Розмежування повноважень влади при формуванні бюджету

Розмежування повноважень органів влади при формуванні бюджету:

Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Конституцією України та іншими правовими актами. Розглянемо найбільш вагомі повноваження основних учасників бюджетного процесу.

Президент України: *Підписує Закон Про Державний бюджет України на (бюджетний) рік.*У разі незгоди із Законом про Державний бюджет, прийнятий Верховною Радою, накладає вето.*Вносить в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до державного бюджету.*Вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, у тому числі в першочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу.*Видає укази, які можуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу.

Верховна Рада України: *Розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період з конкретних макроекономічних показників, визначених у Бюджетному кодексі.*Приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики.*Розглядає проект бюджету в трьох читаннях.*Ухвалює Закон про Державний бюджет України.*Вносить зміни і доповнення в Закон про Державний бюджет України.*Розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.

Кабінет Міністрів України: *Подає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.*Розробляє проект Закону про Державний бюджет.*Доопрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання у Верховній Раді.*Приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету.*Забезпечує виконання Державного бюджету України.*Подає річний звіт про виконання Державного бюджету Верховній Раді.*Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів, текстові статті).

Рахункова палата: *Здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету.*Після закінчення бюджетного року готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету.*Здійснює контроль за проведенням таємних видатків.*Готує співдоповідь, з якою виступає Голова Рахункової палати, — про виконання Державного бюджету.

Сутність і необхідність міжбюджетних відносин

Основна мета міжбюджетних відносин полягає у встановленні справедливого та неупередженого розподілу публічних фінансів, забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, АР Крим та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій.

Міжбюджетні відносини виконують дві функції – розподіл між бюджетними ланками доходних повноважень та розподіл між бюджетними ланками витратних повноважень, прав та відповідальності.

Головною метою міжбюджетного регулювання є вибір найбільш ефективної моделі, яка надасть кінцевим споживачам рівний доступ до бюджетних послуг.

Нині головним питанням забезпеченняь виконання повноважень із місцевих бюджетів є достатність обсягу коштів і досконалість та ефективність механізму надання міжбюджетних трансферів. Сучасними найгострішими проблемами у сфері міжбюджетних відносин є:

1. Невідповідність між зобов’язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування.

2. Нерівномірне співвідношення «дотація – субвенція» у структурі трансфертів, переважаюча частка дотацій та субвенцій на соціальний захист.

3. Нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання.

4. Диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів. Обсяг трансфертів, які має змогу отримати місцевий бюджет, залежить від того, скільки зібрано коштів (доходів місцевого бюджету), що враховуються при визначенні трансфертів.

5. Неефективна децентралізація бюджетної системи. Підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізація управління бюджетними коштами визначені як один із способів перетворення місцевих бюджетів на ефективний інструмент соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

6. Слабкий рівень кореляції між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах з державного бюджету та їх відображенням у формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів.

 

Інструменти міжбюджетних відносин

1. власні, закріплені та врегульовані лоходи.

2. нормативи відрахувань від врегульованих доходів.

3. дотації.

4. субвенції.

5. внески до ДБУ.

6. бюджетні позики.

7. міжбюджетні взаєморозрахунки.

Головним і домінуючим інструментом організації міжбюджетних взаємовідносин в Україні є регульовані доходи. Регульовані доходи ~ це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Власні доходи – доходи, які належать місцевим ор влади, формуюьбся на відомчій йому теор основі рішень цього органу. Закріплені доходи – доходи що повністю або певною частиною на довгостроковій основі закріплюються за тим чи іншим бюджетом.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів встановлюють (у %) пропорції розподілу цих доходів між різними рівнями бюджетної системи. Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя розраховуються Міністерством фінансів України і за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджуються Верховною Радою в Законі України '' Про Державний бюджет". Дотації - кошти, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і видатків.

Субвенції - кошти, що надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету або з місцевих бюджетів вищого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню в разі їх нецільового використання.

Субсидії - кошти, які надаються з Державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня на фінансування цільових видатків.

Внески до Державного бюджету України - це кошти, що передаються адміністративно-територіальними одиницями до держбюджету в обсягах, визначених Законом про Державний бюджет України на поточний рік. Бюджетні позички надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам України для покриття тимчасових касових розривів у процесі їх виконання; вони підлягають поверненню протягом поточного бюджетного року. З місцевих бюджетів вищого територіального рівня можуть надаватися відповідні позички органам влади територій нижчого рівня.

Міжбюджетні взаєморозрахунки як елемент міжбюджетних взаємовідносин є інструментом перерозподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконання Державного і місцевих бюджетів

Бюджетне регулювання

Основою міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти, а для визначення розподілу між трансфертів використовують фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фін ресурсів, що спрямовуюьбся на реалізацію бюд програм, на к-сть мешканців чи споживачів гарантованих послуг.

Загальний обсяг фін ресурсів за кожним видом видатків, що враховується при визначенні між транф розраховують на основі державно соц. стандартів і нормативів, які встановлюють законом і іншими нор актами.

При розрахунку може встановлюватися обсяг нерозподілених видатків на ті повноваження для яких встановлення нормативів не є доцільним.

При розподілі фін нормативу бюд забезпечення використовують коригуючи коеф, які враховують відміності у вартості надання гарантованих послуг залежно від: 1. К-сті населення та споживачів гарантованих послуг. 2. Соц. ек, демографічні, кліматичні, екологічннихта ін. особливостей (з часу їх визначення) адміністративно територіальних одиниць. Коригуючі коефіцієнти затверджують Каб Мін У-ни.

Бюджетне регулювання – один із найважливіших економічних методів державного регулювання (повніше – фінансово-бюджетне регулювання). Сутність його в тому, що держава встановлює оподаткування та державні витрати з таким розрахунком, щоб вони могли гасити коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

У вузькому значенні бюджетне регулювання – це механізм збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів. Здійснюється через акумулювання значної частини доходів у бюджеті держави (республіканському бюджеті) і перерозподіл їх у вигляді дотацій місцевим бюджетам. Фінансові відносини між «центром» і місцевими органами влади в перші роки формування ринкової економіки в Україні були складними. Встановлений розподіл податків між загальнодержавним і місцевими бюджетами відбувався таким чином, що прибутків від податків, асигнованих місцевим органам влади, бракувало для збалансування місцевих бюджетів. Раціональними були б децентралізація державних фінансів, структурне розмежування державного і місцевих бюджетів за джерелами накопичення та витрат.

Міжбюджетні трансферти

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Поділяються на: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) додаткові дотації.

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує; визначаються як перевищення обсягу витрат над загальним кошиком доходів місцевого самоврядування.

Субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, що прийняв рішення про надання субвенції.

У державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1. дотації вирівнювання бюджетам АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст обласного значення.

2. субвенції на здійснення програм соціального захисту.

3. субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою.

4. субвенції на виконання інвестиційних проектів.

5. інші субвенції.

У державному бюджеті України затверджений обсяг дотацій вирівнювання і субвенцій окремо для кожного місцевого бюджету, а також засобів, що передаються державному бюджетові України з місцевих бюджетів, якщо для цього маються вагомі причини.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – це податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Згідно Бюджетного кодексу (ст. 98) розподіл обсягів міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, що повинна затверджуватися Кабінетом Міністрів України і враховувати такі параметри:

1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коефіцієнти, що коригують, до них.

2. Кількість жителів і кількість споживачів соціальних послуг.

3. Індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району.

4. Прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів Києва, Севастополя і міст обласного значення.

5. Коефіцієнт вирівнювання (він прийнятий від 0.6 до 1.0).

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається з урахуванням індексу податкоспроможності бюджетів міст і районів на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди (роки).

26. Доходи бюджетів, їх суть і значення:

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, ф. о., які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

У першому розділі бюджетної класифікації "Класифікація доходів бюджету" визначені такі джерела доходів: податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом;офіційні трансферти; цільові фонди.

Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Офіційні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету у вигляді надходжень від продажу основного капіталу, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Цільові фонди — надходження до державних цільових фондів включать обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до зазначених фондів. Зокрема, сюди відносяться відрахування до фондів: соціального захисту інвалідів, охорони природного навколишнього середовища тощо.

Мін. розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на 1 чол. з урахуванням ек.,соц.,природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мін. соц. потреб встановлених законом.

Кошти держ. бюдж.,що передаються державою у вигляді дотацій,субвенцій розподіляються обл. радами між районними бюдж. і бюдж. міст обл. значення у розмірах,необхідних для формув. дох. частин не нижчих мін. розмірів місц. бюдж., затверджених законом.

Доходи різних видів бюдж. класиф. за різними ознаками:

За соц.-ек. ознаками: (дох. від госп. д-ті; від використання прир. ресурсів; від банківської д-ті; від реалізації дорогоц. металів, каміння)

За порядком та умовами зарахування дох. до бюдж.: (власні джерела бюдж. доходів – власні,закріплені,регульовані доходи; залучені кошти)

За юр. формами: (податкові, неподаткові)

 

27. Методи та джерела формування доходів бюджету:

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів: пряме вилучення доходів з державного сектора; отримання доходів від державних угідь, майна і послуг; перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;залучення позик.

Надходження від державного сектора, зазвичай, незначні. Це пояснюється двома причинами:

а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;

б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використання спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні — 2%.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, може здійснюватись тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95-98%) і позики (2-5%).

Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Щодо поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється. Джерелами формування доходів виступають: створений ВВП; національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів. Найнадійніше джерело — створений ВВП.

Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внутрішні і зовнішні. Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:

1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація); 2) міжнародний кредит; 3) оподаткування експортно-імпортної діяльності; 4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення; 5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.

28. Склад і структура доходів бюджету:

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік. Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави.

Доходи бюджетів різних рівнів — це частина централізованих фінансових ресурсів, що вилучаються у фізичних і юридичних осіб та акумулюються державою для виконання властивих їй функцій. Вони відображають ек. відносини між державою та юр. і фіз..особами в процесі формування доходів фін. ресурсів, які надходять у розпорядження органів держ. влади і держ. управління.

Податкові надходження:

прямі податки - податок на прибуток підприємств;прибутковий податок з громадян; земельний податок (плата за землю);податок з власників транспортних засобів;податок на промисел непрямі податки – ПДВ;АЗ; мито;платежі за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий дохід;плата за воду;плата за корисні копалини); плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи (державне мито;рентні платежі за нафту і газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;відрахування на геолого-розвідувальні роботи;відрахування на дорожні роботи;інші надходження);

місцеві податки і збори.

Неподаткові надходження є важливим джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Водночас їх обсяг значно менший від податкових надходжень.

Неподаткові надходження: доходи від власності та підпр. діяльності (рентна плата) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надх. від штрафів та фінансових санкцій; інші неподак. надх.

Важливою складовою доходів бюдж. є доходи від операцій з капіталом. До них належать три групи надходжень:

Надходження від продажу основного капіталу (надх. коштів від реалізації безгосподарного майна,майна,що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, скарбів і знахідок,включаючи валютні цінності і кошти,власники яких невідомі,надх. коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також надх. від відчуження майна, яке належить АРК та майна, що знаходиться у комунальній власності)

Надходження від реалізації державних запасів товарів (надх. від реалізації держ. запасів товарів,що містять надх. від реалізації матеріальних цінностей держ. резерву, надх. від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву)

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Офіційні трансферти означають виділення бюджетам нижчого територіального рівня грошових коштів з фонду фінансової підтримки місцевого самоврядування на нормативній основі.

29. Загальна характеристика податкової системи України:

Побудова податкової системи виявилася досить складним і довготривалим процесом. Просте копіювання систем оподаткування розвинутих країн без урахування специфіки розвитку України не може дати позитивних результатів. Постала необхідність розробити власну систему, у якій би бралися до уваги економічні, соціальні, політичні та психологічні особливості розвитку нашої країни. Нині така система є. Вона подібна до податкових систем розвинутих країн, проте, має суттєві відмінності. Однією з найважливіших її рис є те, що вона спрямована на вирішення, перш за все, соціальних проблем, які загострилися з переходом до ринкової економіки. Слід враховувати, що такі задачі вирішуються в умовах функціонування нераціональної структури господарського комплексу, низької конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, нерівномірного розподілу ресурсів між регіонами та ін.

Податкова система України поділяється на загальну та спрощену системи оподаткування. Загальна система застосовується для переважної більшості платників податків. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників та суб'єктів малого бізнесу здійснюється з використанням спрощеної системи. Такий порядок було прийнято з метою створення більш сприятливих умов для розвитку малого бізнесу. Зокрема, використання спрощеної системи передбачає спрощення обліку і звітності, а також зменшення податкового навантаження на розвиток підприємницької діяльності.

Податкова система України охоплює загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України, місцеві податки і збори – місцевими органами влади.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки: (податок на прибуток підприємств;податок на доходи фізичних осіб;податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;податок на нерухоме майно (нерухомість);плата (податок) за землю;податок на промисел;)

б) непрямі податки: (ПДВ;акцизний збір;мито)

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі: (збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;рентні платежі;державне мито;плата за торговельний патент за деякі види підприємницької діяльності)

г) внески до цільових фондів: (збір на обов’язкове соціальне страхування; обов’язкове державне пенсійне страхування; на страхування на випадок безробіття;збір до Державного інноваційного фонду;збір за забруднення навколишнього природного середовища;збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства)

До місцевих податків та зборів належать: (податок з реклами;комунальний податок;готельний збір; збір за припаркування автотранспорту;ринковий збір;збір за видачу ордера на квартиру;курортний збір;збір за участь у бігах на іподромі;збір за право використання місцевої символіки;збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей;збір з власників собак та ін.)

30. Непрямі та прямі податки: види, класифікація та основні характеристики:

Можливі різні кл. податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння.

За ознакою суб'єкта оподаткування податки поділяються на дві групи:

— прямі податки; — непрямі податки.

Податки прямі — це обов'язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (податок на прибуток підприємств;податок на доходи ф. о.;податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;податок на нерухоме майно (нерухомість);плата (податок) за землю;податок на промисел та ін.).

Прямі податки встановлюються безпосередньо для платників; їхній розмір залежить від масштабів об' єкта оподатковування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, що мають вищі доходи. Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Основні види непрямого оподаткування – це акцизи, податок з обороту, податок з продажу, податок на додану вартість, а також окремі види мита та зборів.

Поняття «акцизи» може мати як розширене, так і вузьке тлумачення. До групи акцизів можуть включатися всі податки на товари та послуги (розширене тлумачення). Вузьке тлумачення терміну «акцизи» передбачає віднесення до цієї групи тільки податків, які стягуються у вигляді надбавок до цін або тарифів на окремі конкретні товари і услугі

ПДВ нерідко розглядають як різновид податку з обороту і об'єднують ці два податки в одну групу, протиставляючи цих видів оподаткування індивідуальні акцизи.

Прямі податки у свою чергу підрозділяються на реальні й особисті. Поділ податків на реальні й особисті грунтується на тому, що реальними податками обкладаються окремі речі, що належать платникам податків, а особистими податками – сукупність доходів або майно платника податків.

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.

Оскільки непрямі податки вводять до ціни товарів і послуг, їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Їх основний недолік, через який вони постійно зазнають критики, - їхній регресивний характер або обернено пропорційна залежність від платоспроможності споживачів. Внаслідок цієї властивості непряме обкладання товарів масового споживання важким тягарем лягає на населення з низькими доходами, оскільки велика частина його доходів витрачається на придбання продуктів харчування та інших товарів першої необхідності. При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган. Суб'єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг. Носій податку — це ф. о., споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.

31. Бюджетна класифікація: Бюджетна класифікація — це єдине систематизоване згрупування до­ходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за однорідними ознаками відповідно до зако­нодавства України та міжнародних стандартів. Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов'язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, затверджує бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це Верховну Раду України. Бюджетна класифікація є єдиною для всіх бюджетів, які склада­ють бюджетну систему України. Бюджетна класифікація використовується на всіх стадіях бюджет­ного процесу, в ході складання, розгляду, затвердження бюджетів усіх рівнів та їх виконання. Бюджетна класифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу.

32. Бюджетна класифікація доходів бюджету:

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; 3) інші неподаткові надходження. Доходи від операцій з капіталом визначаються: 1) надходження від продажу основного капіталу2) надходження від реалізації державних запасі, товарів3) кошти від продажу землі і нематеріальних активів4)податки на фінансові операції та операції з капіталом Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

33. Видатки бюджету та їх роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально- економічного розвитку:

Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом,за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на: поточні видатки, видатки розвитку або капітальні видатки.

До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.

Видатки розвитку або капітальні видатки - це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходяться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

За ек. сутністю видатки бюджетів відображають розподільні і перерозподільні процеси централізованого фонду грошових коштів держави та їх цільове використання для забезпечення суспільних потреб. Вони спрямовуються на задоволення найважливіших по­треб суспільства у розвитку ек. і соц. сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави та судової влади тощо.

Домінуюча спрямованість діяльності держави у соціальній сфері в Україні відіграє особливу роль для розвитку суспільства. Це зумов­лено не лише значним зниженням доходів переважної більшості населення з переходом України до ринкової економіки, а й традиційною орієнтацією громадян на одержання соц. послуг саме від держави. Головне спрямування діяльності у соціальній сфері - зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджувальних темпів зростання з/п

34. Склад і структура державних видатків:

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім сусп. призначенням.Екон. функцію держави забезпечують видатки на екон. діяльність та науку, соціальну — видатки на соц.. захист населення, соц. Забезп. та соціальну сферу, оборонну — на оборону, управлінську — на утримання управлінських структур та на міжн. діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуговування вн. і зовн. державного боргу.

Видатки бюджету на ек. діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підприємствам, державні дотації, операційні витрати. Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу.

Видатки бюджету на соц. захист — це державні допомоги окремим громадянам, які внаслідок об'єктивних, незалежних від них причин не можуть самостійно забезпечити себе. Видатки на соц. сферу структуруються за галузевими ознаками: на освіту, охорону здоров'я, духовне і фізичне виховання. Видатки бюджету на науку відбивають фінансування держ. і міжд.науково-техн. програм, фундаментальних досліджень. Видатки бюджету на оборону охоплюють витрати на закупівлю озброєнь і військової техніки та на утримання війсь<