Суб’єкти інноваційної діяльності

 

На рисунку 4.1. наведені суб’єкти інноваційної діяльності.

Верховна Рада

Визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності:

ü затверджує приоритетні напрямки інноваційної діяльності;

ü в рамках Державного бюджету визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Кабінет Міністрів

ü здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності;

 

 

 

Рисунок 4.1- Суб’єкти інноваційної діяльності

ü готує та подає Верховній Раді пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

ü створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні організації.

Центральні органи виконавчої влади

ü здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики в конкретних галузях економіки;

ü зобов'язують інноваційні фінансово-кредитні організації проводити конкурентний відбір пріоритетних інноваційних проектів та здійснювати їх фінансову підтримку;

ü реєструє інноваційні проекти, веде реєстр інноваційних проектів

Державні органи місцевого самоврядування

ü затверджують місцеві інноваційні програми;

ü створюють інноваційні фінансово-кредитні організації для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм.

Інноваційне підприємство

Це підприємство будь-якої форми власності, у котрого 70% обсягу виробництва продукції є інноваційною. Основною метою інноваційних підприємств є зближення освітнього і наукового потенціалу з промисловістю, скорочення тривалості інноваційного циклу, активізація малого інноваційного бізнесу.

Технополіс – це науково-промисловий комплекс, утворений для розробки нових наукомістких технологій і виробництва нових прогресивних видів продукції.

До складу технополісів входять:

ü науково-дослідні інститути;

ü вищі навчальні заклади;

ü проектно-конструкторські організації та дослідні виробництва,

ü промислові підприємства;

ü фінансово-кредитні організації;

ü торгово-посередницькі центри;

ü комунальні та інформаційні мережі;

ü культурно-побутові об'єкти.

Технополіси утворюються у великих промислових центрах з високорозвиненою наукою і високим промисловим потенціалом. Утворення технополісів охоплює тривалий період часу і відбувається в чотири етапи:

1-й – підготовчий, займає близько 5 років;

2-й – утворення інфраструктури технополісу – 15 років;

3-й – розвиток технополісу – 20 років;

4-й – комерційний етап; розроблені наукомісткі технології починають давати комерційну віддачу.

Перший технополіс був створений в США в 50-х роках XX ст. на базі Стенфордського університету. Навколо університету сконцентрувалися дрібні дослідні, консультаційні, впроваджувальні і промислові фірми, більшість з яких було пов'язане з електронною промисловістю.

Університет став відігравати роль центру наукових ідей та підготовки кадрів для всього об'єднання. Цей технополіс отримав назву "Силіконова долина". В даний час це всесвітньо визнаний центр науково-технічного розвитку. Тут зосереджено 8 тис. інноваційних фірм, у 70% з них налічується менше 10 працівників. Всього в технополіс працює 250 тис. чол., з яких 6 тис. - висококваліфіковані фахівці та науковці. Створюваний у цьому технополісі валовий національний продукт (ВНП) перевищує цей показник у Великобританії і наближається до такого у Франції.

Вдалий досвід "Силіконової долини" дав поштовх для поширення цієї організаційної форми. На економічній карті США з'явилися технополіси "Золоте промислове коло", центром якого є Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут, "Силіконовий багнет" (штат Луїзіана), "Електронний болт" (штат Флорида) і ін.

З 1980 р. в Японії почала розвиватися довгострокова урядова програма по створенню технополісів. Аналогічну програму здійснюють Тайвань, Сінгапур, Таїланд. У Російській Федерації прикладом технополісу може бути м. Зеленоград (Московська обл.).

Прообразом технополісів є НВО, наприклад НВО "ЮМЗ".

В даний час технополісів у нас не існує. Однак, за оцінками фахівців такі технополіси можуть бути утворені: в Києві – орієнтовані на базові галузі мікроелектроніки; у Дніпропетровську – виробництво сучасних інформаційних систем на базі супутникового зв'язку; у Львові – виробництво робототехніки; в Харкові – виробництво двигунів.

Технопарки – комплекс дослідницьких лабораторій, дослідних виробництв утворених на окремих територіях біля крупних вищих навчальних організацій. Він є як би складовою частиною технополісу.

Наприклад, на базі ДМетІ раніше була створена лабораторія нових металургійних процесів, яка об'єднувала власне лабораторію і дослідне виробництво; лабораторія підготовки металургійної сировини, що включає в себе наукову лабораторію й устаткування для виробництва дослідних партій нових видів металургійної сировини, випробування його якості і т.д.

Метою технопарків є:

ü координація співробітництва вищої школи, науки, виробництва;

ü підтримка малого наукоємного бізнесу;

ü концентрація і використання ризикового капіталу.

Основні функції технопарків наведені на рисунку 4.2.

 

 

 

Рисунок 4.2- Основні функції технопарків

 

Бізнес-інкубатори як правило утворені на базі вищих навчальних закладів з метою підтримки малого інноваційного підприємництва.

Основні етапи роботи бізнес-інкубатору:

ü відбір клієнта з числа претендентів (фірм, фізичних осіб);

ü надання юридичної, фінансової, технічної допомоги на пільгових умовах;

ü у міру становлення фірми та збільшення кількості її працівників скорочується допомога, умови діяльності наближаються до зовнішнього оточення;

ü вихід фірми з бізнес-інкубатора; бізнес-інкубатор надає допомогу в розміщенні підприємства на новому місці.

Бізнес-інкубатори організовані в Києві (КІБІН), Івано-Франківську, Львові, Харкові.