Проблеми зміцнення доходної бази місцевих бюджетів 

ТОП 10:

Проблеми зміцнення доходної бази місцевих бюджетів





Місцеві бюджети концентрують потоки бюджетних коштів певного населеного пункту, району чи області. Через них здійснюється перерозподіл бюджетних коштів з метою виконання бюджетних зобов'язань, визначених законодавством, зокрема надання соціальних благ та послуг населенню. Через видаткову частину місцевих бюджетів перерозподіляється близько 7% ВВП. Від того, наскільки стабільним і ефективним є процес формування і виконання бюджету, від наповненості доходної частини місцевих бюджетів залежить розвиток соціальної сфери і місцевого господарства.

Обсяг доходів місцевих бюджетів (загальний і спеціальний фонди) на 2008 рік складає 60,7 млрд. грн., або 24,6% зведеного бюджету України. Питома вага доходів загального фонду місцевих бюджетів у загальному фонді зведеного бюджету зросла на 1,6%, склавши 25,3%, і є найбільшою за останні чотири роки.

На 2008 рік обсяг доходів місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, збільшився на 10,5 млрд. грн., або на 30% у порівнянні з відповідним показником 2007 року та становить 44,1 млрд. грн.

Що стосується джерел наповнення місцевих бюджетів, то найбільш вагомим джерелом наповнення місцевих бюджетів є податок з доходів фізичних осіб. Наступними за величиною бюджетоутворювальними джерелами є плата за землю та податок на прибуток підприємств комунальної форми власності.

Сучасний стан місцевих бюджетів України характеризується низькою часткою дохідних джерел, які не враховуються при розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів і якими місцеві органи влади можуть розпоряджатися самостійно, виходячи з пріоритетів розвитку адміністративно-територіальної одиниці. На частку доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів зросли у порівнянні з поточним роком на 1,7 млрд. грн., або на 39,7%. У цій групі доходів найбільша питома вага належить податку з доходів фізичних осіб і єдиному податку. Згідно з Бюджетним кодексом до доходів міст республіканського та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу податку на доходи фізичних осіб. Отже, зусилля місцевих органів влади з поліпшення економічної ситуації в адміністративно-територіальних одиницях, яке призводить до підвищення зайнятості та відповідно збільшення надходження даного виду податку до місцевого бюджету, призводить насправді до зниження дотації вирівнювання або збільшення суми коштів, що мають бути перераховані з місцевого бюджету до державного бюджету.

Це відбувається внаслідок того, що трансферти розраховуються як різниця між прогнозною сумою доходів та витрат місцевого бюджету, скоригованою на коефіцієнт вирівнювання. Згідно з чинною формулою міжбюджетних трансфертів, перевищення доходів місцевих бюджетів над витратами призводить до збільшення вилучень до державного бюджету, а це знижує зацікавленість місцевих органів влади у формування жорстких бюджетних обмежень, нарощуванні податкового потенціалу територіальної одиниці. Часткова компенсація таких вилучень здійснюється за рахунок надання субвенцій і дотацій вирівнювання. Незважаючи на те, що вибір напрямів використання дотацій вирівнювання може визначатися місцевими органами влади самостійно, на їхнє рішення істотно впливає необхідність забезпечення бюджетних програм по фінансуванню благ і послуг, що надаються за рішенням центральних органів влади. Також треба зазначити, що у місцевих бюджетах залишається лише 10% від суми приросту доходів. Таким чином, методологія формування міжбюджетних трансфертів призводить до того, що зусилля органів місцевого самоврядування з поліпшення економічної ситуації не можуть вирішити проблеми місцевого бюджету.

Як підтверджує практика, для України залишаються актуальними проблеми методології формування міжбюджетних трансфертів та розширення дохідної бази місцевих бюджетів. Існує також проблема значної регіональної диференціації доходів та видатків місцевих бюджетів разом із трансфертами як загалом, так і у розрахунку на одну особу наявного населення.

 

Така ситуація має декілька причин: незначна у кількісному виразі доходна база на місцях; відсутність чіткого законодавчо закріпленого рівня децентралізації фіскальної системи - питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті, розподілу повноважень щодо фінансування витрат між рівнями влади, розподілу доходів між видами бюджетів, до якого Україна ще має прийти; диференціація доходів та видатків у розрізі регіонів спричинена недосконалими механізмами перерозподілу бюджетних ресурсів і мінливістю законодавчої бази.

 

Отже, місцеві бюджети мають велике значення як інструмент перерозподілу бюджетних коштів з метою виконання бюджетних зобов'язань, визначених законодавством. Однак ефективному функціонуванню цього інструменту перешкоджає ряд проблем, вирішення яких дасть поштовх розвитку соціальній сфері та місцевому господарству.

 

31. Зміст, принципи та методи бюджетного планування

Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування. Рівень його організації, наукова обґрунтованість планових показників бюджету, їх збалансованість значною мірою визначають економічний і соціальний розвиток як окремих регіонів, так і держави в цілому.

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах і методах.

Завдання бюджетного планування:

забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

Принципи бюджетного планування:

наукова обґрунтованість;

оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат;

центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

директивний характер бюджетних виплат;

єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

наявність відповідних бюджетних резервів;

демократичність.

Методи бюджетного планування:

метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Цей метод дає змогу сповна виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;

балансовий. За допомогою цього методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені;

предметно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується при формуванні Державного і місцевих бюджетів як основний.

 

32. Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевих бюджетів

Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевихбюджетів

Порядок планування та фінансування заходів соціально-культурних установназивається кошторисним.

Кошторис видатків - основний плановий документ, який надає повноваженнябюджетній установі на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і цільовеспрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягненняцілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має два складники:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету тарозподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетноюустановою основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджетуна конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійсненнявідповідних видатків згідно з законодавством.

Невід’ємною частиною кошторису є план асигнувань, який затверджується із цим

кошторисом..

План асигнувань із загального фонду бюджету – це щомісячний розподіласигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формоюекономічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань упродовж року.

Бюджетні установи фінансуються за рахунок коштів бюджету за затвердженимидля них кошторисами доходів і видатків. Передбачені у кошторисі асигнування єграничними і витрачати кошти, більші за ці суми, не дозволено.

Розрізняють такі принципи кошторисного фінансування:

- обмежений зв'язок кошторисів з планом соціально-економічногорозвитку регіону. Видатки бюджетних установ обумовлені економічним планомтієї адміністративно-територіальної одиниці, де розташована ця установа;

- суворо цільове призначення бюджетних асигнувань. Усі витрати бюджетнихустанов групуються згідно з економічною класифікацією, визначається цільовеспрямування коштів та асигнування за кожним кошторисом. Кошти з бюджетувиділяються за умови суворого дотримання бюджетними установами фінансових планів зурахуванням оприбуткування виділених раніше коштів;

- додержання режиму економії у видатках коштів. Даний принцип передбачає такевикористання коштів, при якому досягається максимальна ефективна діяльність установ при мінімальному грошовому витрачанні;

- оперативний контроль установами та фінансовими організаціями, яким підпорядковані органи місцевого самоврядування, за станом їх фінансової діяльності.

Основним способом фінансового контролю є перевірка обґрунтованості планів фінансування (кошторис установ), аналіз їх використання, ревізія та перевірка фінансово- господарської діяльності бюджетних установ.

Можна виділити такі види кошторисів: індивідуальні, загальні, кошториси видатків на централізовані заходи та зведені галузеві кошториси.

Індивідуальні кошториси відображають специфіку й особливості виробничої діяльності установи. Дані кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняються за видами бюджетних установ (школами, лікарнями, дитячими садками і т.д.).

Загальний кошторис є основним фінансовим документом, який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального і спеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типових установ, які обслуговуються однією централізованою бухгалтерією. Для тих установ, яким розроблені загальні кошториси, індивідуальні не розробляються.

Право витрачати кошти за загальними кошторисами надається головному розпоряднику коштів - керівникові районної, міської, сільської, селищної ради або за їх дорученням особі, що виконує функції головного розпорядника коштів (наприклад, ке- рівникові установи, що обслуговується).

Кошториси видатків на централізовані заходи складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. Вони є основою для фінансування витрат на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентарю і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.

Зведені галузеві кошториси - це об'єднані в один кошторис індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальні кошториси міністерств і управлінь виконкомів.

С кладання кошторису базується на двох основних параметрах: кількості одержувачів послуг і затверджених нормативах (штатний розпис, ставки та оклади, норми на харчування і т. п).

Усі витрати, що закладаються в кошториси, здійснюються на основі існуючих норм, тарифів, нормативів та видів витрат. Так, витрати на благоустрій міст і селищ містять у собі витрати на капітальні вкладення та капітальний ремонт, а також на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати на капітальні вкладення включають у себе затрати капітального характеру, пов'язані з будівництвом шляхів і тротуарів, очисних споруд, газифікацію, електрифікацію тощо. Вони фінансуються як за рахунок бюджету, так і шляхом залучення коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених відповідними радами.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету. їх розмір визначається відповідно до встановлених норм за видами видатків.

Зокрема, проведення капітального ремонту шляхів, тротуарів, водопроводів, каналізації, вуличного освітлення тощо.

Поточне утримання об'єктів міського благоустрою включає в себе санітарне очищення вулиць і тротуарів, вуличне освітлення тощо. Такі заходи фінансуються за рахунок коштів відповідних бюджетів на підставі кошторисних розрахунків.

Останніми роками відбуваються певні зміни, пов'язані з плануванням бюджетних видатків та здійсненням їх фінансування. Вони виражаються в тому, що змінився підхід у розрахунках бюджетних видатків: від планування, виходячи з мережі бюджетних установ, до формування місцевих бюджетів на основі єдиних нормативів на одного мешканця чи споживача соціальних послуг. Тобто був запроваджений нормативний підхід до розрахунку обсягів видатків місцевих бюджетів.

 

 

33. Методи планування показників місцевих бюджетів та їх зміст

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. Основою при плануванні є очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні Міністерства фінансів України і фінансових органів за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання цих показників за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників та оцінювання їхньої перспективи до кінця року дає змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З видатків виключаються статті, які в плановому році не будуть профінансовані.

Цільове спрямування бюджетних коштів є найважливішим принципом планування бюджетних видатків. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік планують з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і науково-обгрунтовано спрогнозувати їх на майбутнє.

Планування доходів і видатків місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів:

- нормативного;

- розрахунково-аналітичного;

- балансового;

- оптимізації планових рішень;

- економіко-математичного моделювання.__

Зміст нормативного методу полягає в тому, що за допомогою заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб'єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах.

Застосування розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що забазовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потімрозраховується планова величина його показника.

Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхомпобудови балансу досягається взаємоузгодження наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.

За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найбільш оптимальний.

Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв'язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.

 

34. Застосування нормативного методу у бюджетному плануванні

Нормативний метод передбачає використання у плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Нормативний метод застосовується, зокрема, у плануванні бюджетних доходів і витрат. Він спроможний відносно об'єктивно оцінити можливості наповнення бюджетів та потреби бюджетних установ у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання.

Останнім часом нормативний метод використовується для визначення мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя як критерію оцінки бюджетних потреб реґіонів. Так, відповідно до закону "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи із законодавчо визначеного рівня мінімальних соціальних потреб.

Нормативний метод буде ефективнішим за умови, якщо норми і нормативи будуть науково обґрунтованими, прогресивними (тобто зорієнтованими на кращий досвід), відносно стабільними. З огляду на зміни умов соціально-економічного розвитку держави, розвиток науково-технічного прогресу, враховуючи закон постійно зростаючих потреб населення, нормативи повинні час від часу переглядатися. Норми і нормативи мають формуватися на основі єдиного методологічного підходу незалежно від рівнів управління. Це, в свою чергу, дасть змогу виявляти бюджетні резерви, сприятиме економії бюджетних коштів.

 

 

35. Програмно-цільовий метод планування бюджету та його показники

На даний час в Україні планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою програмно-цільового методу.

Бюджетна програма – це систематичний перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиних мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Цей метод планування бюджету дає можливість спрямовувати бюджетні кошти відповідно до пріоритетів суспільного розвитку.

Процес програмно-цільового планування включає такі етапи:

1. Стратегічне планування:

- визначення довго- та середньострокових цілей;

- відбір першочергових програм, виходячи з фінансових можливостей;

- прийняття програмних документів органів влади.

2. Формування програм:

- розробка, аналіз і відбір програм, визначених у програмних документах;

- розробка розпорядниками бюджетних коштів короткострокових і

середньострокових програм і завдань, які вони повинні реалізувати.

3. Складання бюджету:

- визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм;

- оцінювання очікуваних результатів;

- моніторинг ресурсної бази, її вартісне оцінювання;

- подання бюджетних запитів для включення програми до бюджету;

- визначення обсягів видатків на відповідну бюджетну програму, виходячи з результатів діяльності, оцінювання планів та визначеного Мінфіном граничного обсягу видатків головного розпорядника бюджетних коштів.

Завдання середньострокового бюджетного планування:

- поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених та

реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

- визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості в їх

досягненні впродовж багатьох років;

- визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

- забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів

контролю за їх реалізацією;

- удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення

стратегічних пріоритетів;

- підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за

ефективне та раціональне їх використання;

- посилення загального бюджетного контролю щодо ефективного розподілу і

використання бюджетних коштів.

Складові елементи бюджетних програм: мета, завдання, напрями діяльності та результативні показники

Мета бюджетної програми — це законодавчо визначені основні цілі, яких слід досягти в результаті виконання конкретної бюджетної програми.

Завдання бюджетної програми — це конкретні цілі, яких необхідно досягти в результаті виконання бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду, оцінювання яких здійснюється за допомогою результативних показників.

Напрями діяльності бюджетної програми – - це конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми з визначенням напрямів витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності бюджетної програми повинні відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів. Визначення напрямів діяльності забезпечує реалізацію бюджетної програми в межах коштів, виділених на цю мету.

Результативні показники – характеризують кількісні та якісні результати виконання бюджетної програми, що підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і дають можливість оцінювати використання коштів на виконання бюджетної програми.

 

Результативні показники бюджетної програми поділяються на такі групи:

Показники затрат – визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми;

Показники продукту – використовуються для оцінювання досягнення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами, послугами, виробленими у процесі виконання бюджетної програми);

Показники ефективності – визначаються як відношення кількості вироблених товарів (виконання робіт, надання послуг) до їх вартості в грошовому або людському

вимірі (витрати ресурсів на одиницю показника продукту);

Показники якості — відображають якість вироблених товарів (виконаних робіт,наданих послуг).

 

 

 

36. Об`єктивна необхідність та організація фінансового вирівнювання в Україні

У межах будь-якої країни є об'єктивні розбіжності в фінансовому потенціалі окремих територій. Існують особливості у формуванні доходної бази бюджетів і можливостях задоволення місцевих потреб. Тому видатки місцевих бюджетів у зіставленні з кількістю населення можуть значно відрізнятися за адміністративно- територіальними одиницями.

В умовах відсутності розроблених і законодавчо визначених державних соціальних гарантій важливим є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення до середнього рівня, який склався по країні.

Фінансове вирівнювання спрямоване на нівелювання (в певних межах) таких відхилень, оскільки їх існування створює неоднакові умови для задоволення гарантованих державою соціальних, адміністративних та інших послуг.

Фінансове вирівнювання — це приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, ліквідаціязначних диспропорцій у здійсненні видатків у розрізі окремих територій.

Головним інструментом проведення фінансового вирівнювання адміністративно- територіальних одиниць є бюджетні трансферти.

Основні принципи фінансового вирівнювання:

- врахування об'єктивно існуючих розбіжностей в економічному та соціальному розвитку територій, особливостей їх місцезнаходження, природно - кліматичних, екологічних, демографічних та інших умов, які спричиняють диференціацію бюджетних видатків;

- визначення критеріїв і переліку депресивних територій, які потребують додаткових фінансових ресурсів;

- вирівнювання доходів місцевих бюджетів як необхідної умови створення рівних можливостей для функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;

- визначення ступеня вирівнювання доходів з метою встановлення зацікавленості органів місцевого самоврядування у зростанні доходних джерел;

- вирівнювання видатків бюджетів органів місцевого самоврядування для забезпечення надання суспільних послуг на єдиному рівні, гарантованому законами країни.

Зазначені засади фінансового вирівнювання реалізуються у процесі формування механізмів надання фінансової допомоги місцевим бюджетам. Вихідною умовою забезпечення ефективності цих механізмів є застосування єдиних, прозорих, науково обґрунтованих підходів щодо державної фінансової підтримки розвитку територій. 8 вересня 2005 р. був прийнятий Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів», який визначив правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів і подолання репресивності

територій. Вирішення завдань фінансового вирівнювання досягається за допомогою певної системи форм і методів державної підтримки, проте центральне місце в ній займають процедури бюджетного регулювання і фінансової допомоги територіям у вигляді бюджетних трансфертів.

 








Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.81.110.186 (0.029 с.)