Західноукраїнські землі в 1920-30-х рр. ОУН-УПА. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Західноукраїнські землі в 1920-30-х рр. ОУН-УПА.



Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. З 1919 р. Польщею було окуповано 125,7 тис. кв. км земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило третину усієї території тодішньої Польщі. На цій території в 1931 р. проживало 8,9 млн осіб — 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків. Ці землі стали для Польщі новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в польській державі. Впродовж 20— 30-х років польська політика в українському питанні мала свої особливості. В 1919—1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. З погляду міжнародного права і держав Антанти її влада тут вважалася спірною і невизначеною. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Прийнятий 26 вересня 1922 р. закон надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. Але ці гарантії так і залишилися на папері. Водночас вони відіграли певну роль в остаточному вирішенні долі західноукраїнських земель Радою послів Англії, Франції, Італії і Японії 14 березня 1923 р. у Парижі, яка визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. У 1923—1926 pp. в Польщі при владі перебував уряд народної демократії, який в українському питанні відстоював «інкорпораційну» програму. Суть її полягала в окупації західних земель України, Білорусії та Литви. Уряд мав на меті домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а згодом шляхом примусової полонізації народів створити однонаціональну польську державу.Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Так, на чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське — припадало 25% території і 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників. Штучне стримування промислового розвитку створювало труднощі в аграрному секторі. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. У 1921 р. питома вага малоземельних селянських господарств (до 5 га) становила в Західній Україні 81,1 %, а в центральній Польщі — 53,7%. Таке становище посилювалося так званим осадництвом, коли кращі землі, вилучені у поміщиків, віддавалися полякам, переважно відставним військовим. Осадники мали сприяти ополяченню українців і в разі потреби виконувати каральні функції. Впродовж 1919—1929 pp. 77 тис. осадників отримали тут понад 600 тис. га землі.Польська влада намагалася знищити самі поняття «Україна», «українець». Населення іменувалось «русини», а вся територія називалася «Східна Малополыца». Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського, народу немає, що це вигадка комуністів. Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що оголосив державною мовою на території Польщі польську. Передусім почали ліквідацію українських шкіл. Якщо в 1911/ 1912 навчальному році тут було 2 418 українських шкіл, то в 1926/1927 р. — лише 845.

47. Початок Другої світової війни. Возз*єднання Західної України з УРСР в 1939 р.

Вторгнення армії вермахту на територію Польщі 1 вересня 1939 р. прийнято вважати початком Другої світової війни (1939-1945 рр.), бо услід за цим послідувало офіційне оголошення війни Німеччині з боку Англії і Франції (3 вересня). Дуже швидко "германо-польский конфлікт" переріс у світову війну за участю усіх провідних держав. Правовою основою рішення Парижу і Лондона про вступ у війну були зобов'язання, якими вони були пов'язані з Польщею,: спільні гарантії її незалежності від 31 березня 1939 р., франко-польская конвенція від 19 травня 1939 р. і польсько-британський договір про взаємодопомогу від 25 серпня 1939 р. 5 вересня Вашингтон оголосив про поширення на германо-польский конфлікт закону про нейтралітет 1937 р., що забороняв постачання військового спорядження воюючим країнам. Нейтральну позицію відносно подій прагнули зайняти і малі країни Європи. Таким чином, польські збройні сили залишилися наодинці з перевершуючою армією Німецького рейху. Активна участь Англії і Франції в бойових діях почалася лише весною 1940 р.У 1939-1941 рр. відбувається остаточне оформлення двох протиборчих блоків. Малі і великі країни примикали до однієї з воюючих сторін або оголошували про свій нейтралітет. Германо-японський "антикомінтернівський пакт", створений в 1936 р. (Італія 1937, Угорщина, Маньчжоу-го, Іспанія 1939 р.) забезпечував деяку політичну підтримку Берліну. Проте Німеччина не завжди була задоволена позицією своїх союзників. Італія вступила у війни лише в квітні 1940 р., Угорщина направила свої збройні сили лише в червні 1941г. Японія залишалася в стороні від активних бойових дій аж до грудня 1941 р. Уряд генерала Франка в Іспанії взагалі офіційно оголосило про свій нейтралітет в європейському конфлікті. Незабаром Німеччину підтримали Болгарія, Румунія, Фінляндія, Словаччина і Хорватія. Дослідники справедливо відмічають специфіку такої "коаліції", у рамках якої Німеччини не вдалося отримати реальної допомоги, і доводилося задовольнятися лише лояльністю союзників. Саме невпевненість Німеччини у своїй міжнародній позиції (незважаючи на наявність однієї з наймогутніших і досвідченіших армій) примушувало Берлін в ході другої світової війни шукати сепаратні угоди з реальними "гравцями". У червні-серпні велися таємні переговори між Англією і Німеччиною в Лондоні, в 1939 р. полягає договір про ненапад з СРСР, в 1941 р. здійснюється досить дивна "місія" Гесса в Англію, в 1945 р. - секретні переговори з США. Вже тоді чисто військова перевага не могла гарантувати успіху на міжнародній арені. Усвідомлення цього змусило Берлін шукати розуміння з Москвою. ВОЗЗЄДНАННЯ 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький договір про ненапад (пакт Молотова— Ріббентропа). Додатково до цього договору було підписано -таємний протокол. Також у вересні цього року було підписано радянсько-німецький «Договір про дружбу та державний кордон». Ці документи визначали розподіл сфер впливу СРСР і Німеччини в Європі. Так, до Радянського Союзу відходила польська частина західноукраїнських земель. 17 вересня 1939 р. Червона армія перейшла радянсько-польський кордон і всту- пила на територію Західної України. Фактично це був вступ Радянського Союзу в Другу світову війну. На Волині та в Галичині вели наступ війська Українського фронту (С. Тимоіпенко). 22 вересня до Львова ввійшли радянські війська, а згодом усі зазначені в таємному протоколі землі контролювалися Червоною армією. Наступного дня «Правда» надрукувала радянсько-німецьку заяву про те, що війська двох країн «відновлюють у Польщі порядок і спокій, порушені розпадом польської держави». 22 вересня 1939 р. у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад, який приймали комбриг С. Кривошеїн і генерал X. Ґудеріан Процедура приєднання західноукраїнських земель була ретельно відпрацьована. На підставі звернення Народних зборів, що відбулися у Львові в жовтні 1939 р., п'ята позачергова сесія Верховної Ради СРСР (листопад 1939 р.) прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. Було утворено шість областей — Львівську, Станіславську (згодом Івано-Франківську), Волинську, Тернопільську, Рівненську і Дрогобицьку. У серпні 1940 р. до складу України ввійшли території Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. На західноукраїнських землях сталінське керівництво проводило політику радянізації. Радянізація — це соціально-політичні, економічні перетворення в Західній Україні, що ґрунтувалися на моделі побудови соціалістичного суспільства в СРСР у 1930-ті рр. (індустріалізація, колективізація, культурні перетворення). Замість старої системи управління впроваджувалась нова, радянська. На керівні посади було призначено працівників партійного і державного апарату з УРСР. Радянізація передбачала такі заходи. — У державній розбудові: проведення виборів до Рад; створення робітничих загонів, селянської міліції; утворення селянських комітетів; ліквідація попереднього адміністративного апарату. — У промисловості й фінансах: націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків; створення робітничих комітетів; установлення контролю над виробництвом і розподілом продукції; запровадження 8-годинного робочого дня; укрупнення і реконструкція підприємств. — У сільському господарстві: конфіскація поміщицьких і монастирських земель та розподіл цих земель, а також засівного матеріалу, худоби, сільгоспзнарядь між селянами; створення перших колгоспів. — У соціальній сфері: зміцнення системи охорони здоров'я; створення нових шкіл і навчальних закладів; створення системи соціального забезпечення.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 321; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.221.81.212 (0.005 с.)