Організаційна структура наукової діяльності

 

Індустріально розвинуті країни світу, озброєні могутнім економічним потенціалом, високорозвиненою наукою, сучасною технікою і технологією виробництва у всіх галузях промисловості. Основним двигуном розвитку науково-технічного потенціалу будь-якої країни є наука. По змісту діяльності і ролі в рішенні науково-технічних проблем науково-технічні організації підрозділяються на наступні типи:

· інститути й організації, що займаються фундаментальними і теоретичними дослідженнями (у нашій країні такою організацією є Академія Наук України, до складу якої входять підрозділи з основних напрямків науки);

· науково-дослідні галузеві інститути, що виконують прикладні дослідження і відповідають за науково-технічний рівень визначеної галузі народного господарства;

· проектно-конструкторські інститути і технологічні організації;

· монтажно-налагоджувальні управління і служби наукової організації праці, що спеціалізуються на наданні допомоги щодо засвоєння нововведень у виробничих умовах;

· інститути техніко-економічних досліджень і центри техніко-економічної інформації;

· науково-технічні центри корпорацій, фінансово-промислових груп.

Вище керівництво на рівні ради директорів представлено комітетом з питань нової продукції. До складу комітету, як правило, входять усі члени правління, а також провідні спеціалісти технологічного відділу, відділу маркетингу. Рекомендується на засідання комітету запрошувати керівників виробничих підрозділів, на які буде покладатись основний обсяг роботи з розробки і реалізації інновацій. Запрошені наділяються тими ж правами при обговоренні рішень, що й постійні члени комітету. Комітет приймає рішення відносно того, чому віддати перевагу: зосередитись на продуктових чи процесних (технологічних) інноваціях. Далі вище керівництво (рада директорів) оцінює, буде це технологічне чи ринкове лідерство, чи «прямування за лідером», імітація, пошук «ніші» чи якась інша стратегія. У зв'язку з вибраною стратегією визначаються можливості фірми відносно масштабів інноваційної діяльності, оцінюється прийнятливий рівень технологічного, фінансового і маркетингового ризику. При цьому враховується можливість використання «запозичених» і власних технологічних рішень.

Після цього розроблюються і затверджуються плани НДЦКР, приймається рішення про початок виробництва нової продукції. Поточне керівництво покладається на віце-президента з НДЦКР, який нерідко є і директором НТЦ.

Координаційний комітет— консультативний орган, що виконує функцію узгодження інтересів.

Усі науково-дослідні і проектні організації мають відповідну виробничо-технічну базу, призначену для проведення експериментів, одержання наукової інформації і рішення технічних задач виготовлення і випробування відповідних зразків технічних і технологічних нововведень. При цьому варто враховувати, що науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи ведуться в рамках підприємств, фірм, корпорацій тощо і використовують виробничо-технічну базу цих організацій.

Важливим елементом організації науки є створення раціональної структури наукових установ. Головним критерієм оцінки організаційно-управлінської структури науки є її гнучкість, тобто можливість швидкого формування науково-дослідних і інженерних центрів для рішення складних чи термінових задач.

На нашу думку, найуспішніше функціонують НІС в американській економіці. Високий рівень інноваційних переваг американських товаровиробників підтверджується рейтингами США (2 -4 місця) у Звіті про міжнародну конкурентоспроможність за 2010-2011 рік, опублікований Всесвітнім економічним форумом (таблиця 7.1).

За Звітом про глобальну конкурентоспроможність 2010 - 2011 Україна з індексом 3,9 знову значно втратила у рейтингу Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), посівши серед 139 країн світу 89-е місце перед Гамбією та Гондурасом. Україна залишилася позаду таких країн, як Естонія, Чехія, Польща, Литва, Азербайджан, Словацька Республіка, Російська Федерація та Казахстан, демонструючи значне відставання від середньосвітового індексу (4,18). Ще більшим є відставання України від інноваційних економік. Минулого року Україна посідала 82 місце з індексом 4,0 серед 133 країн світу.

Групу країн-лідерів очолює Швейцарія, головною перевагою якої є висока здатність до інновацій та висока бізнесова культура. Другу позицію у рейтингу зайняла Швеція, найбільшою перевагою якої є ефективні та прозорі суспільні інститути. США продовжують своє падіння, опинившись на 4-му місці через проблеми, які спостерігаються вже два роки внаслідок зростання макроекономічних дисбалансів, пов’язаних зі значним рівнем бюджетного дефіциту.

 

Таблиця 7.1 – Рейтинг країн світу за індексом глобальної конкурентоспроможності 2010-2011

Країна / економіка	2010-2011	2009-2010 Ранг	Зміна 2009-2010
Ранг	Індекс
Швейцарія		5,63
Швеція		5,56
Сінгапур		5,48
США		5,43		-2
Німеччина		5,39
Японія		5,37
Фінляндія		5,37		-1
Нідерланди		5,33
Данія		5,32		-4
Канада		5,30		-1
Ізраїль		4,91		-3
Російська Федерація		4,24
Україна		3,90		-7

 

До десятки лідерів входять також Сінгапур (3), Німеччина (5), Японія (6), Фінляндія (7), Нідерланди (8), Данія (9). Цьогорічний рейтинг доводить, як і раніше, що країни-лідери з високим рівнем конкурентоспроможності мають високорозвинуті економіки, що віддзеркалюється у добробуті країни.

Греція, яка принесла цього року багато неприємних хвилювань ринкам, втратила 12 позицій у рейтингу, перемістившись на 83 місце. Її результат став найгіршим серед країн Європейського Союзу.

 

Таблиця 7.2 – Результат України у розрізі складових Індексу глобальної конкурентоспроможності

Складовііндексу глобальної конкурентоспроможності	Рейтинг України 2010-2011 (з 139 країн світу)	Рейтинг України 2009-2010 (з 133 країн світу)	Зміна позиції України у порівнянні з минулим роком
1 група: Інститути			-14
2 група: Інфраструктура			+10
3 група: Макроекономічна стабільність			-26
4 група: Охорона здоров’я та початкова освіта			+2
5 група: Вища та професійна освіта
6 група: Ефективність товарних ринків			-20
7 група: Ефективність ринку праці			-5
8 група: Розвиненість фінансового ринку			-13
9 група: Технологічна готовність			-3
10 група: Обсяг ринку			-9
11 група: Конкурентоспроможність бізнесу			-9
12 група: Інновативність			-1

Серед колишніх республік СРСР найкращу позицію має Естонія (33 місце), яка цього року покращила свій результат на 2 позиції у порівняні з минулим роком.

Литва посіла 47 місце, тим самим зробивши крок вперед на 6 позицій. Це ж стосується Азербайджану (57), який знов покращив свій рейтинг та піднісся на 6 позицій, випередивши Росію (63) і Латвію (70). Казахстан погіршив свою торішню позицію, посівши 72 місце (67 місце у 2009). Як і минулого року, замикають цей список Таджикистан (116) і Киргизія (121), проте їм вдалося піднятися у рейтингу на декілька рядків.

Країни БРІК. Китай став першою серед найбільших країн, що розвиваються, і 27-ою у загальному заліку, покращивши свої позиції. Індія (51) і Бразилія (58) незначно погіршили свої результати.

Росія зберегла свої минулорічні позиції, знову опинившись на 63 місці. Минулого року вона опустилася з 51-го на 63-є місце через слабку ефективність ринків, корупцію, утруднений доступ до фінансування та інші негативні чинники. Як і раніше, основними проблемами Росії є слабка реалізація права власності (128 місце), хабарництво (111), низький ступінь незалежності судової влади (115), марнотратство суспільних фондів (109), тягар державного регулювання (128), фаворитизм в прийнятті рішень державних службовців (106), низька довіра до правоохоронних органів (128), організована злочинність (112), прозорість державної політики (105) тощо. Проте недоліки помічено не тільки в державній системі, але й у приватному секторі: на думку експертів ВЕФ російські компанії відрізняються низьким рівнем корпоративної етики (112 місце). Розвитку економіки перешкоджає також слабка ефективність товарних (123 місце) і фінансових ринків (125).

Останні позиції у рейтингу займають африканські країни: Зімбабве, Бурунді, Ангола та Чад.

Важливе значення в інноваційних процесах мають суб’єкти моно- і мікрорівнів, оскільки за їх участю нові знання генеруються та успішно комерціалізуються на ринку. Основним продуцентом інновацій у високорозвинених країнах є державні лабораторії, науково-дослідницькі організації та університети. Активну всебічну підтримку цим закладам надає держава. Заохочення до проведення фундаментальних досліджень у сфері високих технологій чи нових знань нині вважається основою економічного зростання. Так, згідно з оцінками американських фахівців, на 1 долар, вкладений у НДДКР, припадає 9 доларів зростання ВВП.