Висвітліть взаємодію права Євросоюзу з внутрішнім та міжнародним правом.

Співвідношення права Євросоюзу та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах:

принцип верховенства права Євросоюзу щодо національного права держав-членів (норми права Євросоюзу мають пріоритетну юридичну силу стосовно норм національного права держав-членів, у випадку колізії норм права Євросоюзу та національного права застосовуються норми права Євросоюзу).

принцип прямої дії права Євросоюзу (полягає у безпосередньому і обов'язковому застосуванні нормативно-правових актів Європейських Співтовариств владними органами та судами держав-членів незалежно від їх згоди та умов, що встановлюються державами-члснами. Практика Суду ЄС базується па тому, що у випадку прямої дії норми права Євросоюзу, вона надає юридичним та фізичним особам права, які повинні захищатися національними судами. Норма маэ бути юоидично чинною, чіткою і однозначною).

принцип інтеграції (полягає в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають інтегральною складовою цих систем. Основною умовою європейської інтеграції є інкорпорація директив Європейських Співтовариств у національне законодавство. Істотною умовою ефективного функціонування ЄС є забезпечення застосування законодавства цих Співтовариств з тією ж ефективністю, з якою застосовується їх національне законодавство).

принцип юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають па основі права Євросоюзу (полягає в імперативній обов'язковості для всіх національних судових органів та судових установ Європейських співтовариств забезпечити застосування права останніх та ефективний захист прав та інтересів, що виникають на його основі).

 

Пріоритет і пряма дія норм права Євросоюзу: загальна характеристика.

Зміст принципу прямої дії права ЄС по­лягає в наступному. Право ЄС визначає права та обов'язки не тільки держав-членів та органів ЄС, а й також безпосередньо юридичних і фізичних осіб. Захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб здійснюється національними судами. Для того, щоб захистити права, закріплені в праві ЄС, необхідно забезпечити пряме застосуван­ня його норм національними судами. Саме принцип прямої дії дає підстави для прямого застосування права ЄС.

"Ван Генд" (1963 р.) Суд ЄС постановив, що стосовно установчих договорів принцип прямої ди відсутній. Однак у всіх випадках, коли установчий договір покладає на державу зобов'язання заборонно­го характеру, вони мають пряму дію. Порушення зазначених зобов'язань може бути оскаржене юри­дичними та фізичними особами і підлягає розгляду в національних судах.

(1966 р.) Суд ЄС визнав, що пряму дію в окремих випадках можуть мати не тільки зобов'язання негативного (заборонного) характеру, а й позитивні зобов'язання за Договором про заснування Євро­пейського Співтовариства.

Однак Суд ЄС одночасно встановив, що не мо­жуть мати прямої дії і бути підставою для позовних вимог ті положення Договору, які містять норми про спільну політику Європейських Співтовариств. Ці по­ложення набувають прямої дії у випадках, коли розробляються конкретні заходи по їх реалізації.

Останні тенденції свідчать про те, що пряма дія норм установчих договорів стає правилом. Однак цей висновок можна застосувати лише до названих дого­ворів Європейських Співтовариств, чого не можна сказати про Маастрихтський та Амстердамський дого­вори. Це пояснюється тим, що положення останніх с обов'язковими для дер жав-членів, не маючи прямої дії, і на них це розповсюджується юрисдикція Суду ЄС.

У максимально повному обсязі принцип прямої дії застосовується до таких джерел права ЄС, як регламенти. Заходи по їх імплементації необхідні лише у випадках, коли їх передбачає сам регламент. Набагато складніше, у порівнянні із регламентами, вирішується питання прямої дії директив ЄС. Визнання прямої дії рішень як одного з видів джерел права ЄС не викликає проблем

Принцип прямої дії права Євросоюзу: умови та особливості прямої дії норм права Євросоюзу

Зміст принципу прямої дії права ЄС по­лягає в наступному. Право ЄС визначає права та обов'язки не тільки держав-членів та органів ЄС, а й також безпосередньо юридичних і фізичних осіб. Захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб здійснюється національними судами. Для того, щоб захистити права, закріплені в праві ЄС, необхідно забезпечити пряме застосуван­ня його норм національними судами. Саме принцип прямої дії дає підстави для прямого застосування права ЄС у всіх випадках, коли установчий договір покладає на державу зобов'язання заборонно­го характеру, вони мають пряму дію. Порушення зазначених зобов'язань може бути оскаржене юри­дичними та фізичними особами і підлягає розгляду в національних судах.

(1966 р.) Суд ЄС визнав, що пряму дію в окремих випадках можуть мати не тільки зобов'язання негативного (заборонного) характеру, а й позитивні зобов'язання за Договором про заснування Євро­пейського Співтовариства.

Однак Суд ЄС одночасно встановив, що не мо­жуть мати прямої дії і бути підставою для позовних вимог ті положення Договору, які містять норми про спільну політику Європейських Співтовариств. Ці по­ложення набувають прямої дії у випадках, коли розробляються конкретні заходи по їх реалізації.

Останні тенденції свідчать про те, що пряма дія норм установчих договорів стає правилом. Однак цей висновок можна застосувати лише до названих дого­ворів Європейських Співтовариств, чого не можна сказати про Маастрихтський та Амстердамський дого­вори. Це пояснюється тим, що положення останніх с обов'язковими для дер жав-членів, не маючи прямої дії, і на них це розповсюджується юрисдикція Суду ЄС.

У максимально повному обсязі принцип прямої дії застосовується до таких джерел права ЄС, як регламенти. Заходи по їх імплементації необхідні лише у випадках, коли їх передбачає сам регламент.

Джерела права Євросоюзу. Подібність і відмінність джерел права Євросоюзу та джерел інших правових систем.

Джерела права Євросоюзу поділяються на дві основні групи: первинні джерела права Євросоюзу (первинне право) та вторинні джерела права Євросоюзу (вторинне право). Існує декілька критеріїв такої класифікації. З формального боку первинні джерела мають "зовнішній" - міжнародний характер, а вторинні є результатом "внутрішньої" діяльності органів Європейських Співтовариств. Що стосується змістовного боку, то первинними джерелами є установчі договори, які відіграють роль основних законів і становлять "конституцію" права Євросоюзу. При цьому установчі договори містять багато положень неконституційного характеру. Як правило, це питання економічного та соціального права, які свідчать, що природа установчих договорів не однорідна. Установчі договори створюють важливу групу джерел права Євросоюзу. Первинні джерела права Євросоюзу містять, насамперед, три установчих договори:

Вторинні джерела права Євросоюзу є похідними від первинних джерел. Вони є сукупністю правових актів, що приймаються органами Євросоюзу в рамках їх повноважень. Вторинне право Євросоюзу випливає із первинного і не може йому суперечити. Обсяг вторинних джерел права Євросоюзу набагато більший у порівнянні з обсягом первинних. До таких актів належать: регламенти; директиви; рішення; рекомендації; висновки. Регламент є актом загального характеру. Він є обов’язковим у всіх його складових і підлягає прямому застосуванню у всіх державах -членах. Директива обов'язкова для кожної держави-члена, якій адресована, в тому, що стосується очікуваного результату, зберігаючи за національною владою свободу вибору форм і методів його досягнення. Рішення є обов'язковим у всіх своїх складових частинах для тих, кому воно адресоване. Рекомендації та висновки не є обов'язковими.