Необхідність та сутність фінансів (30)

Централізовані фінанси (30)

Фінансові відносини в системі економічного кругообігу виникають на стадії виробництва. Саме на цій стадії відбувається первинний розподіл створеної вартості і формуються первинні доходи (заробітна плата, процент, рента, прибуток). Сума цих доходів на рівні суспільства утворює національний доход країни. Потоки формування національного доходу є найбільш значущими в економічному кругообігу. Рух цих потоків пов’язаний з економічними відносинами, що виникають у суспільстві з приводу розподілу прибутку, формування фондів внутрішньогосподарського призначення, взаєморозрахунків з державою тощо. Наступна стадія виникнення фінансових відносин пов’язана з перерозподілом первинних доходів і формуванням фондів суспільного призначення – державного бюджету, позабюджетних і банківських фондів та ін. Особливість цієї стадії полягає в тому, що фінансові відносини опосередковують перерозподіл раніше створених доходів і взаємодіють з такими економічними категоріями як податки і кредит. Таким чином, фінансові відносини визначаються як суспільні відносини між державою, суб’єктами господарської діяльності і населенням, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання певних грошових фондів. Дуже часто фінанси асоціюються з рухом грошових коштів, але фінанси – це не гроші. Проте матеріально-речовою формою фінансів завжди є фонди грошових коштів.Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на: централізован і, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо);

Бюджетна політика (30)

Можна охарактеризувати і бюджетну політику. Хоча в окремі роки її орієнтири дещо змінювалися, у цілому бюджету була властива соціальна спрямованість, а основне за­вдання, що стояло перед бюджетом, полягало в забезпеченні соціального захисту населення. Наскільки ж реалізоване це за­вдання? Як показав проведений аналіз, рівень соціального за­хисту громадян і фінансування соціальної сфери перебувають на дуже низькій відмітці. У результаті тривалої політики соці­ального захисту потреба в ньому не тільки не зменшувалася, а й постійно зростала і продовжує зростати. Проте не може ж держава нескінченно захищати своїх громадян - це нонсенс.За таких умов стабілізувати бюджет дуже важко, якщо взагалі не неможливо. Тому результативність подібної бюджетної по­літики можна оцінити тільки негативно, хоча, звичайно, ми розуміємо об'єктивну потребу в цих видатках. У цілому бюджетній політиці був властивий пасивний ха­рактер. Вона була спрямована не на протидію негативним тен­денціям і виведення країни з економічної і фінансової кризи, а на ліквідацію наслідків кризи. Можливо, це і необхідно, але за подібного підходу криза може тривати нескінченно, а потреба в соціальному захисті, що вимагає значних коштів, набуває хронічного характеру. Проте світова практика свідчить, що бюджетна політика може відігравати й активну роль у виве­денні країни з економічної кризи. Бюдже́тна полі́тика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації. Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого на економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення. За цих умов активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між різними секторами економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного росту. Таким чином, бюджетна система повинна бути визначальною формою відносин, що реалізують фінансові інтереси і цілі держави. Отже, основним завданням щодо пріоритетів бюджетної політики відповідно до поставленої мети є забезпечення збалансованості зведеного бюджету. Досягти ж максимального збалансування бюджету можливо за рахунок вирішення таких завдань:- забезпечення на рівні не менш, ніж 28% частки перерозподілу ВВП через доходну частину зведеного бюджету шляхом чіткого визначення меж втручання держави у розподільчі та перерозподільчі процеси фінансових ресурсів, що створюються в різних секторах економіки;- забезпечення бездефіцитності бюджету, коли формування видатків зведеного бюджету здійснюється в межах доходів, і тим самим забезпечується принцип збалансованості, що є необхідною умовою зниження інфляції і досягнення економічного зростання, а також позитивної динаміки державного боргу, зниження рівня його обслуговування, проведення реформ у податковій сфері, стабільності державних фінансів, підвищення довіри до держави і переорієнтації фінансових ресурсів на інвестиції та інновації;

 

 

Роль Держаної податкової служби України в системі управління

Фінансами (30)

Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи. Найбільшого розвитку податки набувають в умовах розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та фізичними і юридичними особами. Податки - це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості та економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому і досягнення на цій основі зростання його добробуту. Головними завданнями Державної податкової адміністрації є:- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;- розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників – юридичних осіб;- проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;- попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування. Податкова система України почала формуватись одразу після проголошення незалежності держави у 1991 році і нині можна вже стверджувати, що в Україні створена така податкова система, яка дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави і здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного і соціального розвитку країни. Аналіз податкової системи України засвідчує її фіскальний характер, який стимулює затратні методи виробничо-комерційної діяльності підприємств та стримує економічний розвиток країни.Удосконалення податкової системи України передбачає, в першу чергу, удосконалення податкової політики. Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки та реалізації збалансованої соціальної політики. Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи.

Податки та їх функції (30)

Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Найбільшого розвитку податки набувають в умовах розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та фізичними і юридичними особами.

За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує недоліки ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці та підтримання рівня зайнятості. Податки - це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості та економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому і досягнення на цій основі зростання його добробуту. Оскільки податки – це категорія фінансова, то їх функції випливають з функцій фінансів. Податки виконують такі основні функції: фіскальну;розподільчу;регулюючу;стимулюючу;контрольну. Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Тобто фіскальна функція виступає методом централізації валового внутрішнього продукту у бюджеті країни.Фіскальна функція визначає також суспільне призначення податків. Податкові надходження мають бути постійними, стабільними та рівномірними. Саме стабільність надходжень податків означає не просто формування їх переліку, а розробку механізму їх стягнення, що діє на постійній основі. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу. Саме за допомогою податкового механізму проводиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами. Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки держава регулює процеси виробництва і споживання в суспільстві.Регулююча функція є суто об’єктивною, оскільки податки впливають на виробничі відносини незалежно від волі держави, яка їх встановлює. Держава може лише використовувати їх з метою регулювання. Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. У такому випадку здійснюється перерозподіл ВВП через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.Інколи стимулюючу функцію розглядають як підвид регулюючої. Вона створює орієнтири для розвитку або скорочення виробництва, бо саме податки є свого роду нормативом ефективності. Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна. За допомогою цієї функції можна оцінити раціональність та збалансованість податкової системи, а також кожного її важеля окремо. Елементами податку є: об’єкт податку або податкова база; суб’єкт податку; масштаб вимірювання або одиниця об’єкту;ставка податку;пільги на податок. Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, доход, майно). Об’єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника податку і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування (наприклад, податок на прибуток). Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку. До суб’єктів податку належать держава та її органи, а також платники податків. Платника податку треба відрізняти від носія податку, на якого безпосередньо припадає сплата податку внаслідок усіх процесів перекладання.

 

Державні доходи (30)

Державні доходи – виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в про цесі вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту.Щодо структури державних доходів – це грошова форма доходів держави, отриманих через вилучення податків, мита платежів, оплати послуг державного апарату, зовнішньоторговельних операцій, іноземних кредитів та допомоги для фінансування виконуваних державою функцій.Державні доходи виникають з появою держави, виконання нею відповідних функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95-97% державних доходів. У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася за рахунок привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створеного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях, а також за рахунок податкових надходжень від громадян. За феодалізму основним джерелом державних доходів були податки у грошовій та натуральній формі, які стягувалися з земельних володінь короля. За капіталізму майже 95% державних доходів формується за рахунок податків. Державні доходи поділяють на внутрішні та зовнішні. Перші держава отримує всередині країни, другі – за й межами (кредити, допомога з інших країн). Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні. Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.

 

Міжбюджетні відносини (30)

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:

-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів; -встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами); -розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної доходної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи; -стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів; -формування бюджету розвитку; -створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення доходної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.,, організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштів цих бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шляхи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів. створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залучення громадськості до бюджетного процесу). Стаття 96. Види міжбюджетних трансфертів 1. Міжбюджетні трансферти поділяються на: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенцію; 3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та

місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.

Фінансова політика (30)

А) Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і, як наслідок, створення необхідних умов для максимально ефективного виконання державою її функцій.

Б) Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу ВВП та підвищення рівня зайнятості населення.

Реалізація цієї політики може здійснюватись трьома основними способами — зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики «дешевих грошей». Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП характеризує прямий державний вплив на основі бюджетного фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування забезпечує збільшення маси внутрішніх фінансових ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів. Політика стабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва за стабільності цін. Її реалізація засновується на стабільних обсягах фінансових ресурсів, сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Вона, у свою чергу, може мати два різновиди: 1.політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер, 2.політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальне спрямування. Політика обмеження ділової активності - це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реальних обсягів ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва.Вона здійснюється тими самими основними способами, що й політика економічного розвитку, тільки у зворотному напрямі — скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, установлення високих процентних ставок за кредитами.

Розглянуті напрямки фінансової політики є основними, але не єдиними в економічній науці та практиці. Їх застосування залежить від фази економічного циклу та конкретної соціально-економічної ситуації у країні. В) Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегія – це основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення податкової системи, надання пільг окремим платникам податків, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Державні видатки (30)

Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями.

Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті. Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету -це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету - це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Групи державних видатків за предметною ознакою: - на державне управління; - на соціальні потреби; - на народне господарство і підтримання економіки; - на національну оборону за роллю в від-творювальному процесі: - на сферу матеріального виробництва; - на невиробничу сферу; - на створення державних резервів за економічним змістом: заробітна плата; стипендія; пенсії і допомоги; медикаменти; харчування; канцелярські витрати; витрати на поточний і капітальний ремонт Критерії бюджетних асигнувань: — пріоритети витрат; — загальний обсяг фінансування; — цільове використання коштів; — витрат. Режими бюджетного фінансування: 1) кошторисно-бюджетний режим 2) режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу Принципи фінансування: — плановість; — безоплатність; — безповоротність; — цільове спрямування коштів; — ефективність використання коштів;— фінансування в міру виконання плану; — оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел; — додержання режиму економії; — здійснення контролю за використанням коштів. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету. Акти. що регулюють відносини в галузі видатків - акти, норми яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції Мінфіну та Держказначейства - акти додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та обов'язки уч асників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордери, грошові чеки, лімітні довідки тощоОтже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.

 

 

Бюджетна політика (30)

Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і, як наслідок, створення необхідних умов для максимально ефективного виконання державою її функцій.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрямки формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики.

Таким чином, фінансова політика – це дієвий інструмент впливу на всі аспекти соціально-економічного життя у країні. Використання її інструментів дає змогу подолати будь-які труднощі. Але при цьому необхідно дотримуватись певних принципів її впровадження:- послідовності;

- визначеності;- доцільності;- продуманості;- виваженості кожного напрямку її дії.

В умовах перехідної економіки саме вибір типу фінансової політики є найбільш складною проблемою. В Україні дуже важко оцінити, який саме тип політики використовується в да­ний час і який найбільш доцільно використовувати. Адже ви­знати у цілому нинішню політику як жорстку регламентацію навряд чи буде правильно. Водночас вона і не завжди помірна, і тим більше не є політикою мінімальних обмежень. Це пояс­нюється тим, що фінансова політика нашої держави в окремих її напрямах суттєво різниться. Так, у податковій політиці до­сить чітко виражена жорстка регламентація – достатньо наве­сти приклад визначення оподатковуваного прибутку, який у регламентації доходить до дрібниць. Можна навести й інші приклади, зокрема валютне регулювання. Загалом переважає якщо не жорстка, то досить відчутна регламентація. Найважливіша мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Фінансова політика реалізується зазвичай у декілька етапів: 1) формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення;2) визначення основних напрямків використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі, виходячи з поставлених цілей, варто враховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні фактори;

3) безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Аналогічно можна охарактеризувати і бюджетну політику. Хоча в окремі роки її орієнтири дещо змінювалися, у цілому бюджету була властива соціальна спрямованість, а основне за­вдання, що стояло перед бюджетом, полягало в забезпеченні соціального захисту населення. Наскільки ж реалізоване це за­вдання? Як показав проведений аналіз, рівень соціального за­хисту громадян і фінансування соціальної сфери перебувають на дуже низькій відмітці. У результаті тривалої політики соці­ального захисту потреба в ньому не тільки не зменшувалася, а й постійно зростала і продовжує зростати. Проте не може ж держава нескінченно захищати своїх громадян - це нонсенс. За таких умов стабілізувати бюджет дуже важко, якщо взагалі не неможливо. Тому результативність подібної бюджетної по­літики можна оцінити тільки негативно, хоча, звичайно, ми розуміємо об'єктивну потребу в цих видатках.У цілому бюджетній політиці був властивий пасивний ха­рактер. Вона була спрямована не на протидію негативним тен­денціям і виведення країни з економічної і фінансової кризи, а на ліквідацію наслідків кризи. Можливо, це і необхідно, але за подібного підходу криза може тривати нескінченно, а потреба в соціальному захисті, що вимагає значних коштів, набуває хронічного характеру. Проте світова практика свідчить, що бюджетна політика може відігравати й активну роль у виве­денні країни з економічної кризи.

Централізовані фінанси (30)

Бюджетна політика (30)

Фінансами (30)

Податки та їх функції (30)

Державні доходи (30)

Міжбюджетні відносини (30)

Фінансова політика (30)

Державні видатки (30)

Бюджетна політика (30)

Необхідність та сутність фінансів (30)

А) Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами. Як специфічна сфера суспільних відносин фінанси є економічною категорією, що виникає об’єктивно і обслуговує розподіл вартості, Система грошових відносин, через які формуються, розподіляються і використовуються фінансові ресурси суспільства, Економічний інструмент розподілу вартості ВВП (НД, національного багатства) і засіб здійснення фінансового контролю за рухом та використанням грошових коштів, Об’єктивно обумовлені економічні відносини, які мають виключно грошову форму і матеріалізуються у вигляді фінансових ресурсів суб’єктів суспільства.,Історична категорія, передумовами виникнення і факторами розвитку якої є наявність товарного виробництва, дія закону вартості та функціонування грошей, а також в значній мірі існування держави. Сутність категорії „фінанси” розкривається у її функціях: Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових кошів та використання їх за цільовим призначенням Контрольна функція забезпечує контроль за дотриманням пропорцій в розподілі ВВП, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання.Через розподільчу і контрольну функції фінанси активно впливають на процес відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагромадження та споживання, по-друге, додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання. Це сприяє збільшенню суспільного продукту, а відтак і національного доходу. Об’єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами: 1) наявністю суспільного поділу праці; 2) наявністю товарно-грошових відносин (фінанси не можуть існувати без грошей); 3) наявністю різних форм власності; 4) наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій; 5) дією економічних законів розвитку суспільства. В)Ознаки фінансів: Фінанси – розподільні грошові відносини, поза грошової форми вони не існують, Натуралізація економічних відносин (видача товарів у вигляді оплати парці, вимірювання вартості виробленого продукту в інших товарах і т. ін.) не змінює форму фінансів, але звужує сферу їх функціонування, Через фінанси формуються й використовуються централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів суспільства (фінансові ресурси), Процес створення й використання фінансових ресурсів суб’єктів розподілу здійснюється через грошові потоки між місцями концентрації грошових фондів, Фінанси обслуговують безеквівалентний та безповоротній рух вартості. Об’єктами фінансових відносин є: 1) ВВП, тобто вартість товарів і послуг, виготовлених суб’єктами економічних відносин у сфері матеріального і нематеріального виробництва за певний період часу (переважно за рік);2) НД, тобто частина сукупного суспільного продукту, в якому представлена новостворена протягом року вартість (v + m). Кількісно національний доход визначається як різниця між сукупним суспільним продуктом і матеріальними затратами на його створення (амортизація, сировина, матеріали)3) національне багатство – сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних і нематеріальних благ, які у свою чергу поділяються на суспільне (створене працею) багатство і природне (природні ресурси). Суб’єкти: держава; суб’єкти господарської діяльності;населення.Г) Відмінності фінансів від інших економічних розподільних категорій. Фінансові відносини:пов’язані з формуванням цільових грошових фондів суспільного призначення;виступають у вартісній формі;необов’язково пов’язані зі зміною форм власності.

2. Фінансове планування як складова фінансовому механізму (30)