Доходи і видатки Державного бюджету

Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій.

Згідно з Бюджетним кодексом України розрізняють:

- доходи бюджету;

- надходження до бюджету;

- кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Доходи бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Надходження до бюджету – це доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – це податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплені за Бюджетним кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Доходи бюджетів включають:

- доходи Державного бюджету України;

- доходи місцевих бюджетів.

Згідно з Бюджетним кодексом України виділяють:

- видатки бюджету;

- витрати бюджету.

Видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Щоб з’ясувати значення і роль видатків, їх класифікують за певними ознаками:

а) за економічними ознаками (за роллю у відтворенні виробництва);

б) за суспільним призначенням;

в) за галузями економіки і соціальної сфери;

г) за цільовим призначенням;

д) за рівнями бюджетної системи;

е) за формами бюджетного фінансування.

За економічними ознаками з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення вони поділяються на:

- поточні видатки;

- капітальні видатки.

Поточні видатки пов’язані з наданням державних коштів юридичним.

Капітальні видатки – це видатки на створення нових та розширення діяльності діючих підприємств, установ, організацій.

За суспільним призначенням видатки відображають функції держави:

- економічну – видатки на економічну діяльність держави і науку;

- соціальну – видатки на соціальний захист і соціально-культурну сферу;

- оборонну – видатки на оборону;

- управлінську – видатки на утримання органів державної влади і управління, правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і податкову служби, зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну діяльність.

Бюджетне фінансування – це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету.

Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами та фізичними особами.

За формами бюджетного фінансування існують такі видатки:

проектне фінансування – фінансування з бюджету інвестиційних проектів;

бюджетні кредити - надання фінансової допомоги з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на поворотній основі;

кошторисне фінансування – виділення бюджетних асигнувань на підставі кошторису;

бюджетні трансферти – державні субсидії, субвенції, дотації.

Бюджетна класифікація. Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація України застосовується для:

- здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів;

- проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків;

- забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація має таку структуру:

1. класифікація доходів бюджету;

2. класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3. класифікація фінансування бюджету;

4. класифікація боргу.

І. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1. податкові надходження;

2. неподаткові надходження;

3. доходи від операцій з капіталом;

4. трансферти.

Податкові надходження – це обов’язкові безоплатні, безповоротні платежі, а також штрафи і пені за порушення податкового законодавства, тобто, це передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки і збори та інші обов’язкові платежі.

Податкові надходження класифікуються:

- за характером бази, з якої стягується податок;

- за видом діяльності, в результаті якої виникає податкове зобов’язання.

Неподаткові надходження – невідшкодовані компенсаційні платежі до бюджету.

Неподаткові надходження групуються за їх характером на:

- доходи від власності;

- виручка від реалізації;

- адміністративні збори;

- платежі і штрафи.

ІІ. Видатки бюджету класифікуються за:

1. функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2. економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3. ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4. за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

ІІІ. Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками.

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

1. фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань;

2. фінансування за типом боргового зобов’язання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Тема 7. Бюджетний дефіцит

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків, характеризує його незбалансованість і виникає на основі дії різних чинників - як об’єктивних так і суб’єктивних.

Якість самого дефіциту може бути різною:

- дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю фінансування крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризові явища суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юктури;

- дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха);

- дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитної політики, нездатність уряду контролювати фінансову ситуацію в країні.

Причини виникнення бюджетного дефіциту:

1. Зменшення приросту національного доходу.

2. Збільшення бюджетних витрат.

3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.

5. Інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, недосконала податкова, інвестиційна та кредитна політика.

Особливості розвитку економіки України, які зумовлюють дефіцит бюджету, які зумовлюють дефіцит бюджету:

- структурна дисбалансованість народного господарства в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання;

- не ефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання та стягнення з них податків;

- крупномасштабний оборот “тіньового” капіталу;

- невиправдано “роздуті” соціальні програми;

- величезні державні невиробничі видатки;

Форми бюджетного дефіциту:

- стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді;

- тимчасовий дефіцит, що викликаєтьсякасовими розривами у виконанні бюджету та непередбачуваними подіями і обставинами.

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту виділяють фактичний, структурний, циклічний бюджетний дефіцит.

Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіциту за певний період. Структурний дефіцит – це дефіцит за умов певної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит – це наслідок недонадходжень бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

В зарубіжній літературі розрізняють такі види бюджетного дефіциту:

1. Наочно-реальний. При цьому дефіциті його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансферні платежі. Під трансферними платежами розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня.

За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

2. Структурний. Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами і витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплати допомоги на випадок безробіття та за іншими програмами, а також у зв’язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний. Вираховуєтьсяяк різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом. У ст.72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

За наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати найоптимальніші джерела його фінансування. У світі використовуються два методи фінансування дефіциту бюджету – беземісійні та емісійні.Найефективніший беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний методпокриття дефіциту бюджету полягає у залученні до цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових об’єднань та іноземних держав, а також безоплатна та безповоротна фінансова допомога для здійснення цільових програм міжнародного значення.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливостей здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування здійснюється за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в подальшому відповідно збільшення імпортних товарів і послуг.

Внутрішніми джерелами є кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами та інші доходи.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінною. Наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон’юктури, а також ринку праці і ринку капіталів.

Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього боргу держави. З боку держави повинен здійснюватися контроль за управлінням державного боргу.

Емісійний методпокриття бюджетного дефіциту полягає у використанні грошово-кредитної емісії. Такий метод є недоцільним, оскільки він негативно позначається на економічному та соціальному становищі країни.

У ст.15 Бюджетного кодексу України визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

1. Державні внутрішні та зовнішні запозичення.

2. Внутрішні запозичення органів влади АР Крим.

3. Внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов’язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання АР Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. КМУ невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

До заходів щодо зменшення бюджетного дефіциту можна віднести такі:

1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків та державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети усіх рівнів.

2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки із тіньового сектору.

3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4. Поступове зменшення, аж до відміни, дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5. Розширення приватизаційних процесів.

6. Реформування міжбюджетних відносин.

7. Контроль рівня інфляції.