Бюджетне фінансування культури фізичної культури і спорту

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також АРК, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації та заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.

Із бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.

Так, за рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються такі заклади та заходи:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим КМУ);

в) державна підтримка громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

д) державна архівна справа.

Держава сприяє подальшому розвитку усіх напрямів спорту вищих досягнень – олімпійського, паралімпійському, дефлімпійському спорту, видів спорту, які не входять до програми Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та професіонального спорту. Основу розвитку спорту вищих досягнень складає система централізованої підготовки спортсменів, яка поступово наповнюється сучасними формами та технологіями у всіх її складових. З цією метою здійснюється активна співпраця з відповідними суб’єктами громадського та приватного секторів сфери фізичної культури і спорту, надання їм підтримки для забезпечення ефективної навчально- тренувальної та змагальної діяльності. Водночас держава вживає усіх заходів для запобігання розвиткові в Україні тих видів спорту, що пов’язані з антигуманістичними проявами.

За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення;

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості

Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та проводять заходи з фізичної культури і спорту.

 

57. Державний кредит як специфічна форма фінансових відносин:

Державний кредит – сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта.

Суб’єктами державного кредиту є уряд, центральний банк та державні цільові фонди. Державний кредит формується і за умов залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.

Джерелами фінансування кредиту є: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків.

Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до державного бюджету, центрального банку або державного цільового фонду для фінансування визначених програм та покриття бюджетного дефіциту. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).

При державному кредиті взяті в борг грошові кошти посту­пають в розпорядження держави, перетворюючись у її додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту.

Джерелом погашення державних позик і виплати процентів по них виступають:

· доходи державного бюджету;

· доходи, одержані від інвестицій, проведених за рахунок позик;

· кредити, одержані від центрального банку;

· кошти, одержані від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;

· проведення реструктуризації позик.

Державний кредит, пов’язаний з функціонуванням політичної надбудови і рухом бюджетних коштів, відображає частину фінансових відносин суспільства.

При позичках коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідної територіальної одиниці чи будь-який її доход. Але це не справжня, а уявна застава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальника коштів – держави не вказується.

форми державного кредиту в Україні:

а) державні позики,

б)використання коштів загальнодержавного позичкового фонду;

в)звернення частини заощаджень населення в державні позики (ощадна справа);

г) казначейські позики;

д) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;

е) грошово-речові лотереї.

 

58. Державні позики як основна форма державного кредиту, їх класифікаціія:

Державні позики є основною формою державного кредиту.

За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надають­ся на підставі угод, і забезпечені випуском цінних паперів. Оформлення державних позик може здійснюватись двома вида­ми цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Облігація має номінальну вартість – зазначену суму боргу – і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Казначейські зобов’язання (векселі), мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти), облігаціями – середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик: внутрішні –і зовнішні.

За правом емісії: державні й місцеві позики.

За ознакою характеру вик. цінних паперів: ринкові та неринкові позики.

Залежно від установлення забезпеченості: заставні й беззаставні..

Відповідно до терміну погашення заборгованості: короткострокові (до 1 року), середньо­строкові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу: процентні, виграшні та дисконтні.

За характером погашення заборгованості: одноразова виплата і виплата частинами.

Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу: з правом і без права довготермінового погашення.

Залучення позик повинно засновуватись на двох чинниках: мінімізація вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Випуск державних позик засновується на таких передумовах:

- наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;- довіра кредиторів до держави; - заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

- можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів — без цього ви­пуск позик просто безглуздий. Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу

Джерелами погашення державних позик можуть виступати:

1. доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

2. додаткові надходження від податків;

3. економія коштів від зменшення видатків;

4. емісія грошей;залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

59. Державний борг, його структура та обслуговування:

Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) – загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов’язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.

Поточний борг –це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній країні. Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Стаття 18. Граничний обсяг боргу

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою цієї статті, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями цього Кодексу.

Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ):

НОБ = СП: СВ • 100 %.

У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20 % – країна є неплатоспроможною.

 

60. Управління державним боргом:

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу.

Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його пога­шення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначають­ся в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Існують такі способи корегування позикової політики:

Ø конверсія; консолідація; уніфікація; обмін за регресивним співвідношенням; відстрочка погашення; анулювання.

Конверсія державного боргу – це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід.

Консолідація – це передача зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом. Уніфікація може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться.