ТОП 10:

Державний борг та видатки на його обслуговування



Використання державою у своїй фінансовій політиці залучен­ня коштів на кредитній основі призводить до формування держав­ного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг це сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борги.

Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає пога­шенню в поточному році разом з належними до сплати в цей пе­ріод процентами з усіх випущених на даний момент позик. Капі­тальний борг — це загальна сума заборгованості і процентів, шо мають бути виплачені за позиками.

Внутрішній борг — це заборгованість кредиторам всередині даної держави; зовнішній борг — кредиторам за межами даної країни.

Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.

Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо /уточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Стосовно капітального боргу важливо встановити та­кі терміни його погашення, які збігатимуться з наявністю відпо­відних джерел. В управлінні внутрішнім І зовнішнім боргами Існують певні особливості. Платоспроможність за внутрішніми позиками забез­печується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Плато­спроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від ва­лютних надходжень.

За недостатньої платоспроможності держави можуть застосо­вуватись такі способи коригування позикової політики:

• конверсія;

• консолідація;

• уніфікація;

• обмін за регресивним співвідношенням;

• відстрочка погашення;

• анулювання.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Во­на відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи по­гіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі ви­плачувати передбачений дохід.

Консолідація — це перенесення зобов'язань по раніше випу­щеній позиці на нову позику з метою подовження її терміну. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи поперед­ніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення термінів позики.

Уніфікація являє собою об'єднання кількох позик в одну. Во­на спрощує управління державним боргом і може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки є не що інше, як часткова відмова держави від своїх боргів.Відстрочка погашення означає перенесення термінів виплати заборгованості. При ЦЬОМу у даний період виплата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як припустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного пога­шення у встановлені терміни.

12 вопрос: Соціально-економічний зміст доходів бюджету, методи формування та джерела.

 

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бю­джету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу.

За соціально-економічними ознаками доходи поділяються на:

· доходи від господарської діяльності;

· доходи від використання природних ресурсів;

· доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

· доходи від банківської діяльності;

· доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

· державне мито;

· митні платежі;

· збори та інші неподаткові доходи;

· доходи від приватизації;

10) доходи від громадян тощо.

З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони поділяються на закріплені і регулюючі.

Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі).

Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це доходи, передбачені в Законі про Державний бюджет на поточний рік, які перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи.

За економічним змістом бюджет являє собою сукупність грошових відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Джерела доходів:

1. Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету: • закріплені — згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;

 

• регулюючі — зараховуються у певному відсотковому відношенні

2. За частотою появи: • звичайні — регулярно включаються в доходи;

 

• надзвичайні — з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин

3. За методами залучення: • податки;

 

• збори;

 

• обов'язкові платежі;

 

• інші надходження

4. За способом зарахування: • загальний фонд;

 

• спеціальний фонд

5. За розділами відповідно до Бюджетного кодексу: • податкові надходження;

 

• неподаткові надходження;

 

• доходи від операцій з капіталом;

 

• трансферти.

 

13 вопрос: Склад і структура доходів бюджету України

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та

фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів

цільового призначення) наведені в табл. 1. Як видно з них, структура

доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними

перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових

надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет формується головним

чином за рахунок податкових надходжень.

Податкова система України відповідно до Закону України «Про систему

оподаткування» включає загальнодержавні та місцеві податки й збори

(обов'язкові платежі).

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ

· податок на додану вартість;

· акцизний збір;

· податок на прибуток підприємств;

· податок на доходи фізичних осіб;

· мито;

· податок з власників транспортних засобів;

· плата (податок) за землю;

· податок на промисел;

· фіксований сільськогосподарський податок;

Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ

· податок з реклами

· комунальний податок

МІСЦЕВІ ЗБОРИ

· збір за припаркування автотранспорту;

· ринковий збір;

· збір за видачу ордера на квартиру;

· курортний збір;

· збір за участь у бігах на іподромі;

· збір за виграш на бігах на іподромі;

 

14 вопрос: Трансферти та їхня роль і місцеу доходах бюджету.

Бюджетний кодекс України передбачає застосування системи міжбюджетних трансфертів — коштів, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основна роль трансфертів полягає у вирішенні проблеми вертикальної незбалансованості окремих бюджетів, яка виникає внаслідок невідповідності між відповідальністю за фінансування видатків та можливостями збору податків на місцевому рівні. Система трансфертів сприяє згладженню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями, тобто на горизонтальному рівні, зумовлених соціально-економічними особливостями розвитку кожного регіону, та їх фінансовими можливостями.

 

До основних умов ефективного функціонування системи трансфертів належать:

 

- здатність забезпечувати місцеві органи влади фінансовими ресурсами, достатніми для виконання покладених на них зобов´язань;

 

- забезпечення достатнього обсягу податкових зборів місцевими органами влади для уникнення бюджетного дефіциту. Надання трансфертів має базуватися на такому підході, щоб створювати стимули для місцевих органів влади щодо економного і раціонального використання бюджетних коштів;

 

— забезпечення справедливості у розподілі фінансових ресурсів усіх адміністративно-територіальних одиниць.

 

Бюджетним кодексом України передбачається використання видів трансфертів:

 

а) міжбюджетний трансферт у формі дотації вирівнювання - передача грошових коштів з метою вирівнювання доходів відповідного бюджету;

 

б) міжбюджетний трансферт у формі субвенції - передача грошових коштів для фінансування за цільовим призначенням у порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Субвенції можуть мати таке цільове спрямування:

 

— здійснення програм соціального захисту;

 

— компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, які встановлені державою;

 

— виконання інвестиційних проектів;

 

в) міжбюджетний трансферт у формі передачі інших коштів, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

 

Бюджетний кодекс України передбачає інші види бюджетних трансферів. Це, зокрема:

 

а) цільові субвенції з Державного бюджету містам Києву та Севастополю, Автономній Республіці Крим, областям, містам обласного значення та районам на фінансування програм соціального захисту;

 

б) цільові субвенції на інвестиційні цілі можуть надаватися бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету Автономної Республіки Крим. Згадані субвенції можуть у подальшому розподілятися між органами місцевого самоврядування, оскільки у багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується певною територією. Останнє певною мірою підтверджує провідну роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Цільові інвестиції можуть вимагати внесок з бюджету одержувача субвенцій;

 

в) трансферти також можуть здійснюватися між бюджетами само врядування на договірній основі в обмін на бюджетні послуги, що на дає одержувач трансферту. Так, міста районного підпорядкування, села та селища можуть укладати між собою або з іншими органами місцевого самоврядування угоди про надання послуг, пов´язаних з виконанням власних повноважень щодо фінансування витрат.

 

Важливим заходом щодо зміцнення системи трансфертів є визначення загального обсягу коштів, що підлягають розподілу у такій формі, та встановлення цілей, яких необхідно досягти з використанням трансфертів. Так, згідно з положеннями Бюджетного кодексу України за рахунок міжбюджетних трансфертів передбачено фінансування таких видатків:

 

- відшкодування витрат з надання населенню житлових субсидій;

 

- державна допомога сім´ям з дітьми;

 

- державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам;

 

- утримання притулків для неповнолітніх;

 

- допомога по нагляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психологічного розладу;

 

- виплата компенсацій реабілітованим;

 

-інші програми щодо соціального захисту населення.

 

15 вопрос: Склад і структура видатків бюджету.

Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

 

Кожний з видатків бюджету має кількісну й якісну характеристику. Кількісне визначення пов'язане з величиною виділених бюджетних коштів. Якісна характеристика дає уявлення про економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків.

 

За роллю у відтворенні виробництва видатки бюджету поділяються на поточні і капітальні. Поточні видатки спрямовуються на забезпечення діяльності підприємств та установ виробничої і соціальної інфраструктури суспільства, утримання органів управління, армійських підрозділів та ін. Це видатки державного і місцевих бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення й інших заходів, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

 

Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку — це витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов'язані з розширеним відтворенням.

 

Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються.

 

Поділ видатків залежно від суспільного призначення характеризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, міжнародну діяльність, на обслуговування державного боргу.

 

16 вопрос. Роль видатків бюджету у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку держави.

 

За економічною сутністю видатки бюджетів відображають розподільні і перерозподільні процеси централізованого фонду грошових коштів держави та їх цільове використання для забезпечення суспільних потреб. Вони спрямовуються на задоволення найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави та судової влади тощо. Видатки бюджетів значною мірою характеризують рівень забезпечення потреб діяльності держави.

 

Видатки бюджетів відображають кількісну і якісну характеристики. Кількісна характеристика зумовлюється обсягом фінансових ресурсів, що забезпечує рівень задоволення потреб суспільства відповідно до визначеної економічної політики. Якісна характеристи­ка дає можливість виявити суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків та рівень ефективності їх спрямування. Конкретні види бюджетних видатків та їх величина зумовлюють ту роль держави, яку вона виконує у функціонуванні економіки суспільства та здійсненні соціальних перетворень.

 

Домінуюча спрямованість діяльності держави у соціальній сфері в Україні відіграє особливу роль для розвитку суспільства. Це зумовлено не лише значним зниженням доходів переважної більшості населення з переходом України до ринкової економіки, а й традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Головне спрямування діяльності у соціальній сфері - зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджувальних темпів зростання заробітної плати, поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму. Саме на це спрямована діяльність сучасних урядових структур.

 

Окрім соціальних видатків, надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зокрема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що формується нині. Відтак основою стратегічного курсу держави, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

 

Зниження ставок оподаткування підприємств та населення, вирівнювання умов господарювання стане основним чинником ут­вердження в Україні інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку. Скасування численних пільг дає змогу вирівняти умови господарювання для всіх суб´єктів ринку. Запровадження справедливої конкуренції на ринку як для ефективних підприємств, так і для нерентабельних виробництв сприятиме оздоровленню економіки через механізми банкрутства та санації. Як наслідок, в економіці прискориться процес переливання фінансових ресурсів з відповідною активізацією інвестиційної діяльності.

 

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв´язки і потоки між секторами економіки — необхідна умова подальшого еко­номічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення підприємств реального сектора економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи мають забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.

Важливу роль відіграють видатки бюджету на загальнодержавні функції, зокрема, на державне управління, фундаментальні дослідження, обслуговування державного боргу.

 

На сучасному етапі суспільного розвитку вкрай необхідним завданням є створення ефективної системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою, забезпечувати верховенство права, неухильне дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади. Важливим наступним завданням є проведення конституційної реформи. У поєднанні з адміністративною реформою вона має усунути наявну розбалансованість між трьома гілками влади — законодавчою, виконавчою та судовою.

 

Успішне вирішення завдань соціально-економічного розвитку значною мірою залежить від подальшого обмеження боргової залежності держави, особливо зовнішньої. При цьому вирішального значення набуває дотримання принципу бездефіцитності Державного бюджету.

 

17 вопрос. Бюджетна класифікація видатків державного бюджету.

Закон визначає бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме че­рез бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

 

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

 

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

 

18 вопрос. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення, соціально-економічні наслідки, джерела покриття, шляхи та методиподолання.

 

Бюджетний дефіцит — це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явиш в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасне проведення структурних змін э економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальнішими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найнесправедливішим податком із населення. Бюджетний дефіцит — явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет — об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Однак нині в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 15% до 2% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4—5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різкого зниження інвестиційної активності, що переростає в подальшому в різні форми кризових явищ.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними обставинами. У науковій літературі існують твердження, що сам собою дефіцит може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися лише частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У тих країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, розмір бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на становище економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково впливатиме на господарське життя в майбутньому. Можна погодитися також із тим, що коли розмір бюджетного дефіциту не перевищує обсягів державних капітальних вкладень, то його вплив на економіку менш негативний.

 

19 вопрос

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

кошторис фінансування;

фінансування інвестиційних проектів;

державні субсидії, субвенції, дотації;

бюджетні кредити;

покриття різниці в цінах.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно охоплює забезпечення виробничої та соціальної інфраструктури, оборони та управління. При цій формі виділення бюджетних асигнувань здійснюється на підставі спеціального документа – кошторису. В ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі оперативно-сітьових показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов`язковими і факультативними. Норми витрат є основним елементом кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава, виходячи із своїх фінансових можливостей, здійснює конкурсний відбір найбільш необхідних та ефективних проектів. Проекти, що не пройшли конкурсний відбір, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків встановлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об`єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримку певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають дольову участь суб`єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації – це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств.

Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.

Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент.

 

20. Кошторис доходів і видатків як основний фінансовий план бюджетної установи. Порядок складання і затвердження кошторисів бюджетних установ.

Бюджетна установа - це установа, повністю чи переважно фінансована з державного або місцевого бюджету. До бюджетних установ належать органи управління, армія, суди, прокуратура, міліція, більшість установ соціально-культурної сфери, науки, освіти, охорони здоров'я.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації (надалі - кошторис) є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень

 

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за певною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією (надалі установа) основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за певною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

 

Кожна бюджетна установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією.

Форма плану асигнувань затверджується також Мінфіном України, є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом.

 

Проекти кошторисів і планів асигнувань, що подаються установами головним розпорядникам або розпорядникам вищого рівня, розглядаються у разі необхідності в присутності керівників відповідних установ.

 

Уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань повинні відповідати певним лімітним довідкам.

 

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної установи вищого рівня, за винятком кошторисів:

 

міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які затверджують керівники відповідних центральних органів виконавчої влади за погодженням з Мінфіном України;

 

обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, центральних органів управління державними цільовими фондами, президій державних академій наук, лікувально-оздоровчого об'єднання при Кабінеті Міністрів України, а також установ і закладів, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті, крім зазначених у підпункті 6, які затверджує Мінфін України, якщо інше не передбачено законодавством.

 

21 вопрос. Державний борг, його структура.

Державний борг- це сукупність дефіцитів державного бюджету за певний період часу. Це економічне визначення державного боргу. У Бюджетному кодексі дане юридичне визначення цього поняття як боргових зобов'язань перед юридичними й фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.

Основними причинами утвору державного боргу є дефіцит державного бюджету й наявність вільних коштів у фізичних і юридичних осіб.

Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:

· кредитні угоди й договори із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями на користь зазначених кредитів;

· державні цінні папери, випущені від імені;

· договори про надання державних гарантій, договів поручництва по забезпеченню зобов'язань третіми особами;

· переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;

· угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років.

Державний борг можна класифікувати за різними критеріями. За валютним критерієм він ділиться на внутрішній і зовнішній: карбованцеві борги ставляться до внутрішнього боргу, а валютні - до зовнішнього. У міжнародній практиці є й інше визначення зовнішнього боргу: сукупний борг нерезидентам, а внутрішнього боргу - як сукупного боргу резидентам.

Державний борг ділиться на капітальний і поточний. Капітальний борг - це сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки. Поточний борг - це видатки по виплаті доходів і погашенню зобов'язань.

 

 

22 вопрос. Управління державним боргом.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

За твердженням С. Фішера світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і міркувань із цього питання.

По-перше, управління державним боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому.

По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління державним боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку. Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — використання — погашення. На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу.

 

23 вопрос. Джерела та методи формування доходів місцевих бюджетів.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

Уперше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2001 р. були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:

доходи місцевих бюджетів мають плануватись на формульній основі;







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.93.75.242 (0.052 с.)