Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону

1. Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу —

Карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, абв обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин,—

Караються арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї,—

Караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

1. Об’єкт злочину — порядок перетинання державного кордону України, що забезпечує державну безпеку.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у діях, які виражаються у залишенні особою території України і переміщенні на територію іншої країни або у залишенні території іншої країни і переміщенні на територію України, і може проявлятися у трьох формах: 1) перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України; 2) перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів; 3) перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України, але без дозволу.

Державний кордон є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину, яка характеризує місце його вчинення. Про поняття державний кордон України див. коментар до ст. 110. Правове значення для кваліфікації діяння за ст. 331 має лише такий державний кордон України, щодо якого проведено делімітацію та демаркацію. Доки вони не проведені (на сьогодні це характерно для ділянок державного кордону з Білоруссю, Росією, Молдовою) особи, які незаконно перетнули державний кордон, не можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Пункти пропуску через державний кордон України — це територія або частина території прикордонної залізничної, автомобільної. станції, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому) з комплексом будівель, споруд та інженерно-технічних засобів, де здійснюються визначені законодавством види контролю з метою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. За видами транспортного сполучення вони можуть бути залізничними, автомобільними, морськими, річковими, паромними, повітряними, пішохідними; за категоріями поїздок — міжнародними (для пропуску через кордон громадян і транспортних засобів усіх держав), міждержавними (для пропуску через кордон громадян і транспортних засобів України і суміжної держави), місцевими (для спрощеного пропуску через кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), а також транспортних засобів, що їм належать); за характером транспортних перевезень — пасажирськими, вантажними, вантажно-пасажирськими; за режимом функціонування —

постійними і тимчасовими, цілодобовими і такими, що працюють у визначений на підставі двосторонніх договорів час. У пункті пропуску визначаються місця для безпосереднього перетинання державного кордону, а також зони прикордонного, митного та інших видів контролю.

Таким чином, перетинання державного кордону поза пунктами пропуску через державний кордон може означати, що особа перетнула державний кордон: а) поза місцем розташування пункту пропуску; б) поза місцем, визначеним у пункті пропуску для безпосереднього перетинання державного кордону; в) хоча і в зазначеному місці, але в час, коли пункт пропуску не функціонував.

Проникнення особи на іноземне судно, що знаходиться у територіальних водах України чи в українському порту, з метою виїзду за кордон морським (річковим) шляхом має кваліфікуватися як замах на незаконне перетинання державного кордону України: Проте незаконне переміщення особи^г відкритому морі з українського на іноземне судно не може розглядатися як незаконне перетинання державного кордону України.

Склад цього злочину буде і в тому випадку, коли особа перетнула державний кордон України поза пунктами пропуску, маючи при цьому відповідні дійсні документи. Адже за таких обставин порядок перетинання державного кордону України, який є об’єктом цього злочину, порушується. Проте в окремих випадках це може розглядатися як діяння, що через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Під відповідними документами в ст. 331 розуміються:

1) для громадян України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини; свідоцтво про належність до громадянства України; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи на повернення в Україну; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; вкладка до паспорта громадянина України, що надає право перетинати в спрощеному порядку державний кордон України з суміжними державами; внутрішній паспорт громадянина України, військовий квиток або свідоцтво про народження дитини тощо (для безвізових поїздок до Російської Федерації та інших країн СНД). Останні три види документів можуть використовуватися для виїзду за кордон та в’їзду в Україну замість інших перерахованих, документів тільки у передбачених міжнародними договорами України випадках;

2) для іноземців та осіб без громадянства, які не проживають в Україні постійно: а) паспортний документ — документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства і виданий уповноваженими органами іноземної держави або статутними організаціями ООН, який дає право виїзду за кордон і визнаний Україною, у т.ч. дипломатичний чи службовий паспорт, книжка чиновника ООН, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажа, та візовий документ — відповідна віза чи візова етикетка (передбачені такі види віз: дипломатична, службова, ділова, віза для працівників рятувальних служб, студентська, віза для науковців, віза для працівників засобів масової інформації,

віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітарних місій, віза для в’їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в’їзду з метою туризму, приватна віза, імміграційна віза, віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитна віза), а також інші документи, які подавались для оформлення візи (запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, документи, що підтверджують туристичний характер поїздки, підтвердження Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить з іноземних держав, запрошення на навчання, видане Міносвіти України, запрошення релігійної організації, засвідчене Держкомрєлігії України, дозвіл на імміграцію, ліцензія на здійснення міжнародних перевезень тощо); б) паспортний документ та належним чином оформлене запрошення МЗС України (розпорядження МЗС щодо оформлення візи у випадку, коли дипломатичні чи службові візи можуть оформлятися на території України) — для в’їзду в Україну; в”) тільки паспортний документ (при спрощеному перетинанні кордону); г) комплект документів: паспортний документ, транзитний український візовий документ, візовий документ країни призначення (за наявності візового режиму між відповідними країнами), а також проїзні квитки або інші документи, що підтверджують транзитний характер поїздки (путівка на відпочинок, посвідчення про відрядження, направлення на лікування тощо) — для перетинання кордону при транзитних поїздках; д) документ, що замінює паспортний документ, та спеціальний візовий документ на виїзд з України (у випадку, якщо іноземець, перебуваючи на території України, втратив первинні документи); є) паспортний документ, у т.ч. військовий квиток, свідоцтво про народження дитини тощо (для громадян країн СНД). Пропуск через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей здійснюється за дійсними дипломатичними й службовими паспортами та візами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України;

3) для осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, — посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон.

Таким чином, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без відповідних документів може означати, що особа перетнула державний кордон: а) з підлож-ним документом на право перетинання державного кордону України, тобто підробленим документом або дійсним, але оформленим на іншу особу; б) без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці.

Не можна вважати дійсним документ, отриманий хоча й у встановленому законом порядку, але на підставі введення службових осіб, які оформлюють такий документ, в оману щодо реальної особистості громадянина.

Оскільки такий спосіб, як перетинання державного кордону України шляхом пред’явлення завідомо підробленого документа, ст. 331 не охоплюється, відповідні дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених сг. 331 і ч. З ст. 358. Якщо особа перетнула кордон, пред’явивши для контролю викрадений нею чужий особистий документ, відповідальність має наставати за ст. 331 і ч, З ст. 357. Українські пункти пропуску звичайно знаходяться на території України. Тому, скажімо, пред’явлення особою чужого паспор^: та під час проходження прикордонного контролю для вильоту із України є лише замахом на незаконне перетинання державного кордону. Пред’явлення ж такого паспорта під час проходження прикордонного контролю після прильоту в Україну є вже закінченим складом злочину, оскільки державний кордон особа вже перетнула в небі. Це саме стосується і випадків, коли особа прибула в Україну’ морем, прикордонною річкою, залізничним або автомобільним транспортом.

Особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону, якщо вона перетнула його на підставі справжнього документа, отриманого в обхід встановленого порядку, у т.ч. за хабар. Але в останньому випадку вона має нести відповідальність за давання хабара (ст. 369).

Нарешті, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без дозволу означає, що особа перетинає державний кордон України, не маючи при собі необхідних для перетинання кордону документів, оскільки у даному випадку вони не перевіряються, проте не маючи й спеціального дозволу відповідних органів державної влади, який фактично замінює відсутність документів. Тут йдеться про таке: 1) прикордонні представники України здійснюють перехід (переїзд) державного кордону на підставі спеціальних повноважень, що надаються Державним комітетом у справах охорони державного кордону України; 2) військовослужбовці Прикордонних військ України, Служби безпеки України, працівники митної, ветеринарної, фітосанітарної служби, міліції, рибоохорони, інших природоохоронних органів України, а також відповідних органів суміжних країн, яким необхідно перетинати кордон для вирішення робочих питань, пов’язаних із здійсненням своїх службових обов’язків, та внесені до списків, що знаходяться на пунктах пропуску, мають право виходити на лінію кордону і перетинати її за усним дозволом відповідного начальника прикордонної служби; 3) особи, які входять до складу аварійно-рятувальних та аварійно-відновних формувань з метою локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами, пропускаються через державний кордон України за внутрішніми паспортами на підставі списків, підписаних особами, уповноваженими Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а військовослужбовці строкової служби, які прямують через державний кордон із зазначеною метою, — за документами, що посвічують їхню особу, і на підставі списків, підписаних командирами військових частин; 4) працівники авіаційної служби безпеки, лінійного відділу внутрішніх справ мають вільний доступ у зони прикордонного контролю при пред’явленні перепустки; інші працівники внутрішніх справ, СБ і прокуратури України мають доступ у ці зони при пред’явленні тимчасової перепустки і службового посвідчення; працівники підприємства, яке функціонує у пункті пропуску на підставі відповідного дозволу, допускаються в пункт пропуску за перепустками, виданими командиром з’єднання (частини) Прикордонних військ України; 5) особи, які зустрічають або забезпечують зустріч дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей, транспортних засобів з дипломатичними номерами, дипломатичної пошти, а також особистого майна, речей та багажу дипломатичних агентів і консульських посадових осіб, допускаються в пункти пропуску за акредитаційними дипломатичними, консульськими, службовими картками та національними паспортами з дозволу командира з’єднання (частини) прикордонного контролю або особи, яка його заміщає.

Злочин вважається закінченим в момент перетинання особою державного кордону — по суходолу, по морю чи інших водоймах, повітрям або під землею. Конкретне місце перетинання кордону поза пунктами пропуску через державний кордон значення для кваліфікації не має, як і те, в якому саме пункті пропуску було вчинене перетинання державного кордону без встановлених документів. Не мають значення для кваліфікації і час перетинання кордону та конкретний спосіб (пішки, вплав, поїздом, машиною, повітряною кулею тощо). Проте, вліт в Україну або виліт із України без відповідного дозволу, вчинені членами екіпажу цивільного повітряного судна, якщо їхній умисел не був спрямований саме на незаконне перетинання державного кордону України, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 334.

Готування до злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 2 ст. 331, згідно з ч. 2 ст. 14 не тягне за собою кримінальної відповідальності. Водночас порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України створює підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 202 КАП.

У ст. 204-1 КАП міститься норма, згідно з якою перетинання державного кордону України-поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів чи дозволу відповідних органів державної влади тягне адміністративну відповідальність. У цьому зв’язку слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАП адміністративна відповідальність за передбачені цим Кодексом правопорушення настає лише у разі, якщо вони за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

4. Суб’єкт злочину загальний.

Особа, яка організувала перетинання державного кордону України іншими особами, керувала їх переміщенням через державний кордон.-сприяла цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, несе відповідальність за ст. 332, а якщо вона при цьому і сама незаконно перетнула державний кордон, то за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 331 і 332.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу.

Особа, яка перетнула державний кордон з; необережності (заблукала або помилково пред’явила замість свого паспорта паспорт іншого члена сім’ї, помилково єіла а літак, який вилетів за кордон, тощо) не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 331. Мотив і мета вчинення незаконного перетинання кардану не впливають на його кваліфікацію.

6. Кваліфікованим видом незаконного перетинання державного кордону є вчиненая: цього злочину особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин (ч. 2 ст. 331).

Про- поняття особа, яка має судимість, див. коментар до ст. 88.

Повторне незаконне перетинання державного кордону особою, яка не була раніше засуджена за такий самий злочин, кваліфікується за ч. 1 ст. 331, і фактична повторність враховується судом при вирішенні питання про призначення покарання.

Особливо кваліфікованим видом незаконного перетинання державного кордону є такі дії, поєднані із застосуванням зброї (ч. З ст. 331).

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного впливу, коли цими діями створювалась реальна загроза здоров’ю або життю потерпілого (здійснення прицільного пострілу або інший спосіб використання її бойових властивостей), або для психічного впливу (демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойовий стан, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою тощо).

У разі, якщо застосування зброї потягло заподіяння тілесних ушкоджень особі, що входить до складу прикордонного наряду з охорони державного кордону України, або її смерть, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 331 і ч. ч. 2 або 3 ст. 345 чи ст. 348.

7. Частина 4 ст. 331 передбачає спеціальні ситуації, які виключають провадження справи про перетинання державного кордону України щодо певних суб’єктів (за їх наявності кримінальна справа не може бути порушена, а порушена кримінальна справа підлягає закриттю за відсутності складу злочину). Так, чинність цієї статті не поширюється: 1) на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу: а) для використання права притулку відповідно до Конституції України; б) з метою набуття статусу біженця; 2) на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Відповідно до Конституції України і міжнародних договорів, ратифікованих Україною, кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком за рішенням Президента України у порядку, встановленому законом.

Під біженцем розуміється іноземець, який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза межами країни своєї громадянської належності і не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) знаходячись поза межами країни свого попереднього постійного проживання, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, та щодо якого у відповідному порядку прийнято рішення про надання статусу біженця. Особи, які мають намір набути статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу із заявою про надання їм статусу біженця протягом п’яти діб — якщо вони перетнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством, або трьох діб — якщо вони вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця. Законом України “Про біженців” визначені умови, за яких статус біженця ле надається. Крім того, притулок в Україні не може бути наданий, доки порядок”його надання -не буде встановлено відповідним законом. Проте, у будь-якому випадку особа, яка у встановленому законом порядку звернулася з проханням надати їй статус біженця або притулок; не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за незаконне перетинання державного кордону. Адже у ч. 4 ст. 331 йдеться не про осіб, які мають право на використання притулку чи на отримання статусу біженця, а про осіб, які прибули в Україну з відповідною метою.

Під жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, слід розуміти не тільки осіб, визнаних потерпілими у справах про ‘ злочин, передбачений ст. 149 КК України. Жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, мають визнаватися будь-які особи, яга постраждали від злочинів, передбачених КК України або кримінальними законами інших країн, пов’язаних із здійсненням будь-якої незаконної угоди, предметом якої є передача людини у фактичну власність інших осіб, і вчинених як на території України, так і на території інших країн, як громадянами України, так і іноземцями чи особами без громадянства. При цьому не має значення також і те, були чи не були»инні особи притягнуті до кримінальної відповідальності.

Конституція України (ст. ст. 26, 33, п. 26 ч. І ст. 106).

Протокол № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікований Україною 17липня 1997р. (ст. 3).

Договір між Україною і Словацькою Республікою про спільний державний кордон від 14 жовтня 1993р. Ратифікований Україною 15липня 1994р.

Договір між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаскодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня 1993 р. Ратифікований Україною 15липня 1994р.

Договір між Україною та Угорською Республікою про режим українсько-угорсь-юого державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань дід 19 травня 1Я95 р. Ратифікований Україною 22 листопада 1995 р.

Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон від 12 травня 1997р. Ратифікований Україною ІЗлипня 1997р.

Угода між Урядом України і Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996 р. Ратифікована Україною 21 жовтня 1999р.

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про приймання та передачу осіб через українсько-молдовський державний кордон від 11 березня 1997 р. Ратифікована Україною 11 вересня 1998 р.

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про організацію спільною контролю в пунктах пропуску через українсько-молдовський державний кордон від 11 березня 1 997 р. Ратифікована Україною 11 вересня 1998р.

Статут Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945р. (ст. 6).

Загальна декларація прав людини. Прийнята резолюцією 217А (НІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948р. (ст. 14).

Декларація про територіальний Лритулок. Прийнята резолюцією 2312 (XXII) Генеральної Асамблеї ООНвід 14 грудня 1967р..

Захон України “Про державний кордон України” від 4.листопада 1991 р. (ст. ст. м ‘12,, лО~~~21_І( 351.

Закон України ‘Про біженців” в редакції від 21 червня 2001 р.

Закон України Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян УкраГ-нц від 21 січня 1994р. (ст. ст. 1-3, 6, 9,12).

Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. (ст. ст. 1, 4-5,25-28)

Закон України “Про імміграцію” від 7 червня 2001 р. (ст. ст. 1, 11).

Постанова Верховної Ради України “Про порядок введення удію Закону України Про біженців” від 24 грудня 1993.р. (ч. І п. 2).

Указ Президента України № 194/93 від 5 червня 1993р. “Про посвідчення особи моряка”

Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон Затверджене указом Президента України № 491/93 Від 28 Жовтня 1993р.

Положення про посвідчення члена екіпажу, Затверджене указом Президента України, N° 522/94 від 13 вересня 1994 р.

Положення про службовий паспорт України. Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26 лютого 1998р.

Положення про дипломатичний паспорт України. Затверджене указом Президента України №153/98 від 26 лютого 1998 р.

Угода між Урядом України і Урядом Румунії про спрощений порядок перетинання спільного державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних районах і повітах. Підтверджена постановою Кабінету Міністрів України № 904 від 2 серпня 1994р.

Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про передачу і прийом осіб через спільний державний кордон від 24 травня 1993 р.

Угода між Урядом України і Урядом Грузії про співробітництво з прикордонних питань від 31 серпня 1996р.

Положення про посвідчення особи на повернення в Україну Затверджене постановою КМУ№ 553 від 12 серпня 1994 р.

Правила перетинання державного кордону громадянами України. Затверджені постановою КМУ№ 57 від 27 січня 1995р.

Загальні правила відкриття та діяльності пунктів пропуску через державний кордон. Затверджені постановою КМУ№ 665 від 19 серпня 1995 р.

Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Затверджені постановою КМУ№ 1074 від 29 грудня 1995р.

Положення про вкладку до паспорта громадянина України. Затверджене постановою КМУ№ 1137від 17 вересня 1996р.

Порядок перетинання державного кордону України аварійно-рятувальними та аварійно-відновнияи формуваннями для локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастрофами. Затверджений постановоюКМУ№ 912від21 серпня 1997р.

Правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну. Затверджені постановою КМУ № 227 від 20 лютого 1999р.

Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапідприємств щодо забезпечення авіаційної безпеки. Затверджене наказом МТ від 16 квітня 1997р. № 140 (п. п. 6.7-6.9).

Інструкція про порядок видачі дозволів на розміщення та функціонування підприємств (установ) сфери обслуговування пасажирів закордонного прямування в пунктах пропуску через державний кордон України. Затверджена наказом Держкомкордону іДМС№ 203/220 від 21 травня 1997р. (п.2.8).

Положення про зону прикордонного контролю. Затверджене наказом Держко-мкордону № 61 від блютого 1998р.

Інструкція про порядок пропуску через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їх сімей та транспортних засобів з дипломатичними номерами. Затверджена наказом Держкомкордону — командуючого ПВ № 252 від 28 травня 1999 р.

Інструкція про заходи щодо недопущення незаконного проникнення сторонніх осіб у. портах України та іноземних портах на судна закордонного плавання, що плавають під Державним прапором України. Затверджена наказом Держкомкордону, МТ і ДКРГ 502/568/156 від 29 листопада 1999р.