Караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — порядок взаємовідносин між військовослужбовцями, які не знаходяться у відносинах підлеглості, додатковий обов’язковий об’єкт — честь і гідність людини. Додатковим факультативним його об’єктом можуть бути життя і здоров’я людини, інші суспільні цінності,

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у порушенні статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося у: 1) завданні побоїв; 2) вчиненні іншого насильства.

Під сшшгіушншии правилами відносин між військовослужбовцями слід розуміти правила, визначені передусім Статутом внутрішньої служби і Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, дія яких поширюється на інші військові формування України.

Згідно з вказаними статутами військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей. Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на “Ви”. Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

До обов’язків солдата (матроса) входять, крім того, обов’язки виявляти повагу до старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержувати правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання.

Оскільки статутні правила є обов’язковими для військовослужбовців незалежно від того, чи знаходяться вони у розташуванні військової частини, дія ст. 40(3 поширюється й на випадки, коли відповідне порушення відбувається не в службовий час та/або поза межами військової частини (під час звільнення з розташування частини, знаходження на лікуванні, у відрядженні тощо).

Указані дії можуть бути вчинені у зв’язку з виконанням винним і потерпілим військовослужбовцями обов’язків з військової служби або не у зв’язку з виконанням ними таких обов’язків, але під час виконання їх. Взагалі, відповідні насильницькі дії мають кваліфікуватися за ст. 406 у разі, якщо вони фактично спричинили шкоду встановленому порядку взаємовідносин між військовослужбовцями, між якими відсутні відносини підлеглості.

Якщо побої або інше насильство були заподіяні одним військовослужбовцем щодо іншого виключно на ґрунті особистих неприязних або сімейних, майнових і т.п. відносин, такі дії мають кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за відповідні невійськові злочини.

Відсутність між військовослужбовцями відносин підлеглості означає, що військовослужбовці є рівними за посадами і званнями (рядові (матроси), або сержанти (старшини), або прапорщики (мічмани), або офіцери) чи знаходяться у відносинах старшинства, які визначаються або безпосередньо їх командиром (начальником), або військовими званнями (сержант і молодший сержант, прапорщик і старший прапорщик, лейтенант і капітан тощо).

Про поняття побої див. коментар до ст. 405. Інше насильство — це різні види фізичного впливу на потерпілого, які не є побоями і не пов’язані зі спричиненням тілесних ушкоджень: нанесення ляпасу, поштовх, зв’язування чи інше позбавлення волі, насильницьке вчинення сексуальних розбещень, а так само погрози застосування фізичного насильства, пов’язані з вимогами до потерпілого викону-. вати замість винного ті чи інші обов’язки військової служби (наприклад, обов’язки днювального роти чи парку), надати йому особисті послуги (випрати білизну, сходити в магазин), передати для споживання чи користування продукти або інші предмети, що належать потерпілому на праві приватної власності або видані у користування, тощо.

У деяких випадках порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості, яке виразилося в іншому насильстві, може кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 406 і статтями, які передбачають відповідальність за ті чи інші види незаконного заволодіння майном або за злочини проти статевої недоторканості тощо.

Водночас вказане порушення статутних правил, вчинене у розташуванні підрозділу, якщо воно супроводжувалось нецензурною лайкою, проявами безсоромності, безчинством тощо, повністю охоплюється ст. 406 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 296.

3. Суб’єктом злочину є військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим. Якщо до дій, вчинюваних таким військовослужбовцем, приєднується військовослужбовець, який є начальником для потерпілого, його дії слід кваліфікувати як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424). Якщо, навпаки, до дій, вчинюваних військовослужбовцем, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, приєднується військовослужбовець, який є підлеглим для потерпілого, дії першого мають кваліфікуватися за ст. 406, а дії підлеглого — за ч. 5 ст. 27 і ст. 406. Якщо ж незаконне насильство щодо начальника розпочалось діями підлеглого, а вже потім до них приєднався військовослужбовець, який не знаходиться у відносинах підлеглості з потерпілим, його дії кваліфікуються за ст. 406, а дії підлеглого — за ст. 405. В усіх перелічених ситуаціях дії військовослужбовців не можуть бути кваліфіковані за ч. З ст. 406 як вчинені групою осіб, оскільки начальник і підлеглий не є суб’єктами даного злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину у цілому характеризується виною у формі умислу. При цьому ставлення особи до застосування насильства може характеризуватися тільки прямим умислом, а до його наслідків — будь-якою формою вини. У будь-якому випадку винний має усвідомлювати, що насильство вчиняється ним щодо військовослужбовця, з яким у нього відсутні відносини підлеглості.

Мотиви цього злочину, як правило, не є особистими. Звичайно, вони пов’язані з виконанням обов’язків з військової служби.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є порушення вказаних правил: 1) щодо кількох осіб; 2) яке заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження; 3) яке має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем.

Під кількома особами у ч. 2 ст. 406 розуміються дві чи більше особи, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них було заподіяне насильство. Застосування ж насильства щодо однієї особи у різний час за відсутності інших кваліфікуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 406.

Про поняття легкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості &ив. коментар до ст. ст. 125 і 122.

Знущання або тлумленая (ці терміни є синонімами) передбачає вчинення насильства, яке характеризується злобно-образливим ставленням до потерпілого і за своєю суттю є видом жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Конкретно знущання може полягати в утриманні особи в умовах, які позбавляють її будь-якого із природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, в утриманні в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів чи змій, в позбавленні сну, харчування і води, у виставленні оголеної людини на очі інших людей, примушуванні одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини. Звичайно всі подібні дії морально ламають людину, викликають почуття жаху, стрес тощо. Визнання їх знущанням залежить також від таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, попередній стан здоров’я людини та можливі наслідки для фізичного і психічного здоров’я, стать, інші індивідуальні особливості потерпілого.

Слід враховувати, що не тільки знущання, а й мучення як ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121, означає завдання сильних фізичних та/або моральних страждань (взагалі мучення і знущання є суміжними поняттями). Проте, якщо особливе мучення було способом заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, то дії винного мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 (за ознакою спричинення тяжких наслідків) і ч. 2 ст. 121.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його групою осіб; 2) застосування зброї; 3) тяжкі наслідки.

Про поняття група осіб, застосування зброї див. коментар, відповідно, до ст. ст. 28, 404. Епізоди нестатутних дій, вчинені групою осіб і одноособове, повинні розглядатися як реальна сукупність злочинів і отримувати самостійну юридичну оцінку.

Слід мати на увазі, що нанесення одним із учасників групи лише одного-двох ударів, які не заподіяли тілесних ушкоджень, також дає підстави для кваліфікації його дій за ч. З ст. 406, оскільки винним усвідомлювався факт вчинення насильства потерпілому групою осіб. Проте, характер та ступінь участі такого співучасника суд враховує при призначенні йому покарання (див. ч. 2 ст. 68).

Тяжкими наслідками мають визнаватися спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, його вбивство, замах на самогубство чи самогубство, самовільне залишення потерпілим частини або місця служби чи дезертирство, самокалічення потерпілого в знак протесту проти насильства, а так само знищення чи пошкодження бойової техніки чи іншого військового майна, що заподіяло значної шкоди державі, зрив виконання бойового завдання, виникнення у військовій частині масових безпорядків тощо.

Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження за обставин, що є кваліфікуючими у злочині, передбаченому ст. 121, або його умисне вбивство внаслідок порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 406 і ч. 2 ст. 121 або ч. ч. 1 чи 2 ст. 115.

Статут внутрішньої служби Збройних Сім України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 11,33-34,49-50, 128).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (ст. ст. 4-5).