Центри відповідальності: облік і контроль

Центр відповідальності представляє собою частину системи управління підприємством і як будь-яка система має свій вхід та вихід. На вході формується інформація про витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, робочого часу і т.д. Центр відповідальності виконує задану йому роботу з цими ресурсами. На виході формується інформація про продукцію (роботи, послуги), які переходять в інший центр відповідальності або реалізуються на сторону.

Керівниками центрів відповідальності можуть бути бригадир (майстер), начальник цеху (дільниці), начальник (завідуючий) служби, головний механік, головний інженер, адміністрація підприємства в цілому.

Система обліку за центрами відповідальності в основному створюється на крупних децентралізованих підприємствах; функціонує на задоволення інформаційних потреб внутрішнього управління; дозволяє оперативно контролювати витрати і результати на різних рівнях організації і оцінювати діяльність окремих менеджерів і підрозділів на підставі проведення первинного аналізу; відіграє роль сигнальної системи в механізмі управління.

Встановлення відповідальності є непростим завданням. Особливо важко визначити відповідальність в таких сферах, як експлуатація і технічне обслуговування устаткування, контроль якості, календарне планування тощо.

Основні вимоги до системи обліку за центрами відповідальності.

1. Своєчасне забезпечення керівника центру відповідальності якісною і достовірною інформацією.

2. Вимірювання, реєстрація інформації про використання ресурсів по ходу проведення центром відповідальності кожної господарської операції.

3. Обробка, нагромадження і своєчасна передача інформації про результати діяльності центру вищого рівня.

4. Створення передумов для прийняття об'єктивних якісних рішень на кожному рівні управління

Основні центри відповідальності забезпечують контроль витрат в місцях їх виникнення: виробничий комплекс відповідає за витрати цехів, що входять до нього, цех - за витрати дільниць, що входять до нього, дільниця - за витрати бригад.

Функціональні центри поширюють контроль витрат на багато місць їх виникнення, якщо витрати в них формуються під впливом даного центру. До таких центрів відповідальності можна віднести: відділ головного механіка, що відповідає за витрати на капітальний ремонт та модернізацію обладнанню у всіх виробничих підрозділах, відділ головного енергетика, що відповідає за витрати на тепло - та електроенергію, воду та зжате повітря по підприємству в цілому, та інші функціональні відділи, пов'язані з витрачанням виробничих ресурсів.

Відмінності в характері відповідальності менеджерів дозволяють виділити чотири основних види центрів відповідальності: центри відповідальності за витратами, центри відповідальності за доходами, центри відповідальності за прибутками та центри відповідальності за інвестиціями В основі цієї класифікації лежить критерій фінансової відповідальності їх керівників, які визначаються широтою представлених повноважень.

Центр відповідальності за витрати є підрозділом на підприємстві, керівник якого відповідає тільки за витрати. Організація обліку витрат за центрами відповідальності за витратами дає можливість здійснювати контроль за формуванням витрат, підвищувати відповідальність за їх доцільністю і обґрунтовано розподіляти непрямі витрати за носіями витрат. Як правило, центр відповідальності за витратами пов'язаний з виконанням визначених функцій, які не мають чітко вираженого вимірника обсягу діяльності.

Центри відповідальності за витратами можуть бути різних розмірів: як достатньо великі (завод або адміністрація великої фірми), так і малі (робочі місця). Ступінь деталізації центрів витрат різна та залежить від цілей та завдань, поставлених керівництвом перед менеджером.

На відміну від місць виникнення витрат центри відповідальності за витратами займаються групуванням витрат в аналітичному обліку за окремими роботами, операціями, функціями всередині виробничих підрозділів. Це виділення визначається бажанням мати додаткові точки контролю витрат в підрозділі, а головне - забезпечити більш точний розподіл непрямих витрат за об'єктами калькулювання.

Поділ підприємства на центри відповідальності і класифікація витрат в розрізі цих центрів є фундаментом для створення на підприємстві системи управлінського обліку, вирішуючи при цьому завдання планування, контролю, координації, а також надання рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Центр відповідальності за доходами - це центр відповідальності, менеджер якого відповідає за отримання доходів, але не несе відповідальності за витрати.

Зрозуміло, щоб вижити в конкурентній боротьбі, підприємству недостатньо управляти витратами, воно повинно отримувати прибуток, а прибуток не є метою менеджерів центрів відповідальності витрат і доходів. Тому в системах управлінського контролю підприємств найбільш часто зустрічаються центри відповідальності за прибутками та центри відповідальності за інвестиціями.

Центри відповідальності за прибутки - це підрозділи, керівники яких відповідальні не тільки за витрати, але й за обсяги виробництва та продаж, ціни, а також за фінансові результати свого підрозділу. Це можуть бути окремі підприємства у складі великого об'єднання, філіали, дочірні підприємства, магазини тощо. Зазвичай, центри прибутку включають декілька місць виникнення витрат. Загальні витрати та результати їх діяльності відображаються в системі бухгалтерського обліку.

Мета центру прибутку - отримання максимального прибутку шляхом оптимального поєднання параметрів вкладених ресурсів, обсягу продукції, яка випускається, і ціни. Керівники центрів відповідальності за прибутками на відміну від керівників центрів відповідальності за витратами не зацікавленні в зниженні якості продукції, так як це зменшить їх доходи, а отже, і прибуток - показник, по якому оцінюється ефективність їх праці.

При всіх своїх перевагах центри відповідальності за прибутками не зацікавлені в кращому використанні виділених їм інвестицій. Цього недоліку позбавлені центри відповідальності за інвестиціями.

Центр відповідальності за інвестиції (капіталовкладення) - це підрозділ, керівник якого відповідає за витрати і результати інвестиційного процесу, ефективність використання капітальних вкладень.Завдання такого центру полягає у забезпечені максимальної рентабельності вкладеного капіталу, його швидкої окупності, збільшенні акціонерної вартості підприємства. Управляють витратами за допомогою операційного бюджету, звітності про його виконання, інформації про рух грошових потоків.

З точки зору контролю за величиною і економічністю місць витрат і їх центрів в середині підприємства розрізняють метод бюджетування витрат і метод зіставлення витрат і продуктивності. В першому випадку для кожного місця витрат чи центру відповідальності складають бюджет (кошторис) витрат і за даними обліку їх фактичної величини контролюють його виконання. Відхилення між кошторисом і фактичною величиною характеризують зміни рівня витрат відповідного місця і центра в порівнянні з нормативами, на підставі яких проводився кошторисний розрахунок.

Окремі проблеми оцінки діяльності центрів відповідальності виникають тоді, коли вони реалізують продукцію або надають послуги одне одному. В таких умовах на результати та оцінку діяльності в центрі відповідальності в значній мірі впливають трансфертні ціни.

Зазвичай трансфертні ціни базуються на ринкових цінах, витратах або договірних цінах. Загальне правило визначення трансфертної ціни можна проілюструвати наступною формулою:

 

 

Дійсні витрати містять додаткові прямі змінні витрати на одиницю продукції та інші дійсні витрати, які будуть виникати у підрозділі лише в результаті продажу в межах підприємства.

Альтернативні витрати відбивають вигоду, яку підрозділ втрачає внаслідок внутрішнього продажу одиниці продукції.

Якщо підрозділ має вільні потужності, але не може реалізовувати продукцію на зовнішньому ринку, то вважається, що альтернативні витрати при цьому будуть дорівнювати нулю. Якщо ж підрозділ не має вільних потужностей і може продати всю продукцію зовнішнім покупцям, мінімальна трансфертна ціна дорівнюватиме:

 

Все це означає, що за наявності альтернативи реалізації продукції або послуг іншим підприємствам, трансфертна ціна повинна відшкодовувати економічні збитки підприємства, які воно буде мати в разі відмови від цієї альтернативи.