Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Події Національно-визвольної війни українського народу в 1648-1649 рр. Богдан Хмельницький.Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Цілями Національно-визвольної війни були: усунення польського політичного, національно-релігійного та соціального панування на українських землях; утворення та розбудова Української національної держави; ліквідація кріпосництва; завоювання селянами особистої свободи; радикальні зміни станової ієрархії в суспільстві, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; ліквідація середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження нового типу господарювання на основі дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства.Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталим13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності.Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над польськими військами у битві під Зборовом. На протязі липня і серпня цього poкy продовжувалася облога Збаразької фортеці Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводити політику «рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й надавала б можливість Криму відігравати провідну роль у Пів-денно-Східній Європі. Політичний та соціально-економічний гніт, спроби ополячення та окатоличення з боку Речі Посполитої, утвореної внаслідок Люблінської (1569 р.), викликали посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Особливо яскраво це проявилося вже наприкінці ХVІ ст. під час козацьких війн під проводом К.Косинського та С.Наливайка, а також у ході козацько-селянських повстань 20-30 рр. ХVІІ ст.Щодо страшної загрози з боку Туреччини та Кримського ханства, то тут повною мірою проявився талант гетьмана П.Сагайдачного, який підніс рівень військового мистецтва козаків на новий щабель і створив фактично регулярне військо. За гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного козацтво здобуло європейську славу, воно об’єдналося у єдиному потоці національно-визвольних змагань із православним міщанством і духовенством.Вершиною боротьби проти Речі Посполитої стала національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст., коли постала козацько-гетьманська держава на чолі з видатним полководцем, державним і політичним діячем Богданом Хмельницьким. 17.Основні битви Національно визвольної війни середини 17ст. Битва під Жовтими Водами У квітні 1648 року польське військо вирушило на того, щоб об'єднати свої сили, поляки розділилися: чолі з Іваном Барабашем рушили Дніпром, а невеликий загін кінноти, очолюваний сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким та козацьким комісаром Шембергом, — берегом.Разом польські війська налічували близько 4 тис. воїнів (1,5 тис. вояків з польського регулярного війська та 2,5 тис. реєстрових козаків). «Соромно посилати велике військо проти якоїсь ганебної зграї підлих холопів», — казав молодий С. Потоцький. За авангардом рухалися основні сили польської армії на чолі з Миколою Потоцьким. Усі війська мали з'єднатись біля Кодака.Б. Хмельницький добре знав, що діється у ворожому таборі, оскільки головним човном флотилії реєстрового козацтва командував М. Кричевський.Щоб не дати можливості польському війську об'єднатися, козаки рушили їм назустріч. Удалим маневром гетьман примусив поляків зайняти незручні позиції біля Жовтих Вод. Оточений загін Стефана Потоцького розраховував на допомогу реєстрових козаків, але ті перебили своїх полковників, серед них І. Барабаша, і, обравши собі наказним гетьманом Филона Джалалія (Джеджалія), перейшли на бік Б. Хмельницького.5—6 травня 1648 року повстанці атакували польський табір, до якого змогли увірватися після запеклих боїв. Серед поляків почалася паніка, дехто намагався втекти, але потрапляв у татарські засідки. Татари нападали на втікачів, топтали кіньми, ловили арканами. Ті, хто, рятуючись від татар, тікав до лісу, падали в ями, які заздалегідь повикопували козаки.Польський авангард був ущент розбитий; тяжко поранений Стефан Потоцький був узятий у полон, де й помер від ран; були захоплені й інші польські магнати. Козаки й татари дістали велику військову здобич. Битва під Корсунем Би́тва під Ко́рсунем (15-16 (25-26) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Корсунем в ході національно-визвольної війни 1648 — 1654 років. По отриманню звістки про поразку війська Стефана Потоцького у битві під Жовтими Водами головні сили Речі Посполитої під проводом гетьмана великого коронного Миколи Потоцького і гетьмана польного Мартина Калиновського відступили з-під Чигирина до Корсуня. Туди ж рушила повстанська армія — піхота Богдана Хмельницького з татарською кіннотою Тугай-бея. Їх метою було запобігти злиттю відступаючих урядових військ з силами Яреми Вишневецького.На всьому шляху просування козацько-татарської армії до неї вливалися українські селяни і міщани. 13 (23) травня вона форсувала р. Тясмин. Хмельницький також послав загони, які знищили човни та пороми на переправах через Дніпро, аби не допустити об'єднання М. Потоцького і Я. Вишневецького. Військо Речі Посполитої 12 (22) травня зупинилося табором на захід від Корсуня, під фільварками на лівому березі Росі. Дізнавшись про підхід армії Хмельницького, Потоцький віддав Корсунь на грабунок солдатам і водночас наказав копати шанці з трьох боків табору. З четвертого боку його захищав старий вал, який лише трохи поправили. Військо Потоцького складалося з 5000 кінноти і 1600 чоловік піхоти при 30-40 гарматах. Разом з обозними і слугами загальна кількість людей в урядовому таборі становила понад 20 тисяч чоловік. 18. Українська козацька держава: устрій, функціонування. Українська козацька держава, створена в 1648 році, проіснувала до 1782 p., переживши за цей час значну еволюцію, яка визначалася, з одного боку, природним вдосконаленням законодавчої, виконавчої, військової та судової влади, а з іншого, — протилежним процесом через договірні статті і ситуативної ліквідації спершу рівноправності, а потім і автономії в рамках Російської імперії. При цьому друге цілком залежало від волі російського уряду. Згідно з умовами Зборівського договору територія козацької держави складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств і обіймала 200 тис. кв. км - від р. Случ на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні. Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин. Звичаєве право у вигляді права козацького поставало разом з формуванням козацтва як стану та козацької демократичної республіки — Запорозької Січі. Не випадково ж і Конституція Пилипа Орлика 1710 р., складена через військово-політичні обставини за межами України, базувалася на чинному козацькому праві та устрої Запорожжя. Власне, існування Запорозької Січі як організованої бойової структури з державними ознаками та реєстрового козацтва, яке акумулювало в собі українську політичну еліту, уможливило не тільки виникнення й всенародний розмах Національно-визвольної війни середини XVII ст., а й утворення Української козацької держави. Ця держава в офіційних документах Російської держави, під протекторатом якої від підписання Березневих статей 1654 р. вона перебувала, мала назву «Мала Росія» (Малоросія), а напівофіційною назвою була «Гетьманщина».Як і в період свого виникнення, органи державної влади Гетьманщини мали військовий характер. Зберігалася нерозмежованість адміністративної, військової та судової влади, хоча спроби такого розмежування деякі гетьмани робили.Вища влада в державі належала гетьману (виключаючи роки: 1722— 1727, коли правила Малоросійська колегія; 1734—1750, коли вона належала Міністерському правлінню із шести осіб на чолі з російським офіцером; 1764—1782, коли правила Друга Малоросійська колегія). Гетьман був головнокомандувачем всього козацького війська, очолював законодавство, адміністративне управління і суд, він головував на старшинських з'їздах і був верховним розпорядником землі. Однак вже після Б. Хмельницького гетьманська влада все більше обмежувалася російським урядом в особі царя, Малоросійського приказу, воєвод, київського генерал-губернатора, резидента при гетьмані. Кожне обрання нового гетьмана супроводжувалося підписанням договірних статей, які щоразу більше обмежували права гетьманської влади і держави. На відміну від Запорозької Січі, де вищим органом влади була Генеральна рада (січова рада), в новій державі вона виконувала декоративну роль, не маючи ніякого політичного значення. Вона скликалася лише для формального обрання нового гетьмана, який від часу обрання гетьманом Івана Скоропадського фактично призначався царем. Функції Генеральної ради перебрала на себе Рада старшини, яка регулярно збиралася. Безперечним завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану. Більшість селян покозачилася, почала вести вільне козацьке господарство. Становище міщан поліпшувалося ще й завдяки тому, що в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні. 19. Переяславська рада 1654р. Березневі статті. Переяславська рáда 1654 р. — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорозьким та Московською державою.Під час національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького 1648—1657 рр. уряд Гетьманщини підтримував дипломатичні стосунки і укладав воєнно-політичні союзи з багатьма державами — Кримським ханством, Туреччиною, Московією, Молдавією та ін. Постійні зради Кримського ханства, ненадійність з боку інших союзників штовхали гетьмана на підтримання тісних контактів з Московією, яка була зацікавлена у зростанні свого впливу в Україні. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували.300-а річницю Переяславської Ради широко відзначали в СРСР 1954 року. Березневі статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького», «Переяслівські статті») — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщини без обмежень мало продовжувати діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала Андрусівське перемир'я.Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Росією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Росії чи їх возз'єднання.
20. Криза Української козацької держави. Руїна 1657-1686 рр. Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Основні причини Руїни: 1)відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті,2)глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики, 3)егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих, 4)перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби. Руїна - період історії України кінця 17 ст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом, громадянською війною.Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів - ставлеників Москви (І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича) й обмежують хронологічно 1663-1687 та територіально - Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи - 1657 - 1687. Можна виділити такі характерні ознаки Руїни: − загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків; − початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою; − зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму; − звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях; − жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників. в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження української автономії. 21. Іван Мазепа: спроба визволення України. Іва́н Мазе́па (Іван Мазепа-Колединський, пол. Jan Mazepa Kolędyński; 20 березня 1639 — 21 вересня 1709) — шляхтич київський, підчаший Чернігівський (1665) гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1687—1709), князь Священної Римської Імперії Германської Нації (1707—1709)Першу частину свого життя Іван Мазепа сумлінно служив Російськії імперії і Петру I. Потім, з цілої низки причин почав проводити діяльність спрямовану на вихід українських земель зі складу Російської імперії ("зрадив"). Зокрема у 1708 р. уклав угоду з Карлом XII. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці. Основні цілі політики Мазепи як гетьмана України були: об'єднання (або принаймні консолідація) українських земель — Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.). Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям. В кінці XVII ст. дуже розвиваються галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів. Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські вгіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького. Селянство в часи Івана Мазепи становило більшу частину населення України. Саме під час правління Івана Мазепи в Україні починається массове закріпачення селян, яке продовжила Катерина II. Підтримуючи інші категорії населення Іван Мазепа був далекий від життя і проблем простого селянства. Можливо це і стало причиною його поразки, адже в той час, як на його стороні виступила переважно козацька верхівка, проти нього виступили бідніше козацтво і селяни, інтереси яких в той час відстоював Семен Палій. 22. Україна-Гетьманщина у 18ст.:наступ російської імперії та ліквідація козацької держави. Гетьманщина утворилася в ході повстання Хмельницького середини XVII століття і виявилася розколотою на Лівобережну і правобережну (з кордоном по річці Дніпро). Такий стан було закріплено разделением освіти між Росією і Польщею за умовами Андрусовского перемир'я 1667 року (підтверджено «вічним миром» 1686 р.). У 1676 році правобережної частини Гетманщіни (тобто автономія Правобережної України) була скасована польською владою. У 1684 році відновлена; в 1699 році скасована остаточно. З цього часу Гетманщіна збереглася тільки в межах Лівобережної України, яка входила до складу Російської держави на правах автономії (хоча в 1704-1714 роках лівобережні гетьмани Мазепа та Скоропадський контролювали також Правобережної України). Займала також частина території нинішніх Росії та Білорусії.Столицями Гетманщіни в різні часи були Чигирин (1649-1676, з 1663 - тільки Правобережної України), Гадяч (1663-1669, тільки Лівобережної України), Батурин (1669-1708), Глухів (1708-1764). Державний устрій Гетманщіни поєднував в собі риси як республіканського, так і авторитарного ладу. Вищу владу представляли три органу - Генеральний військова рада, гетьман і рада генеральної старшини. При правлінні гетьманів Хмельницького, Виговського і Мазепи, в Гетманщіне намітилася тенденція до утвердження монархического режиму. Незважаючи на те, що вищим органом влади в Гетманщіне був Генеральний військова рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило, вміло маніпулювати цим радою і значення останнього поступово зменшувалася. Цьому сприяв і порядок прийняття рішень Генеральною радою: натовп піднімала руки, шаблі, підкидала шапки. За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент - стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722-1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Вона складалася з шести російських офіцерів і прокурора та поділяла владу з гетьманом. По смерті І. Скоропадського вводиться заборона на вибори гетьмана. Українські питання з Колегії іноземних справ переходять до російського Сенату. Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув'язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя. у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії - державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав знову ліквідувала цей інститут в Україні. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва - Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім - Малоросійське генерал-губернаторство). В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить «Жалувана грамота дворянству», за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені. 23. Правобережна Україна у 18ст. Гайдамацький рух. Порушення територіальної цілісності України наприкінці 17 століття в значній мірі визначило певні особливості соціального, політичного та економічного розвитку протягом наступних десятиліть в двох основних регіонах: лівобережній Україні та Слобожанщині та західноукраїнських землях. Майже до кінця 13 століття Лівобережжя було частиною Речі Посполитої. Здобутки Визвольної війни 17 століття поступово були відмінені та встановився передвоєнний режим. Однак певні елементи державотворчих традицій залишалися важливим явищем соціально-політичного життя країни. На початку 18 ст. на правобережній Україні існували козацькі загони. В регіоні існували великі села, що активно розвивали економічну діяльність. Нажаль, міжнародна ситуація складалася не на користь правобережного козацтва. Невдовзі Польща встановила свою владу на всьому Правобережжі. Такою ж була ситуація у Східній Галичині, в межах якої діяла королівська влада. Польська шляхта володіла значними маєтками, до складу яких входили сотні міст та селищ. Лише міста (Кам’янець-Подільський та Львів) мали право на самоврядування. В західноукраїнських регіонах було впроваджено Унію. На початку 18 ст. уніатство розповсюдилося на Львівський та Луцький єпископати, а також інші приходи. Серед інших українських земель Транскарпаття залишалося частиною Угорщини, Північна Буковина знаходилася під владою Молдавського князівства, яке було васалом Туреччини. На цих територіях діяли юридичні та зовнішньополітичні правила інших держав. Наприкінці 18 ст. у політичній ситуації на західній Україні сталися значні зміни. Падіння та розподіл Речі Посполитої відзначило новий переподіл Галичини, Транскарпаття та Північної Буковини. В результаті першої кризи Польщі (1771) майже вся Галичина та західна частина Волині та Поділля були завойовані Австрією. Ці землі разом з кількома польськими областями були об’єднані у „Королівство Галичини та Володимирії”. Інші території були захоплені Австрією після третьої кризи Польщі (1795). Північна Буковина також була окупована австрійськими військами. В 1774 р. до Відня відійшла вся ця область, а в 1775 р. ці здобутки Австрії були закріплені Константинопольською конвенцією. Транскарпаття, де зберігався традиційний адміністративний поділ на комітати, залишалося під владою династії Габсбургів. Наприкінці 18 ст. австрійський імператор Йосип ІІ та імператриця Марія Тереза провели в країні низку реформ. Вони обмежили владу землевласників над селянами, відмінили особисту залежність останніх від хазяїв та ліквідували окремі податки. Урядом також було запроваджено зміни в духовній сфері (наприклад, відкрито ліцей в Мукачеві та семінарію у Львові). Водночас було організовано школи з викладанням предметів українською мовою, відкрито кілька україномовних факультетів у Львівському університеті, заснованому в 1784 р. Нажаль, ці прогресивні дії австрійського уряду не знайшли продовження в майбутньому. На правобережній Україні не припинялася визвольна боротьба. Велике селянське повстання вибухнуло в 1702-1704 рр. Повстанці вибили польську армію з Київщини, Поділля та Волині. Правобережні повстанці дістали допомогу від запорозьких козаків, українців Лівобережжя, з Молавії, Білорусі та Валахії. Це „народне повстання” було придушено, однак в регіоні виник рух т.зв. гайдамаків. Невеликі, однак надзвичайно мобільні загони гайдамаків нападали на маєтки землевласників, торговельні фургони, окремих орендарів та ін. Рух гайдамаччини продовжував існувати до середини 1770 рр. Велике повстання за визволення народу, яке отримало назву Коліївщини, вибухнуло на правобережній Україні в 1768 р. Повстанці захопили фортецю Умань, а також низку інших міст та селищ. В деяких областях влада перейшла до козацьких загонів. Однак кілька місяців потому Польща, за допомогою російської армії, завдала поразки основним козацьким угрупованням. В другій половині 18 ст. Річ Посполита занепадала. В результаті цього територія Правобережжя перейшла до Росії. Двома роками пізніше землі Волині та Білорусі також потрапили під владу московського уряду. На цих територіях було встановлено звичайні імперські порядки: розподіл на віце-регентства (пізніше перейменовані в провінції), російська система судоустрою, дія „уставу честі” і т. ін. Однак питання возз’єднання українських земель не було остаточно вирішено. Вони стали складовою частиною Російської та Австрійської імперій. Це були десятиліття політичного роз’єднання й відсутності громадянської єдності, за якими йшли роки переслідування українців. Гайдамацький рух в Україні. Перше велике повстання гайдамаків вибухнуло у 1734 р., в той час коли Польща була втягнута у конфлікт з Росією, друге — у 1750 p., найчисленніше та кривавіше «коліївщина» — у 1768 р. Його керівниками були запорожець Максим Залізняк і сотник Іван Гонта. Тисячі шляхтичів, євреїв та католицьких священиків стали жертвами народного гніву. Боячись, що «коліївщина» перекинеться на територію імперії, Росія послала на її придушення війська У ЗО—40-х роках в Галичині боролися з панством повстанці-опришки на чолі з Олексою Довбушем. Загострилися класові протиріччя і на Лівобережжі, Слобожанщині, Запорожжі.Приєднання південноукраїнських земель до Росії Наприкінці XVIII ст. в історії України сталися події великої політичної ваги. Особливу роль в історії Росії та всіх українських земель відіграло звільнення від турецько-татарського панування південних територій, що межували з Чорним морем. З кінця XVII ст. Російська держава робила неодноразові спроби відкрити шлях до Чорного моря, але в середині XVIII ст. ця проблема ще не була розв'язана. Розгром Пруссії в Семирічній війні зміцнив становище Росії в Європі, відсунув на тривалий час загрозу агресії на заході і дав можливість сконцентрувати сили для боротьби за опанування Чорноморським узбережжям.Друга половина XVIII ст. ознаменувалася перемогами Росії у війнах з Туреччиною, видатну роль в яких відіграв російській полководець О. Суворов (1730—1800).Після успішної для Росії війни з Туреччиною 1768— 1774 рр. за Кючук-Кайнарджийським мирним договором Росія приєднала до свого складу землі між ріками Дніпром та Бугом, а також отримала міста Єнікалє та Керч в Криму, що забезпечило для неї вихід до Чорного моря. Крим був проголошений незалежним від Турецької імперії і в 1783 р. приєднаний до Росії. Під час війни Росії і Туреччини у 1787—1791 pp. Росія завоювала землі між ріками Буг та Дністер, закріпивши це Ясським мирним договором 1791 р. Цей договір зміцнив становище Росії на Півдні і забезпечив свободу російської торгівлі з чорноморськими країнами.Приєднання південноукраїнських земель у другій половині XVIII ст. стало одним з основних напрямів-зовнішньої політики царського уряду. Така політика була пов'язана з необхідністю ліквідації постійної загрози, що нависала над південними кордонами, прагненням отримати вільний вихід до Чорного і Азовського морів, а також колонізувати нові родючі землі.Після визволення і в процесі заселення та розвитку Південної України на основі існуючих поселень почали розбудовуватись нові міста: Херсон — 1778 p., Олександрівськ (Запоріжжя) — 70-ті роки XVIII ст,, Маріуполь — 1784 p., Катеринослав (нині Дніпропетровськ)— 1789 р., Миколаїв — 1789 р., Хаджибей (Одеса) — 1794 р. Водночас із забудовою нових міст виникло чимало промислових підприємств. Потреби розвитку промисловості вимагали швидкого розвідування і використання природних багатств Південної України: кам'яного вугілля, залізних руд, кольорових металів тощо. 24. Культура України в другій половині 17-18ст. Відбувався подальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно-грошових відносин з роботи на замовлення переросло у дрібне товарне виробництво. На його основі формувалось і утверджувалося мануфактурне виробництво. Важливим показником розвитку ремесла в містах була кількість ремісників, їх професій. Набули поширення сільські ремесла та промисли, які дедалі більше відокремлювалися від землеробства та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У селах зросла кількість ремісників різного фаху, для яких ремесло стало основним заняттям, а не додатком до сільського господарства.Сформувалася нова соціальна група — скупники, які ставали посередниками між виробником і споживачем. Початкові форми фабричного виробництва — це переважно дрібні підприємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Виникнення фабричних господарств відбувалося таким шляхом: дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому капіталу, який активно проникав у виробництво. Розвивалося винокуріння. Сировиною для виготовлення горілки і пива були жито, ячмінь, гречка, овес, пшениця. Дрібні ґуральні та пивоварні діяли в кожному фільварку, маєтку, селі України.Продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого були рудні. Місцем їх найбільшого зосередження були Чернігівщина, Волинь. Зароджувалися і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Технічною основою були ткацький верстат і фолюші, ручні або при млинах. Виробництво організовувалось у формі децентралізованої мануфактури. в українській промисловості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Кріпосна мануфактура була специфічною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товарно-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.
25. Соціально-економічний розвиток у першій половині 19ст. Втрата сподівання на лібералізацію царського самодержавства, скасування кріпацтва, посилення реакції після війни 1812—1814 pp. сприяли зростанню в Росії, відповідно, і в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відігравали дворянські революціонери-декабристи. Декабристи створюють таємні політичні гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права й ліквідацію самодержавства. На Україні першим політичним гуртком було "Малоросійське товариство", засноване 1819 р. повітовим маршалом дворянства В. Лукашевичем. Мета товариства — домогтися від'єднання України від Росії.Оформлення політичної опозиції царизму пов'язане з появою декабристських організацій в Росії, відповідно, і в Україні. Так, у 1816 р. в Петербурзі був створений "Союз порятунку", у 1818 р. — "Союз благоденства" в Москві. Вони ставили завдання впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство, скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами організацій були опозиційно настроєні офіцери. У 1818 р. після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів "Союзу благоденства". У 1821 р. декабристи реорганізували свої об'єднання і створили два осередки — Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у м. Тульчині.Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром, крім Тульчинської управи, було засновано ще дві управи: Кам'янську — на чолі з В. Давидовим та С. Волконським — і Васильківську, очолювану підполковником С. Муравйовим-Апостолом. Час від часу відбувалися конспіративні наради товариств. Для цього використовували Контрактовий ярмарок. Хоча на нарадах обговорювали питання спільних дій, проте між цими організаціями помічалося значне розходження: Південне товариство було більш радикальним, ніж Північне, яке обмежувалося в своїх планах поваленням абсолютизму та встановленням конституційної монархії.Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат (Конституцію) "Руська правда", в якому докладно визначив програму дій після повалення царизму. За цією програмою всі народи Росії об'єднуються в централізовану республіку з однопалатним парламентом. Кріпацтво скасовується^ Усі громадяни республіки рівні перед законом. Зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, окремі ділянки можна брати для обробітку. Повна свобода торгівлі і промисловості.У 1823 р. у Новограді-Волинському було засновано третю таємну організацію — Товариство Об'єднаних Слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм демократизмом воно відрізнялося від Південного товариства. У 1825 р. ці товариства об'єдналися.У грудні 1825 р. в Таганрозі помер цар Олександр І. Спадкоємцем був його брат Костянтин, але одруження з полькою позбавляло його прав
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 1037; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.16.50.1 (0.028 с.) |