Класифікація, джерела і взаємозв’язок інноваційних процесів

 

Види інноваційної діяльності і взаємозв’язок між ними в різних сферах виробничо-господарської системи приведені на рисунку 2.2.

Відповідно до діючої класифікації інноваційні процеси підрозділяються на наступні види:

· технічні – виявляються у виді нових товарів, технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування і т.д.); і предметів праці – паливно-сировинних і енергетичних ресурсів;

· організаційні – охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємства (організація структури керування підприємством, організація різних типів виробництва і колективної праці тощо);

· економічні – являють собою нові методи господарського керування наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, мотивації й оплати праці тощо;

· соціальні – виражаються у нових формах активізації людського фактору (стимулювання творчої діяльності, підвищення кваліфікації персоналу, забезпечення високого рівня життя тощо);

· юридичні – реалізується через прийняття і запровадження в дію нових законів і нормативно-правових документів, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

 

Рисунок 2.2- Класифікація, джерела і взаємозв’язок інноваційних

процесів (нововведень)

Між окремими видами інноваційних процесів існує тісний зв’язок і взаємозумовленість. Так, технічні досягнення супроводжуються організаційними нововведеннями. Останні вимагають визначених змін в економічному механізмі – організації фінансування, оподатковуванні, захисті підприємництва тощо.

Будь-які нововведення повинні забезпечувати максимально-можливий прогресивний вплив на техніко-економічний рівень виробництва.

Розглянуті теоретичні концепції класифікації інновацій уможливлюють узагальнення класифікаційних ознак і конкре­тизацію інноваційного процесу, як це показано в табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1 - Класифікація інновацій

Характер інновацій	Зміст інноваційних процесів
1.Рівень новизни	1.1. Радикальні (упровадження відкриттів, винаходів, патентів) 1.2. Ординарні (ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції)
2. Стадія життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація	2.1. Дослідження та розробки 2.2. Виробництво 2.3. Сервіс
3. Сфера застосування	3.1. Технологічні 3.2. Виробничі 3.3. Економічні 3.4. Торговельні 3.5. Соціальні 3.6. У галузі управління
4. Міра новизни	4.1. Нові у світі 4.2. Нові в країні 4.3. Нові в галузі 4.4. Нові для фірми
5. Темпи здійснення	5.1. Швидкі 5.2. Уповільнені 5.3. Такі, що нарощуються 5.4. Рівномірні 5.5. Стрибкоподібні
6. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації	6.1. Економічний 6.2. Соціальний 6.3. Екологічний 6.4. Інтегральний

 

Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й орга­нізаційні форми управління інноваційною діяльністю, ви­значити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інновацій­ної стратегії.

У таблиці 2.2. наведені основні розходження інноваційного і стабільного процесів виробничої і невиробничої діяльності.

 

Таблиця 2.2- Основні розходження інноваційного і стабільного процесів

 

Показники процесу	Інноваційний процес	Стабільний процес
Головна кінцева мета	Забезпечення нової суспільної потреби	Забезпечення суспільної потреби, що вже склалася
Ризик при реалізації	Високий	Низький
Тип процесу	Дискретний	Безперервний
Можливості управління процесом	Низька	Висока
Можливості розвитку системи	Перехід на більш прогресивний рівень	Збереження існуючого рівня розвитку
Взаємодія з інтересами учасників процесу	Вступає у протиріччя	Базується на них
Характерні форми організації процесу	Гнучкі системи, що мають слабку структуризацію	Жорсткі, що базуються на нормативному регламенті

 

Комплекс структур і механізмів, які забезпечують одер­жання, накопичення науково-технічних знань у країні й умо­ви їх використання, складають національну систему ново­введень.

У сучасних умовах сформувалися три головні типи моделей науково-інноваційного розвитку країн:

1. Країни з високим інноваційним коефіцієнтом, які орієнту­ються на лідерство в наукових дослідженнях, реорганізацію ве­ликомасштабних цільових проектів, що охоплюють усі стадії ін­новаційного процесу. Це США, Великобританія, Франція. У цих країнах формується інноваційний тип суспільства.

2. Країни, орієнтовані на поширення нововведень шляхом створення сприятливого науково-технічного середовища (Німеч­чина, Швеція, Швейцарія).

3. Країни, що стимулюють інноваційним шляхом розвиток ін­новаційної структури, яка забезпечить сприйнятливість досяг­нень світового науково-технічного процесу. Такі держави, як Японія, Південна Корея координують дії різних секторів у сфері науки та технологій.

Формування інноваційного механізму в Україні перебуває по­ки що в початковій стадії. Проте Україна взяла на себе великі зо­бов'язання перед світовою спільнотою, підписавши в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро концепцію сталого розвитку в XXI ст. — Декла­рацію Ріо. Тому нагальною проблемою є розроблення політики сталого інноваційного розвитку держави й побудови економічно­го механізму її забезпечення та реалізації в ринкових умовах.