Видатки на науку та освіту, на утримання установ охорони здоров'я.

Видатки на науку, освіту, охорону здоров’я, культуру належить до поточних видатків бюджету. Названі галузі практично не мають доходів і свою діяльність провадять на основі видатків відповідних бюджетів. Розміри видатків на їх утримання визначаються спеціальними документами – кошторисами. Відтак фінансування видатків по цих установах називається кошторисним.

В умовах економічної кризи особливого значення набуває пошук ділових шляхів стабілізації економіки та відтворення виробництва. Вирішити дане питання неможливо без залучення науковців, а це потребує державної підтримки як центру фундаментальних досліджень – Національної академії наук України, науково дослідних інститутів, так і вищих учбових закладів, які забезпечують висококваліфікованими кадрами і виробничі, і невиробничі галузі.

Видатки на утримання установ охорони здоров’я повністю провадяться за рахунок бюджетів усіх рівнів, за винятком приватних лікувальних закладів.

Установи охорони здоров’я поділяються на три основні групи:

· лікувально – профілактичні установи, до яких належать лікарні і поліклініки, лікарські й фельдшерські пункти, станції швидкої допомоги, переливання крові та інші аналогічні заклади;

· санітарно – профілактичні установи, тобто санітарно – епідеміологічні, дезінфекційні станції, та заходи по боротьбі з епідеміями;

інші установи і заходи по обслуговуванню інвалідів війни, постраждалих від стихійного лиха, по проведенню судово – медичних експертиз.

При плануванні видатків бюджету на заклади охорони здоров’я виходять із показників:

· по лікарнях та інших лікувальних закладах – кількості ліжок;

· по амбулаторно – поліклінічних установах – кількості лікарняних посад;

· по фельдшерсько – акушерських пунктах, кількості установ.

При складанні кошторисів лікарень важливе значення має чітке визначення кількості ліжок у стаціонарі на початок планового року, яка встановлюється на основі фактичної їх кількості на звітну дату та можливості збільшення їх на кінець поточного року.

 

30. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу;
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами)), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
6-1) 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами (посадовими особами);
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
2. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
3. При цьому податок з доходів фізичних осіб, який сплачується юридичною особою (працедавцем), зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням та місцезнаходженням її підрозділів, уповноважених підрозділів в обсягах податку, нарахованого працівникам цих підрозділів.

31. Кожна ланка бюджетної системи є відносно обособленим фондом фінансових ресурсів, який формується і використовується на підставі окремо затвердженого плану. Разом з тим, між ланками бюджетної системи може відбуватись рух ресурсів, який характеризує взаємовідносини між бюджетами. Ці взаємовідносини розглядаються за різними ознаками: їх формами і видами, стадією, на якій вони виявляються, напрямком руху коштів, правовим регулюванням.
За формами руху коштів взаємовідносини між бюджетами поділяються на чотири групи:
-субсидіювання;
-вилучення коштів;
-взаємні розрахунки;
-бюджетні позички.
Субсидіювання характеризує виділення коштів із бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Воно може здійснюватись з різних причин. По-перше, для надання фінансової допомоги тим бюджетам, у яких відносно слабка доходна база в порівнянні з їх видатками. Така ситуація характерна практично для всіх країн світу, оскільки в кожній з них є економічно розвинуті і відносно відсталі регіони. Поки що нікому не вдалось досягти абсолютно збалансованого розвитку регіонів, тим більше, що в історичному плані характерною є нерівномірність і нерівноцінність розміщення виробничих сил. По-друге, необхідність субсидіювання витікає з пропорцій розподілу ресурсів між центральним і місцевими бюджетами. Поки що переважає централізація бюджетних ресурсів. Спочатку вони концентруються у центральному бюджеті, а потім розподіляються між регіонами. Тому, відзначаючи недостатню доходну базу місцевих бюджетів, слід пам`ятати, що це дуже відносно. Змінивши розподіл доходів між рівнями бюджетів, можна змінити і рівень забезпеченості кожного бюджету ресурсами. По-третє, необхідність субсидіювання може визначатись тимчасовими факторами, наприклад, реалізацією окремих державних програм, на які виділяються кошти із центрального бюджету, а фінансування здійснюється з місцевих.
Взаємні розрахунки між бюджетами виникають при перерозподілі доходів і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів може відбуватись внаслідок змін податкового законодавства або зміни нормативів розподілу регулюючих доходів. Внаслідок цього один бюджет втрачає доходи, хоча вони були для нього заплановані, другий отримує додаткові, непередбачені планом надходження. Оскільки така зміна доходної бази не відображає ні прорахунків однієї сторони, ні зусиль другої, а бюджети обох мають враховувати заплановані видатки, то проводяться взаємні розрахунки з передачі додаткових, непередбачених планом доходів від одного бюджету до іншого. Бюджетні позички - це взаємовідносини між бюджетами з приводу тимчасової передачі коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому виникає внаслідок тимчасових касових розривів у виконанні бюджету. Необхідно підкреслити, що бюджетні позички пов`язані саме з касовим розривом у виконанні бюджету як тимчасовим явищем. Тобто, доходів не вистачає саме на певну дату - потім вони надійдуть. Стосовно незбалансованого дефіцитного бюджету бюджетні позички не можуть використовуватись. Адже для їх погашення не буде відповідних надходжень. Тому в такому випадку використовується субсидіювання, а не бюджетні позички.
За правовим регулюванням взаємовідносини між бюджетами поділяються на дві групи: регламентовані законодавчими актами та інструктивними документами і договірні. Це дещо умовна класифікація, оскільки в деяких формах взаємовідносин присутні елементи і правового регламентування і договірні стосунки. Наявність навіть окремих елементів правового регулювання дає підставу відносити такі відносини до регламентованих.
32. Бюджетний процес

Бюджетний процес – це регламентована нормами бюджетного права діяльність держави та територіальних громад зі складення, розгляду та затвердження бюджету, його виконання, а також зі складення та затвердження звіту про його виконання.

бюджетний процес - це встановлений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів та їх виконання.

Від початку складання бюджету до затвердження звітів про його виконання весь бюджетний процес контролює ВРУ та місцеві органи самоврядування. Згідно із цим перед бюджетним плануванням ставляться такі завдання:

§ найбільш повно виявити резерви у галузях народного господарства і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;

§ забезпечити виконання плану економічного і соціального розвитку необхідними бюджетними коштами з дотриманням оптимальних фінансових пропозицій;

§ визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення.

Бюджетний процес в Україні

Бюджетний кодекс України виділяє чотири стадії бюджетного процесу:

1. складання проектів бюджетів;

2. розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

3. виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

4. підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу грунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.Усі стадії бюджетного процесу базуються на одних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

Основними принципами є такі:

§ принцип розподілу повноважень ВРУ ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він неможе виходити. Втручання інших органів в процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.

§ принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки - за цільовим призначенням.

§ принцип гласності. Він полягав у тому, що показники бюджету і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.

§ принцип наочності, означає, що відображання показників бюджету у взаємозв’язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів для максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку;

 

33. Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес виз­начення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

Як один з важливих інструментів організації управління еко­номікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-еко­номічного розвитку суспільства. Процес бюджетного планування пе­редбачає застосування планових показників, що характеризують роз­виток економіки у майбутньому: економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з бюджетною системою, та лімітів, що відображають об´єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на яку може розраховувати суспільство у плановому періоді.

Бюджетне планування має науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення і пов´язане зі всіма аспектами економічного та соціального розвитку суспільства, діяльністю суб´єктів господарю­вання, організацією управління, національною обороною, правоохо­ронною діяльністю і забезпеченням безпеки держави, наукою, куль­турою, охороною здоров´я, освітою тощо. Водночас бюджетне планування — це складова фінансового планування, що займає у ньо­му центральне місце. У процесі бюджетного планування встановлю­ються зв´язки усіх суб´єктів господарювання, усієї соціальної інфрас­труктури та інших інституцій з бюджетною системою, причому бюджету належить провідна, організуюча і координуюча роль.

Бюджетному плануванню належить центральне місце в управлінні фінансовою системою. З його допомогою досягаються необхідні про­порції в розподілі валового внутрішнього продукту між галузями еко­номіки і територіями держави, забезпечуються фінансовими ресурса­ми пріоритетні сфери економічної діяльності, проводиться єдина фінансова політика на території держави. Бюджетне планування відіграє важливу роль у розподілі валового внутрішнього продукту на фонди споживання і нагромадження та у забезпеченні збалансовано­го розвитку економіки держави.

У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

1) визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у гро­шових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-еко­номічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої части­ни новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюд­жету суб´єктами господарювання. Водночас у даний період, коли по­ставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвит­ку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

2) досягнення найвищої ефективності у розподілі бюд­жетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного госпо­дарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зрос­танню ефективності всього суспільного виробництва.

3)спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення про­порційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб´єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. За­вдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв´язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг ви­робництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструкту­ри тощо). У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першо­чергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ре­сурсів через бюджетний механізм;

- єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюд­жетної системи;

- наукова обґрунтованість бюджетного планування з викорис­танням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат. Відповідно до цього обсяг бюджетного фінансу­вання має плануватися в такому розмірі, щоб забезпечувалося раціональне використання кожної гривні. Це означає, що у процесі бюджетного планування враховуються можливості усунення непро­дуктивних витрат і втрат, а також найбільш прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо.

 

34. Бюджетне планування є складовою частиною фінансового планування і одним з найважливіших інструментів державного регулювання економіки.
Економічна сутність бюджетного планування полягає у централізованому розподілі і перерозподілі ВВП і національного доходу між ланками фінансової системи на основі загальнодержавної програми соціально-економічного розвитку країни. Основою бюджетного планування є бюджетне прогнозування, під яким розуміється процес складання прогнозів (припущень) про можливі станах бюджету в майбутньому. Бюджетне планування базується на бюджетному прогнозуванні і показники соціально-економічного розвитку країни та її територій.
Основні завдання бюджетного планування:
-визначення загального обсягу бюджетних ресурсів та їх розподіл по окремим міністерствам і відомствам, конкретним бюджетополучателямі;
-визначення необхідних пропорцій між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами;
-виявлення фінансових резервів держави та муніципальних органів влади;
-розрахунок доходів і видатків бюджетів з розбивкою по статтях і тимчасових періодах;
-забезпечення збалансованості бюджетів або джерел покриття їх дефіцитів (визначення напрямів витрачання профіцитів);
-бюджетне регулювання;
-державний фінансовий контроль за ходом виконання бюджету.
Бюджетне планування здійснюють відповідні органи державної влади та фінансові органи: Міністерство фінансів Російської Федерації, територіальні фінансові органи, податкові органи, бюджетополучателі.
При реалізації процесу бюджетного планування застосовуються різні методи.
Нормативний метод заснований на використанні таких норм і нормативів, як нормативи розподілу регулюючих доходів, граничні розміри бюджетного дефіциту, мінімальні соціально-економічні стандарти, норми бюджетної забезпеченості та ін
В останні роки набув широкого поширення програмно-цільовий метод. Він передбачає складання конкретних програм для вирішення поставлених завдань із зазначенням джерел їх фінансування та напрямком використання коштів за програмою.
Індексний метод заснований на використанні різних індексів, що відображають динаміку цін, рівня життя населення, доходів і витрат, індексу дефлятора і т. д.
Балансовий метод пов'язує доходи і видатки бюджетів, дозволяє виявити надлишок або нестачу бюджетних коштів.
Аналітичний метод є обов'язковим для використання, так як процес бюджетного планування починається з економічного аналізу виконання доходів і видатків бюджету за попередній період. Цей метод дозволяє виявити динаміку бюджету.
Метод експертних оцінок дозволяє визначити тенденції розвитку бюджету на основі знань і досвіду висококваліфікованих експертів.> Метод математичного моделювання застосовується найчастіше в бюджетному прогнозуванні і дозволяє виявити оптимальний варіант розвитку бюджету з урахуванням впливу різних факторів і їх зміни.
В даний час здійснюються реформа бюджетного планування та перехід від традиційних способів до бюджетування, орієнтованого на результат.

 

35. Сутність та роль бюджету в регулюванні соціально-економічних процесів

Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особами у зв'язку з розподілом та перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, укріплення обороноздатності країни.

Будучи частиною бюджетних відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам в цілому, але в той же час має свої особливості, які відрізняють його від інших сфер та ланок фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:

– бюджет являє собою економічну форму перерозподільчих відносин, пов'язаних з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використанням для суспільних потреб;

– за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу (національного багатства) між найважливішими сферами суспільного виробництва (промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т.д.), в межах галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферами економіки), між регіонами країни та територіями;

– область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що визначило ключовим положенням бюджету у порівнянні з іншими ланками фінансової системи.

Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості нацонального доходу, розподілюваного і розподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання. Такими факторами є:

– економічні;

– соціальні;

– політичні.

Економічні фактори в значній мірі повўязані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т.д.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.

Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни вцілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоров'я, соціально-культурні міроприємства, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т.д.

Політичні фактори безпосередньо пов'язані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою.

Як висновок можна відзначити,що найважливіше призначення бюджету - це створення метеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції:

– розподільчу;

– контролююча;

– забезпечення існування держави.

Прояв розподільчої функції обумовлений тим, що у відносинах з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва. Основним об'єктом бюджетного розподілу та перерозподілу є чистий доход, отриманий в суспільстві. Але це не виключає можливості перерозподілу через бюджет і частини вартості необхідного продукту (прибутковий податок з громадян), а інколи і національного багатства. За допомогою розподільчої функції бюджету відбувається концентрація грошових коштів в руках держави та їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл та перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями та сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу та перерозподілу здійснюється формування різних фондів грошових ресурсів - державного та місцевих бюджнтів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості населення, фондів пенсійного забезпечення, інноваційного і т.д.

Контролююча функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно - через формування та використання грошових коштів держави - відображає економічні процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. При формуванні державних доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю справляння різних видів податків, мобілізації інших джерел доходів, дотримання пропорцій між ними, визначенням податкової бази, формами пільгового оподаткування, строками надходження доходів. При використанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання, їх відповідність цільовому призаначенню.

Функція забезпечення існування держави ставить своїм завданням створення матеріально-фінансової бази функціонування держави; утримання апарату управління країною, президентської влади, законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних та митних органів, податкової служби.

36. Етапи фінансового планування:
1. Аналіз виконання показників фінансових планів попередніх періодів і в поточному плановому періоді.
2. Розрахунок фінансових показників на планований період, складання фінансового плану як єдиного документа за встановленою формою.
3. Виконання фінансових показників
На першому етапі застосовується метод економічного аналізу, який дозволяє визначити ступінь виконання фінансових показників за минулий період в порівнянні з фактичними даними, виявляються резерви збільшення фінансових ресурсів, визначаються заходи щодо найбільш ефективного використання фінансових ресурсів.
У рамках цього методу використовуються різні види аналізу:
А) горизонтальний
Б) вертикальний
В) факторний
На другому етапі застосовуються методи:
1. метод екстраполяції (розрахунково аналітичний метод) - висловлює у визначенні фінансових показників на основі виявлення стійких тенденцій їх розвитку на попередній період. Плановий фінансовий показник розраховується шляхом коригування виявленої в базовому періоді стійкої тенденції цього показника на темпи їх зміни в плановому періоді.
2. нормативний - розрахунок показників на основі фінансових норм і нормативів.
3. Індексний - грунтується на застосуванні індексів
4. Програмно-цільовий - оцінка і вибір найбільш кращих варіантів економічного і соціального розвитку суб'єктів у різних аспектах. Складаються програми для вирішення проблем. Цей метод так само називається фінансовим програмуванням.
На третьому етапі складається фінансовий план як документ, обов'язковий для виконання, який підлягає затвердженню посадовою особою або відповідним уповноваженим органом. Основний метод на цьому етапі - балансовий, який дозволяє зіставити планований обсяг фінансових ресурсів, різних суб'єктів господарювання з планованими потребами в цих ресурсах.
Застосування цього методу сприяє фінансової стійкості суб'єктів господарювання.
Може застосовуватися метод оптимізації планових рішень, що виражається в розробці декількох варіантів планів, з яких вибирається один, найбільш оптимальний. Враховуються певні критерії, наприклад, на загально державному рівні:
1. максимальний обсяг доходів бюджету
2. мінімальний обсяг видатків
3. найбільша ефективність у витрачанні бюджетних коштів
4. максимальний соціально економічний ефект.
На мікро рівні:
- Максимальний прибуток

37. Складання проектів Державного та місцевих бюджетів здійснюється з метою визначення обсягу коштів, необхідного для функціонування держави та органів самоврядування. Через Державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями. Кабінет Міністрів України встановлює порядок і строки складання проекту Державного бюджету України, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України.
Аналізом бюджетних запитів і розробкою пропозицій проекту Державного бюджету України займається Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету, які подані головним розпорядником бюджетних коштів з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На підставі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.
Стаття 38 Бюджетного кодексу України передбачає наступні матеріали, які додаються до проекту закону про Державний бюджет України, схвалені Кабінетом Міністрів України:
- Пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити:
1) інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України;
2) оцінку надходжень доходів та інших коштів (позик), які пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету;
3) пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм. Обгрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків бюджету;
4) інформацію про облік пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, якщо вони були прийняті Верховною Радою України відповідно до частини шостої статті 33 Бюджетного кодексу України;
5) обгрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин;
6) інформацію про обсяги державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання,
- Графіку його погашення, обсягів та умов запозичень;
7) прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на наступні три бюджетні періоди.
- Прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України;
__ Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України (направляються до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету).
- Інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.
Частина 2 статті 38 Бюджетного кодексу України встановлює, що законом про Державний бюджет України визначаються:
__общая сума доходів і загальна сума витрат (з поділом на загальний і спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні і капітальні);
- Граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у подальшому бюджетному періоді і державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій відповідно до статті 17 Бюджетного кодексу України;
- Бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією;
- Доходи по бюджетній класифікації;
- Бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (коштів, які безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого);
- Додаткові положення, які регламентують процес виконання бюджету.

38. Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різ­них соціально-економічних формаціях потребує вдосконален­ня функцій управління процесом виробництва, в тому числі і контролю економіки. Контроль як функція управління під­порядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає цілям управління, які виз­начаються економічними і політичними закономірностями розвитку певної формації. Функції економічного контролю зумовлюються дією основного економічного закону формації і цілями суспільства, інтереси якого він забезпечує.

Контроль як функція соціального управління — це система спостереження і перевірки процесу функціонування відпо­відного об'єкта у соціальній сфері суспільства з метою вста­новлення відхилення його від заданих параметрів.

Як функція соціального управління контроль об'єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановле­ними ідеальними моделями, коригуючи поведінку підкон­трольного об'єкта.

Контроль і перевірка виконання починаються з вивчення управлінського рішення, яке супроводить процес розробки конкретної соціальної програми дій, найбільш повно виявля­ються на стадії фактичного виконання рішення. Завершуючи первинний процес управління, контрольна діяльність створює сприятливу перспективу для нового управлінського циклу. Таким чином, соціальний контроль входить як один із компо­нентів у механізм державного управління. В процесі контролю виявляють: якість самого управлінського рішення; ефектив­ність тих організаційних заходів, яких було вжито до його виконання; відповідність організації об'єкта у соціальній сфері цілям успішного виконання настанов управлінського рішен­ня, а також розстановку кадрів, які виконують рішення.

Для того щоб успішно управ­ляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управ­лінського впливу на об'єкти управління. Контроль дає змогу добувати оперативну інформацію, яка об'єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об'єктах, відповідність їх діяльності затвердженій соціальній програмі; виявити не­доліки в прийнятих рішеннях, в організації виконання, способах і засобах реалізації їх; вивчити ділові якості пра­цівників.

Контроль як функція політичного керівництва є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільст­ва. Основна спрямованість контролю і перевірки виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвибор­них платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни у подальшому зростанні добробуту народу. Досвід переконливо засвідчує, що після приходу до влади правляча партія нерідко не виконує передвиборних програм, тому завдання контролю — своєчасно виявляти ці порушення і конституційне усувати їх. Якщо контроль послаблюється, то всі зусилля економічної політики марні, створюється си­туація, за якої порушується порядок своєчасного усунення недоліків у господарюванні конституційне, в економіці роз­вивається адміністративний волюнтаризм.

Отже, контроль, виступаючи, з одного боку, формою державновладного впливу на підконтрольні об'єкти, а з дру­гого — формою демократичного керівництва, є складовим компонентом управлінського процесу. Соціальний контроль є складовою частиною політичного режиму, важливим засо­бом удосконалення соціального управління в цілому.