Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Охарактеризуйте орфоепічні та акцентологічні норми↑ Стр 1 из 4Следующая ⇒ Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО МОВЛЕННЯ · правильністю; · змістовністю; · послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; · точністю; · виразністю. · доречністю та доцільністю Охарактеризуйте орфоепічні та акцентологічні норми 1.Норми вимови (орфоепічні) регулюють вимову звуків і звукосполучень. Наприклад, такими нормами є тверда вимова шиплячих [час], вживання фрикативного г [голос] та проривного ґ [ґрунт]. 2.Норми наголошування (акцентуаційні) регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених (напр., можна бАйдуже – байдУже; не можна довільно зАмок і замОк (це різні слова – омографи); треба фенОмен, текстовИй, фаховИй, одинАдцять). Правила ведення службової бесіди Службова бесіда — це дієвий чинник установлення контакту, з'ясування непорозумінь, розв'язання проблем, залагодження конфліктів тощо. Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не поспішаючи. Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, акценти, щоб мова не була монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане співрозмовником. Керівникам рекомендують дотримуватися таких правил службової бесіди: 1. Визначте перед собою конкретні завдання. 2. Заздалегідь складіть план бесіди. 3. Визначте час, потрібний для досягнення своєї мети. 4. Виберіть місце й час проведення бесіди з урахуванням впливу її на результати. 5. На початку бесіди створіть атмосферу взаємодовіри. 6. Від початку й до завершення бесіди дотримуйтесь основного напряму, що веде до поставленої мети. 7. Будьте на висоті становища. 8. Зафіксуйте набуту інформацію в придатній для подальшого використання формі. 9. Припиняйте бесіду, досягнувши поставленої мети. У свою чергу, працівник, запрошений на службову бесіду, повинен дотримуватися теж певних правил і норм: · пунктуальність; · мати охайний, діловий вигляд; · дотримуючись субординації, уважно слухати співрозмовника; · не уникати погляду шефа; · чітко й лаконічно формулювати відповіді чи запитання; · після завершення шефом службової бесіди не продовжувати її. 4. Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються: Ø системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи); Ø історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови); Ø соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства); Ø стабільністю (не можуть часто змінюватися). 5. Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови. Якщо телефонуєте ви: · насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також свої прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто; · якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити; · якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди; · попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди; · завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника; · у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням. Якщо телефонують вам: · спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте; · у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника; · розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує; · не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас; · якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати ЇЇ якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми; · завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягай. Особливості використання дієслівних форм у професійному мовленні Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовлені. В писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Саме інфінітив у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричності (доручити, звільнити, призначити, а не доручить, звільнить, призначить). В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях уживають неозначену форму дієслова (інфінітив). Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на -ти, а не на -ть (говорити, запроваджувати, виконквати). У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи олнини, але неприпустиме використання коротких форм (допомагає, а не допомога; оббігає, а не оббіга). Треба надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення. Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке вживається у першій або третій особі множини: (ми вимагаємо, дирекція звертається, рівень інфляції становить). Теперішній час може вживатися у значенні майбутнього, коли треба підкреслити обов'язковість виконання дії (нарада розпочинається о 10-й годині, мітинг розпочинається завтра об 11.00). Треба уникати форм давноминулого часу: Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: профінансуємо, сплатимо, переглянемо. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу. Надавати перевагу слід складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі. Не порушувати норми вживання форм залежного слова. Форми нема – немає вживаються паралельно: у нас нема таких документів – у нас немає таких документів або ми не маємо таких документів. Форми 2-ї особи однини, 1,2-ї особи множини дозволяють уникати форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї неможливо й за допомогою додаткових слів. Дієслово давайте вживається лише у своєму прямому значенні, коли ця форма заохоти поєднується з іменником, що означає певні предмети: Давайте Ваші посвідчення; Розрахунки і креслення давайте мені. За наявності слів разом, спільно дієслово (присудок) ставиться в однині: Адміністрація заводу спільно із профкомом розглянула... Але ставиться у множині, коли однорідні підмети вжиті через кому або через сполучники -і-, -й-, -та-: Адміністрація заводу та профком розглянули... Дієслово вибачаюсь (-ся) має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою від себе – я, порівняйте: збираюся (я збираю себе), умиваюся (я вмиваю себе). Слід уникати лінгвістично необгрунтованого вживання частки -ся-, -сь-: слід писати Роботу аналізують за такими вимогам, а не Робота аналізується за такими вимогами. Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом. Дієслово бути в усіх особах однини і множини теперішнього часу має форму є: підприємство є юридичною особою, контракт є документом. Розпорядження Розпорядження - це акт управління посадової особи, державного органу, організації, що виданий у межах їхньої компетенції 1 має обов'язкову юридичну силу щодо громадян (працівників) та підлеглих організацій, яким адресовано розпорядження. Розпорядження становлять підзаконні акти й поділяються на 2 групи: o розпорядження загального характеру - тривалої дії; o розпорядження окремого характеру -стосуються окремого вузького питання. Розпорядження видають Кабінет Міністрів України, місцеві ради, представники Президента України на місцях, а також керівники колегіальних органів державного управління, адміністрація підприємства в межах наданих законом прав для розв'язання оперативних питань. Склад реквізитів розпорядження: o Державний герб України; o назва виду документа; o дата (проставляють дату підписання); o індекс; o місце складання чи видання; o заголовок до тексту; o текст; o підпис; o триф погодження (оформлюють у разі потреби); o відбиток печатки; o позначка про виконавця. Позначка про виконавця (реквізит 28) та, за необхідності, гриф погодження (реквізит 24) - це спеціальні реквізити, які проставляються у розпорядженні, хоча відсутні в інших розпорядчих документах. Текст розпорядження складається з констатуючої та розпорядчої частини. Констатуюча частина містить інформацію про причину, з якої видано розпорядження, в розпорядча - завдання, виконання яких сприятиме розв'язанню проблем, що виникли. Тут можуть вживатись слова ЗОБОВ'ЯЗУЮ, ДОЗВОЛЯЮ тощо. У розпорядчій частині вказується особа, яка нестиме відповідальність за виконання завдання, вказується строк виконання розпорядження. Розпорядження оформляють на загальних або спеціальних бланках формату А4. Після підписання розпорядження на ньому проставляється дата, індекс, гербова печатка. Розпорядження обов'язково доводиться до відома підлеглих. Етикет ділового листування Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час написання листа дотримуватися таких правил63: І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. Проблема вибору звертання? доволі делікатною. У листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати його професію: В українській мові звертання вживають у формі кличного відмінка. Заміна його формою називного відмінка на зразок "Шановна Оксана Дмитрівна!", "Шановний директор!" є ненормативною. Відсутність звертання може бути витлумачено як зневагу до адресата і порушення етикету ділового листування. II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на запрошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність. У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими фразами: Із вдячністю підтверджуємо отримання листа-відповіді... Офіційно підтверджуємо свою згоду на... Поширеними вступними фразами в ділових листах с посилання на зустріч, попередній лист, телефонну розмову, подію: У відповідь на Ваш лист від (дата)... До інвесторів, керівників установ (організацій, підприємств), клієнтів, партнерів нерідко доводиться звертатися з проханнями. Початковими фразами таких листів можуть бути такі: У діловому світі з різних причин (ви на кілька днів затрималися з відповіддю, не змогли вчасно виконати доручення, не з'явилися чи запізнилися на зустріч, переплутали документацію) іноді виникають ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви завдали адресату. У такому разі листа слід розпочинати так: У листах-нагадуваннях, що належать до психологічно складних, потрібно ввічливо, тактовно і ненав'язливо вказати на те, що, наприклад, термін оплати рахунка чи виконання замовлення минув. Такі листи варто розпочати так: Інколи делікатність, тактовність не дають бажаних наслідків, тоді слід виявити категоричність і рішучість. Це можна зробити так: До категорії складних належать листи-відмови. Якщо ви не маєте можливості відповісти позитивно, то сказати "ні" слід аргументовано, коректно, доброзичливо, адже людина покладала на вас надії. За умови дотримання цих порад адресат зрозуміє, що у вас не було іншого виходу. Сформулюйте відмову так: III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово "дякую" - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини: Доречним і корисним наприкінці листа є запевнення адресата в тому, про що йшлося в тексті: Наприкінці листа можна висловити сподівання: Сподіваємося, що майбутня співпраця буде плідною, успішною і вигідною для Вас і для нас. IV. Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше в листах уживаються такі форми: Після прощальної формули ввічливості розділовий знак не ставиться, з нового рядка оформлюється реквізит "Підпис". Постскриптум (приписка) наприкінці листа можливий лише за умови, що після його написання сталася подія, про яку ви неодмінно маєте повідомити адресатові. Після постскриптуму знову потрібно поставити підпис. V. Якщо ви бажаєте досягти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону. Листи слід друкувати на гарно виконаних бланках, які є "візитною карткою" вашої установи. Подібні деталі сприятимуть створенню доброго враження про вас і вашу діяльність. Тому для виготовлення фірмових бланків варто використовувати лише високоякісний папір. Конверт за своїм дизайном має відповідати бланкові; за розміром його необхідно дібрати так, щоб не виникало потреби складати лист більше ніж двічі. VI. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною. Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків між колегами, партнерами. Звіт Звіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період часу. Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом; текстові — на звичайному папері за встановленим зразком. Реквізити: 1. Штамп установи. 2. Назва виду документа. 3. Заголовок (указується установа, напрямок діяльності, звітний період). 4. Текст, який має такі частини: — вступ (указуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період); — основна частина (опис та аналіз виконаної роботи); — висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє). 5. Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту. 6. Дата складання. 7. Печатка. Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок. У звітах, які не виходять за межі структурного підрозділу, печатка, штамп установи не ставляться. Протокол Протокол — це службовий документ із записом ходу обговорення питань і рішень, ухвалених на зборах, нарадах, конференціях, інших засіданнях колегіальних органів. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення. Протокол веде секретар або інша призначена особа. Текст протоколу складається з двох частин: вступної та основної. У вступній частині вказується дата проведення зборів, зазначаються прізвища та ініціали присутніх, наводиться порядок денний зборів з переліком питань, що розглядаються. Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожен розділ містить такі частини: — слухали; — виступили; — ухвалили. Текст протоколу, складений на підставі виступів учасників зібрань, має бути стислим, точним, зрозумілим, лаконічним. Він складається з позицій відповідно до пунктів порядку денного. Позиції формулюються так: СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, УХВАЛИЛИ. Слово «СЛУХАЛИ» пишуть в одному рядку з цифрою, що позначає порядок питання, ставлять після нього двокрапку. Прізвище та ініціали доповідача треба писати з нового рядка в називному відмінку, підкреслювати, а після ініціалів ставити тире й викладати зміст доповіді за фор ою прямої мови. Якщо наявний текст доповіді, це необхідно позначити у дужках (Текст доповіді додається). Нижче занотовують питання та відповіді на них. Слова «УХВАЛИЛИ», «ВИСТУПИЛИ», «СЛУХАЛИ» треба писати (друкувати) великими літерами з нового рядка. Після них ставлять двокрапку. Слово «УХВАЛИЛИ» пишуть після попереднього тексту великими літерами з нового рядка. Якщо в ухвалі є різні за характером питання, то їх виділяють у групи, позначені арабськими цифрами. За обсягом інформації протоколи бувають трьох видів: — короткі (записуються питання, які обговорюються, прізвища доповідачів і виступаючих, прийняті рішення); — повні (стисле подання виступів доповідачів і учасників); — стенографічні (дослівно фіксується увесь хід засідання). Реквізити: 1. Назва виду документа. 2. Заголовок (вказується структурний підрозділ або колегіальний орган). 3. Дата засідання. 4. Номер. 5. Гриф затвердження (якщо потрібно). 6. Текст. 7. Підписи голови і секретаря. Під час засідання можна скласти лише чорновий варіант протоколу. В п'ятиденний термін протокол уточнюють, вивіряють, редагують і оформляють. Організаційні документи 1. Положення. 2. Статут. 3. Інструкція Це документи, що закріплюють функції, обов'язки та права органів на тривалий час. Усі організації й підприємства у своїй діяльності поряд з актами органів державної влади керуються положеннями, статутами, правилами та інструкціями. Положення ПОЛОЖЕННЯ - правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філій), які їм підпорядковуються. Положення можуть бути як типовими, так і індивідуальними. Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств складаються на базі типових і затверджуються керівниками цих установ. Типові положення розробляються для системи установ підприємств і затверджуються вищими органами управління. Такі правові акти розробляються висококваліфікованими спеціалістами. Цьому передує велика робота з вивчення різноманітних аспектів діяльності підприємства або його структурних підрозділів. Положення мають такі реквізити: 1) Герб; 2) назва відомства, організації, структурного підрозділу; 3) гриф затвердження; 4) назва виду документа (положення); 5) місце видання; 6) дата; 7)індекс; 8) заголовок до тексту; 9) текст; 10) підпис; 11) відмітка про погодження. Текст положення має свою структуру і складається з таких розділів: 1. Загальні положення. 2. Основні завдання. 3. Функції. 4. Права та обов'язки. 5. Керівництво. 6. Взаємовідносини, зв'язок. 7. Майно і кошти. 8. Контроль, перевірка та ревізування діяльності. 9. Реорганізація і ліквідація. У першому розділі визначається мета створення підприємства, установи, організації або їхніх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв'язки з іншими організаціями і т. ін. У другому - наводяться дані про основні та обігові кошти, порядок придбання власності, амортизаційні відрахування та їхнє призначення, прибуток, відрахування на преміювання робітників і службовців, житловий фонд, службові приміщення, порядок розпоряджання надлишками невикорис-товуваних обігових коштів. В останніх розділах регламентується виробничо-господарська діяльність підприємства, визначаються завдання щодо якості вироблюваної продукції. Залежно від специфіки діяльності органів можуть відображатися: хід капітального будівництва, винахідництво і раціоналізаторство; стан матеріально-технічного забезпечення; трудовий режим; порядок розподілу житлової площі; організація соціального страхування; оплата кредитів та ін. Визначається також правовий статус тимчасово створюваних комісій, груп, бюро і т. п. Статут СТАТУТ - юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організацій, установ, товариств, громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, права й обов'язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності. Статути можуть бути типові та індивідуальні. Типові статути розробляються для певних систем установ чи підприємств і затверджуються вищими органами державної влади та управління, з'їздами громадських організацій. Індивідуальний статут укладається для певної організації чи установи шляхом конкретизації типових статутів і затверджується вищою установою, якій підпорядковується ця організація. Статути після затвердження їх підлягають обов'язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України. Лише після реєстрації новостворена організація може розпочинати свою діяльність. Реквізити статуту: 1) гриф затвердження вищою установою чи органом управління; 2) назва виду документа (статут); 3) заголовок; 4) текст; 5) відмітки про погодження та реєстрацію; 6) дата. Статут є основою для розробки положення. Структура тексту статуту: 1. Загальні положення. 2. Мета і завдання діяльності. 3. Функції. 4. Створення й використання коштів. Майно підприємства. 5. Управління. 6. Створення та використання пайового фонду. 7. Членство. Права й обов'язки. 8. Звіт, звітність і контроль. 9. Виробничо-господарська, зовнішньоекономічна діяльність. 10. Реорганізація та ліквідація. Статути є основою діяльності керівних громадських, кооперативних організацій, спортивних добровільних товариств, радгоспів, колгоспів. Статути господарських організацій мають свої особливості. В цих статутах визначаються порядок вступу в організацію, права та обов'язки її членів, органи управління, порядок виборів, оплати членських внесків та ін. Статут орендного підприємства визначає: мету і завдання підприємства, виробничо-господарську діяльність, утворення і використання коштів, створення і використання пайового фонду, членство у підприємстві, відповідальність працівників, органи самоврядування, права й обов'язки загальних зборів орендарів, права й обов'язки дирекції, права й обов'язки директора, відповідальність органів самоврядування і їхніх членів, прийняття ухвал і передавання повноважень. Статут про заснування малого підприємства визначає: засновників - юридичних осіб, громадян, із зазначенням, чи підприємство є заново створеним, чи виділеним із складу діючого; завдання і функції підприємства; майно підприємства; управління підприємством; організацію і оплату праці; звіт, звітність і контроль; зовнішньоекономічну діяльність: реорганізацію і припинення діяльності підприємства. Статут колективного підприємства, статут товариства з обмеженою відповідальністю, статут акціонерного товариства складаються за тією самою схемою, що й попередні. Гриф "ПОГОДЖЕНО" пишуть у лівому куті документа великими літерами, великими літерами у правому куті пишуть і слова "СТАТУТ ЗАРЕЄСТРОВАНО" за таким зразком: Інструкція ІНСТРУКЦІЯ - документ, у якому викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності і стосунки установ чи поведінку працівників при виконанні службових обов'язків; це зведення правил, детальні настанови, приписи керівного органу чи особи службовим особам або органам, обов'язкові для виконання. Розрізняють відомчі й міжвідомчі інструкції. До відомчих належать інструкції, обов'язкові для системи одного відомства (міністерства). Міжвідомчими називають інструкції, які видаються спільно двома або кількома організаціями різних систем. Такі інструкції обов'язкові для організацій і підприємств цих систем. Відомчі інструкції бувають: 1) посадові; 2) з техніки безпеки; 3) з експлуатації обладнання та ін. Інструкція затверджується вищими органами або керівниками організацій (чи їхнім наказом із зазначенням номера та дати видання). На інструкції може бути помітка про те, що вона є додатком до розпорядчого документа. При затвердженні інструкції розпорядчим документом у ньому встановлюється термін введення інструкції, зазначаються відповідальні виконавці. Інструкція містить спеціальні розділи за групами певних операцій. Розділ у свою чергу складається з окремих пунктів із зазначенням способів та порядку виконання тих чи інших видів робіт (відхилення від дій, передбачених пунктами інструкції, не дозволяються й кваліфікуються як порушення дисципліни). Реквізити інструкції: 1) назва виду документа (інструкція); 2) гриф затвердження; 3) заголовок; 4) дата, індекс, місце видання; 5) текст; 6) підпис; 7) види погодження. Текст викладається у вказівно-наказовому стилі із формулюваннями на зразок "повинен, слід, необхідно, не дозволено". Текст документа має бути стислим, точним, зрозумілим, оскільки він призначений для постійного користування. Зміст викладається від 2-ї, 3-ї особи, рідше - у безособовій формі. Структура тексту інструкції: 1. Загальні положення (основні завдання працівника; порядок посідання посади; професійні вимоги; кому підпорядковується; основні керівні документи). 2. Функції (предмет, зміст, перелік видів робіт). 3. Права. 4. Посадові обов'язки. 5. Відповідальність. 6. Взаємини (зв'язки за посадою). Окрему групу становлять посадові інструкції. Посадова інструкція - це документ, що визначає організаційно-правове становище працівника у структурному підрозділі і забезпечує умови для його ефективної праці. Посадова інструкція складається з таких розділів: загальна частина; функції; обов'язки; права; взаємовідносини; відповідальність працівника; оцінка працівника. У загальній частині зазначають: основні завдання працівника; порядок призначення на посаду; професійні вимоги; кому підпорядковується; основні керівні документи. У розділі "Функції" зазначають предмет, зміст і обсяг обов'язків. Інструкцію підписує керівник організації. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО МОВЛЕННЯ · правильністю; · змістовністю; · послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; · точністю; · виразністю. · доречністю та доцільністю Охарактеризуйте орфоепічні та акцентологічні норми 1.Норми вимови (орфоепічні) регулюють вимову звуків і звукосполучень. Наприклад, такими нормами є тверда вимова шиплячих [час], вживання фрикативного г [голос] та проривного ґ [ґрунт]. 2.Норми наголошування (акцентуаційні) регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених (напр., можна бАйдуже – байдУже; не можна довільно зАмок і замОк (це різні слова – омографи); треба фенОмен, текстовИй, фаховИй, одинАдцять).
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 481; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.223.170.253 (0.02 с.) |