Методичні вимоги, спільні для керівника й учасників аспн

Оскільки керівник групи АСПН є водночас її членом (принцип рівності), на нього поширюються основні групові норми взаємодії. Його поведінка має становити ідеальну модель члена групи, тобто він

повинен підкорятися певним спільним для членів групи вимогам. Зупинімося на них докладніше.

Зворотний зв'язок. Іншому членові групи бажано говорити про те, як емоційно сприймається контакт із ним, які почуття викликає його поведінка. Зворотний зв'язок має стосуватися тих властивостей особистості суб'єкта, які він може змінити. Значного навчального ефекту можна досягти, якщо висловлювання членів групи стосуватимуться почуттів, які викликає в них поведінка іншого. Проте слід пам'ятати, що зворотний зв'язок прийнятний тільки за відсутності оцінок, порад.

Учасники АСПН мають навчитися у процесі психокорекції усвідомлювати зміни, які відбуваються не лише в групі, а й у них самих. Це сприятиме глибшому самодослідженню. Важливо, щоб вони зрозуміли: група психокорекції — не місце для приємного дозвілля, а лабораторія, яку можна використати для самодослідження, й головним у її роботі є оптимізація загальних і професійних умінь спілкування. Якщо керівник не приділятиме уваги цим питанням, члени групи працюватимуть над особистими змінами без ентузіазму, обмежуючись ситуативним почуттям емоційного піднесення, і їм буде важко визначити потрібний напрям розвитку.

Керівник демонструє членам групи прийоми ефективної поведінки: підтримку, блокування (конфронтацію), постановку питань, активне слухання, емоційне самооцінювання, співпереживання тощо. Члени групи мають стати не спостерігачами, а активними учасниками групового процесу. Активно слухати — означає бути уважним до інших людей у процесі спілкування, а це більше, ніж просто прислуховуватися до слів того, хто говорить. Це не лише «слухання», а й «бачення» виразу обличчя, жестів, міміки, відчуття змін інтонацій голосу, вловлювання психологічного (й семантичного) підтексту, інтуїтивне відчуття того, про що людина не може або не хоче розповідати. Кожен учасник АСПН має з'ясувати для себе причини, тцо заважають йому приділяти певну увагу іншій людині, наприклад: неуважне слухання, заглиблення в обдумування відповіді, надмірна заклопотаність собою або враженням, яке треба справити в конкретній ситуації, оцінка співрозмовника, невміння поставити себе на його місце, нездатність до співпереживання тощо.

Слід також пам'ятати, що побоювання членів групи відкрити перед іншими свої негативні сторони може гальмувати їхню активність. Тому надзвичайно важливо допомогти учасникам навчання відійти від оцінних категорій і відкрити в собі нові позитивні якості, що стимулюватиме їх саморозкриття. Головна увага в груповій психоко-рекційній роботі зосереджується на позитивному потенціалі особистості. Водночас важливою вимогою до поведінки членів групи є здатність іти на конфронтацію.

Конфронтація — один із найважливіших специфічних чинників процесу спілкування й розвитку як окремих учасників навчання, так і групи в цілому. Тому необхідно навчити йти на зіткнення, зберігаючи

₅4-226

взаємоповагу. Часто на конфронтацію йдуть вельми обережно, побоюючись когось скривдити, наштовхнутися на негативний зворотний зв'язок (це стосується як членів групи, так і деяких керівників, особливо початківців). Подекуди окремі учасники АСПН намагаються атакувати чи критикувати інших. Такі дії керівник зобов'язаний блокувати. Його завдання — власним прикладом навчити йти на конфронтацію, що потребує певного стилю поведінки, справжньої доброзичливості, чуйності, уважності й майстерності.

Конфронтація доцільна лише тоді, коли поведінка суб'єкта порушує принципи функціонування групи або є демонстративною. Керівник має враховувати, що мотивом конфронтації в групі не завжди є бажання надати допомогу. Приводом може стати нудьга, прагнення домінувати, бажання комусь помститися або уникнути обговорення власних проблем. Керівник може блокувати надто часті запитання зондувального характеру, «плітки», різке, нетактовне втручання в інтимний світ іншої людини, розголошення таємниць групи та окремих її членів (порушення принципу конфіденційності). Однак треба зберігати загальне позитивне ставлення до особистості. Слід пам'ятати, що мета конфронтації — стимулювання розвитку суб'єкта, а не об'єктивування його недоліків.

Уміння ставити запитання. Запитання часто бувають засобом відволікання уваги від власних переживань і можуть заважати роботі інших членів групи. (Цього слід уникати, адже саме безособовий спосіб звертання може бути своєрідним захисним щитом своєї «безпеки» й виявом непродуктивної форми поведінки). Запитання, якщо їх ставлять у невідповідний момент, аби з'ясувати подробиці чи причини переживання людиною того чи того почуття, можуть заважати процесу групового навчання. Таку поведінку варто проаналізувати в групі й дати зрозуміти людині, що її стиль може бути продиктований бажанням заховатися, відчути себе «в безпеці», залишитися непізнаним для групи. Члени групи мають зрозуміти, що, оскільки запитання стимулюють до роздумів, ті, кому вони адресовані, можуть втратити гостроту емоційних переживань.

Уміння надавати підтримку полягає передусім у визначенні моменту її доречності. Лише за цієї умови вона матиме навчальний ефект. Загальною помилкою є надання підтримки передчасно, перш ніж учасник АСПН устигне пережити внутрішній конфлікт або якусь емоцію. І хоча така підтримка надана з найкращих міркувань, вона може завадити регулюванню емоцій, за якими мають постати певні висновки. Іще одна небезпека полягає в усталенні демонстративно-ігрової поведінки, яка може закріпити в групі деякі непродуктивні тенденції. Підтримка доцільна лише у разі виникнення кризового стану або коли члени навчальної групи наважуються на психологічно ризикований крок.

Невиправдана підтримка закріплює інфантильність, нездатність до самостійності.

Встановлення взаємного зв'язку. В групі АСПН заохочується зв'язок між членами групи, а не між ними й керівником. При цьому учасники АСПН розвивають у собі здатність співвідносити дії одного члена групи з реакціями (турботами, хвилюваннями) іншого. Розуміння того, що в учасників АСПН є спільні турботи, зміцнює зв'язок між членами групи, сприяючи її згуртованості.

Співпереживання — це вміння відчувати й розуміти світ іншого, що значною мірою сприяє процесу групового навчання. Щоб набути його, члени групи мають навчитися активно слухати, виявляти взаємну увагу й турботу, повагу один до одного, а також дешифрувати як невербальні (безсловесні), так і вербальні сигнали.

Керівник має остерігатися «розчинення» своєї особистості в групових проблемах, а також навантажування групи власними. Мистецтво співпереживання передбачає здатність зберігати власну індивідуальність. Вільна експресія як форма емоційного реагування не є самоціллю. Основними ознаками згуртованості в групі АСПН є регулярність відвідування занять, високий рівень довіри, пунктуальність, ступінь емоційної підтримки, підбадьорювання й піклування про інших у процесі взаємодії, ініціатива в поведінці, широта співробітництва між членами групи та ін.

Пізнавальне опрацювання досвіду, набутого в групі АСПН. Учасники навчання мають усвідомлювати важливість інтегрування у процесі групового пізнання функцій мислення й почуттів. Групове пізнання відрізняється від традиційного насамперед своїм емоційним аспектом, і деякі керівники занадто наголошують на цій специфіці. В результаті поза увагою залишаються пізнавальні аспекти, які можна забезпечити лише шляхом розвитку мислення й здатності до аналізу, синтезу і прийняття рішень. Тому бажано, щоб у процесі навчання учасники АСПН оволоділи новими пізнавальними поняттями, які допомогли б їм проникнути в глибинні аспекти психіки.

У груповій психокорекції важливо, щоб її учасники не лише відчували ті чи ті емоції, а й розуміли причини їх виникнення. Цьому сприяє такий прийом, як інтерпретація, тобто пояснення поведінки. Отже, роз'яснення, адекватні проблемам, які переживають члени групи, будуть дуже корисними для них. Свою думку з цього приводу керівник може висловити як передчуття, припущення, яке надалі (якщо воно правильне) обов'язково спонукатиме членів групи до роздумів.

Близьким до інтерпретації є вміння підбивати підсумки групового навчання. Складність, багатогранність і багатозначність висновків потребують періодичного їх узагальнення, що сприяє визначенню напрямів подальшої роботи.

Навчившись розуміти психологічну сутність того, що відбувається в групі, її члени адекватно поводитимуться й у ситуації спілкування в житті. Вміючи оцінювати власні раціональні висновки, досягнення, вони зможуть визначити, які зміни мають відбуватися в їхній поведін-

ці, зрозуміти, наскільки вони необхідні. Допомогти їм у цьому покликаний керівник, який після кожного заняття має аналізувати для себе результати навчання, фіксувати зміни в особистісних портретах окремих членів групи, їхніх стосунках, у динаміці групи загалом, визначати, що треба зробити на наступному занятті або в перспективі.

Групова психокорекція буде успішною лише за умови аналізу того, що відбувається, який би оптимально інтегрувався з почуттями. Якщо член групи виходитиме тільки з інтелектуальної зацікавленості, є небезпека «гри в інтелектуальність». Тому дуже важливо, щоб учасники АСПН усвідомили те, чим вони займаються. Щоб не переплутати таку «гру» з інтелектуальним розвитком, корисним для навчання, керівник має виявити неабияку компетентність. Звісно, керівник-по-чатківець не завжди повністю уявляє модель групового процесу АСПН, а тому обмежується простим, прямолінійним, «луноподіб-ним» відображенням, яке у своєму крайньому вияві може обернутися на «дзвін, позбавлений будь-якого змісту». Професійне ж «відлуння» допомагає людині по-новому подивитись на деякі сторони своєї поведінки завдяки тому, що увага була звернена на якийсь важливий, проте мало усвідомлюваний нею зміст її власного висловлювання.

Участь у заняттях і водночас спостереження за тим, що відбувається довкола, — одне з найтяжчих, проте й найважливіших завдань керівника групи АСПН. На початкових етапах роботи члени групи або здатні брати участь у ситуаціях, або заглиблюються в себе («відхід від групи»). Під час навчання вони поступово стають активними учасниками групового процесу, спостерігачами своєї поведінки й поведінки інших людей. Труднощі в набутті такого вміння пов'язані з тим, що в повсякденних міжособистісних стосунках «світ дій» і «світ пізнання» для суб'єкта, як правило, розділені. В групі АСПН унаслідок постійного аналізу безпосередніх актів повсякчасного спілкування ці процеси стають симультанними, що сприяє розвитку спостережливості, оскільки член групи постійно змушений висловлювати свої враження і почуття, викликані тим, що відбувається довкола.

Члени групи мають навчитися брати на себе відповідальність за розв'язання власних труднощів та проблем, а також використовувати досвід, набутий у процесі групових занять. Це значною мірою сприятиме зростанню їхньої соціальної зрілості.

Уміння сприймати людину такою, яка вона є. Керівник зобов'язаний (передусім на прикладі власної поведінки) виявляти безумовне позитивне ставлення до особистості учасника АСПН, навіть якщо доводиться йти на конфронтацію з окремими проявами його поведінки, що підлягають зміні. Він має орієнтуватися на те, якою людина може стати, незважаючи на проблеми, які вона відчуває нині. Самооцінка учасника навчання (й ставлення до себе) залежить від характеру зворотного зв'язку, що, у свою чергу, зумовлює зміну його ставлення до решти членів групи, готовність до взаєморозуміння,

співпраці та взаємодопомоги. Водночас формуються тенденції згуртованості на основі чуття єдності з групою, а співпереживання наповнюються більш глибоким змістом.