які відрізняють його від пізнання побутового. Отже, можна виділити наступні специфічні риси НП:

1. Наукове пізнання здійснюється групами людей або окремими людьми, які мають відповідну професійну підготовку, тобто володіють спеціальними знаннями, вміннями та навичками. Наприклад, звичайна «людина з вулиці» може замислитись над певними психологічними проблемами, але для їх наукового вирішення необхідно мати як певні теоретичні знання (з базових галузей психології), так і знання в галузі експериментальної психології, психодіагностики тощо.

2. Наука розробляє власні спеціальні методи (засоби) пізнання (у психології – певні види спостережень, опитувальні методи, експерименти та ін.), а також спеціальні пристрої, прилади для цих методів (у психології це різні типи психодіагностичних методик).

3. Наука вивчає не лише ті об’єкти, з якими людина безпосередньо зустрічається у житті, але й ті, які є прихованими від безпосереднього чуттєвого сприймання і «відкриваються» лише в ході досліджень. Таким чином, вивчення одних явищ у науці призводить до відкриття та вивчення інших. У контексті історії розвитку психології можна згадати, як ранні анатомічні дослідження (перші дослідження головного мозку були проведені александрійськими лікарями Герофілом та Еразістратом у ІІІ ст. до н.е.) стали базою для пізніших і більш досконалих психофізіологічних досліджень ХІХ –ХХ ст., у ході яких стали вивчатись рефлекторна природа психіки, вища нервова діяльність, властивості нервової системи тощо.

4. Все, що вивчає наука, описується та пояснюється за допомогою спеціальної системи наукових понять (термінологія). Використання наукової термінології, з одного боку, має на меті скорочення речових та текстових висловлювань. Так, замість характеристики «занадто активний, непосидючий, емоційний» психолог використає термін «холерик». З іншого боку, використання термінів виконує і важливішу методологічну функцію – забезпечення більш-менш єдиного розуміння вченими досліджуваних явищ. Тобто, якщо один психолог говорить про явище «когнітивного дисонансу», то інший психолог повинен чітко усвідомити той самий сенс, який має на увазі перший (протиріччя між двома знаннями, інформаціями, яке існує у свідомості людини).

5. На основі отриманих знань, у науці розробляються абстрактні теоретичні моделі, теорії, закони. Так, проводячи експерименти з вивчення травної системи собак, І.Павлов відкрив та описав явище умовного рефлексу, яке згодом, американські психологи-біхевіористи поклали в основу моделі поведінки людини. Лікуючи своїх пацієнтів-невротиків, З.Фрейд відкрив та описав механізми функціонування підсвідомості, які він же потім поклав в основу своєї психоаналітичної теорії особистості.

6. Наукове пізнання виконує важливу соціальну функцію – результати наукових досліджень (у більшості випадків) передаються вченими тим фахівцям, які можуть їх використати на практиці для вирішення певних соціальних проблем. Так, дані досліджень в галузі вікової та педагогічної психології використовуються у педагогічній практиці для підвищення ефективності процесів виховання та навчання; результати медико-психологічних досліджень можуть бути використані лікарями для поліпшення лікувального процесу і т.ін. З іншого боку, такий зв’язок науки з практикою ставить перед науковцями ряд етичних проблем, адже практичне застосування ряду знань може як допомогти, так і зашкодити людині (наприклад, знання стосовно способів психологічного впливу на свідомість та поведінку людей).

7. В ході розвитку науки у неї формуються власні «внутрішні» потреби. Так, на основі одних теорій та концепцій можуть формуватись інші. З’являється необхідність у розробці нових теорій, методів, методик, апаратури тощо. Наприклад, після відкриття у 1879 р. у Лейпцизі В.Вундтом першої у світі експериментальної психологічної лабораторії через кілька років з’являється спеціальна фірма з виробництва спеціальної апаратури для психологічних досліджень.

8. Наука намагається не лише накопичувати та систематизувати певні знання, але й зберігати їх, передавати іншим поколінням учених. Це відбувається шляхом написання та публікації наукових праць (статей, монографій, дисертацій), фахової підготовки послідовників (виникають наукові школи з власними традиціями). Наприклад, відомо, що перші експериментальні дослідження з психологічної проблематики стали проводитись ще до В.Вундта (можна згадати хоча б психофізичні дослідження Е.Вебера та Г.-Т.Фехнера). Але саме В.Вундт вважається засновником світової та німецької експериментальної психології, оскільки після себе залишив не лише результати своїх досліджень та наукові праці, але й багато учнів, що пройшли підготовку у його Лейпцизький лабораторії.

 

Проблема розрізнення наукового та ненаукового (паранаукового) знання. Паралельно з наукою, завжди розвивалися й інші форми знання, які іноді доповнювали науку, а іноді намагались підмінити її собою. Прикладами можуть бути алхімія, астрологія, хіромантія, парапсихологія тощо. Можна виділити наступні особливості ненаукового (паранаукового) знання:

1. Нераціональність – на відміну від науки, паранаукові знання базуються не на законах логіки, а на побутовому (особистому) досвіді, віруваннях в надприродні, містичні сили тощо.

2. Паранаукове знання одержують іншими шляхами, ніж це прийнято у науковій спільноті (інші методи, порядок організації та проведення досліджень). Так, деякі містичні та езотеричні психологічні практики (йога, медитації тощо) базуються на прийомах, ефективність яких часто неможливо довести або спростувати традиційними науковими методами.

3. У ряді випадків має місце доволі вороже ставлення до суто наукових знань. Так, у ряді релігійних концепцій наукове знання вважається «плодом з дерева гріха», «від Лукавого».

Поряд з тим основними критеріями наукового знання вважаються наступні:

1. Емпірична обґрунтованість та достовірність – наукові знання є «продуктом» застосування об’єктивних методів наукового пізнання, у першу чергу спостереження та експерименту (на цьому робиться наголос як у марксистській, так і у позитивістській методології наукового пізнання).

2. Раціональність, логічна несуперечливість та системність – наукові факти та концепції утворюють більш-менш цілісну та відносно несуперечливу картину реальності. Слід зазначити, що у науці можуть існувати різні методологічні підходи, які суперечать один одному (наприклад, психоаналіз, біхевіоризм, когнітивізм, гуманістична психологія, діяльнісна теорія пропонують різні погляди на психіку). Поряд з тим кожна наукова теорія, взята окремо, сама по собі є достатньо логічним та несуперечливим знанням.

3. Наявність прогностичних можливостей – наукові знання (теорії, моделі) дозволяють хоча б приблизно (а іноді і доволі точно) передбачати напрямок розвитку подій, певних процесів, тобто певний результат. Наука, безумовно, не є «всесильним знанням» і не в змозі завжди давати точні прогнози. Але це є свідченням не слабкості та безсилля наукових знань, а складності тих природних, соціальних, психологічних явищ, що досліджуються. Саме тому у науці часто використовується таке поняття математичної статистики, як «статистична вірогідність»: максимальний рівень вірогідної похибки не повинен перевищувати 5% (р = 0,05).

4. Практична ефективність – застосування наукових знань на практиці дозволяє вирішувати практичні завдання, проблеми. Слід зазначити, що в ряді випадків вирішення проблем може бути результатом застосування і ненаукового знання. Як приклад можна навести психологічну практику, у який навіть такі «прийоми», як ворожіння, астрологічні «прогнози», можуть іноді допомогти людині, яка має високий рівень навіюваності (хоча наука дозволяє пояснити такі випадки через механізм самонавіювання).

Структурні елементи науки та їх характеристика:

Наука, як система знань, має специфічну структуру, яка містить наступні компоненти: наукова ідея, гіпотеза, факти, теорії, концепції, закони, принципи, терміни (категорії).

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явищ без повного логічного осмислення зв’язків, на основі яких робляться висновки. Психологічним механізмом наукової ідеї часто виступає інсайт. Своє логічне («відшліфоване») оформлення наукова ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза – наукове припущення, яке висувається для пояснення певних явищ, процесів, їх причин. Гіпотеза (як і наукова ідея) носить вірогіднісний характер і проходить у своєму розвитку 3 стадії:

1. накопичення фактичного матеріалу і висування на його основі припущення;

2. формулювання гіпотези та її обґрунтування;

3. перевірка гіпотези в ході емпіричного дослідження та: а) її підтвердження (верифікація) та перетворення у концепцію (теорію); б) її спростування (фальсифікація) або уточнення та наступне висування нової гіпотези.

Факти – певним чином зафіксовані результати досліджень. Факти, за висловом відомого вченого І.Павлова, це «повітря вченого» – тобто без них неможливо здійснювати саме наукове дослідження (воно перетворюється на філософствування). Поряд з тим слід розуміти, що велика кількість фактів сама по собі не є наукою. Про науку можна вести мову лише тоді, коли існуючі факти систематизовані (упорядковані) і на їх основі створюють певні теорії.

Наукові закони – це положення про наявність внутрішнього зв’язку певних явищ, процесів. Таким чином, наукові закони відображають стійкі повторювані зв’язки, що існують у природі, суспільстві або психіці людини. Закони носять об’єктивний характер, тобто вони існують та діють самі по собі, незалежно від того, знають люди про них чи ні. Отже, наукові закони не створюються вченими, а лише відкриваються ними.

Прикладами наукових психологічних законів є психофізичний закон Вебера-Фехнера, закон Йєркса-Додсона та ряд інших. Поряд з тим психологічні закони у порівнянні з законами в інших науках (фізика, хімія, біологія) мають свою специфіку. Основною відмінністю законів психології є те, що вони не мають властивості абсолютного (100%-ого) повторення. Так, якщо закон всесвітнього тяжіння Н’ютона діє завжди та всюди на Землі однаково, то психологічні закони відображають закономірності, які спрацьовують у більшості випадків на більшості людей. Наприклад, закони функціонування пам’яті, відкриті наприкінці ХІХ ст. Г.Еббінгаузом, не діють на людях немовлячого віку, на особах з певними психічними захворюваннями (амнезія), на психічно здорових, але стомлених людях та ін.

Теорія – система узагальнених знань, що пояснюють ті чи інші сторони дійсності (певні явища, процеси). Саме теорії є основними складовими наукового знання; у принципі, кожна наука і є сукупністю певних теорій. У свою чергу, теорії мають певну структуру. Найчастіше ведуть мову про наступні складові теорій:

- концепції – система поглядів, теоретичних положень, тверджень стосовно певного явища (об’єкта). Так, основу психоаналітичної теорії З.Фрейда складають положення про існування підсвідомості, про обумовленість поведінки та мислення людини підсвідомими потягами, про закріплення особистісної структури людини у перші 5-6 років життя та ін.

- принципи – певні правила (твердження), які формулюються вченими на основі усвідомленого досліду. На відміну від наукових законів, які існують самі по собі, принципи виводяться самими дослідниками. Так, у вітчизняній психологічній науці існують принципи єдності свідомості та діяльності, детермінізму, розвитку та ряд інших. Оскільки у науці може існувати декілька теорій, то можуть існувати і різні, іноді суперечливі стосовно один одного, принципи.

- терміни – певні поняття (слова або словосполучення), які введені у наукове користування і мають чітке тлумачення (в межах даної теорії). Наприклад, якщо згадати терміни «Ід», «Его», «Супер-Его», то зрозуміло, що йдеться про психоаналітичну теорію, у той час як терміни «самоактуалізація» або «життєвий смисл» поширені у гуманістичній психології. Поряд з тим є загальнонаукові терміни, які використовуються в різних теоріях і науках («експеримент», «моделювання» тощо).

 

Класифікація наук. Існує декілька типологій наукового знання. Найбільш поширеною є класифікація наук у залежності від об’єкта дослідження. Відповідно ведуть мову про природничі науки (знання про природу – прикладами є фізика, хімія, біологія) та гуманітарні, або суспільні науки (знання про людину та суспільство – історія, соціологія, політологія, педагогіка, економіка, філологія тощо). Психологію традиційно відносять до гуманітарних наук. Поряд з тим у її структурі є ряд напрямків, які тісно пов’язані з природничими науками, – медична психологія, інженерна психологія, математична психологія, зоопсихологія тощо. Саме тому існує думка, що психологія, як система знань, у повній мірі не входить до гуманітарного або природничого «таборів наук», а знаходиться начебто між ними.

У залежності від спрямованості на практику всі науки поділяють на фундаментальні та прикладні. Метою фундаментальних наук виступає пізнання загальних законів будови та функціонування природи й суспільства (це математика, теоретична фізика, хімія). Метою ж прикладних наук є застосування результатів фундаментальних досліджень у вирішенні конкретних проблем, що стоять перед суспільством або окремими людьми (медицина, технічні науки та ін.). У структурі психологічної науки також можна виділити фундаментальні (загальна, соціальна, вікова психологія) та прикладні галузі (психодіагностика, економічна, юридична, політична, спортивна психологія тощо).

Поряд з вищезгаданими в Україні існує також і національна класифікація наук (згідно переліку ВАК України), яка, на даний момент, включає 25 груп наук:

1) фізико-математичні;

2) хімічні;

3) біологічні;

4) геологічні;

5) технічні;

6) сільськогосподарські;

7) історичні;

8) економічні;

9) філософські;

10) філологічні;

11) географічні;

12) юридичні;

13) педагогічні;

14) медичні;

15) фармацевтичні;

16) ветеринарні;

17) мистецтвознавство;

18) архітектура;

19) психологічні;

20) військові;

21) національна безпека;

22) соціологічні;

23) політичні;

24) фізичне виховання та спорт;

25) державне управління.

У межах даної класифікації станом на 2009 рік виокремлюють 11 напрямків психологічної науки (за якими в Україні відбувається захист кандидатських та докторських дисертацій):

19.00.01 – загальна психологія, історія психології;

19.00.02 – психофізіологія;

19.00.03 – психологія праці, інженерна психологія;

19.00.04 – медична психологія;

19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи;

19.00.06 – юридична психологія;

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія;

19.00.08 – спеціальна психологія;

19.00.09 – психологія праці в особливих умовах;

19.00.10. – організаційна психологія, економічна психологія;

19.00.11 – політична психологія.