Стадії руху суспільного продукту

 

1. Сутність матеріального виробництва

Матеріальне виробництво — це основа людського суспільства. Люди продукують матеріальні блага, певним чином діючи та спільно обмінюючись між собою результатами власної діяльності. Щоб створювати економічні блага, люди вступають у відповідні зв’язки і відносини один з одним, що і є суттєвою ознакою виробництва.

Щоб суспільне виробництво стало можливим, необхідна взаємодія кількох чинників: по-перше, це вихідні природні матеріали; по-друге, жива людська праця; по-третє, суспільно-економічні чинники (організація економічної діяльності, політична система, культура, національні традиції і соціально-психологічний стан людей і т. д.).

Економічною основою будь-якого виробництва є суспільний поділ праці та взаємний обмін його результатами. З розвитком такого поділу праці змінювалася і форма обміну, що безпосередньо впливало на розвиток економічних відносин. З першим вагомим суспільним поділом праці виник і перший значний поділ суспільства на класи. Так, з появою рабовласницького ладу на основі подальшого прогресу продуктивних сил набув розвитку другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Третій суспільний поділ праці характеризується виокремленням торгівлі від виробництва і формуванням класу купців.

 

2. Елементи матеріального виробництва

Праця — це діяльність людини, спрямована на пристосування речовин природи до потреб людей. Вона являє собою затрату робочої сили людини в процесі створення нею економічних благ. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і духовних сил, якими потенційно володіє людина і які вона спроможна задіяти у процесі виробництва для створення відповідних споживчих благ. Праця, таким чином, є не що інше, як витрата фізичної, нервової, розумової енергії людини з продуктивною метою.

Перед тим, як стати до праці, робітник ставить перед собою цілком визначену мету, уявно розробляє план своїх дій, контролює за допомогою мозку дію своїх органів — рук, ніг, порівнює плоди праці із заздалегідь сконструйованим у голові ідеальним варіантом майбутнього продукту. Така властивість людської праці складає виняткове надбання людини.

Інша визначальна особливість праці полягає в тому, що людина створює і вживає для виробництва продуктів певні знаряддя праці. Говорячи про цю особливість, К. Маркс наводить слова Б. Франкліна про те, що людина є «твариною, яка робить знаряддя праці». Таким чином, праця — це свідома, цілеспрямована діяльність людей з приводу створення матеріальних благ і послуг. Праця, як і саме виробництво, має суспільний характер і може виступати в різних соціально-економічних формах, що різняться як за змістом, так і за характером.

Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою, визначає сукупність якісно визначених трудових функцій і видів діяльності. За змістом розрізняють просту, складну, ручну, машинну (індустріальну), фізичну і розумову працю. Суспільну форму праці, її суспільний смисл виражає категорія «характер праці». За останньою розрізняють приватну і суспільну; вільну, примусову, необхідну і додаткову, живу і матеріалізовану; абстрактну і конкретну працю. Ступінь ефективності людської праці встановлюється за її продуктивністю та інтенсивністю.

Якщо взяти до уваги, що праця є визначальним чинником суспільного виробництва, то для повної характеристики його в історичному аспекті потрібно використовувати всі відомі економічні закони, що характеризують сам зміст виробництва. Але обмеження проблеми лише працею як процесом споживання робочої сили, а отже, його соціально-економічними характеристиками недоцільне за сучасних умов. Варто виокремити певні економічні закони, що безпосередньо регулюють процес праці. Це, зокрема, закон поділу праці, закон усуспільнення праці, переміни праці і т. п.

Суспільне виробництво за своїм матеріальним змістом є процес перетворення первинної природної речовини на необхідний людині продукт. Сили, за допомогою яких створюються матеріальні блага і послуги і збільшується суспільне багатство, називають продуктивними силами. Вони — органічна сполука особистого і речовинного чинників. Під особистим чинником розуміють насамперед працю людини, тобто процес споживання його робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних можливостей людини. Робоча сила завжди застосовувалася у визначеній суспільній формі і встановленій суспільній комбінації, що складає сукупну робочу силу суспільства.

Речовинний чинник суспільного виробництва охоплює два моменти процесу праці: предмети праці та засоби праці. В сукупності вони становлять засоби виробництва. Якісне вдосконалення засобів праці — найвищий показник технічного прогресу в розвитку людства в цілому, оскільки економічні епохи можна розрізняти не тільки за тим, що виробляється, а, у першу чергу, за допомогою яких знарядь праці.

Речі або їх комплекс, за допомогою котрих людина впливає на природу, — це засоби праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів. Засоби праці поділяються на ряд видів. Вирішальне місце серед них належить механічним засобам праці, або власне знаряддям праці, — інструментам, машинам. Цей вид засобів праці Маркс образно назвав «кістковою і мускульною» системою виробництва. Їх ефективність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми стихійними силами природи, ступінь їх підкорення для виробництва матеріальних благ. Розвиток знарядь праці — першорядний показник технічного прогресу, і тому виступає мірилом розвитку самої робочої сили. Отже, головна відмітна ознака кожної історичної епохи виробництва полягає насамперед у тому, наскільки розвинуті знаряддя праці.

До засобів праці належать виробничі споруди, а також залізничні, шосейні дороги, канали і т. п. Земля теж є засобом праці. У цій ролі вона виступає насамперед як місце, на якому відбувається будь-який процес виробництва, і як джерело природних властивостей, використовуваних, наприклад, у землеробстві для вирощування різноманітних культурних рослин. У даному разі земля функціонує як «приручена» природна сила.

До засобів праці належать й інші застосовувані природні сили, які поставлені на службу виробництву, наприклад пар, електрика, хімічні, ядерні реакції і т. п. У сучасному виробництві використання цих сил дістало значного поширення.

Предмети праці — це матеріали, що можуть бути опосередковані людською працею. Їх можна поділити на два види. Перший — це речовини, які вперше виокремлюються працею від природи, що перетворює їх на продукт, наприклад вугілля, руда, нафта. Другий вид — предмети праці, які були вже опосередковані працею людей. Такі предмети праці називаються сировиною, або сирим матеріалом, наприклад залізна руда (агломерат), вугілля (кокс) у доменному виробництві, метал на машинобудівному заводі, пряжа в ткацькому виробництві тощо. Отже, джерелом продукту є не тільки жива праця, а й природа.

Засоби і предмети праці, взяті разом, складають засоби виробництва. Без них процес праці неможливий. Але й без праці людини засоби виробництва «мертві» і нічого створити не можуть. Праця є тим елементом, що «оживляє» засоби виробництва, змушує їх функціонувати і сприяти здійсненню цілей людини. Впливаючи за допомогою праці на природу і змінюючи її, людина змінює в той же час і саму себе, розвиває свої фізичні і духовні можливості.

 

3. Продуктивні сили суспільства. Продукт виробництва

Розглянуті вище елементи процесу виробництва — робоча сила, засоби виробництва — складають основні компоненти продуктивних сил.

На рівень розвитку продуктивних сил впливають численні чинники, серед яких варто назвати насамперед такі: освітній і кваліфікаційний рівень і ступінь майстерності працівника; дисципліна праці на всіх рівнях виробничої і технологічної ієрархії; наукова організація праці; дотримання режиму економії; рівень суспільної комбінації виробничого процесу; якість і кількість засобів виробництва; характер природних умов; рівень розвитку науки і техніки та ступінь їх технологічного застосування.

Розвиток продуктивних сил, як і кожне економічне явище, регулюється економічними законами. За сучасних умов важливу роль тут відіграють організаційно-технологічні чинники виробництва. До них належать: а) організація виробництва як система внутрішніх виробничих зв’язків, що забезпечує єдність і впорядкованість усього процесу виробництва; б) технологія виробництва, що являє собою конкретні засоби використання предметів праці та визначений порядок виробничих процесів. Знання сучасних технологій — ключ до ефективного виробництва. Характерною рисою нових (або «високих») технологій є їх націленість на широке застосування у виробництві комп’ютерів, тобто того інформаційного фактора, який у сучасному виробництві відіграє значну роль. В міру розвитку НТР потік інформації дедалі збільшується. Це дозволяє вченим говорити про так звану «інформаційну революцію» і перехід розвинутих країн від «індустріальних» до «інформаційних» суспільств.

Продукт виробництва

Результатом виробництва є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення тих або інших власних потреб.

Суспільний продукт може бути представлений у формах. Перелічимо лише деякі з них.

Валовий суспільний продукт являє собою сукупність усіх спожитих вартостей, створених у суспільстві в цілому. Він містить витрати всієї сукупної суспільної праці у всіх ланках суспільного виробництва. До складу суспільного продукту входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага і послуги. Вони створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Ця частина не містить елементів повторного рахунку і відповідно до економічного змісту служить важливим джерелом відтворення суспільного виробництва. До розміру кінцевого продукту народного господарства досить наближений так званий валовий національний продукт, який розраховується за методологією ООН, що буде розглянуто в наступних темах.

Якщо цілком «очистити» сукупний суспільний продукт від матеріалізованої праці минулих років, одержимо чистий продукт. Він відповідно менший за кінцевий продукт. З огляду на натурально-речовинну форму чистий продукт — це суспільний продукт, за винятком тієї його частини, що спрямовується на відшкодування витрачених при його виготовленні засобів виробництва. Отже, чистий продукт складається в основному з предметів споживання, призначених переважно для задоволення особистих потреб, а також із засобів виробництва, використовуваних для подальшого розширення цього ж виробництва. Чистий продукт правомірно характеризувати як результат знову докладеної в даному році «живої» праці.

У політичній економії та сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт називають національним доходом.

Важливе значення з точки зору політ економічного аналізу має розподіл чистого продукту на необхідний і додатковий. Перший з них — це та частина чистого продукту, що потрібна для нормального відтворення робочої сили. Додатковий продукт — функція від необхідного. Це — перевищення результату праці людини над тим, що необхідно для підтримки її існування. Додатковий продукт виник на певному щаблі розвитку людського суспільства, при досягненні відповідного рівня продуктивності праці, коли людина одержала можливість своєю працею створювати благ більше, ніж це було потрібно для простого відтворення її життя.

 

4. Стадії руху суспільного продукту

Люди виробляють продукти для того, щоб задовольняти свої потреби, тобто споживати. Функціональне призначення виробництва — забезпечувати споживання. Без виробництва, звичайно, не може бути споживання, проте і без споживання виробництво втратило б будь-який смисл, виявилося б безцільним. Тому виробництво завжди передбачає споживання як щось, хоча й протилежне, але водночас і нерозривно пов’язане з ним.

Виробництво і споживання: зміст, взаємозв’язок

Між виробництвом і споживанням існує ряд залежностей, що зберігають силу на всіх етапах розвитку людського суспільства. Варто розрізняти продуктивне й особисте споживання.

Продуктивне споживання — це процес виробництва: споживаються фактори виробництва.

Особисте споживання, навпаки, відбувається за межами виробництва, воно є споживання самими людьми. Це — їжа, одяг, взуття, житло і т. д. Саме особисте споживання мається на увазі, коли йдеться про те, що виробництво повинно служити споживанню.

У продуктивному споживанні продукт створюється, а в особистому — «знищується»; у виробництві споживаються засоби виробництва, а люди споживають предмети споживання (хліб, одяг, взуття і т. п.).

Засоби виробництва, як і предмети споживання, також є результатом виробництва. Це — два види функціонально різноманітних економічних благ, вироблених людьми. Предмети споживання призначаються для безпосереднього задоволення особистих потреб людей. Засоби виробництва створюються для потреб самого виробництва. Виробництво засобів виробництва настільки ж необхідне, як і виробництво предметів споживання, оскільки без засобів виробництва неможливе й створення предметів споживання. Проте якщо мати на увазі цільове призначення виробництва, то виробництво засобів виробництва послуговується виробництву предметів споживання (а не навпаки) і насамкінець — особистому споживанню.

Яким же є взаємозв’язок між виробництвом і споживанням?

Виробництво має пріоритет над споживанням. Ця першість, або примат, проявляється насамперед у тому, що виробництво створює реальні речі для споживання, без яких останнє неможливе. Потім виробництво породжує потреби у виготовлених продуктах, що створює новий імпульс для споживання. Наприклад, розвиток потреб у широких верств населення у холодильниках, пральних машинах, телевізорах та інших речах був спричинений виробництвом цих речей.

Виробництво веде за собою споживання, визначаючи врешті-решт його обсяг та асортимент. Історичний розвиток виробництва супроводжується зростанням потреб людей. У свою чергу, споживання має активний зворотний вплив на виробництво. Це виражається насамперед у тому, що річ, непотрібна для споживання, втрачає значення корисного продукту і її перестають виробляти. Крім того, споживання яких-небудь продуктів знову і знову потребує їх створення, оскільки відтворюється потреба в них. До того ж у міру задоволення «старих» потреб у людей розвиваються нові. Тим самим споживання спонукає, генерує нове виробництво.

Визначальна роль виробництва полягає не тільки в тому, щоб виробити, розподілити, обміняти і спожити економічні блага. Істотніше інше: соціальний тип і характер виробництва, що залежать від форми власності, які визначають соціальний тип і характер усіх інших фаз відтворення. Так, соціальна нерівність людей у виробництві визначає нерівність у розподілі і споживанні. Тому утопічними є будь-які спроби змінити характер виробництва шляхом впровадження різноманітних реформ у розподілі або обміні. У той же час у рамках даного засобу виробництва стан розподілу й обміну аж ніяк не пасивно відбиває зміни у виробництві, а активно впливає на нього.

Виробництво і розподіл

Розподіл частково входить до складу виробництва у вигляді розподілу виробничих ресурсів і відповідно до цього — членів суспільства з різноманітних видів виробництва. Йдеться тут про сфери і галузі виробництва, економічні регіони, підприємства. У той же час розподіл утворює особливу стадію в русі продукту, на якій встановлюються частки різних класів, прошарків, соціальних груп та індивідуумів у виготовленому продукті.

Цілком очевидно: розподілити можна лише те, що виготовлено. Проте проблема полягає не тільки в тому, що розподіляти, але й в тому, як це робити. Принципи розподілу, його характер відповідають формам власності на умови виробництва. Клас, що панує у виробництві, одержує левову частку і при розподілі продукту.

Принципи, відповідно до яких здійснюється розподіл, так само як і його організація, є стимулом, спонукальним мотивом впливу на виробництво. Якщо організація розподілу суперечить об’єктивним законам, це може серйозно гальмувати, стримувати розвиток виробництва.

Розподіл продуктів не тільки визначається виробництвом. Він залежить від нього. І ця залежність багатогранна. І хоча вона насамперед виражається вже згаданою істиною, що розподілятися може лише те, що вже зроблено, справа ще й у тому, що розподіл продуктів залежить від інших видів розподілу, що містяться у самому виробництві та визначають його утримання.

Виступаючи проти тих економістів, які намагалися розглядати розподіл продуктів як самостійну сферу, К. Маркс писав, що перед тим, як розподіл стає дійсно розподілом продуктів, він є: 1) розподілом знарядь виробництва і 2) розподілом членів суспільства по особливих видах виробництва. Розподіл продуктів є лише результатом розподілу названих факторів виробництва.

Розподіл засобів виробництва і людей за видами трудової діяльності і по різноманітних галузях виробництва відповідає визначеним формам суспільного поділу праці. Він засвідчує той факт, що в суспільстві існує спеціалізація виробництва, диференціація суспільної праці. Крім того, він визначає і склад суспільного продукту, тобто є основою розширення асортименту зроблених продуктів. Зрозуміло, що розподіл цих продуктів виходить з того, які корисні речі зроблені, в якому виборі та в якій кількості.

Але розподіл засобів виробництва і людей по галузях виробництва не пояснює того, яким чином розподіляються продукти виробництва між членами суспільства: кому, за яким принципом, в якій кількості. Тут вирішальну роль відіграє інший вид розподілу, властивий також самому виробництву, як-от розподіл засобів виробництва між людьми, соціальними групами, класами. Цей вид розподілу ще називають власністю на засоби виробництва: яка власність на засоби виробництва, така й власність на зроблені продукти, такі й способи, форми, методи їх розподілу між окремими особами, соціальними групами, класами.

Виробництво і види обміну

Обмін діяльністю є визначений спосіб функціонування суспільної праці. Він розширює сферу виробництва не тільки за межі робочого місця і навіть окремого підприємства, але і за межі галузей народного господарства. Основа такого розширення — у розвитку поділу праці, у спеціалізації виробництва.

Всередині підприємства обмін діяльністю відбувається між працівниками різних фахів, між робітниками та інженерно-технічним персоналом. Тут продукт створюється загальними зусиллями, отже, кожний з працівників підприємства робить свій внесок у виробництво економічного блага.

Обмін діяльністю може відбуватися й іншим шляхом — через обмін продуктами. Такий обмін відбувається між працівниками різних галузей виробництва, наприклад між швейниками і машинобудівниками, хліборобами і мебельниками і т. д. Обмін здійснюється шляхом руху речей від місця їх виробництва до місця їх споживання і є реальним зв’язком між різноманітними видами праці, засобом їх включення до загального процесу створення різних матеріальних благ.

Подібний вид обміну діяльністю є і результатом, і зворотною стороною поділу праці в суспільстві. Він констатує той факт, що виробництво, яке вбачається органічною сукупністю спеціалізованих галузей, підприємств, господарств, є одне ціле. При цьому поєднання всіх його частин в єдиний механізм шляхом обміну діяльністю (продуктами) відбувається як через зв’язок виробництва з особистим споживанням, так і без цього зв’язку, не виходячи за рамки самого виробництва. Це залежить від того, який продукт виробляється — засіб виробництва чи предмет споживання.

Якщо якісь підприємства виробляють сировину або засоби праці, то використання цих продуктів є не що інше, як продовження процесу виробництва на інших підприємствах. Отже, виробництво на кількох підприємствах фактично зливається в один процес, що складається з різноманітних стадій. Обмін діяльністю в даному разі між працівниками, що роблять засоби виробництва, цілком укладається у межах самого виробництва і становить зміст цього виробництва.

З того, що виробництво як безупинний процес відтворення включає обмін, розподіл і споживання у повному їх обсязі, можна скласти висновок, що виробничі відносини охоплюють не тільки відносини самого виробництва у вузькому смислі цього слова, але також і всю сукупність відносин, що виникають між людьми на ґрунті обміну, розподілу і споживання.

За певних умов обмін продуктами набуває форми обміну товарами. Це особливий вид обміну, пов’язаний з відособленістю окремих виробництв одне від одного, що становить купівлю і продаж товарів.

Отже, виробництво, обмін, розподіл і споживання тісно пов’язані один з одним. Їх невірно розглядати як самостійні, що існують поряд, але незалежно одна від одної сфери. По-перше, обмін і розподіл частинами входять у безпосереднє виробництво і складають його істотні риси. По-друге, обмін, розподіл і споживання залежать від безпосереднього виробництва й у тих випадках, коли вони виходять за його межі. Отже, виробництво, обмін, розподіл, споживання утворюють частини одного цілого, в якому визначальна роль належить виробництву.

Ще чіткішою вбачається єдність виробництва, обміну, розподілу і споживання, якщо розглядати виробництво як безупинний процес. Виробництво, взяте як постійно повторюваний процес, є відтворення. Якщо виробництво відбувається з року в рік у тих самих розмірах, то говорять про просте відтворення. Якщо ж обсяг виробництва зростає, то це означає, що здійснюється розширене відтворення. З позицій відтворення особисте споживання виступає невід’ємним елементом виробництва, а виробництво розширює свій зміст, включаючи й особисте споживання. Останнє являє собою «виробництво» найважливішого елемента самого виробництва робочої сили. Споживаючи продукти харчування, предмети побутового призначення, духовні, естетичні блага, людина відновлює свої духовні і фізичні сили, розвиває їх. Звичайно, особисте споживання є виробництво іншого роду, ніж виробництво продуктів. Ці два види виробництва треба чітко розрізняти. У противному разі зростання суспільного багатства виявилося б рівномірним як щодо виробництва, так і щодо особистого споживання, а функція особистого споживання — продуктивною функцією. Крім того, зникло б будь-яке цільове призначення виробництва продуктів як матеріальної основи життя людей. Тому розбіжності між виробництвом та особистим споживанням мають принципове значення і ніколи не повинні випускатися з уваги.

Проте якщо виробництво безупинно поновлюється, постає питання про постійну наявність усіх елементів виробництва: засобів виробництва і робочої сили. З цих позицій і виробництво продуктів, і особисте споживання виступають як елементи одного цілого. І це ціле дістало назву виробництво в цілому, на відміну від власного виробництва або безпосереднього виробництва.

Виробництво в цілому є органічна єдність виробництва та особистого споживання, а, отже, єдність виробництва, обміну, розподілу і споживання. Безпосереднє виробництво в цій єдності відіграє головну роль.

Тема 3. Економічні потреби та інтереси (2 години)

План:

1. Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація
2. Поняття «ресурси» та їх класифікація
3. Економічні інтереси: сутність і класифікація

 

1. Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб суспільства і людини. Будь-яке суспільство (незалежно від рівня його розвитку і суспільного устрою — чи то індустріальна нація, чи окремий Робінзон) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

· що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?

· як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?

· для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання — основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, — з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Сутність потреб та їх класифікація

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо.

Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — повітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

 

2. Поняття «ресурси» та їх класифікація

Ресурси (фактори) виробництва — це чинники, що використовуються для продукування благ. Дане поняття включає всі природні, людські, а також створені людиною ресурси, що використовуються у виробництві. Різноманітні ресурси можна класифікувати відповідно до різних підходів. Зокрема, виокремлюють такі види: матеріальні ресурси — земля (або сировинні матеріали — корисні копалини, ріки, ліси і т. д.) і капітал; людські ресурси — праця і підприємницька діяльність.

Потреби необхідно задовольнити, що з об’єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на лімітованість ресурсів, а, отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях. Уся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам подаровані природою і вже через те обмежені внаслідок нашого власного розвитку: праця, знання, вміння, кваліфікація, вид використовуваної енергії і т. д. Деякі з ресурсів мають відтворювальну властивість і тому регулюються з боку людини.

Тож, земля — це насамперед просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ. На ній розташовуються країни, держави. Історично склалося так, що одні країни маленькі, інші — великі. Проте території всіх країн мають свої кордони, хоча ступінь обмеженості різноманітний. Земля до того ж і сама є виробничим чинником або ресурсом. На ній вирощують врожай — де більший, де менший. Крім цього, у надрах землі ховаються незліченні багатства у вигляді мінералів, газу, нафти і т. д. Але й вони обмежені за своєю природою. Зробити або нагромадити землю неможливо. Вона — природний чинник.

Під капіталом розуміють засоби виробництва: сировину, матеріали, машини, устаткування, будинки, споруди, транспорт, зв’язок. Вони всі є продуктом праці і вже через це мають обмежений характер. Крім того, їх лімітованість визначається обмеженістю землі та її надр, звідки добуті врешті-решт усі наші матеріальні блага.

Капітал до того ж має властивість старіти, зношуватися. Отже, частина нового капіталу йде на заміну старого. Тому процес подолання обмеженості цього ресурсу стикається з великими складнощами, хоча людина постійно переборює їх. Капітал, на відміну від землі, є ресурсом економічним.

У процесі праці людина реалізує всю сукупність своїх фізичних і духовних можливостей: знання, вміння, кваліфікацію, тобто усе те, що дало їй суспільство відповідно до рівня його історичного і культурного розвитку. Людина знає багато, але цього недостатньо, оскільки в кожний даний момент наш досвід, знання упираються у свої межі. Ми намагаємося перетинати їх, рухаємося вперед — межа відсувається, але не зникає. У цьому й полягає суть обмеженості ресурсів. Тому суспільству потрібно завжди вибирати, що виробляти, а від чого відмовлятися. Це порушує проблему раціонального ефективного господарства (виробництва).

Оскільки потреби суспільства безмежні, а засоби їх задоволення завжди обмежені, перед суспільством у кожний даний момент, а значить так само завжди постає проблема вибору. Виникає альтернатива, весь час доводиться або вибирати, або взагалі жертвувати: збільшувати виробництво одного продукту, але з одночасним скороченням виробництва іншого, чи шукати інший шлях, спосіб, метод. Виникає проблема виробничих можливостей. Звідси — розвиток виробництва на основі задоволення потреб за рахунок реалізації системи економічних інтересів.

 

3. Економічні інтереси: сутність і класифікація

За Марксом, економічні відносини кожного даного суспільства визначаються насамперед як інтереси. Тож, економічні інтереси являють собою об’єктивні, зумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Взагалі інтерес — категорія об’єктивно-суб’єктивна. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: особисті, групові, колективні, національні, відомчі, регіональні, загальнолюдські, суспільні. З цього погляду економічні інтереси являють собою господарську мотивацію, у разі реалізації якої суб’єкт відносин забезпечує самостійність взагалі, самостійність спрямування, самоствердження, саморозвиток.

У системі інтересів виокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін.

З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточні і перспективні, з позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соціальні прошарки, господарюючі суб’єкти і т. д.

У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізований інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.

Тема 4. Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку (2 години)

План:

1. Сутність та роль економічного устрою суспільства
2. Економічна система: властивості та характеристика поняття
3. Складові економічної системи
4. Типи економічних систем

1. Сутність та роль економічного устрою суспільства

 

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил соціально-економічного прогресу. Це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значенні взаємодії різних форм власності та державного регулювання господарської системи. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресу знаходиться в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересів людини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростання багатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку. Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. Видатний американський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі "Первісне суспільство", створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділяв три головні етапи людської історії - епоху дикості, варварства і цивілізованості. Люди, які жили в період перших двох епох, споживали переважно готові продукти природи. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання.
Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології. Остання відбиває активне ставлення людини до навколишнього середовища, конкретно-історичний характер обміну, що відбувається між суспільством і природою. Розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні й духовні цінності, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини. Перехід від однієї технології до іншої зумовлюється змінами у розвитку засобів виробництва, прогресом науки і техніки. У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище. На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її невід'ємною частиною. Природні умови постійно впливають на розвиток людини, мають важливе значення у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої діяльності.

Відповідно до цього засоби виробництва, передусім акти