Бюджет розвитку місцевих бюджетів

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають: - кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

- кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

- кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

- запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 Кодексу);

- субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

- погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 Бюджетного кодексу);

- капітальні вкладення;

- внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

 

26. см. в конце.

27. Джерела фінансування закладів середньої освіти

Оскільки в Україні існує три рівні державного управління (державний, обласний, районний), то і фінансування освіти також здійснюється з бюджетів, що формуються на цих трьох рівнях: державному, обласному та районному. До того ж переважна частина бюджету освіти формується на рівні району. Кошти районного і обласного бюджетів складають приблизно 94-99% всього бюджету освіти. Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів відбувається таким чином:

з Державного бюджету фінансуються:

республіканські спеціальні школи-інтернати для обдарованих дітей;

школи соціальної реабілітації, в яких утримуються неповнолітні правопорушники віком 11-14 років;

випуск підручників.

з обласних бюджетів фінансуються:

· спеціальні школи, школи-інтернати для дітей з вадами розвитку;

· загальноосвітні школи-інтернати;

· дитячі будинки;

· підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

з районних бюджетів:

· загальноосвітні школи;

· спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії тощо;

· загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки.

Процес планування фінансових видатків на освіту має починатися знизу: навчальні заклади на основі встановлених нормативів витрат в розрахунку на одного учня складають кошториси, в яких враховуються витрати на оплату праці педагогічного і допоміжного персоналу, витрати на харчування, на утримання будівель, на капітальний ремонт тощо. Дані кошторисів окремих шкіл, що відносяться до одного адміністративного району, акумулюються районними відділами освіти. Централізовані бухгалтерії районних відділів освіти подають свої зведені кошториси до обласного управління освіти. На обласному рівні сукупні цифри районних освітніх бюджетів мають ставати основою бюджетів освіти обласних державних адміністрацій.

Формула, за якою здійснюється фінансування закладів освіти, включає таку відмінність, як місцезнаходження навчального закладу: у міській чи сільській місцевості. Особливо виділений учнівський контингент населених пунктів, які за статусом віднесені до гірських. Ці відмінності представлені у різних формулах, що пропонуються для розрахунку обласних бюджетів на освіту; бюджетів на освіту міст республіканського (Крим) і обласного значення та районів.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

· кошти державного та місцевих бюджетів;

· кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

· кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

· гранти;

· кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

· кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

Видатки на освіту складають велику частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від таких факторів: як кількість навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району; обсяг бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсяг податкових надходжень та їх частка, що залишається у власному розпорядженні району. В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати [5; c.18].

2. Головні проблеми у фінансуванні середньої освіти

Багато експертів вважають, що незадовільний стан освіти в Україні, зокрема середньої, пов'язаний із недостатнім фінансуванням та неефективним використанням ресурсів освіти. Кризове становище освіти, яке є наслідком її недостатнього фінансування, негативно позначається на ситуації у суспільстві в цілому.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються з державного бюджету відповідно до нормативів нарахування на одного учня. Інстанції, які мають право безпосередньо розподіляти бюджетні кошти і контролювати надання державних освітніх послуг, - це районні або місцеві органи влади і управління освітою на місцях. Існує дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, існує тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого - має місце скорочення надходжень на освіту з державного бюджету.

3. Шляхи вдосконалення фінансування загальноосвітніх закладів

Важливе значення у вдосконаленні фінансування закладів середньої освіти має перехід до ефективної моделі фінансування, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери.

З метою поліпшення освітньо-виховної роботи в загальноосвітніх закладах, а також - підвищення ефективності використання бюджетних коштів активно розробляються державні цільові програми різних напрямів: загальнодержавні, державні, наукові, соціальні, кожна з яких передбачає мету, шляхи досягнення, оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для їх виконання, а також - результативність.

Необхідно стимулювати перехід на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури.

Дієвим засобом більш ефективного управління фінансами шкіл та посилення публічного контролю за діяльністю освітніх установ є формування легітимних органів публічного контролю за станом справ в освіті із числа представників місцевої громади.

Серед шляхів реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти можна виділити наступні:

· створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

· розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

· поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

· поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

· удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

· запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів середніх навчальних закладів та ін.

Висновки

Отже, фінансування освіти -- це система відносин стосовно формування, розподілу й використання фінансових ресурсів у сфері освіти.

Ефективність діяльності будь-якої системи, і освіта тут не виключення, певною мірою залежить від обсягів фінансування. Державні ресурси залишаються на сучасному етапі переважною формою фінансування освіти, які спрямовуються в освітянську галузь, як правило, через державний та місцеві бюджети.

Бюджетне фінансування галузі освіти стає все більш актуальним. В суспільстві стає пріоритетною чітке усвідомлення того, що освіта - це сфера здійснення соціально-економічних інвестицій, що мають надзвичайно важливе значення для забезпечення сталого розвитку суспільства. Освіта не може розглядатися як сфера, що лежить тягарем на державному бюджеті, і не пов`язана з економічним розвитком країни. Об`єктивна необхідність бюджетного фінансування освіти зумовлена ще й тим, що діяльність галузі вимагає певної стабільності фінансового забезпечення, що вже закріплено законодавством України.

Діюче законодавство України також є вагомим підґрунтям для того, щоб видатки на фінансування системи освіти з бюджетів усіх рівнів були значно вищими.

Таким чином держава визнає, що забезпечення права на освіту - турбота самої держави, право на освіту не право привілеямдля окремо матеріально забезпечених прошарків суспільства, освіта має бути доступна для кожного громадянина держави. А щоб право на освіту не перетворилося на право-декларацію державні гарантії постійно потрібно підкріплювати гідним державним фінансуванням системи освіти.

Також потрібно дотримуватися стратегічних завдань і напрямів реформування фінансового забезпечення освіти, а саме:

- збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

- створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

- удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

- запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.