Стаття 239. Забруднення або псування земель

І. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля,—

Караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки,—

Караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину—встановлений порядок раціонального використання, захисту і відтворення земель як складної природної екосистеми, тісно пов’язаної з іншими елементами довкілля. Його додатковим обов’язковим об’єктом є життя і здоров’я особи.

2. Предметом злочину виступають землі будь-якого цільового призначення.

Землі у даному разі — це верхній шар земної поверхні у межах зони аерації, під якою слід розуміти верхню товщу земної кори між

її поверхнею і дзеркалом ґрунтових вод. Вжите у ст. 239 поняття “землі” збігається з поняттям “ґрунт”, який розглядається як мінерально-органічне утворення, поверхневий шар землі, що характеризується родючістю. Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі: а) сільськогосподарського призначення; б) населених пунктів; в) промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення; г) для потреб оборони; д) природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; є) лісового і водного фондів; е) запасу.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у забрудненні або псуванні земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

У складі цього злочину терміни “забруднення” та “псування” одночасно позначають і діяння, і суспільне небезпечні наслідки.

Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені несприятливі кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності або інших антропогенних навантажень, внаслідок проникнення у землі різних забруднюючих речовин. При цьому негативні зміни можуть бути зумовлені не лише появою у ґрунті нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення.

Види забруднення земель можуть бути різними — хімічне, радіоактивне, бактеріальне тощо. Поняттям забруднення земель слід охоплювати їх отруєння, тобто насичення ґрунтів токсичними речовинами, внаслідок чого земля перетворюється на фактор небезпеки для людини, флори і фауни.

Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції МЕПР України, службовими особами спеціально уповноважених органів інших органів виконавчої влади, яким надані права державних інспекторів, і оформлюються відповідним протоколом.

Псування земель — це така зміна фізичних, біологічних та інших властивостей і характеристик земель, яка зумовлює непридатність використання їх за цільовим призначенням. Зниження природно-господарської цінності земель може проявлятись, наприклад, у знищенні або порушенні родючого шару ґрунту, у порушенні структури ґрунту.

Розглядуваний злочин має місце лише у тому разі, коли забруднення або псування земель сталося внаслідок порушення спеціальних правил поводження із зазначеними вище речовинами, відходами чи іншими матеріалами, які у даному разі виступають засобом вчинення посягання. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись за ст. 254 КК.

Відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення, та яких їхній власник позбувається, має намір або повинен позбутись шляхом утилізації чи видалення (радіоактивні відходи, неочищені стічні води, викиди, солі важких металів та інші небезпечні хімічні речовини). Серед відходів виділяються небезпечні відходи.

Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв’язку з цим самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239, визнається закінченим з того моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров’я людей або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обставин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільне небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов’язані з діянням, однак мають самостійний характер.

Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність (ст. 52 КАП).

4. Суб’єкт злочину — особа, на яку покладено обов’язок виконання спеціальних правил щодо запобігання забруднення і псування земель.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239) є спричинення загибелі” людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків. Про ці поняття див. коментар до ст. ст. 236 і 242.

Конституція України (ст. 14).

ЗК (ст. ст. 2, 7розділи II, III).

ЗаконУкраїни “ Про пестициди і агрохіміками” від 2 березня 1995р.

Закон України “Про меліорацію” від 14 січня 2000 р.

Закон України “Про відходи” від5 березня 1998 р.

Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню. Затверджений постановою КМ № 238 від З жовтня 1991 р.

Положення про порядок ведення державного земельного кадастру. Затверджене постановою КМ № 15 від 12 січня 1993 р.

Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Затверджений постановою КМ № 284 від 19 квітня 1993 р.

Положення про моніторинг земель. Затверджене постановою КМ № 661 від 20 серпня 1993р.

Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у т.ч. тохсичншг промислових відходів, продуктів біотехнологіїта інших біологічних агентів. Затверджений постановою КМ № 440 від 20 червня 1995 р.

Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. Затверджений постановою КМ № 1147 від 17 вересня 1996р.

Методика визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства. Затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 171 від 27 жовтня 1997 р.

Стаття 240. Порушення правил охорони надр

1. Порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, а також незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених,—