Історія розвитку науки «паблік рилейшинз»

 

Науці точно невідомо, коли вперше з'явилися паблік рилейшнз. Це пов'язано з тим, що паблік рилейшнз будуються не лише на вміннях переконувати людей, а й на можливості впливати на їх поведінку. Тому Королько В. Г. у науковій праці «Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика» відзначив, що зв'язки з громадськістю (паблік рилейшнз (ПР або РК)) виникнули під час формування цивілізації.

Пам'ятники, інші форми монументального мистецтва стародавнього світу є свідченням перших спроб вплинути на людей. Піраміди, статуї, храми, могильники, живопис і стародавні пам'ятки письменності – приклад увічнення, обожнювання правителів, сила яких трималася на релігійних переконаннях.

Уже в Давній Греції мислителі почали багато писати про увагу до прагнень публіки, що свідчить про значення, яке вони надавали громадській думці, хоча сам цей термін і не вживався.

Ряд ідей і висловів, що нагадують сучасне тлумачення громадської думки, можна зустріти у політичній лексиці Давнього Риму. Саме римлянам належить крилатий вислів «глас народу – глас божий».

Історичний аналіз засвідчує, що паблік рилейшнз увібрали в себе різноманітні техніки і технології впливу, переконання, які довели свою ефективність протягом багатьох віків. Крім риторики, можна послатися на використання символіки, різного ґатунку гасел.

Великими майстрами з техніки впливу на маси були римляни, зокрема Юлій Цезар. Кожного разу перед битвами він домагався народної підтримки за допомогою поширення розроблених звернень і спеціальних театралізованих вистав. Характерно, що під час Першої світової війни відомий Комітет громадської інформації США (Комітет Кріля) використовував саме досвід Юлія Цезаря для збудження патріотизму американців та їх підтримки політики Президента США Вільсона під час війни.

Елементи психологічної війни зустрічаються й в інші історичні часи. У 1095 р. папа Урбан II, докладаючи багато зусиль для підготовки війни проти мусульманського халіфату, розіслав послання через свою інформаційну мережу – кардиналів, архієпископів, єпископів і священиків, – де проголошувалося, що участь у цій священній війні є службою божою і заслуговує відпущення всіх гріхів. Він наголошував: «Ті, хто тут у розпачі й бідності, там будуть у радості й багатстві». Використаний тут прийом психологічного впливу теж не міг не бути помічений сучасними піарменами.

Значно пізніше, у 1622 р., у боротьбі проти Реформації Ватикан під керівництвом папи Григорія XV створив спеціальну конгрегацію – «Конгрегацію пропаганди віри», покликану «допомогти утримати віру» і зберегти церкву. Саме тоді було введено в обіг поняття «пропаганда», що первісно не мало негативного відтінку та означало бажання церкви інформувати людей про переваги католицизму.

Своєрідний та унікальний досвід демократичних паблік рилейшнз мала й Україна. Вже у часи Київської Русі поширеними були народні віче. Перші відомості про такі зібрання зустрічаються у візантійського історика Прокопія ще в IV ст. Віче користувалося правом звертатися до князя, розв'язувати господарські питання, оголошувати війну та укладати мир. Люди збиралися на заклик дзвону віче, щоб порадитися та виробити колективне рішення.

Із появою українського козацтва у XV ст. важливим та унікальним інститутом паблік рилейшнз стала козацька рада. Це були загальні збори козаків – найвищий орган влади на Запорізькій Січі, де обговорювалися політичні, військові, господарські, судові, дипломатичні, адміністративні та інші питання. Діяльність цього органу є яскравим свідченням не лише розвитку демократії в козацькій республіці,а й унікального вітчизняного досвіду налагодження зв’язківміж козацькими органами влади і громадськістю України.

Засади професії паблік рилейшнз зароджувалися також разом із боротьбою американських патріотів за незалежність і впровадженням республіканських демократичних форм правління. Американські патріоти не втрачали будь-якої можливості, щоб проінтерпретувати ту чи іншу подію на свою користь. Так, 5 березня 1770 р., під час звичної у ті часи вуличної бійки було вбито п'ятьох мешканців Бостона. Але американська революційна преса подала цю подію як «Бостонську бойню», яка була організована англійськими військовими та оголошена варварською, щоб розпалити ненависть проти британців. При відсутності подій, які можна було б використовувати на свою користь, патріоти не вагалися штучно їх створювати. Так, з метою привернути увагу публіки і певним чином вплинути на її емоції 6 грудня 1773 р., переодягнувшись в індіанців, група американців-патріотів проникла на британське судно, що перебувало у Бостонській бухті, і викинула в море вантаж із чаєм. Дана подія дістала у пресі назву «Бостонського чаювання», і була першою в історії Америки, яку можна розглядати як класичний приклад організації псевдоподії використання принципу прес-посередництва у зв'язках із громадськістю.

Серед головних організаторів таких подій та їх цілеспрямованого висвітлення у пресі був Самуель Адамс, який на інтуїтивному рівні розумів, що саме преса може стати найпотужнішою зброєю. Адамс невтомно працював над тим, щоб збудити, а потім певним чином спрямувати громадську думку. Він виходив із того, що більшість населення в основному керується почуттям, а не розумом, і що громадська думка є результатом потоку подій і того, як їх розуміють та інтерпретують люди, які активно займаються політикою. Незважаючи на певні факти штучного нагнітання окремих подій, принципи, якими сьогодні користуються у сфері паблік рилейшнз, були фактично частково закладені Самуелем Адамсом.

Розвиток не тільки емпіричної практики зв'язків із громадськістю, а й становлення паблік рилейшнз як професії набули особливого розмаху у США в XIX ст.

Безпосереднім попередником паблік рилейшнз у їх сучасному розумінні вважається розвиток прес-посерсдництва, уособленням якого був прес-агент. Найвідомішими представниками цього різновиду занять у першій половині минулого століття вважаються Амос Кендалл і Фінсс Барнум.

Наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. XIX ст. Президентом США було обрано Е. Джексона – звичайну людину, що вийшла з народу. Джексон успішно працював на цій високій посаді завдяки вмілому впливу на громадськість, що здійснювався ним за вказівкою «кухонного кабінету» на чолі з А. Кендаллом – у минулому журналістом за фахом. Як найближчий помічник президента він був для нього радником, фактичним складачем промов, публіцистом. За його порадами готувалися різноманітні акції для впливу на громадську думку. Тобто, Амос Кендалл був першим в історії становлення паблік рилейшнз прес-секретарем президента США. Щоправда, у штаті Білого дому у той час такої посади ще не існувало. Офіційно йому доводилося посідати крісло четвертого аудитора Міністерства фінансів США.

Вважається, що вперше вираз паблік рилейшнз вжив в 1807 р. президент США Томас Джефферсон у своєму «Сьомому зверненні до Конгресу».

Протягом першої і приблизно чверті другої половини XIX ст. у Сполучених Штатах Америки набула формального визнання професія фахівця у зв'язках із громадськістю, яка була уособлена, головним чином, постаттю прес-агента. Організація сприятливої преси для наймачів прес-агентів носила спорадичний і здебільше безсистемний характер, а їх робота була примітивною і грубою. Поле діяльності прес-агента обмежувалося певною місцевістю, дії відрізнялися короткотерміновістю (досягнення негайного результату на кожний окремий акт свого наймача, не намагаючись створити йому стійку за часом репутацію).

Перша самостійна американська фірма, що почала надавати спеціальні послуги клієнтам, була відкрита у м. Бостоні у 1900 р. під назвою «Пабліситі-бюро». Організована колишніми журналістами та очолювалась Дж. Міхаелсом, вона мала на меті «надавати прес-агентські послуги для якомога більшої кількості клієнтів за відповідну оплату». Бюро ефективно використовувало методи збору фактів, створення пабліситі, налагодження особистих контактів із метою насичення загальнонаціональної преси, особливо щотижневих видань, матеріалами на підтримку залізниць. Щоправда, проведені кампанії не завжди приводили до очікуваних наслідків.

З появою самостійних фірм, які надавали PR-послуги в історії паблік рилейшнз розпочалася смуга переходу від стану, коли підприємці «посилали громадськість до біса», до політики «інформування публіки». Згодом почали виникати фірми паблік рилейшнз у столиці США Вашингтоні, де приймалися закони і де потрібно було організовувати тиск на Капітолійський пагорб. До фірм, зокрема до однієї з них – Агентства Уїльяма Сміта, утвореного у 1902 р., уже запрошували не лише журналістів, а й тих, хто колись працював у Конгресі або на Конгрес (законодавча гілка влади у США).

Але лише з появою на горизонті постаті Айві Ледбеттера Лі пабліситі як форма спілкування з пресою набула якісно нового змісту. Виходець із Джорджії, випускник Прінстонського університету, якого пізніше назвуть «батьком» паблік рилейшнз, Лі розпочав свою кар'єру репортером у нью-йоркській газеті «Уорлд». У 1903 р. Лі включається у виборчу кампанію Сета Лоу, що балотувався на посаду мера Нью-Йорка. Це дало йому можливість дістати місце у прес-бюро Національного комітету Демократичної партії під час президентської виборчої кампанії США 1904 року. Він зустрічається з колишнім журналістом із Буффало Джорджем Паркером, який теж працював на демократів.

У 1904 р. Лі об'єднується з ним і створює самостійну фірму «Паркер енд Лі». На думку Лі, щоб громадськість позитивно сприймала і розуміла підприємця, її потрібно інформувати. Він твердо вірив, що єдиною і найпереконливішою реакцією корпорації або будь-якої іншої організації на критику має бути чесна, точна та переконлива розповідь про себе. Водночас замість того, щоб просто догоджати публіці, підприємство повинно прагнути завоювати довіру та добру прихильність до себе з його боку. Таке завдання інколи означає думати про перспективу, пошук спільних із громадськістю рішень.

Правильно зрозумівши, що лише постійні зв'язки з пресою можуть забезпечити великому бізнесу бажані результати, у 1906 році Айві Лі від імені створеної фірми сформулював свої переконання у зверненні до видавців газет під назвою «Декларація принципів». У ньому він писав: «Це – не таємне прес-бюро. Усю нашу роботу ми виконуємо гласно. Наше завдання – давати новини. Це – і не рекламне агентство. Якщо ви вважаєте, що якийсь із ваших матеріалів більше підійшов би для вашого відділу реклами, не користуйтеся нами. Наша справа – точність. Ми оперативно і з радістю надамо додаткову інформацію з будь-якого висвітленого нами питання, ми з радістю допоможемо кожному редакторові особисто перевірити будь-який згаданий факт. Коротше кажучи, наша мета полягає у тому, щоб щиро і відверто від імені ділових кіл і громадських організацій давати пресі та громадськості США своєчасну і точну інформацію з питань, які для громадськості є цінними й цікавими».

У 1902 р. Американська журналістка Іда Тарбєлл опублікувала серію статей під загальною назвою «Історія «Стандарт-Ойл Компані». Власником цієї фірми був не хто інший, як сам Джон Д. Рокфеллер – всесвітньо відома американська легенда. Тарбєлл піддала критиці методи конкурентної боротьби, а заразом «пройшлася» і по самому нафтовому магнату.

На рудниках Колорадо, які належали Дому Рокфеллерів, була використана зброя проти страйкуючих гірників – подія, що дістала у пресі назву «побоїще в Лудлоу». Розстріл гірників викликав обурення серед населення, збурив громадську думку, з чим неможливо було не рахуватися. Дім Рокфеллерів прийняв рішення витратити велику суму грошей на «роз'яснювальну кампанію». Організацію цієї компанії було доручено Айві Лі. Він ретельно продумав усі деталі компанії. Лі насамперед звернув увагу не стільки на необхідність зміни політики Рокфеллерів, скільки на інформування громадськості. Дії А. Лі мали певну послідовність.

По-перше, він порекомендував найняти експерта з питань трудових відносин, щоб з'ясувати причини, які призвели до загибелі кількох гірників, а потім і до загального страйку. Внаслідок була створена спільна рада робітників і керівників підприємства для уважного розгляду всіх скарг гірників із питань заробітної платні, тривалості робочого дня та умов праці.

По-друге, робота велася з широким використанням засобів інформації. Увесь штат працівників готував брошури, памфлети і статті, що поширювалися серед гірників і населення. Друкувався спеціальний бюлетень «Факти про боротьбу у Колорадо», який надсилався за детально складеним списком державним чиновникам, редакторам газет, вчителям.

По-третє, Айві Лі звернув увагу на Рокфеллера-старшого, згодом поставивши перед собою мету трансформувати образ жорстокого короля, зробити його в очах громадськості добрим старим дідусем. Айві Лі намагався показати його в реальних ситуаціях повсякденного життя: як Рокфеллер проводить вільний час, відвідує церкву, святкує дні народження тощо. На сторінках газет і журналів почали друкуватися розповіді про старого джентльмена. Друковані видання теж вибиралися надто ретельно. Матеріали про релігійність Рокфеллера надсилалися до видань для жінок. Матеріали про його любов до дітей, почуття гумору, хобі, друкували інші журнали. Мета Лі полягала у тому, щоб подати Рокфеллера так, аби його могла легко зрозуміти й оцінити кожна людина. Все це відповідало його концепції гуманізації бізнесу.

Нарешті, Айві Лі відповідним чином і витончено подавав громадськості благодійну діяльність свого клієнта.

Лі був перший, хто вніс елементи чесності й щирості у сферу зв'язків із громадськістю (паблік рилейшнз), трансформував сумнівні прагнення прес-агентів створити пабліситі клієнтові за будь-яку ціну в професійну дисципліну, розраховану на завоювання з боку громадськості довіри та поваги за допомогою комунікації, що спирається на гласність і правдивість.

Висунута практикою та сформульована Айві Лі ідея прагматичної доцільності інформування громадськості стала фундаментальною доктриною паблік рилейшнз в американському суспільстві, у діяльності приватних і державних організацій, розпочинаючи з часів Першої світові війни. Якщо до цієї пори вона являла собою здебільшого захистити тактику популяризації впроваджуваних заходів і дій ділових або державних організацій, то тепер практика паблік рилейшнз набула наступального характеру. Вона, як ніколи, продемонструвала свою здатність мобілізації громадської думки, населення країни. Прикладом цього може бути діяльність Комітету громадської інформації, створеного Президентом США Вудро Вільсоном на чолі з Джорджем Крілем. Завдання комітету саме й полягало в тому щоб мобілізувати громадську думку на підтримку як участі Америки у війні так і миротворчих зусиль В. Вільсона всередині країни де громадська думка розкололася навпіл, як тільки було оголошено війну.

Поряд із цим здійснювалася широкомасштабна ПР-кампанія з організації державної «Позики свободи», очолювана Г. Емерсоном, який потім став піонером паблік рилейшнз у банківській справі. У ході кампанії зі збору коштів використовувалися прийоми реклами, пабліситі, які згодом увійшли до арсеналу мистецтва зв'язків із громадськістю багатьох підприємств.

Едуард Я. Бернайз, племінник Зігмунда Фрейда, після закінчення коледжу у 1912 р. їде до Європи, потім, повернувшись до Америки розпочинає працювати прес-агентом у Нью-Йорку. Знайомство з пресою цього великого міста й родинні зв'язки з Фрейдом, який вплинув на молодого Бернайза, спрямували інтерес останнього до питаньсоціальної психології та масової свідомості. Він був фактично першим, хто виступив із теоретичними дослідженнями у питаннях паблік рилейшнз, заклав майже всі основи сучасної науки зв'язків із громадськістю і розпочав читати університетський навчальний курс із паблік рилейшнз в Америці. За особистим зізнанням Е. Бернайза, на нього справили велике враження книги «Громадська думка» У. Ліппмана, «Стадні інстинкти» У. Троттера, «Поведінка натовпу» Г. Лебона. Знайшовши у цих працях багато раціонального, але не зовсім відомого для PR-практиків, Бернайз перекладає думки названих авторів на формули професії піармена – і у 1923 р. з'являється його перша праця «Кристалізація громадської думки». За словами Бернайза, мета книги була у тому, щоб спробувати широко представити принципи, якими керується нова професія «радників із паблік рилейшнз». Як піармен-практик Бернайз розпочав активно працювати ще з 1919 р., коли відкрив власне бюро паблік рилейшнз у Нью-Йорку. Відтоді він мав великий успіх у численних клієнтів. Масштабність його роботи, досягнення, які він здобув ще в 20-х роках, може проілюструвати введений ним у ПР-практику метод цілеспрямованого «створення подій» великого масштабу.

У 1929 р. вшановували відомого винахідника і підприємця Едісона – святкували півстолітній ювілей його діяльності в галузі електрики. В урочистостях брали участь різні імениті особи Америки, навіть президент США. Автором і справжнім режисером усіх урочистостей був Е. Бернайз. Проте метою свята було не вшанування Едісона, а експлуатація події на користь підприємства «Дженерал електрик». На той час дана компанія вже тривалий період зазнавала нападок у Конгресі США тому, що вона монополізувала виробництво електроламп і диктувала свої умови ринку. Бернайз вирішив змінити негативне ставлення до підприємства і створити його сприятливе пабліситі. Ювілейні події дістали значну позитивну оцінку в пресі. При цьому мало хто відразу здогадався, що вся ця подія була спеціально влаштована. Однак бажаного результату було досягнуто. Після святкувань компанія «Дженерал електрик» стала сприйматися урядовими колами і громадськістю США не так негативно, як раніше.

У 20-ті роки XX ст. в Америці швидко зростає кількість фірм паблік рилейшнз, які обслуговували великий бізнес. Відомими стають «Гаррі Бруно», «Уільям X. Болдуін», «Хілл енд Ноултон» та ін. Розпочинають активно створювати власні відділи паблік рилейшнз і великі корпорації, серед них гіганти «Бетлехем стіл», «Дженерал моторз», «Юнайтед Стейтс стіл», «Інтернешенел харвестер», «Нью-Йорк сентрал рейлроуд».

Особливо сприятливими для розвитку системи паблік рилейшнз були період великої економічної кризи (1929-1933 рр.) та епоха «нового курсу» президента США Франкліна Рузвельта, яка вивела країну з цієї кризи. Ф. Рузвельт та його радники побачили вихід з економічної катастрофи у впровадженні елементів державного регулювання вільних ринкових відносин. Це була ломка традиційно існуючих американських цінностей, і Ф. Рузвельту потрібно було роз'яснити сутність своєї політики, заручитися підтримкою населення.

Головним методом, який для цього обрав Ф. Рузвельт, була терпляча роз'яснювальна робота завдяки використанню всіх можливих засобів комунікації та особистого впливу. Він розумів, що досягти взаєморозуміння з громадськістю можна лише завдяки поєднанню послідовної і наполегливої політики із зусиллями в інформуванні та переконанні громадськості. І робив він це з великою майстерністю. За порадою Люіса Гова – відомого експерта з питань паблік рилейшнз – Ф. Рузвельт проектував імідж упевненої у собі і щасливої людини – якраз те, чого в цей час не вистачало рядовим американцям. У відомих «радіобесідах біля каміна» в простій, чіткій та інтимній формі президент США розповідав і пояснював співгромадянам сутність і необхідність своїх реформ. Він завжди посміхався перед фотокамерами репортерів, його ім'я згадувалося у популярних піснях, він навіть став героєм одного з комедійних мюзиклів.

У 1934 р. під час виборчої кампанії на посаду губернатора штату Каліфорнія балотувався Ептон Сінклер. Супротивниками Е. Сінклера було виявлено,що передвиборча програма письменника загрожувала великому бізнесу й американській демократії. Щоб завдати поразкиСінклеру, ПР-фірма «Уайтскер енд Бокстер» застосувала метод, який дістав назву «підривної риторики». Його сутність у даному випадку полягала в переведенні уваги громадськості зі змісту передвиборчої платформи Е. Сінклсра на його особисті «недоліки». До таких «недоліків» ПР-фірма віднесла висловлювання письменника про релігію, питання шлюбу та комунізму. Із творів письменника були підібрані цитати про загрозу демократії, потім був найнятий художник, який намалював до них карикатури та комікси. Під загальним гаслом «Плями сінклеризму» ця продукція через газети поширювалася по всьому штату. На додаток було видруковано ряд листівок і памфлетів, які розгортали цю тему. Як наслідок, Сінклер зазнав поразки на виборах.

Королько В. Г. – видатна постать українського ПР, визначає, що глибинними причинами активного розвитку системи паблік рилейшнз є:

1. Формування демократичних засад суспільства, зміцнення прав людини і громадянина, поступове створення рівних можливостей у реалізації людських бажань.

2. Концентрація і монополізація капіталу. Нові умови ринкових, як і багатьох інших суспільних відносин, що виникали в цей час, вимагали й вироблення особливих механізмів їх упорядкування. Одним із моментів такого упорядкування була поява масової преси. До цього обмежена функція поширення інформації стає домінуючою, що у свою чергу викликало до життя нові процеси.

3. Патерналізм. Дрібний або середній власник-бізнесмен щоденно контактує із працюючим персоналом свого невеликого підприємства. У нього не має потреби ні в послугах преси, ні в систематичному формуванні зв'язків із громадськістю далеко за межами своїх володінь. Тобто бізнесмен сам у процесі своєї діяльності виконує функції піармена.

4. Виникнення спеціалізованої і гнучкої системи, яка, поважаючи інститут власності на засоби інформації, була б здатною впливати на пресу. Такою системою й стають відділи паблік рилейшнз окремих корпорацій і самостійні фірми, що спеціалізуються на зв'язках із громадськістю.

5. Причини політичного ряду.

5.1. Активізація діяльності «груп інтересу», яка нерозривно пов'язана з таким явищем американського політичного життя, як лобізм.

5.2. Впровадження антимонопольного законодавства, необхідність збереження окремої форми державної власності.

6. Економічні причини розвитку системи паблік рилейшнз. Концентрація капіталу, розвиток масового виробництва, які призводили до перенасичення ринку; інтереси конкурентної боротьби примушували власників монополій звертати особливу увагу саме на ринок.

7. Організація асоціацій і товариств фахівців, які спеціалізуються на зв'язках із громадськістю. Зокрема Товариство паблік рилейшнз Америки, яке почало свою діяльність ще у 1936 р.; утворення провідними практиками цієї галузі Національною асоціацією директорів пабліситі, яка в 1944 р. змінила свою назву на Національну асоціацію радників із паблік рилейшнз. У 1948 р. асоціація злилася з іншою професіональною організацією, заснованою у 1939 р., – Американською радою з питань паблік рилейшнз, утворивши таким чином Товариство паблік рилейшнз Америки. Нарешті, у 1961 р. сталося чергове злиття останнього з ще однією національною асоціацією – Американською асоціацією паблік рилейшнз. Назва залишилася попередньою – Товариство паблік рилейшнз Америки. Це товариство сьогодні у своїх рядах нараховує близько 15 тисяч членів і має більше 100 відділень у різних містах США.

Крім Товариства паблік рилейшнз Америки, яке є організацією загальнонаціонального масштабу, у США існують спеціалізовані (галузеві) асоціації фахівців із паблік рилейшнз.

Порівняно із США розвиток професіональної системи паблік рилейшнз в інших країнах став розгортатися дещо пізніше. Зрозуміло, це аж ніяк не означало, що методи та прийоми, якими користуються для налагодження зв'язків із громадськістю, не приймалися до уваги окремими фірмами, організаціями або установами.

Зокрема, у Великобританії Королівське управління з торгівлі, утворене у 1926 р., ставило перед собою наступну мету: «показати громадянам Великобританії, що «імперія ще жива». Досягнення даної мети здійснювалось за допомогою плакатів, кінопродукції, виставок, преси та радіо. У 1933 р. вперше в Міністерстві поштових зв'язків було утворено відділ паблік рилейшнз, роботу якого очолив відомий фахівець у цій справі Стефан Таллентс. Розширення культурних і просвітницьких зв'язків з іншими країнами світу розгорнула Британська Рада, заснована у 1934 р. Перед Другою світовою війною в ряді міністерств, зокрема праці та охорони здоров'я, також утворили відділи паблік рилейшнз.

У 1984 р. у Великобританії почав функціонувати Інститут паблік рилейшнз, який започаткував основи становлення цієї професії в країні та підготовку фахівців-професіоналів із питань зв'язків із громадськістю. Велику роботу щодо упорядкування консультативної діяльності фахівців зв'язків із громадськістю нині виконує професійна Асоціація консультантів у галузі паблік рилейшнз Великобританії.

У 1950 р. під егідою Голландського королівського міжнародного торговельного ярмарку та Голландського товариства паблік рилейшнз в Амстердамі зібралася група керівників провідних фірм Великобританії, Голландії, Франції, Норвегії та США, що працювали в даній галузі. Після дискусії була прийнята заява про необхідність утворення Тимчасового міжнародного комітету, який зосередив би свою увагу на міжнародному обміні інформацією, кооперуванні діяльності та координації співробітництва фахівців із паблік рилейшнз і як наслідок заснував би Міжнародну асоціацію паблік рилейшнз.

Після п'ятирічної роботи утвореного Тимчасового комітету, жвавого обміну думками з приводу концепції діяльності міжнародного органу з паблік рилейшнз 1 травня 1955 р. у Лондоні засновано Міжнародну асоціацію паблік рилейшнз. Тоді ж було схвалено й офіційний Статут та обрано Раду ІРЕА.

Міжнародна асоціація паблік рилейшнз швидко стала впливовою професійною організацією, яка є каталізатором розвитку національних асоціацій, сприяє поширенню сучасних стандартів у галузі освіти, етики та практики паблік рилейшнз. Цьому значною мірою сприяв Кодекс професійної поведінки МАПР, схвалений у травні 1961 року на Генеральній асамблеї асоціації у Венеції, та особливо Афінській кодекс 1965 р., який вважається своєрідною «моральною хартією», заснованою на засадах Загальної декларації прав людини.

У 1964 році Міжнародна асоціація паблік рилейшнз офіційно визнана ООН як радник Соціально-економічного комітету ООН, а також ЮНЕСКО – як позадержавну організацію за категорією «відносин взаємного інформування».

МАПР працює в тісному контакті з національними асоціаціями та регіональними федераціями паблік рилейшнз. Однією з таких федерацій є Європейська конфедерація паблік рилейшнз, діяльність якої здійснюється на основі офіційних документів МАПР, Європейського кодексу професійної поведінки в галузі паблік рилейшнз (Лісабонський кодекс), схваленого цією конфедерацією у квітні 1978 р. та доповненого в травні 1989 р.