Карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який’ виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких —

Караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадській обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких —

Караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — правомірна діяльність підприємств, установ, організацій, встановлений порядок виконання громадських обов’язків. Додатковим обов’язковим об’єктом виступає здоров’я особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) службова особа (крім тих осіб, які виступають потерпілими від інших посягань, передбачених, зокрема, ст. ст. 345, 346, 377); 2) громадянин, який виконує громадський обов’язок, у т. ч. член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (за умови, що скоєне не охоплюється ст. ст. 342, 377); 3) особи, які є близькими щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

До громадян, які виконують громадський обов’язок, належать особи, які беруть участь у діяльності громадських організацій та громадській діяльності підприємств, установ, організацій, у запобі-

ганні та припиненні злочинів, порушень громадського порядку, наглядають за поведінкою осіб, взятих на поруки, тощо.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров’я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок (член сім’ї, коханка, наречена тощо).

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у: 1) погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов’язок (ч. 1 ст. 350); 2) нанесенні побоїв або заподіянні легкого, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, у зв’язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких (ч. ч. 2 і З ст. 350).

Про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129, 189, 345. Погроза вбивством щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, потребує самостійної правової оцінки лише тоді, коли вона вчинена членом організованої групи (ч. 2 ст. 129).

Погроза, зміст якої чітко визначено законом, щодо службової особи, її близьких або громадянина може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських обов’язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих. Головне, щоб ця погроза відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, належне потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, не утворює.

Загальнонебезпечним способом знищення чи пошкодження майна слід визнавати приведення майна до стану його повної або часткової непридатності за цільовим призначенням, зменшення його Цінності шляхом підпалу, затоплення, вибуху, обвалу тощо.

Про поняття побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження див. коментар, відповідно, до ст. ст. 126, 125, 122 і 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, визнається закінченим з моменту доведення відповідної погрози до потерпілої особи незалежно від Того, чи була сприйнята вбна як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

Злочин, передбачений ч. ч. 2 і 3 ст. 350, є закінченим з моменту заподіяння внаслідок застосування фізичного насильства відповідної шкоди здоров’ю потерпілої особи.

5. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 і ч. 2 ст. 350 (в частині нанесення побоїв та заподіяння легкого тілесного ушкодження), є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. За умисне за-

подіяння середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушкодження несуть відповідальність осудні особи, які досягли 14-річного віку.

6. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350, характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою цього злочину є мета — припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змінити характер цієї діяльності в інтересах того, хто погрожує. Погрозу вбивством або знищенням майна загальнонебезпечним способом, яка хоч і спрямована відповідному адресатові, однак не переслідує зазначену мету, потрібно кваліфікувати за ст. 129 або ст. 195.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. ч. 2 і 3 ст. 350, характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесного ушкодження має бути викликане службовою чи громадською діяльністю потерпілої особи. Про зміст такої обумовленості див. коментар до ст. 348.

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. З ст. 350.

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата Украіни, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації —

Караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації —

Караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність народних депутатів України, депутатів місцевих рад, парламентських комітетів і тимчасових слідчих комісій, а також їх авторитет.

2. Потерпілим від цього злочину може бути: 1) народний депутат України; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України — це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді України і вповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України і законом України. Депутат місцевої ради — це особа, в установленому законом порядку обрана до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради, повноваження якої визнані і розпочалися.

Відповідно до ст. 89 Конституції України комітети Верховної Ради України здійснюють законопроекту роботу, готують і попе редньо розглядають питання, віднесені.до повноважень Верховної Ради України. Тимчасові слїдчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

3. Об’єктивна сторона злочину може бути виражена у формі:

1) невиконання законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, комітету ВР або тимчасової слідчої комісії ВР;

2) створення штучних перешкод у їх роботі; 3) надання завідомо «еправдивої інформації народному депутатові України, депутату місцевої ради; 4) надання недостовірної інформації комітету ВР чи тимчасовій слідчій комісії ВР.

Законними є такі вимоги народних депутатів України, депутатів місцевих рад, комітетів ВР або тимчасових слідчих комісій ВР, які зроблені ними в межах повноважень, наданих їм Конституцією та законами України. У зв’язку з цим у кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати, чи мали зазначені особи та органи за законом право пред’являти вимоги, які не виконала певна службова особа.

Невиконання законних вимог вказаних осіб, органів може полягати у невиконанні своїх обов’язків особами, які відповідно до закону зобов’язані тим чи іншим чином сприяти потерпілим у здійсненні їхніх повноважень. Невиконанням законних вимог народного депутата України чи парламентського комітету буде, наприклад, ігнорування депутатського звернення чи запиту, направленого винній особі. Це також може бути відмова керівника відповідного періодичного друкованого видання, що виходить у виборчому окрузі депутата, чи місцевого радіо дати оголошення про зустріч депутата з виборцями, або порушення права законодавчої ініціативи народного депутата — не включення поданого депутатом проекту закону на розгляд парламенту тощо. Створення штучних перешкод у роботі вказаних осіб (органів) полягає у вчиненні дій, що перешкоджають’ реалізації ними своїх повноважень.

Поняття неправдивої (ч. 1 ст. 351) і недостовірної (ч. 2 ст. 351) інформації є синонімами. Відповідальність за надання неправдивої (недостовірної) інформації настає лише у разі, коли винна особа відповідно до закону зобов’язана була надавати її депутату, парламентському комітету чи тимчасовій слідчій комісії у відповідь на депутатське звернення, запит тощо або коли вона за власною ініціативою, з метою ввести депутата, парламентський комітет чи тимчасову слідчу комісію в оману, направила їм лист з певною інформацією.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 351 дій чи бездіяльності.

Не утворює складу розглядуваного злочину невиконання законних вимог тимчасових спеціальних комісій, які можуть створюватися ВР, а також перешкодження їх діяльності і надання їм неправдивої (недостовірної) інформації. За наявності підстав такі діяння можуть бути кваліфіковані за статтями про злочини у сфері службової діяльності, а останнє із названих діянь — як правопорушення, передбачене п. “г” ч. 1 ст. 5 Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є службова особа, на яку, зокрема, покладено обов’язок виконувати вимоги народного депутата України чи депутата місцевої ради, комітетів ВР чи тимчасових слідчих комісій ВР надавати їм певну інформацію, забезпечувати діяльність цих осіб або органів. Про поняття службової особи див, примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. При цьому надання завідомо неправдивої інформації народному депутату України або депутату місцевої ради може бути вчинено лише з прямим умислом.

Конституція України (ст. 89).

Закон України “Про статус народного депутата України” в редакції від 22 березня 2001р.

Закон України Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів” від 4 лютого 1994 р.

Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995р.

Рішення КС у справі про запити народних депутатів України № 4-рп/99 від 19 травня 1999 р.