Стаття 401. Поняття військового злочину

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями’ цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

1. На відміну від інших груп злочинів, передбачених КК, поняття військового злочину визначене безпосередньо в законі (ч. 1 ст. 401). Проте, у цьому визначенні розкриваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу відмежувати військові злочини від інших. Водночас, для військових злочинів цілком характерними залишаються і загальні ознаки злочину. До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні: 1) об’єкт посягання — встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) суб’єкт — військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов’язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів, 3) кримінальна протиправність — визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.

За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіковане як військовий злочин. Так, не створюють складу військового злочину діяння, що не посягають на встановлений порядок несення військової служби (викрадення приватного майна або хуліганство на території військової частини), або такі, що хоча б і посягали на військовий правопорядок, але вчинені робітниками чи службовцями ЗС або інших військових формувань (невиконання наказу, порушення правил водіння спеціальної машини тощо), або не передбачені законодавством як військові злочини (скажімо, перехід військовослужбовця на бік ворога в умовах воєнного стану або службовий підлог, вчинений військовою службовою особою кваліфікуються як загальнокримінальні злочини).

2. Встановлений порядок несення та проходження військової служба (військовий правопорядок) — це сукупність таких, що виникають у процесі життя і бойової діяльності війск, суспільних відносин, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства. До складу цього порядку належать: порядок підлеглості та військової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння і військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок зберігання військової таємниці; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами ЗС та інших військових формувань; порядок виконання військового обов’язку в бою та в інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни.

Для того щоб зрозуміти, чи було посягання на порядок несення (проходження) саме військової служби, необхідно встановити, чи було покладено відповідними актами законодавства на військовослужбовця обов’язок діяти певним чином, або, навпаки, утримуватися від певної поведінки.

3. Суб’єктами військових злочинів можуть бути тільки військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження ними відповідних зборів.

Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у ЗС України та інших військових формуваннях. Військова служба — це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Видами військової служби є: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин; в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; г) військова служба (навчання) за контрактом курсантів, слухачів (вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, що мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; д) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; е) військова служба осіб офіцерського складу за призовом; ж) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до ЗС та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом.

Правовий статус курсанта школи прапорщиків залежить від того, був він зарахований до такої школи під час проходження строкової військової служби чи військової служби за контрактом, а також від того, чи було йому до зарахування в школу прапорщиків присвоєно сержантське звання.

Військове формування — це створена відповідно до законодавства сукупність військових об’єднань, з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у випадку озброєної агресії, збройного конфлікту або загрози нападу шляхом безпосереднього ведення військових (бойових) дій.

Крім ЗС, військовими формуваннями є ПВ, внутрішні війська МВС, війська ЦО, УДО, війська урядового зв’язку та інші підрозділи Служби безпеки України.

Військовими формуваннями, відповідно до виконуваних ними функцій, завдань, їхньої структури та інших критеріїв, не можуть визнаватися такі формування, як, скажімо, державна воєнізована гірничорятувальна служба у вугільній промисловості, відомча воєнізована охорона на залізничному транспорті та їм подібні.

Військовозобов’язаними є особи, які перебувають у запасі ЗС чи інших військових формувань. Згідно з законодавством України вони періодично призиваються на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори. Військовозобов’язані під час проходження ними навчальних або інших зборів прирівнюються до військовослужбовців: вони приймають на зборах військову присягу, їм присвоюються військові звання, вони носять військову форму одягу та відзнаки військовослужбовців, як і військовослужбовці, поділяються на рядовий сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів офіцерський склад, мають однакові з військовослужбовцями права й обов язки, що випливають з умов військової служби, тощо.

На навчальні збори військовозобов’язані залежно від їх розряду призиваються два чи три рази на строк до двох чи до одного місяця щоразу, на перевірні — в період між навчальними на строк до десяти днів, а на спеціальні — на строк до двох місяців в разі прийняття Президентом України рішення про введення в Україні чи окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації

В окремих нормах розділу XIX Особливої частини КК як суб’єкти злочину вказуються лише військовослужбовці (ч. ч. 2 і 3 ст. 407, ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 410, ст. 431), у т.ч. військовослужбовці строкової служби (ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 413). Якщо ж конкретна норма розділу XIX Особливої частини КК прямо вказує лише на військовослужбовця як суб’єкта відповідного злочину, цій нормі не можна давати розширювальне тлумачення. Відтак, законодавцем зроблено винятки Із загальної норми (ч. 1 ст. 401) про те, що військові злочини вчинюються як військовослужбовцями, так і військовозобов’язаними під час проходження останніми навчальних (перевірних) або спеціальних зборів.

У деяких випадках пояснення щодо такого підходу випливають також із відповідних норм самого КК або інших законів України.

Так, за змістом Закону України “Про загальний військовий обо-вязок і військову службу” поняття “проходження військової служби” не охоплює собою поняття “проходження зборів”і а останнє є дише видом виконання військового обов’язку в запасі. Тому військовозобов’язані можуть виконувати лише окремі обов’язки військової служби і не несуть відповідальність за злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407-409). Військовозобов’язані не можуть нести відповідальність за дезертирство (ст. 408) і тому, що вони фактично не можуть ухилитися від військової служби (тим більше — назавжди). За цими ж причинами військовозобов’язані не несуть відповідальність за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману, а також за відмову від несення обов’язків військової служби (ст. 409). Терміни проходження зборів військовозобов’язаними звичайно не є тривалими: термін навчальних зборів для військовозобов’язаних першого розряду не перевищує двох місяців, а для військовозобов’язаних другого розряду — одного місяця, термін перевірних зборів для всіх військовозобов’язаних не перевищує десяти днів, а термін спеціальних зборів — двох місяців. Тому військовозобов’язані звичайно і не вчинюють цих злочинів, а частіше ухиляються від проходження зборів взагалі, за що несуть відповідальність за ч. 2 ст. 337.

Подібними причинами пояснюється і відсутність відповідальності військовозобов’язаних за марнотратство, а також втрату або зіпсування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413): проходження військовозобов’язаними зборів не є тривалим, кількість вказаних предметів та їх загальна вартість звичайно є незначними, і, крім того, військовозобов’язані за вчинення зазначеного діяння несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі.

Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов’язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у т.ч. злочинів, передбачених.ст. ст. 427, 429-435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов’язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями.

За викрадення (шляхом крадіжки, грабежу чи розбою, привласнення, вимагання військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем військовозобов’язані несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VI Особливої частини, а за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність влади, недбале ставлення до служби — за статтями розділу XVII Особливої частини КК.

За таким підходом загальне положення ст. 401 про те, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження останніми навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, не порушується. Адже за багатьма іншими статтями цього розділу, крім ст. ст. 407-410, ч. 1 ст. 413, ст. ст. 427, 429-435, військовозобов’язані дійсно несуть відповідальність нарівні з військовослужбовцями.

До інших осіб, визначених законом, слід відносити:

а) військовослужбовців військових прокуратур і відповідного управління ГП, військових судів і військової палати ВС, військових комісаріатів, а також службових осіб Державної фельд’єгерської служби Державного комітету зв’язку та інформатизації України, які мають військові звання;

б) військовослужбовців МО, СБ, УДО, ПВ, які відповідно до законів України на час виконання певних завдань працюють на штатних посадах в інших установах, підприємствах, організаціях;

в) військовослужбовців, які за їх згодою відкомандировані до органів виконавчої влади, на підприємства і в організації, що виконують роботи в інтересах оборони держави та її безпеки (наприклад, до Національного космічного агентства України, до апарату Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБ, до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України тощо);

г) військовослужбовців адміністративного та професорсько-викладацького складу навчальних закладів, що входять до системи МОН (Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Військово-інженерного інституту при Подільській державній аграрно-технічній академії, військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті “Львівська політехніка”);

д) військовослужбовців, які проходять службу в українських миротворчих контингентах — військових підрозділах ЗС, інших військових формувань, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у т.ч. військових підрозділах, котрі входять до складу об’єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (українсько-польський спільний батальйон тощо);

е) військовослужбовців ЗС, інших військових формувань і цивільних установ України, які є миротворчим персоналом, направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту (військові спостерігачі, радники, штабні офіцери тощо);

є) військовополонених, яких Україна тримає у полоні. Згідно з міжнародним законодавством вони підкоряються законам, статутам і наказам, які діють в збройних силах Держави, що тримає їх у полоні. Остання має право вживати судові заходи щодо будь-якого військовополоненого, котрий вчинить порушення цих законів, статутів чи наказів. Проте, військовополонені не несуть відповідальності за втечу з полону, спробу такої втечі і співучасть у ній. Крім того, виходячи з постулату, що представники іноземних держав не можуть бути представниками органів військового управління ЗС чи інших військових формувань України, військовополонені, навіть офіцери та генерали, не є суб’єктами військових службових злочинів за КК України (у разі вчинення ними, наприклад, нестатутних методів впливу або насильства щодо інших військовополонених, які є підлеглими для них, вони можуть нести відповідальність за ч. 2 ст. 431 або за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи).

Слід, однак, зазначити, що українські військовополонені, яких тримає інша держава — учасниця відповідної Конвенції, і в полоні залишаються військовими службовими особами України, оскільки законодавством України не визначено іншого, і за вчинення військових службових злочинів під час полону можуть нести відповідальність за ст. ст. 423 — 426.

Незважаючи на те, що особи керівного та рядового складу органів міліції, податкової міліції та деяких інших державних органів за своїм соціальним і правовим захистом прирівнюються законодавством до військовослужбовців, що в цих органах діють дисципліна та відносини підлеглості, близькі до військових, що для працівників цих органів встановлюються спеціальна форма одягу, схожа на військову, спеціальні звання тощо, все це не дає підстав прирівнювати зазначених осіб до військовослужбовців. Вказане стосується й осіб, які займають посади міністра оборони і його заступників, якщо ці особи є цивільними. Відповідно, такі особи не є суб’єктами військових злочинів. Не є військовослужбовцями і, відповідно, суб’єктами військових злочинів військові ліцеїсти. Незважаючи на те, що вартову службу несуть працівники відомчої воєнізованої охорони, а вахтову — моряки торговельних суден, вони не є суб’єктами злочину, передбаченого ст. 418, так само як і суб’єктами інших військових злочинів.

Суб’єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” — після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину — для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) — для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу — для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день призначення на посаду — для громадян, які прийняті на військову службу до СБ.

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) зі списків особового складу. Водночас, особа, яка вчинила злочин проти встановленого порядку несення військової служби під час її проходження (військовозобов’язаний — під час проходження зборів), підлягає притягненню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з військової служби (закінчення зборів).

Певне значення для кваліфікації військових злочинів можуть мати вік та інші особисті якості особи. Так, на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для неї за станом здоров’я громадяни чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Призовники віком від 17 до 21 року, у т.ч. ті, яким 17 років виповнюється у рік зарахування на навчання, можуть бути призвані на військову службу курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закла-

дів, які мають військові навчальні підрозділи, тобто на практиці може виникнути ситуація, коли військовослужбовцем є особа у віці 16—17 років. У випадку вчинення такою особою злочину це повинно, згідно з п. З ч. 1 ст. 66, розцінюватися як обставина, що пом’якшує покарання.

За загальним правилом, особа, яка незаконно (наприклад, через недосягнення нею певного віку або непридатність до військової служби за станом здоров’я) призвана на військову службу, не є суб’єктом військових злочинів. За наявності необхідних підстав така особа повинна нести відповідальність за вчинення іншого, не військового злочину.

Відповідальність за військовий злочин також виключається, якщо вчинення такого злочину було безпосередньо обумовлене непридатністю особи до військової служби взагалі або до її окремих обов’язків за станом здоров’я, яка виникла у період проходження служби. Насамперед, це треба враховувати при притягненні особи до відповідальності за злочини, які не є насильницькими і звичайно не характеризуються корисливими або іншими низькими мотивами (невиконання наказу, різні види ухилення від військової служби, знищення або пошкодження військового майна, марнотратство або втрата військового майна, порушення правил поводження зі зброєю, а також з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, порушення правил водіння й експлуатації військової техніки, порушення правил несення спеціальних служб тощо).

У разі вчинення військовослужбовцями, які стали непридатними до військової служби за станом здоров’я у період її проходження, злочинів невеликої або середньої тяжкості, навіть якщо вчинення таких злочинів і не було безпосередньо обумовлено станом їх здоров’я, вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 48 із застосуванням до них заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, або без застосування таких заходів.

Факт прийняття чи не прийняття військовослужбовцем військової присяги не має значення для визнання його суб’єктом військових злочинів. Із цього правила є лише два винятки: оскільки ст. 128 Статуту гарнізонної та вартової служб і ст. 335 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України забороняється призначати до варти і на бойове чергування військовослужбовців, які не склали військової присяги, такі військовослужбовці не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. ст. 418 і 420. У деяких інших випадках (скажімо, при вчиненні злочинів, пов’язаних з ухиленням від військової служби) цей факт може розглядатися лише як обставина, що пом’якшує покарання (ч. 2 ст. 66).

Військовослужбовцями, які проходять службу у військових формуваннях України, можуть бути тільки громадяни України, оскільки загальний військовий обов’язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні. Водночас, як зазначалось вище, до відповідальності за військові злочини за КК України можуть бути притягнуті й військовослужбовці інших країн, якщо вони є військовополоненими (крім вчинення ними втечі з полону, спроби такої втечі і співучасті у ній, а так само вчинення злочинів, метою яких було полегшення втечі та які не супроводжувались насильницькими діями проти життя і здоров’я).

Військові злочини, вчинені військовослужбовцями, які входять до складу з’єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, є злочинами Проти Російської Федерації, а тому згідно з міжнародними договорами України у справах про їх вчинення застосовується законодавство Російської Федерації.

За загальним правилом, встановленим у відповідній міжнародний Угоді, військовослужбовці національних складових частин спільного українсько-польського військового миротворчого батальйону несуть кримінальну відповідальність згідно з чинним Законодавством держави, громадянами якої вони є. Проте, якщо протиправні дії військовослужбовця не пов’язані з виконанням Службових обов’язків, він несе кримінальну відповідальність згідно з законодавством держави Сторони, на території якої вчинено протиправну дію. Якщо дії військовослужбовця вчинені у зв’язку з виконанням службових обов’язків, то військові власті направляючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції стосовно цього військовослужбовця щодо злочинів, спрямованих виключно проти майна або безпеки цієї держави та злочинів виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил цієї держави або їх цивільного персоналу, а власті приймаючої держави мають першість у Здійсненні юрисдикції стосовно цього військовослужбовця у випадку будь-яких інших злочинів.

Громадяни України, які проходять альтернативну службу, не є Військовослужбовцями.

4. Із спеціальним суб’єктом військових злочинів як специфічною їх ознакою пов’язані деякі питання кваліфікації цих злочинів.

Згідно з ч. З ст. 401, співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК. Це положення є законодавчим визначенням принципу відповідальності співучасників злочинів зі спеціальним суб’єктом. Іншими словами, виконавцями будь-якого злочину, передбаченого ст. ст. 402—435, можуть бути лише військовослужбовці, а іншими співучасниками — й цивільні особи (наприклад, як пособник — у разі підробки документів, які стали підставою незаконного звільнення з військової служби, або як підбурювач — у разі схиляння військовослужбовця до викрадення зброї тощо).

Цивільні особи не можуть бути співвиконавцями військових злочинів. Тому у разд, коли військовослужбовець і цивільна особа спільними зусиллями виконують об’єктивну сторону військового злочину, остання несе відповідальність за вчинення військового зло-зину як пособник (кваліфікуюча ознака “за попередньою змовою групою осіб” у цьому випадку не застосовується). Так само кваліфікуються і дії цивільної особи, яка вчинила діяння, що містить Ознаки військового злочину, замість військовослужбовця (наприклад, якщо військовослужбовець схилив цивільну особу до умисного знищення військового майна. При цьому такий військовослужбовець визнається виконавцем злочину).

Окремі військові злочини можуть бути вчинені лише військовослужбовцями (військовозобов’язаними), для яких властиві спеціальні ознаки, що підлягають встановленню у кожній конкретній кримінальній справі. Такими військовослужбовцями (військовозобов’язаними), зокрема, є військова службова особа (ст. ст. 423—426), військовий начальник (ст. 427), командир військового корабля, особа зі складу команди військового корабля (ст. 428), підлеглий (ст. ст. 402 — 405), особа, яка входить до складу варти (вахти) або патруля (ст. 418), особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України (ст. 419), особа, яка входить до складу сил бойового чергування (бойової служби) (ст. 420), особа, яка входить до складу добового наряду частини (крім варти і вахти) (ст. 421), особа, якій були довірені документи або матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 422), український військовослужбовець, який перебуває у полоні (ст. 431), тощо. Виконавцями перелічених злочинів можуть бути лише особи, які мають відповідні ознаки. Інші військовослужбовці (військовозобов’язані), а так само цивільні особи можуть нести відповідальність за вказані злочини тільки як організатори, підбурювачі чи пособники.

5. Положення, що міститься у ч. 4 ст. 401 КК, означає, що особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, як правило, за певних, дещо особливих умов.

За загальним правилом, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненим військовим злочином поєднується із застосуванням до військовослужбовця (військовозобов’язаного) дисциплінарного стягнення. У разі вчинення військовослужбовцем (військовозобов’язаним) іншого, не військового злочину, звільнення його від кримінальної відповідальності застосування дисциплінарного стягнення не тягне.

Проте, питання про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця (військовозобов’язаного), звільненого від кримінальної відповідальності, може судом не ставитися у разі, якщо на момент розгляду справи судом, наприклад: а) військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у запас або відставку у зв’язку з його непридатністю до неї за станом здоров’я у мирний час або взагалі; б) військовозобов’язаний підлягає звільненню з навчальних, перевірних або спеціальних зборів з подальшим звільненням з військової служби у відставку у зв’язку з його повною непридатністю до неї за станом здоров’я.

Звичайно розмежування військового злочину і дисциплінарного проступку здійснюється за правилом, що випливає із ч. 2 ст. 11, але тільки у разі, якщо склад злочину характеризується оціночними ознаками (наприклад, чи є наслідки необережного невиконання наказу начальника тяжкими або чи є предмет таким, що становить підвищену небезпеку для оточення). Якщо ж діяння характеризується як військовий злочин за допомогою абсолютно визначених ознак, в яких відображено його суспільну небезпеку, воно не може визнаватися дисциплінарним проступком. Тому і факт звільнення військовослужбовця (військовозобов’язаного) від кримінальної відповідальності за ст. 44 не означає визнання діяння дисциплінарним проступком.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р. (ст. ст. 82, 84, 87, 91, 92, 93, 99).

Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1991р. Ратифікована Україною 24 березня 1999р. (ст. 19).

Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях Під егідою міжнародних організацій від 26 листопада /997р. Ратифікована Україною б квітня 2000 р.

Закон України “Про прокуратуру” від 5листопада 1991 р. (ст. 46-1).

Закон України “Про Прикордонні війська України” від 4 листопада 1991 р. (ст. ст, 1,9).

Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. (ст. ст. 1)

Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992р. (ст. ст. 1, 4, 8).

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. (ст. 4).

Закон України “Про цивільну оборону України” від 3 лютого 1993р. (ст.ст. 1,3, 9-Ю).

Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб від 4 березня 1998 р.

Закон України “Про війська Цивільної оборони України” від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 1,12,14).

ЗаконУкраїни “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях” від.23 квітня 1999р. (ст. ст. 1, 2, 5, 6).

Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” в редакції від 18 червня 1999 р.

Закон України “ Про схвалення Указу Президента України” Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції Косово, Союзна Республіка Югославія від Іблипня 1999р.

Закон України “Про схвалення рішення Президента України про направлення Миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в Місії Організації Об’єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації

Об^’єднаних Націй у Лівані” від 22 червня 2000р.

Закон України “Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об’єднаних Націй в Сьєрра-Леоне” від 14 грудня 2000 р.

ЗаконУкраїни “ Про оборону України” в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. ст. 1)

Закон України “Яро Збройні Сили України” в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Закон України “Про розвідувальні органи-України” від 22 березня 2001 р. (ст.9).

Воєнна доктрина України. Затверджена постановою Верховної Ради України N° 3529-ХІІ від 19 жовтня 1993.

Указ Президента України Про контроль за діяльністю Служби безпеки України № 1172/98 від 22 жовтня 1998р.

Положення про проходження військової служби військовослужбовцями, які можуть бути відряджені до державних органів, Товариства сприяння обороні України, Національної академії наук України та галузевих академій наук. Затверджене постановою КМ № 342 від 31 травня 1994 р.

Положення про порядок направлення на навчання в школу прапорщиків, строки Ша.організацію підготовки прапорщиків для військ цивільної оборони. Затверджене наказом МНС № 292 від 24 вересня 1998 р.

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу —