Перелік рекомендованої літератури: 1 -11, 13, 17-19, 22, 24, 25, 28-36.

5.1. Опорний конспект лекції

1. Процес прийняття управлінських рішень: поняття й характеристика інформації

Прийняття різних управлінських рішень у процесі господарської діяльності можуть стосуватися короткострокових і довгострокових перспектив розвитку підприємства.

Рішення, які пов'язані з використанням ресурсів у процесі поточної діяльності, називаються короткостроковими або операційними. Вони стосуються процесів постачань, виробництва, реалізації. Об'єктами короткострокових рішень можуть бути ціна й обсяг продукції, прийняття спеціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва деяких виробів і ін.

Довгострокові або стратегічні рішення пов'язані з майбутніми можливостями, які прогнозуються й потребують конкретних кроків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом таких рішень звичайно є інвестиції для збільшення виробничих потужностей, розробка нових виробів, освоєння нових ринків і ін.

Процес підготовки й прийняття рішення складається з декількох етапів:

Перший етап. Вибір конкретної мети залежить від цільової спрямованості економічної діяльності підприємства, що може бути комерційною (максимізація прибутку й майбутніх грошових надходжень) і некомерційною (забезпечення власними послугами користувачів у рамках наявних ресурсів). Тому перший етап передбачає чітке формування постановки мети й проблем, які вимагають рішення.

Другий етап передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій або декілька основних варіантів, які можуть бути початі для досягнення поставленої мети або рішення визначеної проблеми.

2. Прийняття поточних рішень у процесі постачань, виробництва, реалізації

Типовими прикладами ситуацій, що виникають у процесі поточної діяльності, є вибір серед альтернативних рішень про: спеціальне замовлення; розширення або скорочення (ліквідації) визначеного сегменту діяльності; виробляти або купувати окремі компоненти продукції й інші.

Вибір з декількох варіантів оптимального рішення здійснюється на основі диференціального аналізу релевантної інформації.

Диференціальний аналіз передбачає визначення й зіставлення диференціальних витрат і доходів для прийняття управлінських рішень і зосереджений тільки на релевантних даних. За допомогою порівняння диференціальних витрат і доходів можна визначити диференціальний прибуток (або збиток), що значною мірою характеризує економічну вигоду того або іншого рішення.

 

Як правило, диференціальний аналіз включає лише додаткові грошові потоки, тобто грошові надходження й грошові витрати, що обумовлено тим, що тільки реальні кошти можуть витрачатися в процесі поточної діяльності або з метою інвестування. Застосовуючи диференціальний аналіз, варто пам'ятати, що для прийняття різних типів рішень масив релевантної інформації може бути різним, і він повинен ураховувати не тільки короткострокові вигоди, але й довгострокові наслідки рішень.

Типові приклади ситуацій прийняття поточних рішень і визначення релевантної інформації із застосуванням диференціального аналізу.

Рішення щодо спеціального замовлення - пов'язане з розглядом отриманої пропозиції виготовлення або продажу продукції або надання послуг за ціною, що відрізняється від звичайної або навіть нижче собівартості. Аналіз інформації для прийняття таких рішень базується на калькулюванні змінних витрат, визначенні змінних виробничих накладних витрат і змінних витрат на збут, зіставленні диференціального доходу й диференціальних витрат.

Таблиця 5.4 - Алгоритм визначення релевантної оцінки спеціального

замовлення щодо виготовлення або продажу продукції або надання послуг за ціною, що відрізняється від звичайної або навіть нижче собівартості

Показники	Параметри формування	Оцінка інформації	Релевантність інформації	Релевантна оцінка
1. Постійні накладні витрати в калькуляції	знижуються в міру збільшення обсягу виробництва	не змінюється у випадку прийняття спеціального замовлення	нерелевантна	недиференціальні витрати
2. Змінні витрати	збільшуються в міру збільшення обсягу виробництва	змінюється у випадку прийняття спеціального замовлення	релевантна	диференціальні змінні витрати
3. Дохід	змінюється в міру збільшення обсягу реалізації залежно від цінової політики	змінюється у випадку прийняття спеціального замовлення	релевантна	диференціальний дохід

 

Таким чином, для прийняття рішення щодо даної проблеми релевантними даними є диференціальний дохід і диференціальні змінні витрати. Якщо в підприємстві є вільні виробничі потужності, то прийняття спеціального замовлення може забезпечити додатковий прибуток за рахунок збільшення диференціального доходу. Якщо вільних виробничих потужностей у підприємства немає, то прийняття такої пропозиції доцільно в тому випадку, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати й відсутня загроза деформації ринку.

Приймаючи таке рішення необхідно враховувати й інші фактори: конкуренти також можуть знизити ціну; інші замовники також можуть вимагати зниження цін; клієнти, які пропонують спеціальне замовлення, згодом можуть стати постійними замовниками.

Таким чином, аналіз для прийняття таких рішень передбачає:

- маржинальний підхід;

- диференціальний аналіз релевантних витрат і доходів;

- облік альтернативних витрат при відсутності вільної потужності;

- облік можливих довгострокових наслідків прийняття спеціального замовлення.

Розширення або скорочення сегменту - це рішення щодо того, які напрями діяльності розширювати, а які скорочувати залежно від їх прибутковості. Аналіз інформації для прийняття таких рішень ґрунтується на калькулюванні змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні маржинального доходу. У цьому випадку необхідно скласти звіт про діяльність центру відповідальності.

Таблиця 5.5 - складання звіту про діяльність центру відповідальності

№	Етапи
	Розрахунок операційного прибутку за кожним сегментом
	визначення впливу ліквідації сегменту на показники й результат діяльності центру відповідальності з визначенням диференціального доходу, диференціальних витрат, диференціальний прибутку
	Маржинальний аналіз наслідків ліквідації сегменту й визначення маржинального доходу, що втрачений, постійних витрат, яких можна уникнути й зменшення прибутку внаслідок ліквідації сегменту
	розрахунок впливу ліквідації одного сегменту й розширення діяльності іншого на результат діяльності центру відповідальності

 

Виробляти або купувати - рішення, що пов'язане з розглядом альтернативи: виробляти самостійно окремі компоненти продукції (комплектуючі, деталі) чи купувати їх у зовнішніх постачальників. релевантну оцінку що пов'язана з розглядом альтернативи: виробляти самостійно окремі компоненти продукції (комплектуючі, деталі) чи купувати їх у зовнішніх постачальників можна представити в послідовності, що представлена в таблиці 5.6.

Аналіз інформації для прийняття таких рішень передбачає маржинальний підхід, як один з видів диференціального аналізу й містить у собі:

- визначення релевантної виробничої собівартості компонента;

- диференціальний аналіз витрат;

- урахування якісних факторів.

При цьому релевантна виробнича собівартість дорівнює релевантним витратам на виробництво плюс вартість втраченої можливості.

Нерелевантною буде інформація про: амортизацію спеціального устаткування, якщо воно було придбано в минулому; загальновиробничі витрати, які не можна уникнути у випадку придбання продукції.

 

Таблиця 5.6 - Алгоритм визначення релевантної оцінки, що пов'язана з розглядом альтернативи: виробляти самостійно окремі компоненти продукції або купувати їх у зовнішніх постачальників

№	Етапи	Пояснення
	Калькуляція собівартості продукту у відносно, якого приймається рішення	розраховується з метою встановлення цін на продукцію, роботи, послуги
	Диференціальний аналіз для визначення диференціальних витрат	на основі калькуляції собівартості одиниці продукту розраховуються релевантні витрати на одиницю й у загальній сумі по варіанту виробництва й по варіанту купівлі продукту
	Аналіз для прийняття рішень із урахуванням втрачених можливостей	шляхом порівняння реальних і альтернативних витрат і визначенням диференціальних витрат
	Порівняльний аналіз в умовах декількох варіантів: виробляти, купувати й не використовувати потужність, купувати й здати вільну площу в оренду, купувати й не використовувати вільну площу для виробництва іншої продукції	розраховуються такі показники: дохід від оренди, маржинальний дохід від іншої продукції, витрати на іншу продукцію, чисті релевантні витрати

 

Остаточне рішення варто приймати з урахуванням не тільки кількісних показників, але і якісних факторів.

Якісні релевантні фактори для ухвалення рішення "виробляти або купувати" можна розділити на дві групи:

- зовнішні - надійність постачальника; контроль якості постачальника; взаємини робітників і адміністрації в постачальника; стабільність ціни постачальника; час, необхідний для поновлення виробництва деталей, якщо постачальник не виконує зобов'язань;

- внутрішні - наявність потужностей; ноу-хау; завантаженість персоналу; технологічні зміни.

У випадку відсутності достатніх вільних потужностей підприємство не зможе виробляти продукцію навіть якщо це вигідніше, ніж купувати її. З іншого боку, бажання зберегти секрети виробництва або кваліфіковані кадри може змусити підприємство відмовитися від вигідної пропозиції купувати деталі замість того, щоб виробляти їх.

Рішення "продавати або обробляти далі" - пов'язане з можливістю реалізації продукції на визначеній стадії її виробництва або продовження обробки з метою одержання додаткового прибутку.

Додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може забезпечити нові характеристики або функції продукції (іншими словами, гнучкість або якість послуг) і реалізацію її за більш високу ціну.

Ще одним варіантом рішення "продавати або обробляти далі" є рішення, що пов'язане з дефектною продукцією: продати її зі знижкою або усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною. Усунення дефектів і продаж продукції за звичайною ціною може бути вигідніше, тому що може принести додатковий прибуток. Прийняття рішень виробляється на основі диференціального аналізу очікуваних релевантних доходів і витрат з визначенням маржинального доходу. На практиці рішення "продавати або обробляти далі" часто стосується продукції спільного виробництва.

Прийняття рішень щодо |с|створеннюзбереження|сбережения,сохранения| запасів ґрунтується на |припасов|моделі оптимальної партії постачання й моделі АВС.

Оптимальний розмір запасів - цемінімальне співвідношення обсягу запасів і витрат у процесі діяльності підприємства. Модель оптимальної партії постачання передбачає розрахунок оптимального обсягу постачання або замовлення. Цей обсяг має назву економічного|экономичного| розміру замовлення (ЕРЗ|) і заснований наоптимальному співвідношенні витрат на замовлення й витрат на його збереження. Використання|употребление| цього методу дає можливість досягти мінімальних витрат, що пов'язані|повязанных| з доставкою та збереженням замовлення.

Для того, щоб визначити найоптимальніший обсяг постачання (Е), використовуютьформулу:

 

де А - річна потреба ресурсу;

В_з - витрати на одне замовлення;

В - мінімальні річні витрати на постачання.

Знаючи оптимальну партію постачання, можна розрахувати необхідну кількість постачань на рік і оптимальний проміжок у робочих або календарних днях між постачаннями. Кількість постачань визначається розподілом загальної потреби в матеріальному| ресурсі на оптимальну партію постачання.

Для того, щоб розрахувати період постачань у робочих або календарних днях (t), використовують формулу:

 

де Т — кількість робочих (календарних) днів на рік.

 

За умови, що підприємство працює|трудится| безупинно, Т дорівнює кількості календарних днів у році. На підставі наведених розрахунків і з урахуванням залишків|остач| ресурсу, що розраховується, визначають конкретні дати постачань.

крім розрахованих обсягу і термінів постачань на підприємстві необхідно створити резервний запас|припас| на випадок відсутності ресурсу у постачальників, на випадок непередбаченого збільшення попиту на вироблену продукцію, інших причин, що можуть зірвати строки постачань. За термінами постачань резервного запасу|припаса| також можна розрахувати обсяг оптимальної партії. При цьому за базу|основание| беруть витрати на збереження|сохранность| запасу|припаса| і втрати від дефіциту (простий підприємства, додаткові витрати на оформлення негайного запасу|припаса|).

Для розрахунку оптимальної партії постачання використовують також наступні формули:

 

 

|складывания,сдачи|

 

В результаті диференціації приведених показників,|наведенную| формула оптимального постачання має такий вигляд:

Модель розрахунку оптимальної партії постачання можна використовувати також для розрахунку обсягу оптимальної партії виробництва продукту і довжини виробничого циклу, якщо налагодження устаткування проводиться один раз для кожної партії, що випускається. Цикл постачання партії - це час від оформлення замовлення до фактичного постачання. Для цього замість витрат на одне замовлення використовують витрати на одне налагодження устаткування і вартість збереження|сбережения,сохранения| одиниці запасу|припаса| продукції.

Модель оптимальної партії постачанняможе бути застосована для управління запасами готової продукції після її пристосування для цих цілей.

Модель АВС |заснована базується нарозподілу всіх необхідних ресурсів за класами. У|сі ресурси розділяють на три класи: А, В и С. Докласу А відносять у черговості|поочередно| (у порядку зменшення частини|части,доли|) ресурси доти, поки загальна частина|часть,доля| сукупності ресурсів не досягне 80 %. До|до| класу В відносять наступні ресурси, поки|покуда| їхня загальна частина|часть,доля| в загальній потребі ресурсів не досягне 15 % і до|до| класу С відносять види ресурсів, що не віднесені до|до| класів А і В.

В моделі АВС| виявляють|выявляют,проявляют|, який вид ресурсів|припасов| коштує більше. Після цього для ресурсів класу А розраховують ЕРЗ (економічний розмір запасу),| контролюють його і на основі контролю систематично|систематично| регулюють розмір запасів|припасов|. По запасах|припасами| класу В їхні обсяги |припасов| переглядають|просматривают| один раз у квартал або півріччя. По ресурсах класу С обсяг повторного замовлення розраховують таким чином, щоб постачання здійснювалися протягом одного-двох| років, перевірка наявних запасів|припасов| здійсняється один раз на рік.

Рішення, що стосуються ціноутворення - одні із самих складних рішень, оскільки доводиться враховувати багато факторів. основні фактори, що впливають на ціноутворення: попит; дії конкурентів і витрати.

Традиційні моделі ціноутворення: економічна й на основі витрат.

Головною характеристикою економічної моделі ціноутворення є припущення, що підприємство буде прагнути встановити ціну реалізації на рівні, що забезпечує максимальний прибуток. Дана модель ціноутворення має обмеження, що перешкоджає її широкому застосуванню:

- важко визначити криву попиту й маржинальні витрати;

- не підходить до всіх типів ринку;

- не враховує всіх факторів, що впливають на ціну;

- передбачає тільки одну мету - максимізація прибутку.

Модель ціноутворення на основі витрат - базується на основі витрат і ціноутворення на основі вартості часу й матеріалів. Найпоширенішою формою ціноутворення на основі витратє ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Ціноутворення за принципом "витрати плюс" - це метод при якому ціна визначається на основі собівартості продукції (товарів, послуг) шляхом додавання до неї визначеної частини доходу (націнки). У загальному виді формулу ціни за принципом "витрати плюс" можна представити так:

Націнка визначається як відсоток до витрат, які є основою для розрахунку ціни:

Націнка може бути розрахована на основі: змінних виробничих витрат; повної виробничої собівартості; загальних змінних витрат; повних витрат.

Загальна формула визначення відсотка націнки має такий вигляд:

Розрахунок націнки здійснюється з даних бюджету й розрахунку витрат на одиницю продукції за допомогою різних методів.

Таблиця 5.6 - Методи розрахунку націнки

спеціальні методи і формули	№ формули
Розрахунок націнки на основі змінних виробничих витрат	5.10
1 етап - визначається відсоток націнки до повної виробничої собівартості:
2 етап – визначається сума націнки до повної виробничої собівартості продукції
Розрахунок націнки на основі загальних змінних витрат
1 етап - визначається відсоток націнки до загальних змінних витрат:	5.11
2 етап - визначається сума націнки до змінних витрат
Розрахунок націнки на основі загальних повних витрат
1 етап - визначається відсоток націнки до повних витрат:	5.12
2 етап - визначається суму націнки до повних витрат

Ціноутворення на основі вартості часу й матеріалів – це різновид ціноутворення за принципом "витрати плюс"'. У цьому методі розрахунки здійснюється за допомогою таких формул:

 

 

 

Встановлення ціни за принципом "витрати плюс" є зручним для підприємств, які виробляють багато різних продуктів. Адже правильно визначити накладні витрати на виробництво та збут кожного продукту досить трудомістко.