Основні положення теорії інноваційного розвитку економіки

 

Одним з основоположників інноваційної теорії економічного розвитку був український вчений М. Туган-Барановський. Ще в 1894 р. в праці "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" дійшов висновку про циклічний характер економічного розвитку. Надалі теорія М.Туган-Барановського була розвинена М. Кондратьєвим, який вперше висунув і статистично обґрунтував теорію «довгих хвиль».

Значний вклад в теорію інноваційного розвитку економіки внесли Ю. Бажал, О. Білорус, Ю. Макогон.

Основні положення теорії «довгих хвиль»:

1. Специфікою ринкової економіки є циклічний характер її розвитку.

2. Кризові явища в економіці, які проявляються у вигляді спадів обсягів виробництва і реалізації продукції, треба розглядати як закономірність розвитку ринкової економіки, а не як випадкові явища.

3. Нерівномірність розвитку ринкової економіки пов'язана передусім з якісними змінами в капіталі та поколіннях техніки.

4. Заміщення старих виробництв формує нову ТТБВ, що в свою чергу вимагає якісних змін у робочій силі.

5. Кожна хвиля економічного розвитку призводить до нового технологічного укладу (Групи технологічних сукупностей пов'язані один з іншим однотипними технологічними ланцюгами).

6. Тривалість кожного циклу складає приблизно 50 років.

Окрім «довгих хвиль» існують «короткі» і «середні» хвилі, які можуть накладатися на «довгі».

«Короткі хвилі» (тривалість 3 роки) пов'язані з рівновагою попиту та пропозиції на інновації. Наприклад, якщо пропозиція випереджає попит, то це гальмує економічний розвиток і навпаки.

«Середні хвилі» (тривалість 15 років) пов'язані з переливанням капіталу в нові машини, устаткування, модернізацію виробництва. Становлення техніки нового покоління також здійснюється циклічно і ці цикли накладаються на «довгі хвилі».

Теорію довгих хвиль можна розглядати як інструментарій прогнозування переломних періодів еволюції економіки і настання сукупної структурної кризи, що належить до низхідної гілки довгої хвилі.

Розвиток технологій — основна рушійна сила прогресу. Нова технологія виникає не одна, а у зв'язці з іншими, взаємодопов­нюючими технологіями.

Поняття «уклад» означає встановлення певного порядку чого-небудь. Технологічний уклад (ТУ) характеризується єдиним технічним рівнем складових його виробництв, пов'язаних вер­тикальними та горизонтальними потоками якісно однорідних ре­сурсів, які спираються на загальні ресурси кваліфікаційної робо­чої сили, загальний науково-технічний потенціал і певні техноло­гії.

Кожний технологічний уклад є самовідтворюючою цілісністю, унаслідок чого технічний розвиток економіки не може проходити інакше, ніж шляхом послідовної зміни ТУ. Життєвий цикл кож­ного технологічного укладу має три фази розвитку і визначається досить довгим періодом існування. За висновком дослідників на­уково-технічного прогресу, цей період становить 100 років. Перша фаза припадає на зародження і формування нового ТУ в надрах попереднього і, спираючись на існуючий виробничий по­тенціал, набуває подальшого розвитку. Друга фаза пов'язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології ви­робництва і збігається з домінуванням певного технологічного укладу.

Швидкість дозрівання певного ТУ залежить від сприятливих технологічних і соціально-економічних умов середовища. Якщо існує хоча і незначний, але стійкий незалежно від цін попит на новий метод, процес, продукт, то розвиток елементів нового тех­нологічного укладу прискорюється.

Третя фаза починається «зрілістю» життєвого циклу ТУ, за­кінчуючись поступовим затуханням і відмиранням старіючого технологічного укладу.

У сучасній теорії інноватики зміну ділових циклів прийнято пов'язувати зі зміною технологічних укладів у суспільному ви­робництві, на що звернув увагу М. Д. Кондратьєв, який ще у 20-ті роки, вивчаючи коливання в економіці, прийшов до висновку, що економічним змінам передували значні науково-технічні винахо­ди і технологічні нововведення. Довгострокове економічне зрос­тання з технологічним розвитком пов'язували такі представники економічної науки, як К. Маркс, Й. Шумпетер, М. Калецькі і ба­гато інших, але довгий час роль технологічних укладів ігнорува­лася в економічній науці.

Технологічний уклад має складну внутрішню структуру, ядром якої є сукупність базових (радикальних) технологій. Як уже зазначалось, це принципово нові технології, що створені на базі раніше не відомих законів і закономірностей, винахо­дів, відкриттів, які докорінно змінюють зміст різних видів діяль­ності в суспільстві.

За визначенням Г. Менша, базові технології — це подія, коли «вперше організується регулярне виробництво або вперше створюється організований ринок відкритого матеріалу, процесу або вперше розробленого технічного виробу».

Роль базових нововведень та їх вплив на динаміку розвитку суспільства показав Д. Кондратьєв на початку XX ст. На ос­нові досліджень він виділив такі базові технології:

· використання парової машини;

· розвиток залізниць, телеграфу, хімічної промисловості, автомобілебудування;

· використання електроенергії.

На сучасний момент розвитку економіки до них слід додати:

· освоєння космосу, повітряний транспорт, телебачення;

· техніка обробки інформації, мікроелектроніка, лазерна техніка.

На рисунку 2.1 показано хвильовий характер виникнення базових технічних нововведень та їх вплив на динаміку розвитку. Саме оновлення технологічної бази викликає зміни в перебудові гос­подарської системи та її організаційної структури, зміни техноло­гічного укладу. Базові технології — це основа нових галузей про­мисловості і багатьох прикладних технологій, які використовуються для модернізації існуючого виробництва.

Завдяки сучасним технологіям випускається дедалі більше різноманітних виробів, що дає споживачам можливість широкого вибору аж до індивідуалізації продукту чи послуги.

Рисунок 2.1- Хвильовий характер виникнення базових технічних нововведень

 

Перехід від однієї технології до іншої не є поступовим і непе­рервним. На думку американського дослідника Р. Фостера, нові технології це раптовість, а не запрогнозований процес, це розрив, а не поступовість. Р. Фостер вводить поняття техноло­гічного розриву, який знаменує перехід від однієї технології до іншої, а розвиток кожної технології характеризується за допомо­гою логістичної S-подібної кривої, яка виступає як основний ана­літичний засіб. S -подібна крива відображає залежність між ви­тратами, пов'язаними з розробкою нової технології чи нового продукту, та результатами, одержаними від укладених коштів. Спочатку, коли кошти вкладаються в дослідження, успіхи дуже незначні, потім, коли використовують ключові для досягнення успіхів знання, які реалізуються у вигляді розробок, результати покращуються стрибкоподібно. У міру дальшого інвестування додаткових коштів у процес чи продукт з метою їх удосконален­ня технічний прогрес досягається важче і коштує це дорожче. Це свідчить про існування межі ефективного використання тієї чи
іншої технології. Отже, життєвий цикл технології визначається межею її використання. Уміння розпізнавати межі ефективного використання технологій має вирішальне значення для досягнен­ня успіху компанії (фірми), бо така межа — ознака необхідності розроблення нової технології. Наприклад, межа ефективності друкування на папері, як технології передавання інформації, визначається появою електронної технології, за допомогою якої в майбутньому можна буде передавати інформацію ефективніше і з меншими витратами.

Перехід від однієї групи технологій до іншої називається тех­нологічними розривами. Виникає розрив між S -подібними кри­вими і починає формуватись нова S -подібна крива, але на базі нових знань.

Подо­лання технологічних розривів називається технологічним про­ривом. Це принципово нові рішення. Поняття «прорив» означає вирішення проблеми нетрадиційним шляхом.

Приклад: перехід від електронних ламп до напівпровідників, від гвинтових літаків до реактивних, від теплових електростанцій до атомних, від магнітної стрічки до компакт-дисків і т. д.

Експлуатація автоматичних металообробних комплексів дозволила скоротити тривалість виробничого циклу в 5-6 разів, зменшити вартість оплати праці в розрахунку на одну деталь на 25-30%, а накладні витрати — на 80%.

Використання способу бескоксового отримання чавуну — рідкофазного відновлення заліза з шлакової ванни, в порівнянні з традиційним способом виплавки чавуну в доменній печі дозволяє понизити собівартість і капіталомісткість чавуну на 16 і 56% відповідно. Використання в конверторній шихті цього напівпродукту дозволяє знизити поточні витрати і капіталомісткість литої заготовки на 12 і 37%. Заміна традиційного розливання сталі у виливниці методом безперервного лиття заготовки та впровадження ливарно-прокатних комплексів значно спрощують структуру та організацію виробничого процесу, дозволяють знизити витрати сталі на виробництво 1 тонни прокату на 200-250 кг, витрати палива на 100-120 кг, значно підвищити продуктивність праці.