Паризький та Римські договори і становлення права європейських співтовариств

Паризький та Римські договори і становлення права європейських співтовариств

Євросоюз має три складові: Європейське Співтовариство (далі - ЄС) (раніше мало назву Європейське Економічне Співтовариство — далі ЄЕС), Європейське співтовариство з вугілля та сталі (далі - ЄСВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (далі - Євроатом). Кожне з цих Співтовариств має власну правосуб'єктність та правову систему, витоки яких - у їх трьох установчих договорах, що, в свою чергу, базувались на нормах і принципах міжнародного права. Якщо зробити самий загальний аналіз цих договорів (Паризького 1951 р. про заснування ЄСВС, а також Римських 1957 р., які заснували ЄЕС та Євроатом), то прийдемо до висновку, що їх зміст головним чином визначає правове регулювання європейської економічної інтеграції. Звичайно, специфічні особливості мали Договори про заснування ЄСВС та Євроатому.

Розкрийте зміст установчих договорів європейських співтовариств

Євросоюз це угрупування держав та міжнародних організацій. До складу Євросоюзу входять: Європейське співтовариство, Європейське співтовариство з вугілля та сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії. Важливою умовою успішного функціонування міжнародних (міждержавних, міжурядових) організацій є необхідність належного правового регулювання їх діяльності. Багато міжнародних організацій нараховує система цих суб’єктів міжнародного права. Незважаючи на кількісний склад, цілі і функції, організаційну структуру, систему повноважень, всі вони потребують не лише відповідного правового врегулювання своєї спільної діяльності, а й чіткого визначення правового статусу держав-членів, що входять до складу конкретної організації. Вже те, що ці організації створюються на основі міжнародного договору, який є, як відомо, одним із найпоширеніших джерел міжнародного права, свідчить, що їх формування має підгрунтям міжнародно-правову, договірну базу: саме установчі договори міжнародних організацій є правовим фундаментом їх діяльності. В міжнародному праві система норм, які закріплюються в названих договорах, називається первиннимправом. Ці норми інколи порівнюють з національними конституційно-правовими нормами. І для цього є підстави, якщо врахувати, що конституції держав є основою розвитку їх національного законодавства. До первинного права (установчих договорів) можна віднести: Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) від 7 лютого 1992 року; Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства (Європейського співтовариства) (м. Рим, 1957р.) із змінами, внесеними Амстердамськими домовленностями; Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (м. Рим, 1957р.); Договір про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі (м. Париж, 1951р.) та деякі інші міжнародні договори.

Висвітліть основні положення Маастрихтського договору

Євросоюз це угрупування держав та міжнародних організацій. До складу Євросоюзу входять: Європейське співтовариство, Європейське співтовариство з вугілля та сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії. Важливою умовою успішного функціонування міжнародних (міждержавних, міжурядових) організацій є необхідність належного правового регулювання їх діяльності. Багато міжнародних організацій нараховує система цих суб’єктів міжнародного права. Незважаючи на кількісний склад, цілі і функції, організаційну структуру, систему повноважень, всі вони потребують не лише відповідного правового врегулювання своєї спільної діяльності, а й чіткого визначення правового статусу держав-членів, що входять до складу конкретної організації. Вже те, що ці організації створюються на основі міжнародного договору, який є, як відомо, одним із найпоширеніших джерел міжнародного права, свідчить, що їх формування має підгрунтям міжнародно-правову, договірну базу: саме установчі договори міжнародних організацій є правовим фундаментом їх діяльності. В міжнародному праві система норм, які закріплюються в названих договорах, називається первиннимправом. Ці норми інколи порівнюють з національними конституційно-правовими нормами. І для цього є підстави, якщо врахувати, що конституції держав є основою розвитку їх національного законодавства. До первинного права (установчих договорів) можна віднести: Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір) від 7 лютого 1992 року; Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства (Європейського співтовариства) (м. Рим, 1957р.) із змінами, внесеними Амстердамськими домовленностями; Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (м. Рим, 1957р.); Договір про заснування Європейського співтовариства з вугілля та сталі (м. Париж, 1951р.) та деякі інші міжнародні договори.

Амстердамські договори: еволюція права Євросоюзу

. 2 жовтня 1997 року було підписано міністрами закордонних справ 15-ти держав-членів. Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Амстердамський вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни торкнулись повноважень та напрямків діяльності, а також привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Основною метою АД було: вирішення питання реформування інститутів ЄС у зв’язку з його розширенням, підготовка документів щодо захисту прав і свобод людини. Розширилися права Европарламенту, санкції на державу-учасниці, право петицій, верховний представник Європейського Союзу із зовнішньої політики і політики безпеки Хав’єр СОЛАНА.

Амстердамський договір перемістив імміграційні питання з третьої колони, як було в

Маастрихтському Договорі (міжурядове співробітництво), до першої, що означало переведення цих питань до сфери наднаціональних повноважень Європейського Союзу

Преамбула Договору була доповнена поняттям “простору свободи, безпеки і справедливості в якому повинне бути забезпечене, протягом п’ятирічного періоду, вільне пересування осіб (ст. 61 (а)). Крім того, додатковий Протокол інкорпорував до Амстердамського Договору Шенгенський доробок, розбивши його між першою (імміграцій, візи, контроль за зовнішніми кордонами) і третьою (співпраця поліції і судових органів) колонами. Це означало, що питання, перенесені до першої колони, стали обов’язковими для виконання державами-членами ЄС. На 50 років.

 

Висвітліть основні положення Ніццького договору

Змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про заснування Європейської Спільноти та деяких пов’язаних з ними законодавчих актів. Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні Європейської Ради в Ніці; підписали 26 лютого 2001 року. Ніццький договір є результатом роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 року, і завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення. Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у Раді міністрів, реформування процедури тіснішої співпраці. Окрім цих чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів, розподілові повноважень, леґітимізації Хартії основних прав та визначенню ролі національних парламентів. До договору додається Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено подальші кроки інституційної реформи. Ніццький договір ратифікували всі держави-члени, і вона набрала чинності 1 лютого 2003 року.

Повноваження комісії ЄС

такі основні групи повноважень Комісії:

- забезпечення застосування положень цього Договору та положень, що приймаються інсти'Іугами на його основі;

- підготовка рекомендацій та надання висновків з питань, які є предметом даного Договору, якщо це передбачено положеннями останнього або якщо Комісія вважає це за потрібне;

- повноваження приймати рішення та брати участь у розробці рішень, що їх приймають Рада та Європарламент, у спосіб, передбачений цим догово­ром;.... п

- виконання повноважень, наданих їй Радою для здійснення правил, встановлених останньою.

Комісія наділена повно­важеннями, щоб ініціювати розслідування щодо заяв про порушення основних угод та права Євросоюзу, незалежно від того, скоєне дане порушення країною-членом або фізичною чи юридичною особою, оцінити свідчення та вжити необхідних заходів.

Зокрема, вона має право збирати інформацію, а країни-члени зобов'язані надавати її згідно з Догово­ром про заснування Європейського Співтовариства. Після її оцінки Комісія може почати діалог з виявле­ним порушником та зробити відповідні попередження для того, щоб запобігти порушенню вказаного Дого­вору. У разі, якщо названі заходи не призводять до бажаного результату, Комісія може застосувати заходи примусу.

Як розробник основних напрямків діяльності Комісія формулює програму дій та рекомендацій або свої пропозиції щодо питань, які визначені в за­значеному вище Договорі. Ці пропозиції направля­ються на розгляд Ради і, якщо в цьому є потреба, країнам-членам. Важливо зауважити, що у вказаному Договорі спеціально виділені повноваження Комісії щодо надання рекомендацій та пропозицій країнам-членам стосовно гармонізації національних правових систем.

Пропозиції щодо руху капіталів у треті країни та з них, співробітництва в соціальній сфері та сфері по­рушень даного Договору повинні безпосередньо на­правлятися країнам-членам. Пропозиції, згідно з яки­ми мають буги здійснені попереджувальні заходи сто­совно країн-членів, яким за результатами моніторингу Комісії загрожує серйозний урядовий дефіцит або труднощі в реалізації економічної політики, направ­ляються до Ради.

Генеральні адвокати суду ЄС

Генеральні адвокати призначаються одночасно із суддями та практично в тому ж порядку. Згідно з положеннями статутів судів Європейських Спів­товариств до компетенції Генеральних адвокатів на­лежить надання допомоги суддям щодо найваж­ливіших питань їх діяльності. На даний момент за­гальна кількість Генеральних адвокатів - вісім осіб. Вони повинні відповідати тим же вимогам та мати таку ж кваліфікацію, що й судді. Генеральні адвокати призначаються строком на шість років на підставі од­ноголосного рішення Ради. Можливе повторне їх призначення. П'ятеро Генеральних адвокатів завжди є представниками найбільших країн Євросоюзу. Три інші посади займають представники інших країн на засадах ротації. Цікаво, що певний час, а саме з 1 січня 1995 р. по 6 жовтня 2000 р., існувала також дев'ята посада Генерального адвоката. Вона з'явилась після того, як кількість країн-учасниць збільшилась до 15. У результаті представник Італії був позбавлений ротаційного права на зайняття по черзі посади Гене­рального адвоката. З метою уникнення суперечок та непорозумінь було тимчасово запроваджено дев'яту посаду.

З числа Генеральних адвокатів кожний рік Суд призначає Першого Генерального адвоката, тобто особу, яка виконує функції формального голови Гене­ральних адвокатів.

Вони представ­ляють на відкритому судовому засіданні з повною об'єктивністю і незалежністю вмотивований висновок по справах, які розглядає Суд. Цей висновок є суб'єктивною точкою зору Генерального адвоката що­до сутності справи та можливих варіантів її вирі­шення. Суд не зобов'язаний діяти згідно з такими ре­комендаціями, але, як свідчить практика, висновки Генеральних адвокатів мають істотний вплив на рішення Суду. Вони публікуються разом із рішеннями Суду та дозволяють проаналізувати винесене рішення.

Генеральні адвокати не є представниками ані основних інститутів Євросоюзу, ані суспільства. Вони с лише об'єктивними представниками закону та спра­ведливості в контексті установчих договорів Євро­пейських Співтовариств. Генеральні адвокати мають ті ж привілеї та імунітети, що й судді, і складають пов­новаження на тих же підставах та в такому ж порядку.

Паризький та Римські договори і становлення права європейських співтовариств

Євросоюз має три складові: Європейське Співтовариство (далі - ЄС) (раніше мало назву Європейське Економічне Співтовариство — далі ЄЕС), Європейське співтовариство з вугілля та сталі (далі - ЄСВС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (далі - Євроатом). Кожне з цих Співтовариств має власну правосуб'єктність та правову систему, витоки яких - у їх трьох установчих договорах, що, в свою чергу, базувались на нормах і принципах міжнародного права. Якщо зробити самий загальний аналіз цих договорів (Паризького 1951 р. про заснування ЄСВС, а також Римських 1957 р., які заснували ЄЕС та Євроатом), то прийдемо до висновку, що їх зміст головним чином визначає правове регулювання європейської економічної інтеграції. Звичайно, специфічні особливості мали Договори про заснування ЄСВС та Євроатому.