Доходи державного бюджету та їх класифікація (30)

А)Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади і управління. Б) Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать:1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та Інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку - кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів. Трансферти визначаються Кодексом як кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Трансферти в Україні існують у двох формах: дотація вирівнювання та субвенція. Принципова різниця між дотацією та субвенцією полягає в наявності чи відсутності мети використання коштів: в разі дотації мета відсутня, при наданні субвенції чітко визначено мету використання наданих коштів. Доходи Державного бюджету України складає сукупність безповоротних надходжень, справляння яких передбачено чинним законодавством України, які використовуються для фінансування виконання державних функцій. В) Відповідно до розділу І Бюджетної класифікації «Класифікація доходів бюджету» до податкових надходжень віднесені:

а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості б) податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна; податок з власників транспортних засобів); в) збори за спеціальне використання природних ресурсів г) внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір, плата за ліцензії, торговий патент); д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито); е) інші податки (місцеві податки та збори; плата за надання послуг по оформленню документів на право виїзду за кордон;). До неподаткових надходжень відносяться: а) доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; рентна плата; інші надходження); б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціальної реабілітації; митні збори; єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України); в) надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стягнуті з осіб, що винні за шкоду, яка нанесена підприємству, установі, організації; адміністративні штрафи та інші санкції)

г) інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ; додаткові збори на сплату пенсій). Доходи від операцій з капіталом складаються шляхом акумуляції:

а) надходжень від продажу основного капіталу б) надходжень від реалізації державних запасів товарів в) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів; г) податків на фінансові операції та операції з капіталом. До складу офіційних трансфертів віднесено: а) офіційні трансферти від органів державного управління б) кошти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій

в) кошти з іншої частини бюджету

 

Державні видатки (30)

Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями.

Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті. Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету -це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Групи державних видатків за предметною ознакою: - на державне управління; - на соціальні потреби; - на народне господарство і підтримання економіки; - на національну оборону за роллю в від-творювальному процесі: - на сферу матеріального виробництва; - на невиробничу сферу; - на створення державних резервів за економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт Критерії бюджетних асигнувань: — пріоритети витрат; — загальний обсяг фінансування; — цільове використання коштів; — витрат. Режими бюджетного фінансування: 1) кошторисно-бюджетний режим 2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу Принципи фінансування: — плановість; — безоплатність; — безповоротність; — цільове спрямування коштів; — ефективність використання коштів;— фінансування в міру виконання плану; — оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел; — додержання режиму економії; — здійснення контролю за використанням коштів. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету. Акти. що регулюють відносини в галузі видатків - акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства - акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощоОтже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

 

 

Бюджетна політика (30)

Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і, як наслідок, створення необхідних умов для максимально ефективного виконання державою її функцій.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрямки формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики.

Таким чином, фінансова політика – це дієвий інструмент впливу на всі аспекти соціально-економічного життя у країні. Використання її інструментів дає змогу подолати будь-які труднощі. Але при цьому необхідно дотримуватись певних принципів її впровадження:- послідовності;

- визначеності;- доцільності;- продуманості;- виваженості кожного напрямку її дії.

В умовах перехідної економіки саме вибір типу фінансової політики є найбільш складною проблемою. В Україні дуже важко оцінити, який саме тип політики використовується в да­ний час і який найбільш доцільно використовувати. Адже ви­знати у цілому нинішню політику як жорстку регламентацію навряд чи буде правильно. Водночас вона і не завжди помірна, і тим більше не є політикою мінімальних обмежень. Це пояс­нюється тим, що фінансова політика нашої держави в окремих її напрямах суттєво різниться. Так, у податковій політиці до­сить чітко виражена жорстка регламентація – достатньо наве­сти приклад визначення оподатковуваного прибутку, який у регламентації доходить до дрібниць. Можна навести й інші приклади, зокрема валютне регулювання. Загалом переважає якщо не жорстка, то досить відчутна регламентація. Найважливіша мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Фінансова політика реалізується зазвичай у декілька етапів: 1) формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення;2) визначення основних напрямків використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі, виходячи з поставлених цілей, варто враховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні фактори;

3) безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Аналогічно можна охарактеризувати і бюджетну політику. Хоча в окремі роки її орієнтири дещо змінювалися, у цілому бюджету була властива соціальна спрямованість, а основне за­вдання, що стояло перед бюджетом, полягало в забезпеченні соціального захисту населення. Наскільки ж реалізоване це за­вдання? Як показав проведений аналіз, рівень соціального за­хисту громадян і фінансування соціальної сфери перебувають на дуже низькій відмітці. У результаті тривалої політики соці­ального захисту потреба в ньому не тільки не зменшувалася, а й постійно зростала і продовжує зростати. Проте не може ж держава нескінченно захищати своїх громадян - це нонсенс. За таких умов стабілізувати бюджет дуже важко, якщо взагалі не неможливо. Тому результативність подібної бюджетної по­літики можна оцінити тільки негативно, хоча, звичайно, ми розуміємо об'єктивну потребу в цих видатках.У цілому бюджетній політиці був властивий пасивний ха­рактер. Вона була спрямована не на протидію негативним тен­денціям і виведення країни з економічної і фінансової кризи, а на ліквідацію наслідків кризи. Можливо, це і необхідно, але за подібного підходу криза може тривати нескінченно, а потреба в соціальному захисті, що вимагає значних коштів, набуває хронічного характеру. Проте світова практика свідчить, що бюджетна політика може відігравати й активну роль у виве­денні країни з економічної кризи.