Фінанси як наукова дисципліна та її зв'язок з ін.. дисциплінами.

Фінанси як наукова дисципліна та її зв'язок з ін.. дисциплінами.

Фін. наука – дисципліна яка вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фін. Ресурсів на цілі її економ. та соц.. розвитку.

Фін. Наука вивчає факти і явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах функціон. держави та інтересів різних верств населення.

Фін. Існують об’єктивно, тому пізнання іх функціон. пов’язано з аналізом, вивченням і точним описання фактів, що належить до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Фін. наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливе запитання – які і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фін. ресурсів для загальнолюдських потреб.

Фін. наука вкл. такі розділи:

- наука про фінансовий механізм;

- наука про держ. бюджет, держ. доходи та видатки;

Фін. явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях.

На рівні національної економіки, тобто на макрорівні, досліджувати показники загальної величини фін. ресурсів, їхня динаміка, взаємозв’язок з ВВП, фондом оплати праці, їхня структура, розміщення за місцем володіння та розпорядження тощо.

Дослідження фін. явищ і процесів на рівні підприємницької структури або окремого громадянина, тобто на макрорівні, вкл. вивчення процесів створення і використання фондів фін. ресурсів на рівні господарюючого суб’єкта або окремого громадянина. Тут об’єктом дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизаційних відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та обігових коштів.

Предмет, завдання і метод фінансової науки

Предметом фін. науки є діяльність держави, підприємства, організацій, та окремих громадян, що пов’язані зі створенням і використанням фондів фін. ресурсів.

Призначення фінансової науки полягає у гармонізації цих інтересів держави, організацій та окремих громадян.

Об’єктивні закони економіки в сфері фінансів – це найтісніші зв’язки та залежності рівень бюджетного дефіциту тісно пов’язані з рівнем інфляції в державі.

Методи:

- індукція

- дедукція

Метод дедукції: спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичні матеріали.

Абстрагування – це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явищ або другорядних фактів.

При досліджені із застосування будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування.

Завдання фінансової науки полягає не в критиці економічної політики держави, а в рекомендаціях з удосконаленням сфер фінансів.

Фінансова наука вивчає глибинну сутність явища, закономірності розвитку фінансових відносин і дає прогнози розвитку фінансів і соціально-економічних наслідків їх дії в суспільстві.

Метод індукції передбачає проведення досліджень шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на основі яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо наявності закономірностей та залежностей між фінансовими явищами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висуваються певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі.

Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При дослідженні із застосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстрагування.

Фінанси Київської Русі та роль київських князів у розвитку фінансових відносин

Бюджетні відносини. У Київській Русі в період раннього феодалізму (IX - XII ст.) основними джерелами доходів казни були данина від населення, торговельна діяльність князя, різні мита, збори, що мали суть податкових платежів, а також плата за надання послуг органами судочинства, надання позик. Розглянемо детальніше кожне із джерел.

1. Податкові платежі.

Податкові платежі поступали в різних формах – данина, подать (урок, дари, оброк), поклони, корми, побори. Величина податків залежала від різних умов. Племена або селища, що провинилися перед князем, платили більші податки.

Подать – збірний термін, під яким розумілись уроки, дари, оброки. Уроками були будь-які повинності, які визначалися по розміру і які потрібно було виконувати до певного календарного терміну. Оброки стягувались з певного предмета.

Торгівельна діяльність князя.

Вже починаючи з середини X ст. князі почали розвивати власні господарства, які приносили їм певний дохід.

Різні мита, що мали суть податкових платежів.

Мита. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит.

Мита можна поділити на дві групи:

- заставні (збирались до початку торгівлі і за проїзд);

- торгові (стягувались окремо із людей і окремо із товару, а окремо –за зберігання товару).

Плата за надання послуг органами судочинства, надання позик.

У “Руській правді” — першому збірнику законів України княжої доби – є статті, за якими ті, хто вчинив убивство, мали сплачувати залежно від того, хто був убитий, а також відповідно до величини завданої шкоди людині різні штрафи (вири). Грошова система. Перші монети на території України відносяться до
II–ІІІ ст. Це були римські монети, але вони не набули поширення в Україні.
У VI– VII ст. на території України з'явилися сасанідські монети.

У VI– VII ст. на території України з'явилися сасанідські монети.

Давньоруська держава мала свою грошову систему в формі так званих “кунних” грошей.

Князь Олег сформував державу Київську Русь, запровадив дієвий механізм фінансового забезпечення потреб, який на той час хоча і базувався на застосуванні сили, але в тодішніх умовах забезпечував стабільність надходжень до казни як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства.

Ігорь знову приєднав до держави княжіння уличів і древлян.

Ольга розуміла, що необхідно змінити безладний спосіб збирання данини, тому і впроваджує перші в Київський Русі реформи.

Суть їх полягала в тому, щоб чітко встановити землі, з яких мала збиратися данина, розмір данини, який міг би забезпечити достатні надходження до казни і не обтяжувати племена.

На відміну від попередників у центрі його уваги був добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Відтоді в основних містах держави від імені київського князя збирають данину, управляють і чинять суд його намісники, котрі, в свою чергу, мають у підлеглості урядовців нижчого рангу, що порядкують у тій чи інший волості. Отже, за Володимира вперше на Русі склалась завершена система збирання податків.

Ярослав Мудрий.. Завдяки його підтримці швидко зростала церква, розбудовувались міста. Було остаточно зламано місцевий сепаратизм, вдосконалився державний апарат. звів загальноприйняті у ті часи закони в єдину “Руську правду”, яка стала правовим кодексом усієї країни (близько 1037 р.).

Тема 2. Генезис і еволюція фінансів

Функції фінансів та їх роль в умовах ринкової економіки

Фінанси виконують розподільчу та контролюючу функції.

Розподільча функція фінансів пов'язана з розподілом та перерозподілом ВВП і національного доходу шляхом утворення фондів грошових коштів і використання їх за цільовим призначенням.

Об’єктами фінансового розподілу виступають:

Валовий внутрішній продукт (ВВП)

Національне багатство (НБ)

національний дохід (НД).

Механізм дії розподільчої функції фінансів вміщує наступні етапи:

1. Первинний розподіл — розподіл вартості ВВП, доходів підприємств і формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВВП.

2. Перерозподіл національного доходу пов'язаний з міжгалузевим та територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного та раціонального використання доходів та накопичень підприємств та організацій

3. В процесі перерозподілу утворюється вторинний або похідний дохід.

До вторинних доходів належать:

1) загальнодержавні доходи (бюджет, цільові державні фонди, відомчі фонди міністерств і відомств;

2) корпоративні доходи (фонди підприємств).

4. Вторинний розподіл — другий етап перерозподілу в частині формування доходів фізичних осіб, зайнятих у бюджетній (неви­робничій) сфері.

Реалізація розподільчої функції фінансів загалом виглядає так:

ПЕРВИННИЙ РОЗПОДІЛ → ПЕРЕРОЗПОДІЛ → СТВОРЕННЯ ВТОРИННОГО ДОХОДУ → ВТОРИННИЙ РОЗПОДІЛ

Контролююча функція фінансів полягає у створенні можливостей для здійснення державного контролю за формуванням та використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів.

Основу контрольної функції складає рух фінансових ресурсів, який здійснюється як у фондовій, так і в нефондовій формах.

Об'єктом фінансового контролю є грошові розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства.

Суб'єктами фінансового контролю є особливі органи і орга­нізації, що наділені відповідними повноваженнями законодавчих органів влади:

- виконавчі органи управління;

- податкові та кредитні установи;

- страхові організації;

- державні комітети;

- міністерства і відомства;

- відділи місцевих рад народних депутатів;

- фінансові служби підприємств, організацій та установ;

- ревізійні комісії в кооперативних та громадських об'єднаннях;

- аудиторські фірми.

Інструментом реалізації контрольної функції виступає фінансова інформація.

Одне з найважливіших завдань фінансового контролю – перевірка чіткого дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств та організацій із розрахунків та платежів.

Рис. 3.1. Суб'єкти відносин формування та використання

Тема 3.Фінансова система

Фінансова політика

Фінансова політика – це сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій.

На макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів.

Задачі фінансової політики залежать в першу чергу:

на макроекономічному рівні – від функцій та природи держави, а також від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі;

на мікроекономічному – від мети функціонування та форми власності підприємства.

На цій основі можна сформулювати такі основні задачі фінансової політики на макрорівні:

- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;

- встановлення раціонального, з точки зору держави, розподілу і використання фінансових ресурсів;

- організація регулювання і стимулювання економічних і соціальних процесів фінансовими методами;

- вироблення фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей, що змінюються, і завдань стратегії;

- створення ефективною і максимально ділової системи управління фінансами.

До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:

- максимізація прибутку підприємства;

- оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;

- досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;

- створення ефективного механізму управління підприємством;

- використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика підрозділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на перспективу і передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

Фінансова тактика – направлена на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства, шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових зв'язків, перегрупування фінансових ресурсів. При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика має бути гнучкішою, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємозв'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

Розрізняють чотири основні типи фінансової політики:

Фінансовий контроль

Фінансовий контроль – це регламентована нормами права діяльність державних, муніципальних, громадських органів та організацій, інших господарюючих суб’єктів щодо перевірки своєчасності й точності фінансового планування, обґрунтованості й повноти надходжень доходів у відповідні фонди грошових коштів, правильності та ефективності їх використання.

Фінансовий контроль, як система складається із сукупності таких елементів:

- суб'єкти фінансового контролю, серед яких слід виділити суб'єктів контролю, до яких відносяться державні і недержавні контролюючі структури та підконтрольні суб'єкти, тобто особи, фінансова діяльність яких підлягає контролю;

- об'єкт контролю – фінансова діяльність суб’єктів економічних відносин;

- предмет контролю – встановлені фінансовим законодавством фінансові показники діяльності підконтрольних суб'єктів.

За суб'єктивним складом органiв, що здiйснюють фiнансовий контроль видiляється: державний фінансовий контроль; муніципальний фінансовий контроль; внутрішньогосподарський контроль; громадський контроль

 

 

Державний фінансовий контроль залежно від того, чи формують суб'єкти контролю критерії (норми) контролю і чи є вони ініціаторами поділяється на два різновиди:

- загальний, який здійснюють Верховна Рада України (в цілому як орган чи її комітет або народні депутати), Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство фінансів України.

– - спеціалізований, який у свою чергу, можна поділяється на позавідомчий та відомчий. Позавідомчий спеціалізований державний фінансовий контроль складається з парламентського і урядового контролю й охоплює суб'єкти господарювання незалежно від форми власності. Парламентський контроль здійснює Відомчий спеціалізований державний фінансовий контроль проводять контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тільки у підпорядкованих міністерствам і відомствам структурах.

Муніципальний контроль, внутрішньогосподарський контроль і громадський контроль також поділяється на два різновиди:

– прямий (безпосередній), який здійснюється керівниками, тимчасовими контрольними групами, ревізійними комісіями, контролерами або бухгалтерами місцевих рад, об'єктів контролю чи споживачами;

– опосередкований (представницький), який здійснюється аудиторськими фірмами, аудиторами та іншими суб'єктами (наприклад, опосередкований муніципальний фінансовий контроль, як правило, проводиться органами державної контрольно-ревізійної й податкової служб).

В залежностi вiд часу проведення фінансового контролю видiляється:

- попереднiй контроль, який здiйснюється на етапi розгляду i прийняття рiшень із фiнансових питань.

- поточний фiнансовий контроль – це контроль за безпосередньо

оперативною фiнансовою дiяльнiстю, тобто за власне фiнансовим процесом.

- наступний фiнансовий контроль – це контроль за фiнансовими результатами дiяльностi.

Обов'язковий контроль здiйснюється:

– в силу вимог нормативних актiв (контроль із боку Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по пiдсумках року, що завершився);

– за рiшенням компетентних органiв держави (рiшення органу державної податкової служби з метою з'ясування повноти виконання платниками податкiв фiнансових обов'язкiв перед державою).

Iнiцiативний фiнансовий контроль здiйснюється на пiдставi власних рiшень господарюючих суб'єктiв.

Тема 7. Бюджетний дефіцит

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків, характеризує його незбалансованість і виникає на основі дії різних чинників - як об’єктивних так і суб’єктивних.

Якість самого дефіциту може бути різною:

- дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю фінансування крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризові явища суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон’юктури;

- дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха);

- дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитної політики, нездатність уряду контролювати фінансову ситуацію в країні.

Причини виникнення бюджетного дефіциту:

1. Зменшення приросту національного доходу.

2. Збільшення бюджетних витрат.

3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.

4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.

5. Інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, недосконала податкова, інвестиційна та кредитна політика.

Особливості розвитку економіки України, які зумовлюють дефіцит бюджету, які зумовлюють дефіцит бюджету:

- структурна дисбалансованість народного господарства в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання;

- не ефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання та стягнення з них податків;

- крупномасштабний оборот “тіньового” капіталу;

- невиправдано “роздуті” соціальні програми;

- величезні державні невиробничі видатки;

Форми бюджетного дефіциту:

- стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді;

- тимчасовий дефіцит, що викликаєтьсякасовими розривами у виконанні бюджету та непередбачуваними подіями і обставинами.

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту виділяють фактичний, структурний, циклічний бюджетний дефіцит.

Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіциту за певний період. Структурний дефіцит – це дефіцит за умов певної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит – це наслідок недонадходжень бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

В зарубіжній літературі розрізняють такі види бюджетного дефіциту:

1. Наочно-реальний. При цьому дефіциті його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансферні платежі. Під трансферними платежами розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня.

За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

2. Структурний. Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами і витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплати допомоги на випадок безробіття та за іншими програмами, а також у зв’язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний. Вираховуєтьсяяк різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом. У ст.72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

Бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.Дефіцит бюджету АР Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

За наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати найоптимальніші джерела його фінансування. У світі використовуються два методи фінансування дефіциту бюджету – беземісійні та емісійні.Найефективніший беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний методпокриття дефіциту бюджету полягає у залученні до цього процесу зовнішніх і внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових об’єднань та іноземних держав, а також безоплатна та безповоротна фінансова допомога для здійснення цільових програм міжнародного значення.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливостей здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування здійснюється за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в подальшому відповідно збільшення імпортних товарів і послуг.

Внутрішніми джерелами є кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами та інші доходи.

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінною. Наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон’юктури, а також ринку праці і ринку капіталів.

Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього і зовнішнього боргу держави. З боку держави повинен здійснюватися контроль за управлінням державного боргу.

Емісійний методпокриття бюджетного дефіциту полягає у використанні грошово-кредитної емісії. Такий метод є недоцільним, оскільки він негативно позначається на економічному та соціальному становищі країни.

У ст.15 Бюджетного кодексу України визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

1. Державні внутрішні та зовнішні запозичення.

2. Внутрішні запозичення органів влади АР Крим.

3. Внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов’язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання АР Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. КМУ невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

До заходів щодо зменшення бюджетного дефіциту можна віднести такі:

1. Налагодження системних зв'язків між платниками податків та державою, проведення роз'яснювальної роботи, застосування штрафних санкцій до злісних порушників. Це дало змогу істотно поповнити бюджети усіх рівнів.

2. Поступове зниження податкового тиску, що сприяло частковому виведенню економіки із тіньового сектору.

3. Зниження витрат держави, насамперед на управління.

4. Поступове зменшення, аж до відміни, дотацій і пільг збитковим підприємствам.

5. Розширення приватизаційних процесів.

6. Реформування міжбюджетних відносин.

7. Контроль рівня інфляції.

 

Тема 8. Державний кредит

Фінанси як наукова дисципліна та її зв'язок з ін.. дисциплінами.

Фін. наука – дисципліна яка вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при створенні й використанні фондів фін. Ресурсів на цілі її економ. та соц.. розвитку.

Фін. Наука вивчає факти і явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах функціон. держави та інтересів різних верств населення.

Фін. Існують об’єктивно, тому пізнання іх функціон. пов’язано з аналізом, вивченням і точним описання фактів, що належить до процесів здобування державою і підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.

Фін. наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливе запитання – які і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фін. ресурсів для загальнолюдських потреб.

Фін. наука вкл. такі розділи:

- наука про фінансовий механізм;

- наука про держ. бюджет, держ. доходи та видатки;

Фін. явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях.

На рівні національної економіки, тобто на макрорівні, досліджувати показники загальної величини фін. ресурсів, їхня динаміка, взаємозв’язок з ВВП, фондом оплати праці, їхня структура, розміщення за місцем володіння та розпорядження тощо.

Дослідження фін. явищ і процесів на рівні підприємницької структури або окремого громадянина, тобто на макрорівні, вкл. вивчення процесів створення і використання фондів фін. ресурсів на рівні господарюючого суб’єкта або окремого громадянина. Тут об’єктом дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат, амортизаційних відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та обігових коштів.