Лекція 2. Організація виробництва. Складові організації гірничого виробництва

Виробництво і його організація

Виробництво – це цілеспрямована діяльність зі створення продукції. Виробництво можна характеризувати як систему, де здійснюється цілий процес перетворень вхідних елементів у продукцію, тобто виробництво являє собою певну технологію відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат.

Виробництво є важливим елементом будь-якої держави, тому що воно визначає економічну стабільність держави.

Основна мета виробництва, згідно із статутом підприємства, полягає у забезпеченні споживачів необхідною їм продукцією, у певні строки, заданої якості та комплектації з мінімальними витратами для виробника.

Економічний результат діяльності підприємства, його майбутній стан, залежить від організації виробництва і її відповідності сучасним вимогам: гнучкості, мобільності, високої культури, точності, вільності.

Виробництво передбачає присутність трьох основних елементів:

1) праця, як свідома діяльність людини; предмети праці; засоби праці.

В результаті розподілу праці у суспільному виробництві виділяються головні сфери:

створення самостійних галузей; здійснення розподілу праці на окремих підприємствах.

З економічної точки зору виробництво виступає початковою фазою відтворювального процесу в межах суспільства:

Г-Т… В…Т-Г’

Першою основною умовою здійснення процесу виробництва на підприємстві повинно бути зосередження необхідних засобів виробництва і робочої сили, які споживаються у процесі виробництва, у просторі (виробничий підрозділ).

Другою умовою є відповідна побудова і регулювання самого споживання (виробничий процес).

Третя умова управління виробничими підрозділами і виробничими процесами.

Виробництво можна розділити на три складові:

· виробничі підрозділи;

· виробничі процеси;

· управління ними.

Для керівників підприємств важливо мати повне і ясне уявлення про стан свого виробництва, об’єктивно оцінювати ситуацію що склалася, уявляти дійсні перспективи, розробляти стратегію подальшого розвитку, а також виявляти високі організаційні здібності, використовувати всі можливості для досягнення всіх поставлених цілей.

До функцій організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибір найефективнішого, відповідно до мети і умов виробництва.

Основним завданням організації виробництва є найліпше поєднання предметів і знарядь праці, а також самої працю, щоб перетворити предмети праці у продукцію необхідної якості з найменшими витратами і засобами виробництва.

У кожному випадку організації виробництва обґрунтовують доцільність заходів, які передбачаються або вже здійснені, оскільки для підвищення ефективності виробництва необхідно впровадження окремих заходів, для забезпечення тільки підвищення продуктивності устаткування, або зменшення трудомісткості продукції, або поліпшення якості, або економії сировини, енергії та інше.

Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементами виробництва та потужностей.

Раціональна організація виробництва полягає у тому, щоб інтегрувати усю сукупність різнорідних елементів у цілісну і високоефективну систему, усі елементи якої взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами устаткування. Функціонування системи як єдиного організму забезпечується зв’язками між її елементами. Відомі три типи зв'язків:

- функціонально-необхідні - за їх допомогою формуються відносини, визначені для даної системи. Наприклад, соціально-економічні, відносини управління, відносини підпорядкованості, соціальні відносини;

- синергічні - сумісної дії. При сумісних діях деяких частин елементів системи забезпечується їх загальний ефект від величини, що перевищує суму ефектів від тих же частин, які діють незалежно;

- надлишкові - це зв'язки протиріч або зайві зв'язки.

Організація виробництва має свої специфічні завдання: поглиблення спеціалізації; удосконалення форм організації виробництва; швидка, гнучка переорієнтація виробництва на інші види продукції; безперервність процесів удосконалення виробничих прийомів, прийомів праці; відповідність асортименту машинного парку; пропорційність виробничих потужностей;оптимальна спеціалізація підприємства; інструментальне забезпечення виробництва; нормування витрат ресурсів; вибір оптимальної системи збуту, форм організації підрозділів; оптимізація експлуатаційних режимів устаткування; реалізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простоїв та їх усунення;виявлення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження, організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами; створення і освоєння нових видів продукції та технологій, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

Коло робіт з організації виробництва охоплює таки напрями:

- вибір варіанту технології, ресурсів та системи машин, її реалізація з метою виготовлення певного продукту;

- технологічне планування робочих місць, підрозділів, дільниць, підприємства у цілому;

- стандартизація та уніфікація процесів та складових машин, виробів;

- проектування та освоєння нових виробів;

- технічне обслуговування виробництва, контроль і забезпечення якості продукції та технології.

 

Загальні закони організації

Основний закон організації - закон синергії. Полягає в тому, що сума властивостей, потенціалів, синергії, якостей організованого цілого більша за арифметичну суму властивостей елементів, які входять в склад цілого.

(2.1)

де П_а - потенціал системи А; п_i - потенціал і - того елемента; і - й елемент системи А.

Ефект синергії виникає за рахунок взаємної участі, взаємодії елементів, які знаходяться в рамках цілого і мають різносторонні властивості. В соціально-економічних системах цей організаційний ефект розкладається на такі складові:

- спеціалізація; - синхронність; - ритмічність; - односпрямованість.

Потенціал системи більший суми потенціалів її частин тільки за певних умов. Якщо ці умови не дотримуються, то потенціал рівний або менший суми її потенціалів. Джерело додаткової енергії - взаємопідсилення організації.

Закон єдності аналізу-синтезу полягає в тому, що процеси розділення (розподілу), спеціалізації, диференціації з одного боку доповнюються протилежними процесами інтеграції, універсалізації, об'єднання з іншого боку. Виконання закону передбачає вибір ознак або основи спочатку для поділу (класифікації), а потім об'єднання. Доволі суттєво при цьому визначити порівняльні плюси і мінуси допустимих варіантів, як розподілу так і об'єднання, а також їх вплив на результат діяльності. Цей закон у всіх випадках відображає вимоги розподілу діючих систем на такі підсистеми, перегрупування (трансформація) яких у нові системи, забезпечували б їх ефективне функціонування.

Закон пропорційності означає необхідність певного співвідношення між частинами цілого.

Закон композицій виражає вимогу: ціль діяльності підсистеми одночасно є однією з підцілей діяльності системи.

Закон самозабезпечення - за цим законом кожна реальна фізична (матеріальна) система прагне зберегти себе, як єдине ціле, тобто якомога ефективніше використовувати свої ресурси.

Закон організованості - інформативності означає, що в системі не може бути більше порядку ніж інформації.

Закон онтогенезу визначає, що кожна організація у своєму розвитку проходить наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, затухання.

Універсальні закони організації діють не ізольовано, а у взаємозв'язку.