Соціально економічна суть, необхідність і призначення д б

Соціально економічна суть, необхідність і призначення д б

Бюджет держави – це план формування фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійсню­ються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та орга­нами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджет – цескладова частина бюд системи, він є провідною ланкою держ фінансів.

Сутність бюджету держави можна визначити наступним чином:1. За сутністю економічної категорії д б – це грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами – з іншого боку, з приводу утворення фонду грошових засобів і його використання на розширене відтворення.2. За матеріальним змістом д б – це централізований фонд грошових коштів держави, які перебувають у постійному русі.3. За формою д б – це основний фінансовий план держави.4. За організаційною структурою д б – це центральна ланка фінансової державної системи, яка зумовлює розподіл і перерозподіл ВВП між галузями матеріального виробництва, виробничою та невиробничою сферами, окремими ланками бюджетної системи та окремими категоріями населення.5. За характером д б – це обов’язків документ.

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансувань з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному врегулюванні.Державний бюджет України як централізований фонд фінансових ресурсів використовується державою для виконання покладених на неї функцій. Водночас він відображає специфічні економічні відноси­ни, зумовлені розподілом і перерозподілом частки ВВП, що у формі фінансових ресурсів надходять для задоволення загальносуспільних потреб.Фінансові ресурси Державного бюджету перебувають у розпоряд­женні центральних органів влади і використовуються для фінансуван­ня заходів загальнодержавного значення. До них належать державне управління, національна оборона, забезпечення охорони правопоряд­ку та інші заходи, що повністю фінансуються за рахунок Державного бюджету. Зазначені суспільні блага та послуги мають нерозподільний характер і безальтернативні у використанні. Незалежно від бажання і платоспроможності усі громадяни суспільства користуються згадани­ми благами і послугами держави.За рахунок Державного бюджету переважно фінансуються соці­альні блага і послуги: послуги освіти, охорони здоров´я, культури, спорту, забезпечення комунальними послугами тощо. Зазначені суспільні блага та послуги можуть вироблятися на ринкових умовах і реалізуватися за ринковими цінами. Рівень цих цін на згадані послуги повинен відшкодовувати виробничо-збутові витрати і гарантувати їх виробникам певний рівень рентабельності. Застосування ринкових цін щодо соціальних благ і послуг привело б до зменшення спожи­вачів цих послуг загалом і споживачів із малозабезпечених верств на­селення зокрема.

Державний бюджет виступає засобом впливу на економічні, соціальні, національні і регіональні процеси, економічним важелем регулюючого впливу органів державної влади на соціально-еко­номічний розвиток суспільства. Він відіграє важливу роль у забезпе­ченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливої соціальної атмосфери у державі, здійснення соціального захисту насе­лення та соціального забезпечення найбільш вразливих верств насе­лення. Державний бюджет виступає як Закон України, який щороку за­тверджується вищим органом влади — Верховною Радою України.

Місце і роль бюджету в системі фінансових відносин

Дер б У-ни має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.

Суспільне значення б полягає в тому, що за допомогою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний. Кризові явища в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.

Політичне значення б багатогранне, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу. Бюджет є документом, що обмежує і розподіляє фінансові ресурси, які уряд використовуватиме для надання допомоги і послуг з метою поліпшити добробут народу. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду.

Бюджет в економічному розумінні являє собою сукупність грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Як зазначають науковці, права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках:

1) на виконанні нею зазначених суспільних функцій, оскільки централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій;

2) держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. У такому розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику.

За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави. Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Проте бюджет є чимось набагато більшим, ніж просто сума кількісних показників. Це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян.

У зв'язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів.

Правовий характер бюджету, його чиники

Бюджетна політика держави

Бюджетна політика – це сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціально­го розвитку.

Сутністьбюджетної політики відображається в статтях доходів і видатків бюджету, в джерелах їх формування і напрямах використання; виявляється у формах і методах мобі­лізації бюджетних коштів та їх використанні на державні потреби.

Основні завдання бюджетної політики держави:

-Сприяння процесу збалансованої макроекономічної стабілізації, подолання інфляційних процесів та структурній перебудові.

-Фор-ня взаємовідносин у бюд системі щодо забеспечення самостійності місцевих бюджетів.

-Здійснення структурних реформ за критерієм ек. Зростання і підвищення рівня ек У-ни.

-Здійснення податкової політики щодо стимулювання п-цької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг усіх форм власності та зменшення податкового тиску на них.

-Оптимізація рівня бюд деф, дер боргу та пошуку джерел їх реалістичного фінансування.

-Пошук податкових джерел доходів бюджету.

Для забеспечення виконання бюд політики необхідно:

По можливості забеспечити: зниження адміністративних видатків; тимчасове замороження, прогнозовані темпи і-ції та безробіття; зменшення податкового тиску; впровадження енергозберігаючої технології та іновацій.

 

Сутність бюджетного процесу

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Учасникими бюд процесу: вик і зак органи і посадові особи, які наділенні бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин. Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Стадіями бюджетного процесу визнаються: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Стадії бюджетного процесу можна розділити на дві групи: 1) бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження); 2) виконання бюджету. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Тільки бюджетному процесу властиві такі принципи: 1) принцип розподілу бюджетних повноважень між органами представницької і виконавчої влади. Так, законодавство встановлює такий розподіл повноважень за стадіями бюджетного процесу: формування та виконання бюджету віднесено до компетенції виконавчих органів, а розгляд, затвердження та здійснення контролю за виконанням бюджету - до компетенції представницьких органів;2) принцип спеціалізації бюджетних показників, що реалізується через бюджетну класифікацію, яка, згідно зі ст. 8 Бюджетного кодексу, закріплюючи вичерпний перелік доходів і видатків бюджетів, полягає в конкретизації доходів за джерелами, а видатків — за цільовими напрямами;3) принцип щорічності бюджету, тобто обов’язкового прийняття бюджету щороку до початку планового року, що дає змогу виявити тенденції розвитку країни, дослідити зміни темпу зростання виробництва тощо. Дуже важливим є прийняття державного бюджету до настання планового року, оскільки це передбачає і забезпечує своєчасну концентрацію фінансових ресурсів у бюджеті та фінансування потреб держави й суспільства.

Окрім того, діють принципи: гласності, що передбачає широке обговорення проекту бюджету, доведення його до населення, публікацію затвердженого бюджету; наочності — відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з економічними показниками розвитку України; достовірності, що передбачає використання під час формування бюджету його реальних показників та ін.; послідовності залучень до бюджетної діяльності державних органів.

12. Бюджетне планування

Бюджетне планування - це комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. В Україні організаційно-технічна сторона регламентується законодавчими актами, такими як Конституція України, Законами України "Про бюджетну систему України”, "Про податкову систему України” і підзаконними актами як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Завдання бюджетної планування є:

1.забеспечення макроекономічних пропорцій розвитку держави.

2.виявлення реальних джерел надходжень по всіх напрямках від усіх платників податків.

3.ефективне вик і розподіл між територями бюд видатків.

4.збалансування бюдету.

5.забеспечення мін рівня соц потреб.

6.утв необхіних соц резервів, які вик на плановів позапланові заходи.

Бюджетне планування ґрунтується на принципах: науковості; збалансованості; досягнення максимальної ефективності від використання бюджетних коштів.

Принципи бюджетного планування:наукова обґрунтованість; оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат; центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування; органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами; директивний характер бюджетних виплат; єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів; наявність відповідних бюджетних резервів; демократичність.

Методи бюджетного планування:

метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період; нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Цей метод дає змогу сповна виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії; балансовий. За допомогою цього методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені; предметно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується при формуванні Державного і місцевих бюджетів як основний.

Види бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань. Структурний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований: Відкритий - офіційно визнаний у законі про бюджет; Прихований - офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення у склад доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит- більш негативне явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим. Вимушений - є наслідком низького рівня виробництва ВВП. Зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні. Свідомий - визначається характером фінансової політики держави - вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок при максимальній надійності, за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити. Активний - це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП. Пасивний - покриття поточних витрат.

Основи бюджетного устрою

Структура бюд розглядається в:

У горизонтальному – складомдоходів і видатків, і їхньою питомою вагою.

Вертикальна структура бюджету характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система. Вони тісно взаємозв`язані. Бюджетний устрій характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто бюджетний устрій - це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність всіх бюджетів, які формуються в даній країні у відповідності з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою досить стабільні і мають в цілому однакові чинники в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть досить відрізнятись, хоча і засновуються на однакових підвалинах.
Основами бюджетного устрою, які характеризують напрямки та форми вертикальної побудови бюджету, виступають: - встановлення принципів побудови бюджетної системи; - виділення видів бюджетів; - розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;- організація взаємовідносин між різними бюджетами.

Принципи побудови бюджетної системи є головним і визначальним елементом у бюджетному устрої. Саме вони визначають характерні ознаки і риси бюджетного устрою тієї чи іншої країни. Принципи побудови бюджетної системи розглядаються за двома напрямами. Перший напрямок характеризує структурну побудову бюджету, другий - взаємозв`язок різних ланок.

Можливі три варіанти структурної побудови бюджету виходячи з трьох різних принципів. По-перше, можливе створення єдиного для всієї країни бюджету на основі принципу централізації державних фінансових ресурсів в єдиному фонді. Цей варіант дає можливість сконцентрувати всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. По-друге, можливий протилежний варіант, який засновується на принципі децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні потреби можуть фінансуватись за рахунок відрахувань на централізовані потреби. По-третє, виходячи із необхідності врахування як загальнодержавних, так і місцевих потреб створюється декілька рівнів бюджету виходячи з принципу поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих бюджетів. Саме такий принцип є загальноприйнятим у світі.

Виділяється два види бюджетів: центральні та місцеві. При цьому в країнах з федеративним устроєм може існувати два різні види центральних бюджетів: загальний для федерації і центральні бюджети членів федерації.

Важливим напрямом бюджетного устрою є розмежування доходів і видатків між бюджетами. Воно засновується на певних засадах, які витікають з багатьох факторів, насамперед, фінансової моделі суспільства, основ побудови податкової системи і системи доходів бюджету, врівноваженості територіального розвитку, форм власності.

Бюджетне регулювання

Основою міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти, а для визначення розподілу між трансфертів використовують фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фін ресурсів, що спрямовуюьбся на реалізацію бюд програм, на к-сть мешканців чи споживачів гарантованих послуг.

Загальний обсяг фін ресурсів за кожним видом видатків, що враховується при визначенні між транф розраховують на основі державно соц. стандартів і нормативів, які встановлюють законом і іншими нор актами.

При розрахунку може встановлюватися обсяг нерозподілених видатків на ті повноваження для яких встановлення нормативів не є доцільним.

При розподілі фін нормативу бюд забезпечення використовують коригуючи коеф, які враховують відміності у вартості надання гарантованих послуг залежно від: 1. К-сті населення та споживачів гарантованих послуг. 2. Соц. ек, демографічні, кліматичні, екологічннихта ін. особливостей (з часу їх визначення) адміністративно територіальних одиниць. Коригуючі коефіцієнти затверджують Каб Мін У-ни.

Бюджетне регулювання – один із найважливіших економічних методів державного регулювання (повніше – фінансово-бюджетне регулювання). Сутність його в тому, що держава встановлює оподаткування та державні витрати з таким розрахунком, щоб вони могли гасити коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

У вузькому значенні бюджетне регулювання – це механізм збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів. Здійснюється через акумулювання значної частини доходів у бюджеті держави (республіканському бюджеті) і перерозподіл їх у вигляді дотацій місцевим бюджетам. Фінансові відносини між «центром» і місцевими органами влади в перші роки формування ринкової економіки в Україні були складними. Встановлений розподіл податків між загальнодержавним і місцевими бюджетами відбувався таким чином, що прибутків від податків, асигнованих місцевим органам влади, бракувало для збалансування місцевих бюджетів. Раціональними були б децентралізація державних фінансів, структурне розмежування державного і місцевих бюджетів за джерелами накопичення та витрат.

Міжбюджетні трансферти

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Поділяються на: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) додаткові дотації.

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує; визначаються як перевищення обсягу витрат над загальним кошиком доходів місцевого самоврядування.

Субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, що прийняв рішення про надання субвенції.

У державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1. дотації вирівнювання бюджетам АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст обласного значення.

2. субвенції на здійснення програм соціального захисту.

3. субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою.

4. субвенції на виконання інвестиційних проектів.

5. інші субвенції.

У державному бюджеті України затверджений обсяг дотацій вирівнювання і субвенцій окремо для кожного місцевого бюджету, а також засобів, що передаються державному бюджетові України з місцевих бюджетів, якщо для цього маються вагомі причини.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – це податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Згідно Бюджетного кодексу (ст. 98) розподіл обсягів міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, що повинна затверджуватися Кабінетом Міністрів України і враховувати такі параметри:

1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коефіцієнти, що коригують, до них.

2. Кількість жителів і кількість споживачів соціальних послуг.

3. Індекс відносної податкоспроможності відповідного міста або району.

4. Прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів Києва, Севастополя і міст обласного значення.

5. Коефіцієнт вирівнювання (він прийнятий від 0.6 до 1.0).

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається з урахуванням індексу податкоспроможності бюджетів міст і районів на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди (роки).

26. Доходи бюджетів, їх суть і значення:

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, ф. о., які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

У першому розділі бюджетної класифікації "Класифікація доходів бюджету" визначені такі джерела доходів: податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом;офіційні трансферти; цільові фонди.

Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Офіційні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету у вигляді надходжень від продажу основного капіталу, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Цільові фонди — надходження до державних цільових фондів включать обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до зазначених фондів. Зокрема, сюди відносяться відрахування до фондів: соціального захисту інвалідів, охорони природного навколишнього середовища тощо.

Мін. розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на 1 чол. з урахуванням ек.,соц.,природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мін. соц. потреб встановлених законом.

Кошти держ. бюдж.,що передаються державою у вигляді дотацій,субвенцій розподіляються обл. радами між районними бюдж. і бюдж. міст обл. значення у розмірах,необхідних для формув. дох. частин не нижчих мін. розмірів місц. бюдж., затверджених законом.

Доходи різних видів бюдж. класиф. за різними ознаками:

За соц.-ек. ознаками: (дох. від госп. д-ті; від використання прир. ресурсів; від банківської д-ті; від реалізації дорогоц. металів, каміння)

За порядком та умовами зарахування дох. до бюдж.: (власні джерела бюдж. доходів – власні,закріплені,регульовані доходи; залучені кошти)

За юр. формами: (податкові, неподаткові)

 

27. Методи та джерела формування доходів бюджету:

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів: пряме вилучення доходів з державного сектора; отримання доходів від державних угідь, майна і послуг; перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;залучення позик.

Надходження від державного сектора, зазвичай, незначні. Це пояснюється двома причинами:

а) держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;

б) у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Тому доходи від їх використання спрямовуються до бюджету держави. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні — 2%.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, може здійснюватись тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95-98%) і позики (2-5%).

Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Щодо поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється. Джерелами формування доходів виступають: створений ВВП; національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів. Найнадійніше джерело — створений ВВП.

Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внутрішні і зовнішні. Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:

1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація); 2) міжнародний кредит; 3) оподаткування експортно-імпортної діяльності; 4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення; 5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.

28. Склад і структура доходів бюджету:

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік. Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави.

Доходи бюджетів різних рівнів — це частина централізованих фінансових ресурсів, що вилучаються у фізичних і юридичних осіб та акумулюються державою для виконання властивих їй функцій. Вони відображають ек. відносини між державою та юр. і фіз..особами в процесі формування доходів фін. ресурсів, які надходять у розпорядження органів держ. влади і держ. управління.

Податкові надходження:

прямі податки - податок на прибуток підприємств;прибутковий податок з громадян; земельний податок (плата за землю);податок з власників транспортних засобів;податок на промисел непрямі податки – ПДВ;АЗ; мито;платежі за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий дохід;плата за воду;плата за корисні копалини); плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи (державне мито;рентні платежі за нафту і газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ;відрахування на геолого-розвідувальні роботи;відрахування на дорожні роботи;інші надходження);

місцеві податки і збори.

Неподаткові надходження є важливим джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Водночас їх обсяг значно менший від податкових надходжень.

Неподаткові надходження: доходи від власності та підпр. діяльності (рентна плата) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надх. від штрафів та фінансових санкцій; інші неподак. надх.

Важливою складовою доходів бюдж. є доходи від операцій з капіталом. До них належать три групи надходжень:

Надходження від продажу основного капіталу (надх. коштів від реалізації безгосподарного майна,майна,що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, скарбів і знахідок,включаючи валютні цінності і кошти,власники яких невідомі,надх. коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також надх. від відчуження майна, яке належить АРК та майна, що знаходиться у комунальній власності)

Надходження від реалізації державних запасів товарів (надх. від реалізації держ. запасів товарів,що містять надх. від реалізації матеріальних цінностей держ. резерву, надх. від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву)

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Офіційні трансферти означають виділення бюджетам нижчого територіального рівня грошових коштів з фонду фінансової підтримки місцевого самоврядування на нормативній основі.

29. Загальна характеристика податкової системи України:

Побудова податкової системи виявилася досить складним і довготривалим процесом. Просте копіювання систем оподаткування розвинутих країн без урахування специфіки розвитку України не може дати позитивних результатів. Постала необхідність розробити власну систему, у якій би бралися до уваги економічні, соціальні, політичні та психологічні особливості розвитку нашої країни. Нині така система є. Вона подібна до податкових систем розвинутих країн, проте, має суттєві відмінності. Однією з найважливіших її рис є те, що вона спрямована на вирішення, перш за все, соціальних проблем, які загострилися з переходом до ринкової економіки. Слід враховувати, що такі задачі вирішуються в умовах функціонування нераціональної структури господарського комплексу, низької конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, нерівномірного розподілу ресурсів між регіонами та ін.

Податкова система України поділяється на загальну та спрощену системи оподаткування. Загальна система застосовується для переважної більшості платників податків. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників та суб'єктів малого бізнесу здійснюється з використанням спрощеної системи. Такий порядок було прийнято з метою створення більш сприятливих умов для розвитку малого бізнесу. Зокрема, використання спрощеної системи передбачає спрощення обліку і звітності, а також зменшення податкового навантаження на розвиток підприємницької діяльності.

Податкова система України охоплює загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України, місцеві податки і збори – місцевими органами влади.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки: (податок на прибуток підприємств;податок на доходи фізичних осіб;податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;податок на нерухоме майно (нерухомість);плата (податок) за землю;податок на промисел;)

б) непрямі податки: (ПДВ;акцизний збір;мито)

в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі: (збір за спеціальне використання природних ресурсів; зб