Організаційні структури. Розподіл праці в організації

 

Згідно з останніми досягненнями теорії та практики менеджменту структура організації має забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки стратегії змінюються, то виникає потреба у відповідних змінах організаційних структур.

Категорія "структура" відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядковується діалектиці взаємозв'язків частини і цілого. Наявність структури — невід'ємний атрибут усіх існуючих систем, адже саме структура надає їм цілісності. Категорія "структура" означає відносно стійкі зв'язки, що виникають між елементами організації. Структура сприяє збереженню сталого стану системи. Стосовно системи структура — показник її організованості.

Є багато визначень поняття організаційної структури управління виробництвом; вони відрізняються рівнем деталізації досліджуваного предмета. Розглянемо декілька з них.

 

1. Структура, що відображає синтез взаємозв'язків різних елементів, які функціонують для досягнення визначеної мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням глобальної мети.

2. Згідно з іншим визначенням, організаційна структура — це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Вона має або формальне, або неформальне вираження й охоплює два аспекти:

— канали влади та комунікації між різними адміністративними службами і працівниками;

— інформацію, що передається цими каналами.

3. Організаційну структуру управління розглядають також як категорію менеджменту, що відображає організаційний аспект зв'язків управління і становить єдність рівнів і лапок управління в їх взаємозв'язку.

Ланка управління — відокремлений орган, що виконує функції управління, має права для їх реалізації, визначену відповідальність за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління — сукупність ланок управління на певному етапі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні лапки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу.

4. Організаційна структура управління — склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць апарату управління, які виконують різні функції управління організацією.

Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної структури управління є:

— склад і структура функцій управління;

— чисельність працівників для реалізації кожної управлінської функції;

— професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

— склад самостійних структурних підрозділів;

— кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

— інформаційні зв'язки.

Отже, кожне з визначень покращує розуміння сутності організаційних структур управління підприємством; чим досконаліша організаційна структура управління, тим ефективніший вплив управління на процес виробництва. Для цього організаційна структура має відповідати певним вимогам:

— адаптивність; — гнучкість і динамізм; — адекватність; — спеціалізація; — оптимальність; — оперативність; — надійність;

— економічність;— простота.

На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, що стосується також об'єкта і суб'єкта управління. Серед факторів розрізняють групу регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найвагоміших факторів належать:

— обсяг виробничої діяльності фірми;

— виробничий профіль фірми;

— характер продукції, що виробляється, та технології її виробництва;

— сфера інтересів фірми;

— масштаби зарубіжної діяльності та форми її здійснення;

— характер об'єднання.

Під час департаменталізації (процес поділу організації на окремі блоки, що можуть називатися відділами, відділеннями або секторами) велике значення має питання про те, як розподілити діяльність співробітників організації по горизонталі, тобто визначити, які завдання має виконувати кожна структурна одиниця. Інший важливий момент побудови організації полягає в поділі робіт по вертикалі. Вирішувати, в якому елементі ієрархічної структури прийматимуть найважливіші рішення, — справа керівництва організації вищої лапки. Це визначає форму організаційної структури й ефективність управлінських рішень.

 

Керівник має делегувати підлеглому, принаймні, такий обсяг повноважень, який потрібен йому для вирішення поставлених завдань. Крім того, якщо норма керованості занадто висока, лінійні повноваження мають бути делеговані та введені додаткові рівні управління, щоб не допустити втрати координації.

___

Поділ і кооперація праці - взаємопов'язані і доповнюють один одного боку трудової діяльності людей.

 

Поділ праці припускає спеціалізацію окремих виконавців на виконанні певної частини спільної роботи, яку неможливо здійснити без чіткої узгодженості дій окремих працівників або їх груп, тобто без кооперації праці.

 

Поділ праці характеризується якісними та кількісними ознаками. Розподіл праці за якісною ознакою передбачає відокремлення видів робіт за їх складністю. Виконання таких робіт вимагає спеціальних знань і практичних навичок. Розподіл праці за кількісною ознакою забезпечує встановлення певної пропорційності між якісно різними видами праці. Сукупність цих ознак значною мірою визначає організацію праці в цілому.

Забезпечення раціонального розподілу праці на промисловому підприємстві в рамках того чи іншого трудового колективу (бригади, дільниці, цеху, підприємства) є одним з важливих напрямків вдосконалення організації праці. Від вибору форм поділу і кооперації праці багато в чому залежать планування і оснащення робочих місць, їх обслуговування, методи і прийоми праці, її нормування, оплата і забезпечення сприятливих виробничих умов. Поділ праці на підприємстві, в цеху обумовлює кількісні та якісні пропорції між окремими видами праці, підбір і розстановку робітників у виробничому процесі, їх підготовку та підвищення кваліфікації.

Правильно вибрані форми поділу праці та її кооперації дозволяють забезпечити раціональне завантаження робітників, чітку координацію і синхронність у їх роботі, скоротити втрати часу і простої устаткування. Зрештою, від форм поділу і кооперації праці залежать величина трудових витрат на одиницю продукції і, отже, рівень продуктивності праці. У цьому полягає економічна сутність раціонального розподілу і кооперації праці.

 

Разом з тим велика роль соціального аспекту науково обгрунтованого поділу і кооперації праці. Правильний вибір форм поділу і кооперації праці сприяє підвищенню змістовності праці, що і забезпечує задоволеність робітників своєю роботою, розвиток колективізму і взаємозамінності, посилення відповідальності за результати колективної праці, зміцнення трудової дисципліни.

 

На підприємствах розрізняють такі різновиди поділу праці: технологічне, функціональне, професійне і кваліфікаційне.

Технологічний поділ праці передбачає відокремлення груп робітників за ознакою виконання ними технологічно однорідних робіт по окремих фазах, видам робіт та операцій (на машинобудівних та металообробних підприємствах - ливарні, ковальські, механообработочние, складальні та інші роботи; на гірничодобувних підприємствах - гірничо-підготовчі та очисні роботи; на підприємствах камвольного виробництва текстильної промисловості - тіпальні, розпушувальні, чесальні, стрічкові, ровнічних, прядильні, крутильні, мотальні, шліхтувальних, ткацькі та інші роботи). У рамках технологічного поділу праці стосовно окремих видів робіт, наприклад складальним, залежно від ступеня дробности трудових процесів розрізняють пооперационное, подетальное і предметне поділ праці.

Технологічний поділ праці багато в чому визначає функціональне, професійне і кваліфікаційний поділ праці на підприємстві. Воно дозволяє встановити потребу в робочих за професіями та спеціальностями, рівень спеціалізації їх праці.

 

Функціональний поділ праці розрізняється по ролі окремих груп працівників у виробничому процесі. За цією ознакою в першу чергу виділяють дві великі групи робітників - основних і обслуговуючих (допоміжних). Кожна з цих груп поділяється на функціональні підгрупи (наприклад, група обслуговуючих робітників - на підгрупи зайнятих на ремонтних, налагоджувальних, інструментальних, вантажно-розвантажувальних роботах і т. д.).

 

Забезпечення на підприємствах правильного співвідношення чисельності основних і допоміжних робітників на базі раціонального функціонального поділу їх праці, значне поліпшення організації праці обслуговуючих робітників - важливі резерви зростання продуктивності праці в промисловості.