Типологізація фінансової системи

Фінансова система пронизує усю національно-економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств й закінчуючи державою.

Чиста фінансова економічна система є сукупністю механізмів, інститутів чи установ формування, руху і використання так званих чистих фінансових фондів (або чистих фінансів), які трактуються у економічній літературі по-різному і відповідно до цього можна виділити декілька видів чи типів чистих фінансово-економічних систем.

 

 

 

Рис. 1. Типологізація фінансової системи

Реальна фінансова система (або реальні чи змішані фінанси) є такою фінансовою системою, у якій формування чистих фінансів (грошових фондів, які формуються внаслідок певної підприємницької діяльності) доповнюється формуванням квазічистих фінансів (грошових фондів, які формуються у результаті випуску акцій й облігацій) і так званих фіскальних (податкових) фінансів (грошових фондів, що формуються на податковій основі).

Згідно вищезазначеного змісту реальної фінансової системи в її складі виділяють наступні три сектори.

Сектор 1 – чистий фінансовий сектор реальної фінансової системи, у якому процес формування грошових фондів здійснюється на еквівалентній основі згідно до дії закону вартості. Загалом, чистий фінансовий сектор впливає на переважну частину бізнесу, населення і частково держави.

Сектор 2 – квазічистий фінансовий сектор, в якому грошові фонди початково формуються не внаслідок здійснення певної підприємницької (комерційної чи виробничої) діяльності, а на позичковій основі у результаті випуску та реалізації цінних паперів (акцій, облігацій і т. ін.). Випускати акції і облігації мають право лише корпорації й держава (індивідуальні та партнерські підприємства позбавлені подібної можливості).

Сектор 3 – фіскальний (чи податковий) сектор реальної фінансової системи, де грошові фонди формуються переважно за рахунок податків. Сферою впливу даного сектору є держава та її територіальні органи і він (сектор) реалізує себе у формуванні державного, регіонального (обласного) та місцевого (муніципального) бюджетів як певних грошових фондів доходів і видатків на відповідних рівнях державної влади.

Основоположні принципи внутрішньої побудови фінансової системи

Загалом, фінансову систему можна розглядати за двома принципами:за внутрішньоюбудовою та за організаційною структурою.

за внутрішньою будовою фінансова система є сукупністю відносно відокремлених, але взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП.

Сфери внутрішньої структури фінансової системи характеризують узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи.

Ланки внутрішньої структури фінансової системи вказують на відокремлену частину фінансових відносин. Виділення таких ланок проводиться за ознакою наявності відособленого фонду фінансових ресурсів чи специфічних форм і методів фінансових відносин.

Необхідно додатково зазначити, що окремою ланкою фінансової системи, яку неможливо віднести до жодної із сфер, про які у даному випадку йдеться, є страхування, що відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів.

 

На даний момент часу можна виділити п’ять сфер фінансової системи:

1. Сфера міжнародних фінансів.

2. Сфера державних фінансів.

3. Сфера фінансів суб'єктів господарювання.

4. Сфера фінансів домогосподарств.

5. Сфера фінансового ринку.

Тема 4. Фінансове право і фінансова політика

Фінансова політика

Фінансова політика – це сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій.

На макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів.

Задачі фінансової політики залежать в першу чергу:

на макроекономічному рівні – від функцій та природи держави, а також від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі;

на мікроекономічному – від мети функціонування та форми власності підприємства.

На цій основі можна сформулювати такі основні задачі фінансової політики на макрорівні:

- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

- встановлення раціонального, з точки зору держави, розподілу і використання фінансових ресурсів;

- організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

- вироблення фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей, що змінюються, і завдань стратегії;

- створення ефективною і максимально ділової системи управління фінансами.

До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

- максимізація прибутку підприємства;

- оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;

- досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

- створення ефективного механізму управління підприємством;

- використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

Фінансова тактика – направлена на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових зв'язків, перегрупування фінансових ресурсів. При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика має бути гнучкішою, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємозв'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Розрізняють чотири основні типи фінансової політики: