Монополії та олігополії в умовах капіталістичної змішаної економіки

Рівень монополізації виробництва в сучасних умовах. У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх “сестри” — олігополії — дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні.
Якщо чотири найбільших підприємства контролюють 40 % загального обсягу ринку і більше, то галузь уважається олігопольною. Це — юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі лише декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.
Великі корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об’єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки.

Монополія і конкуренція — це два протилежних і взаємопов’язаних процеси. Посилення одного призводить до послаблення іншого і навпаки. Зараз, на наш погляд, монополізація економіки продовжує бути провідною. Тому конкуренція залишається недосконалою і, можливо, її межі звужуються в приватному секторі економіки.
Фінансово-монополістичні групи. Організаційною формою фінансового капіталу, як зазначалося в темі 21, виступають фінансово-монополістичні (фінансово-промислові) групи (ФПГ) — комплекс промислових, торгових, банківських, транспортних та інших компаній.
Створення ФПГ здійснюється кількома способами. Найбільш розповсюдженим є добровільне об’єднання капіталів окремих учасників і установ. Другим способом є добровільна передача учасниками створюваної ФПГ пакетів своїх акцій в управління банку чи іншому кредитно-фінансовому інституту. Третім способом є придбання одним з учасників групи пакетів акцій інших підприємств та організацій, які в результаті цього стають учасниками ФПГ. Таке придбання не завжди є добровільним і пов’язане із злиттям і поглинанням одних компаній іншими.

Вертикально комбіновані ФПГ являють собою об’єднання підприємств під єдиним контролем, що здійснюють різні стадії виробництва того чи іншого продукту, тобто функціонуючих за принципом замкнутого технологічного ланцюга — від видобутку сировини до випуску готової продукції, доведення її до споживача через власну торговельну і збутову мережу.

Горизонтально комбіновані ФПГ — це об’єднання під єдиним контролем двох і більше підприємств, що мають повний технологічний цикл одночасно в кількох галузях.
ФПГ конгломератного типу виникли завдяки диверсифікації виробництва і створюються на основі об’єднання різноманітних, технологічно не зв’язаних між собою підприємств, що перебувають на різних стадіях виробництва і оперують у різних галузях народного господарства.
У структурі більшості ФПГ виділяють три основних складових: фінансово-економічну, індустріально-промислову і торгово-комерційну. Причому основним принципом створення і функціонування ФПГ є принцип рівноправності всіх підприємств та інститутів (принцип “рівнобічного трикутника”). Якщо ж такий принцип порушується, тоді йдеться про банківський холдинг із рядом контрольованих ним промислових компаній або про групу виробничих підприємств.

Фінансово-промислові групи займають вирішальні позиції в економіці, мають тісний зв’язок з державою, суттєво впливаючи на її внутрішню та зовнішню політику. Виникнення та інтенсивний розвиток ФПГ є однією з форм дії законів адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил. Це виявляється в тому, що вони значно посилюють процес концентрації та централізації капіталу, сприяють його переливу в передові науко- і капіталомісткі галузі, завдяки чому розширюються масштаби планомірного розвитку.

Крім того, на процес створення ФПГ великий вплив мало антимонопольне законодавство, яке в багатьох випадках ускладнює зрощування банківського капіталу з промисловим. Кредитно-банківські установи часто жорстко обмежені у формуванні портфеля вкладень і можливостях контроля корпорацій.

На основі узагальнення діяльності ФПГ у провідних країнах світу можна зробити такі висновки.

1. Сучасні фінансово-промислові групи являють собою диверсифіковані багатофункціональні структури, створені в результаті об’єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових та інвестиційних інститутів, а також інших організацій з метою максимізації прибутку, посилення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення технологічних і коопераційних зв’язків, збільшення економічного потенціалу їх учасників.

2. Характерною рисою сучасного етапу розвитку ФПГ є їх багатогалузева спрямованість, що дозволяє оперативно реагувати на зміни в ринковій кон’юнктурі. Але слід зазначити, що є приклади створення і функціонування ФПГ з яскраво вираженою спеціалізацією.

3. Тенденції формування ФПГ відображають закономірності розвитку світового виробництва:
- інтеграція фінансового і промислового капіталів;

- концентрація та інтернаціоналізація капіталу;

- використання найсучасніших інформаційних технологій;

- розповсюдження міжнародних стандартів регулювання національних ринків (капіталу, товарів, послуг, праці);

- глобалізація діяльності (розповсюдження товарів і послуг на найбільш привабливі зарубіжні ринки).

Фінансова олігархія та її еволюція. Західні дослідники не вживають терміна “фінансова олігархія”. Натомість використовуються такі поняття, як “бізнес-еліта”, “корпоративна еліта” тощо. А оскільки однією з основних рис сучасного суспільства є його суцільна комп’ютеризація та інформатизація, то розглядаючи ту групу людей, яка впливає на згадані процеси, застосовують поняття “техноструктури” чи “техноеліти”.
У традиційному розумінні еліта — це аристократія. У сучасному політологічному значенні еліта — це сукупність індивідів, які високо стоять у рейтингах влади чи престижності, які завдяки своїм соціально значущим якостям (походження, багатство, досягнення певного роду) займають вищі позиції в різноманітних сферах чи секторах суспільного життя, інколи до цього визначення додають важливе уточнення: авторитет цих людей настільки великий, що вони впливають не лише на ту сферу, якій належать, а й на життя суспільства в цілому. Зрозуміло, що олігархи не належать до еліти в традиційному значенні, проте вони однозначно належать до еліти, як її розуміють політологи.
Існує велика кількість класифікацій елітних груп. У найзагальнішому вигляді можна виділити три основних класи еліти: владні, ціннісні, функціональні. Останнє підходить для характеристики фінансової олігархії.

Функціональна еліта в економіці — це впливові групи, які в ході конкуренції виділяються в різноманітних сферах або секторах економіки і беруть на себе важливі функції в ній. Це відносно відкриті групи, для вступу до яких необхідні певні досягнення. Саме сюди слід віднести олігархів у їх класичному розумінні.
Отже, суть фінансової олігархії полягає в економічному і політичному пануванні невеликої групи фінансових магнатів — найбільших власників банківських і промислових монополій. Фінансова олігархія, привласнюючи переважну частку суспільного багатства і впливаючи фінансово на політичну владу (передусім під час проведення виборчих кампаній), певною мірою визначає внутрішню та зовнішню політику країни. Крім того, фінансові олігархи найрозвинутіших країн світу, ведучи бізнес у країнах, що є менш розвинутими, поширюють свій економічний вплив і на них.
Олігархія однорідна і диференційована — два основних види олігархії. Основною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістичні (фінансово-промислові) групи, які історично склалися як однорідне і диференційоване утворення. Олігархія однорідна і диференційована виникає в початковий період монополістичного капіталізму у вигляді сімейно-династичних фінансових груп (Рокфеллери, Моргани, Дюпони, Меллони, Ротшільди, Форди і т. д.). Вони виростали, як правило, з одноосібної власності і поступово обростали масою контрольованих підприємств. Остання обставина привела до проникнення в них інших капіталістів і викликала “розмивання”, диференціювання фінансових груп. Так, поряд із сімейними групами виникає олігархія, що являє собою фінансово-монополістичні групи, до яких уходять банкіри і промисловці певного регіону, певних сфер діяльності та ін. Однак процес “розмивання” сімейних груп не дає підстав для висновків про зникнення фінансової олігархії. Економічна природа однорідної і диференційованої олігархії не змінюється, панування її над економікою не послаблюється. Механізм цього панування ґрунтується в основному на “системі участі” та “особистій унії”.
Існують також інші форми панування фінансових груп (технічне обслуговування “сторонніми” фірмами, укладання з ними картельних угод тощо), що залучають різноманітні фірми до сфери свого впливу.