Сутність бюджету як економічної категорії

Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатків бюджету.

Управління суспільством Оборона країни Економічна Соціальна

Þ Þ Þ Þ

на управління; на оборону; на економічну діяльність; на соціальний захист та соціальну сферу;

Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках.

По-перше на виконанні нею азначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій.

По-друге держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб‘єктів його створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення того чи іншого виду моделі.

Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємопідпорядкування. Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливим чинником є зростання ВВП. При цьому, за умови стабілних пропорцій розподілі, зростають доходи всіх розподільних, у т.ч. і держави. Головне ж полягає у тому, що стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичнизх і фізичних осіб.

 

44. Як провідна ланка фінансової системи бюджет виконує розпо­дільну і контрольну функції.

За допомогою розподільної функції бюджету досягається планомірний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл фінансових ресурсів держави та їх розподіл між виробничою і невиробничою сфера ми суспільства. Особливість міжгалузевого розподілу зумовлюється тим, що платежі до бюджету здійснюють суб´єкти господарювання усіх галузей діяльності, а з бюджету спрямовуються кошти лише галу­зям (підприємствам), визнаним пріоритетними.

Міжрегіональний розподіл відбувається на основі закріплення за певними органами державної влади надходжень до бюджету. Завдяки цьому у кожній адміністративно-територіальній одиниці держави ство­рюється бюджетний фонд, який забезпечує фінансування витрат, перед­бачених планом. Розподіл фінансових ресурсів між виробничою і неви­робничою сферами діяльності зумовлюється тим, що частина фінансових ресурсів сфери матеріального виробництва спрямовується на фінансування сфери діяльності нематеріальних благ і послуг.

Суспільна корисність функціонування соціальної інфраструктури суспільства характеризується результатами її діяльності, зокрема:

а) економічною ефективністю і зворотним позитивним впливом на діяльність сфери матеріального виробництва;

б) збереженням нею певного обсягу непродуктивного часу працівників сфери матеріального виробництва;

в) створенням духовних благ, необхідних для всебічного інтелектуального і культурного розвитку членів суспільства.

Розподільна функція бюджету характеризується такими особли­востями:

а) можливістю багаторазового проходження однієї і тієї самої ча­стини валового внутрішнього продукту через механізм бюджетного регулювання;

б) значними обсягами фінансових ресурсів, що проходять через бюджетний механізм;

в) високою маневреністю фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів;

г) різноманітністю потоків формування фінансових ресурсів і утворенням цільових фондів;

д) широким колом учасників, що беруть участь у формуванні і використанні фінансових ресурсів бюджету держави.

Контрольна функція бюджету характеризується тим, що з її допо­могою досягається рівномірність у тенденціях розвитку усіх регіонів та економічних районів країни. На основі контрольної функції бюд­жету держави діє система бюджетного контролю. Комплексна контрольно-аналітична робота, що проводиться у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету пронизує кожну лан­ку бюджетної системи України. Вона зумовлюється природою роз­подільної функції: будь-який розподіл не може залишатися безконт­рольним. Тому обидві функції бюджету держави реалізуються у єдності і взаємодії.

Належне виконання функцій бюджету зумовлює вирішення пе­редбачених завдань у процесі його формування, зокрема таких, як: визначення реальних обсягів доходів бюджету, встановлення опти­мальної структури видатків бюджету на основі забезпечення макси­мального зростання валового внутрішнього продукту та збалансуван­ня бюджету в усіх ланках бюджетної системи держави.

45. Порядок розрахунку поточних видатків лікарні.

46. Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних рисах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює три рівні. Перший — це законодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний процес та міжбюджетні відносини. Другий — ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно формування доходів основним є Закон України «Про систему оподаткування» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавство може бути систематизоване й у єдиному документі — податковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до затвердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансування, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень — це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.
Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна структура (за рівнями органів влади й управління) відповідає структурі бюджетного устрою. Оскільки зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазначено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зведений бюджет використовується як аналітико-статистичне узагальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і перерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в економічній системі.
Бюджет може складатись у вигляді одного чи кількох фінансових планів. Скажімо, в царській Росії свого часу існувало два бюджети — звичайний і надзвичайний, які різнилися ступенем відкритості (надзвичайний був закритим, і дані про нього не публікувались). Нині в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів — поточні й капітальні витрати. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між ними. Як правило, поточний бюджет забезпечується поточними, насамперед податковими, надходженнями і має бути збалансованим. Бюджет розвитку може бути дефіцитним. Джерелом покриття дефіциту є державні позики, у тому числі цільові. Такий поділ бюджету здійснювався в колишньому СРСР на початку 90-х років. На даний час в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального — кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій.
Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів — методи мобілізації.
За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:
— соціальний захист населення і соціальне забезпечення;
— фінансування соціальної сфери;
— фінансування фундаментальних досліджень;
— економічна діяльність держави;
— національна оборона;
— державне управління та зовнішньополітична діяльність;
— обслуговування державного боргу;
— інші видатки.
Доходи бюджету за методами їх мобілізації поділяються на дві основні групи:
-податкові надходження;
-неподаткові доходи.
Як фінансовий план бюджет не є чимось відокремленим. Він входить як складова до єдиної системи фінансового планування в країні. Взаємозв'язок бюджету з фінансовими планами підприємств, організацій і установ має переважно однобічний характер. Ті з них, що здійснюють діяльність на основі комерційного розрахунку, є платниками податків. У їхніх фінансових планах відбивається балансовий прибуток, сплата податків у бюджет, чистий прибуток і його використання. Податкові взаємовідносини з бюджетом регулюють фінансові плани підприємств і визначають їхні реальні можливості. Підприємства державного сектору економіки, крім сплати податків, можуть отримувати асигнування з бюджету у вигляді державних дотацій і бюджетних кредитів. Такі взаємовідносини теж відбиваються у фінансових планах підприємств і визначають їх фінансовий стан. Нині, з одного боку, стоїть завдання повної ліквідації збитковості і державного дотування підприємств, а з іншого — держава змушена фінансове підтримувати найважливіші галузі і підприємства. Однак з переходом до ринкових відносин бюджет перестав виконувати функцію збалансовування фінансових ресурсів підприємств. Тепер ця функція покладається на кредит, а бюджет може забезпечувати тільки певну фінансову підтримку як за рахунок пільг з оподаткування, так і через виділення асигнувань.

Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів — фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету.

 

47. Одним із найважливіших завдань, які повинна вирішува­ти держава, є матеріальне забезпечення громадян у старості, в разі постійної втрати працездатності, втрати годувальника. Таке забезпечення здійснюється шляхом призначення виплати їм пенсій. В Україні нараховується понад 14 мільйонів пенсіонерів, до яких відносяться різні категорії громадян, зокрема ті, які досягли пенсій­ного віху, інвалідів, дітей-інвалідів, осіб, що втратили годувальника, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, військовослужбовців тощо.

З метою належної організації пенсійного забезпечення держава зобов'язана вишукувати відповідні джерела. До таких джерел в Ук­раїні належать Пенсійний фонд України, інші соціальні, благодійні та страхові фонди, а також бюджетні кошти. Однак, незважаючи на таку кількість джерел, коштів у державі для достатнього пенсійного забезпечення хронічно не вистачає, а потреба у додаткових дже­релах має тенденцію до зростання,

В Україні визначено основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення, які включають збільшення мінімальних і максимальних пенсій, диференціацію пенсій залежно від стажу ро­боти та заробітної плати, перегляд надбавок до пенсій та пільг, пошук нових джерел та форм пенсійного забезпечення, запровад­ження системи особистих пенсійних рахунків, створення приватних пенсійних фондів та інші. Реалізація цих напрямків потребує великої організаційно-економічної роботи.

Розмір пенсій за віком визначається в обсязі 55% від заробітку, але не нижче мінімальна величини, встановленої законодавством. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 % від заробітку, але не менше 1 % від мінімального розміру пенсії. Для окремих пільгових категорій пенсіонерів згідно з чинним законодавством цей стаж може бути меншим.

Пенсії по інвалідності призначаються у разі настання інвалідності, що спричинило повну або часткову втрату працездатності внаслі­док таких двох причин:

- трудового каліцтва або професійного захворювання;

- загального захворювання (у тому числі каліцтва, на пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Розмір пенсії по інвалідності залежить від групи, середнього за­робітку та встановленого проценту від заробітку. Так, інвалідам І групи пенсія встановлюється в обсязі 70%, II групи - 60%, III групи - 40% від середньомісячного заробітку.

Пенсія у разі втрати годувальника призначаються непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

Пенсії у разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30% від середньомісячного заробітку годувальника, але не менше соціальної пенсії встанов­леної для відповідної категорії непрацездатних. Круглим сиротам пенсія визначається із загальної суми заробітку обох батьків і не може бути меншою двократного розміру соціальної пенсії на кожну дитину.

Пенсія за вислугу років, встановлена окремим категоріям гро­мадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності до настання віку, що дає право на пен­сію за віком.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства за відсутності права на трудову пенсію.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

- особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на тру­дову пенсію без поважних причин - 30% від мінімального розміру пенсії за віком;

- особам, які досягли пенсійного віку і не набули права на тру­дову пенсію з поважних причин і інвалідам Ш групи - 50% від мінімального розміру пенсії за віком;

- інвалідам ІІ групи, дітям-інвалідам віком до 16 років, дітям, або одній із осіб у разі втрати годувальника -100% мінімального розм­іру пенсії за віком;

- інвалідам І групи, а також матерям, яким присвоено звання «Мати-героїня" - 200% мінімального розміру пенсії за віком.

Головні завдання Пенсійного фонду України такі:

1. забезпечення фін-ня витрат на виплату пенсій відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей, а також інших витрат, покладених чинним законодавством на цей Фонд.

2. збирання і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги.

3. розширене відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування.

4. участь у фінансуванні державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії.

5. організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення, зокрема щодо виплати пенсій громадянам, які виїхали за межі України.

6. контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до цього фонду.

7. розробка одночасно з затвердженням Фонду соціального страхування України за погодженням з Мінфіном, Мінпраці та Мінсоцзабезом України пропозицій про запровадження тарифів внесків на соціальне страхування із урахуванням витрат на пенсійне забезпечення та соціальне страхування і внесення їх до Кабінету Міністрів України.

8. фін-ня витрат, пов’язаних з виплатою державних пенсій, допомоги та інших виплат, передбачених законодавством України.

9. визначення порядку, використання і забезпечення контролю за правильним витрачанням коштів України.

10. прийняття разом з Мінпраці, Мінфіном та Мін соцзабезом України рішень про розміри відрахувань з підприємств і організацій на виплату пільгових пенсій залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та інших умов праці.

11. участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку та підвищення рівня народного добробуту, в розробці проектів міжурядових договорів (угод) з питань пенсійного забезпечення та фін-ня витрат на виплату пенсій громадянам, які прибули на постійне проживання в Україну з інших держав і які виїхали за її межі.

12. участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на удосконалення системи пенсійного забезпечення та порядку підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і підвищення заробітної плати.

Пенсійний фонд України має право займатися комерційною діяльністю, головними напрямами якої є такі:

1. вкладення коштів у короткострокові та довгострокові кредити, цінні папери державних органів, акціонерних товариств, фондових і то­варних бірж, до комерційних банків;

2. створення підприємств, участь у комерційних структурах (бан­ки, страхові компанії, торгові дома, спільні, підприємства, акціонерні товариства тощо).

3. проведення грошово-речових лотерей, благодійних вечорів, рекламно-інформаційних заходів (благодійні теле- і радіопрограми спеціальні випуски у періодичній пресі).

 

48. До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населен­ня належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпе­чених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному стано­вищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утри­мання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім´ї з незначними доходами;

- молоді сім´ї;

- інші категорії населення.

Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певни­ми ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Дер­жавного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов´язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, ут­римання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошо­вої допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна до­помога сім´ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.

По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населен­ня за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих про­грам. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомо­га і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та норма­тивно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім´ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.

По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:

а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.

До них належать допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми, дер­жавна соціальна допомога малозабезпеченим сім´ям тощо;

б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди мож­на віднести індексацію грошових доходів громадян;

в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій в Україні»;

г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні ор­ганізацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим кате­горіям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а та­кож надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;

Пенсійне забезпечення здійснюється через виплату пенсій, надба­вок і підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових ви­плат непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, особам, що втратили годувальника. Формування коштів на реалізацію Дер­жавної пенсійної програми забезпечується за рахунок таких надход­жень:

- обов´язкових внесків суб´єктів господарювання;

- обов´язкових внесків громадян;

- додаткових і обов´язкових зборів;

- коштів Державного бюджету;

- інших надходжень.

Суб´єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення виступають:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здій­снюють перерахування внесків до системи накопичувального пен­сійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та Управління їхніми пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призна­чаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у то­му числі каліцтва, не пов´язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв´язку із втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

- довічна пенсія із встановленим періодом;

- довічна обумовлена пенсія;

- довічна пенсія подружжя;

- одноразова виплата.

 

49.Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють у процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та організацій. Підвидатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові вимоги. Видатки — один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів.

Контрольна функція обліку потребує такої його побудови, яка б забезпечувала отримання різнобічної інформації про видатки залежно від місця й часу їх виникнення. Побудова бухгалтерського обліку видатків здійснюється залежно від чинної їх класифікації (рис. 2.2).

Видатки, здійснювані за рахунок загального фонду бюджету, називаються видатками загального фонду, а здійснювані за рахунок спеціального фонду — видатками спеціального фонду. Обидва види видатків суворо плануються в кошторисі, а бухгалтерський облік цих видатків ведеться роздільно на окремих рахунках. Видатки на утримання бюджетних установ є одним з основних напрямів видатків бюджету.

Зауважимо, що видатки бюджету на утримання бюджетних установ не завжди збігаються з видатками самих установ. Так, розмір грошових коштів, перерахованих постачальникам матеріалів, характеризує суму видатків бюджету, але для установи — це зміна складу активів (грошові кошти на рахунках — матеріали на складі) без реальних видатків коштів. Виходячи з двоїстості характеру видатків бюджетних установ, вони поділяються на касові та фактичні.

 

Рис. 2.2. Класифікація видатків бюджетних установ

Касовими видатками вважаються всі виплати, здійснені з поточних чи реєстраційних рахунків як готівкою, так і шляхом безготівкових перерахувань. Повернення грошових коштів на рахунки приводить до відновлення, тобто зменшення касових видатків. Основним завданням обліку касових видатків є забезпечення контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів відповідно до кошторисних асигнувань. Фактичні видатки — це дійсні, кінцеві видатки установи, оформлені відповідними документами, разом із видатками за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями.

Ці видатки відображають фактичне виконання норм, затверджених кошторисом, вони є показником кінцевого виконання кошторису установи, тому в разі виконання планового обсягу робіт вони мають відповідати сумам асигнувань за кошторисом.

Приклади касових і фактичних видатків: перераховані кошти з рахунка лікарні постачальникові за продукти харчування — касові видатки, а вартість продуктів харчування, витрачених на харчування хворих, — фактичні видатки; отримання готівки з рахунків у банку чи казначействі до каси для виплати заробітної плати — касові видат­ки, а сума нарахованої заробітної плати — фактичні видатки.

Фактичні видатки, як правило, не збігаються з касовими ні в часі, ні в сумі. Якщо частина грошових коштів на рахунках у бан­ку чи в казначействі обертається на поповнення запасів матеріалів, перебуває в розрахунках (дебіторська заборгованість), залишається невитраченою у вигляді підзвітних сум і готівки в касі або використовується на погашення раніше виниклої кредиторсь­кої заборгованості, то фактичні видатки менші за касові. Якщо установа має у своєму розпорядженні запаси матеріалів, то фактичні видатки на здійснення планового обсягу робіт можуть перевищувати касові, бо витрата матеріалів не спричинюється до зменшення грошових коштів на рахунках.

Якщо кошти, отримані з банку чи казначейства, витрачено за прямим призначенням відповідно до кошторису, наприклад видат­ки за електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги, то фактичні видатки збігаються з касовими. Такі видатки називаються прямими.

Взаємозв’язок касових і фактичних видатків ілюструє рис. 2.3.

 

Рис. 2.3. Взаємозв’язок касових і фактичних видатків

Касові й фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів та об’єктами бухгалтерського обліку. У бюджетних установах касові й фактичні видатки планують і обліковують за єдиною номенклатурою видатків. Бюджетну класифікацію видатків покладено в основу планування видатків, їх синтетичного й аналітичного обліку. Ця класифікація істотно впливає на всю організацію бухгалтерського обліку та звітності бюджетних установ.

 

26.

 

Рис. 2.4. Економічна класифікація видатків бюджету

Бюджетна класифікація видатків застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджет­них коштів, проведення необхідного аналізу за організаційними, функціональними й економічними категоріями видатків, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників. Видатки бюджету згідно з бюджетною класифікацією, розробленою й затвердженою Мінфіном України, класи­фікуються за такими ознаками:

функціями, з виконанням яких пов’язані видатки — функціональна класифікація видатків;

ознакою головного розпорядника бюджетних коштів — відомча класифікація видатків;

економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки, — економічна класифікація видатків;

програмно-цільовим методом формування бюджету.

Функціональна класифікація видатків має два рівні деталізації:

-розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

-підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрямки спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.