Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теорія історія соціальних комунікацій: предмет, завдання.

Поиск

Теорія історія соціальних комунікацій: предмет, завдання.

Мета вивчення дисципліни – надати студентам знання теорії та закономірностей розвитку комунікаційної системи суспільства, історії соціально-комунікаційних інститутів суспільства, етапів становлення соціально-комунікаційних структур, форм та процесів, історії важливих відкриттів щодо знакових систем, способів документування інформації.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

– базові засади теорії і практики соціальних комунікацій;

– систему організації соціальних комунікацій в умовах сучасної інформаційної установи;

– організаційні засади функціонування документно-інформаційних структур у системі соціальних комунікацій;

– стратегію розвитку комунікаційної системи суспільства;

– наукові засади щодо знакових систем, способів документалізації інформації.

Студент повинен уміти:

– застосовувати теоретичні знання щодо організації комунікативних процесів в діяльності установи;

– активно використовувати спектр каналів передачі інформації, що застосовуються в сучасній практиці соціальної комунікації;

– ефективно впроваджувати інформаційні технології в організації комунікативної діяльності установи.

Загальне поняття комунікації.

Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації

Соціальні функції комунікації.

  1. Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.
  2. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.
  3. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

 

Інформація, різні підходи до її тлумачення.

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу.

Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття:

  • Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;
  • Іншими словами, інформація — це знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

У залежності від галузі використання термін «інформація» одержав безліч визначень, зокрема:

  • це відображення заміни дискретного значення енергетичного процесу в контурі керування пристрою керування іншим дискретним значенням, зокрема — тим самим (В. П. Камша[ джерело не вказане 963 дні ]).
  • розпізнаний кібернетичною системою сигнал або комплекс сигналів (образ), який зменшує кількість варіантів вибору нею чергової дії (команди)[ джерело не вказане 963 дні ];
  • відомості або повідомлення про щось (побутове)[ джерело не вказане 963 дні ];
  • роз'яснення, виклад[ джерело не вказане 963 дні ];
  • оригінальність, новизна[ джерело не вказане 963 дні ];
  • комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність (інформаційна ентропія) (теорія зв'язку, американський вчений Клод Шеннон);
  • міра неоднорідності розподілу матерії та енергії у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (український радянський вчений Віктор Михайлович Глушков);
  • позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів (американський вчений Норберт Вінер);
  • заперечення ентропії, міра хаосу в системі (термодинаміка, французький вчений Леон Бріллюен);
  • передача різноманітності (англійській філософ Вільям Росс Ешбі);
  • міра складності структур (французький вчений Абраам Моль);
  • ймовірність вибору (радянські вчені Аківа та Ісаак Яглом);
  • відображена різноманітність (радянський вчений Аркадій Дмитрович Урсул);
  • властивості матеріальних об'єктів породжувати та зберігати певний стан, який в різних матеріально-енергетичних формах може передаватись між об'єктами;
  • фундаментальний генералізаційно-єдиний безпочатково-нескінченний законопроцес автоосциляційного, резонансно-сотового, частотно-квантового та хвильового відношення, взаємодії, взаємоперетворення та взаємозбереження (у просторі та часі) енергії, руху, маси та антимаси на основі матеріалізації та дематеріалізації в мікро- та макроструктурах Всесвіту (інформаціологія, російський вчений Іван Йосипович Юзвішин)[ джерело не вказане 963 дні ];
  • результат інтелектуальної (аналітико-синтетичної чи еврістичної) діяльності певної людини щодо подання відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, образів тощо (Цимбалюк Віталій Степанович)[ джерело не вказане 963 дні ]
  • універсальна субстанція, що пронизує усі сфери людської діяльності, слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння та співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки (ЮНЕСКО)[ джерело не вказане 963 дні ];
  • документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (Закон України «Про інформацію»).[1]

Науковий напрямок «соціальні комунікації»: причини виникнення, предмет, завдання.

Соціальна комунікація (англ. social communication) — обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. Згідно з паспортом спеціальності, «галузь науки, яка вивчає сутність, закономірності соціальних комунікацій, процеси, структури та форми соціально-комунікаційних відносин».

Співвідношення понять: комунікація і спілкування.

Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації. Спілкува́ння визначається як передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу.

Поняття комуніката й комуніканта.

) комунікаторів — тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта — того, хто ініціює процес спілкування, ви­ступає його адресантом, і комуніката — того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом; Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований засобами масо­вої комунікації, які функціонують у системі масової комуніка­ції для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

Комп'ютерна фаза

Новий безпаперовий [4] етап у розвитку соціальних комунікацій. Папір необхідна тільки для відтворення візуально оформлених документів. Роль систематизації, зберігання, переробки інформації, а також передачі її на тривалі відстані взяла на себе техніка.

Головна відмінність електронного діалогу від міжособистісної усної комунікації, на думку професора А. В. Соколова, полягає не стільки в опосередкованості екраном, яка є і у випадку відеотелефона або промислового телебачення, не кажучи вже про кінематограф, скільки у факті спілкування не з людиною, а з електронною пам'яттю. Діалог "людина - ЕОМ" - головна відмінність електронної комунікації від усній чи документальної комунікації, де має місце прямий або опосередкований документом діалог "людина - людина".

Які ж якісно нові можливості комп'ютерної сторінки з комп'ютерної книги?

По-перше, в умовах інформатизації та наявності глобальних інформаційних мереж комп'ютерна книга стає складовою частиною глобального полілогу [5] і інтертекст [6].

По-друге, небачена мобільність і мінливість змісту і оформлення комп'ютерної сторінки буквально підштовхують читача-глядача до діалогу з нею.

По-третє, принципово по-іншому починає діяти її потенційна сверхемкость, забезпечувана глобальною мережею баз даних, баз знань та експертних систем, до яких можна підключити кожну індивідуальну екранну книгу, зробивши її книгою "тисячі і одного автора".

Комп'ютерна сторінка непередбачуваним чином розширює соціокультурний діапазон. Мова йде про непередбачуваність у сенсі переходу від жорстко фіксованого тексту, характерного для класичної писемної культури, до "м'якому" тексту на екрані комп'ютера з його миттєвою готовністю до трансформації.

Поява телеграфу

Відкриття магнітних і електричних явищ привело до підвищення технічних передумов створення пристроїв передачі інформації на відстань. За допомогою металевих дротів, передавача і приймача можна було проводити електричний зв'язок на значну відстань. Стрімкий розвиток електричного телеграфу вимагало конструювання провідників електричного струму. Іспанський лікар Сальва в 1795 році винайшов перший кабель, який вдавав із себе пучок скручених ізольованих проводів.

Вирішальне слово в естафеті багаторічних пошуків швидкодіючого засобу зв'язку судилося сказати чудовому російському вченому П.Л. Шиллінг. У 1828 році був перевірений прообраз майбутнього електромагнітного телеграфу. Шилінг був першим, хто почав практично вирішувати проблему створення кабельних виробів для підземної прокладки, здатних передавати електричний струм на відстань. Як Шилінг, так і російський фізик, електротехнік Якобі прийшли до висновку про безперспективність підземних кабелів і про доцільність повітряних провідних ліній. В історії електро - телеграфії найпопулярнішим американцем був Семюел Морзе. Він винайшов телеграфний апарат і абетку до нього, дозволяють за допомогою натиснення на ключ передавати інформацію на далекі відстані. Завдяки простоті і компактності пристрою, зручності маніпуляцій при передачі та прийомі і, головне, швидкодії телеграф Морзе протягом півстоліття був найбільш поширеною системою телеграфу, що застосовувалася в багатьох країнах.

Поява радіо і телебачення

Передача на відстань нерухомих зображень здійснив в 1855 році італійський фізик Дж. Казеллі. Сконструйований ним апарат міг передавати зображення тексту, попередньо нанесеного на фольгу. З відкриттям електромагнітних хвиль Максвеллом і експериментальним встановленням їх існування Герцем почалася епоха розвитку радіо. Російський учений Попов зумів вперше передати по радіозв'язку повідомлення в 1895 році. У 1911 р. російський вчений Розінг здійснив першу у світовій практиці телевізійну передачу. Суть експерименту полягала в тому, що зображення перетворювалося в електричні сигнали, які за допомогою електромагнітних хвиль переносилися на відстань, а прийняті сигнали перетворювалися назад в зображення. Регулярні телевізійні передачі почалися в середині тридцятих років нашого століття.

Довгі роки наполегливих пошуків, відкриттів і розчарувань було витрачено на створення і конструювання кабельних мереж. Швидкість поширення струму по жилах кабелю залежить від частоти струму, від електричних властивостей кабелю, тобто від електричного опору та ємності. Як правда тріумфальним шедевром минулого століття була трансатлантична прокладка проводового кабелю між Ірландією і Ньюфаундлендом, вироблена п'ятьма експедиціями. [7]

Поява телефону

Поява і розвиток сучасних кабелів зв'язку зобов'язані винаходу телефону. Термін "телефон" старше способу передачі на відстань людської мови. Практично придатний апарат для передачі людської мови був винайдений шотландцем Беллом. Белл в якості передавального і приймального пристрою використовував набори металевих і вібруючих платівок - камертонів, налаштованих кожен на одну музичну ноту. Апарат, що передає музичну абетку, не мав успіху. Пізніше Белл з Ватсоном запатентували опис способу і пристрою для телефонної передачі голосових та інших звуків. У 1876 р. Белл вперше продемонстрував свій телефон на Всесвітній електротехнічній виставці в Філадельфії.

Комунікаційні технології.

Дана технологія пов'язана зі створенням, збереженням, передачею, обробкою та управлінням інформації. Цей вживаний термін включає в себе всі технології, що використовуються для спілкування та роботи з інформацією. Концепція інформаційних технологій була додана до елементу комунікації і виникла у 1980-ті роки. Наразі ІКТ включають апаратні засоби (комп'ютери, сервери тощо) та програмне забезпечення (операційні системи, мережеві протоколи, пошукові системи тощо). У сучасному світі інформаційно-комунікаційні технології є важливою і невід'ємною частиною держави, бізнесу та приватного життя.

Термін ІКТ в наш час[ Коли? ] також використовується для позначення об'єднання (конвергенції) аудіовізуальних та телефонних мереж з комп'ютерними мережами через один кабель або з'єднуючу систему. Є великі економічні стимули (величезна економія коштів за рахунок вилучення телефонної мережі) при об'єднанні аудіовізуальних, телефонних та електромереж з системою комп'ютерної мережі використовуючи одну єдину систему кабелів, сигнал розподілу та управління. Це в свою чергу стимулювало зростання організацій, які використовували термін ІКТ у своїх назвах, щоб вказати на їхню спеціалізацію в процесах об'єднання різних мережевих систем.

Комунікація як структура.

Структура процесу комунікацій.
· Джерело (або відправник);
· Повідомлення;
· Канал;
· Одержувач;
· Зворотний зв'язок.
Джерело - творець повідомлення, особа, яка повідомляє інформацію і передає її. Джерелом може бути:
· Організація;
· Індивід;
· Група індивідів.
Повідомлення - інформація, яку джерело передає одержувачу.
Більшість повідомлень передається у вербальній (словесній) формі,
але повідомлення може бути і невербальних (жести, міміка, графічні зображення). Ідея, яку хоче відправник передавати, кодується, тобто перетвориться в слова, жести, інтонацію. Кодування перетворює ідею в повідомлення.
Канал - засіб, за допомогою якого повідомлення передається від джерела до одержувача. Загальновідомі канали - передача мови і письмових матеріалів, електронна пошта, відеострічки і т. д.
Важливо правильно вибрати канал. Щоб обмін інформацією був ефективним, канал повинен відповідати ідеї, що зародилася на першому етапі, бути сумісним з типом символів, використовуваних для кодування.
Одержувач - особа, якій призначена інформація. Заради одержувача і відбувається комунікація. Одержувач декодує повідомлення. Декодування - це переклад символів відправника в думці одержувача. Якщо символи, обрані відправником, мають точно таке ж значення для одержувача, то він буде знати, що саме мав на увазі відправник.
Якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, провівши дії, яких чекав від нього відправник, обмін інформацією ефективний. Ці дії є зворотний зв'язок.
Зворотній зв'язок - реакція одержувача на повідомлення. Вона робить комунікацію динамічним двостороннім процесом. Чим активніше використовується в комунікаційному процесі зворотний зв'язок, тим вона ефективніше.

Комунікаційні канали як матеріальна складова системи соціальних комунікацій.

На сьогоднішній день існує безліч способів поширення інформації та її донесення до споживачів. Каналами для проведення інформаційного супроводу є як традиційні ЗМІ, немедійні ресурси, так і нові медіа.
До першої групи відносяться такі засоби масової інформації як: телебачення, радіо, газети і журнали, до другої – канали зовнішньої реклами, до третьої – такі канали як: Інтернет, презентації, каталоги і т.д. [2, c. 34].

Комунікаційні бар’єри.

Психологічна перепона різного походження, яку реципієнт установлює на шляху небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації, називається комунікативним бар'єром.

Такі бар'єри можуть виникати через відсутність розуміння між учасниками спілкування, яке виникає на грунті соціальних, політичних, релігійних, професійних відмінностей, які породжують різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі. Бар'єри у спілкуванні можуть виникати через індивідуальні психологічні особливості тих, хто спілкується (недовіра, образа, підозра та ін.).

Теорія історія соціальних комунікацій: предмет, завдання.

Мета вивчення дисципліни – надати студентам знання теорії та закономірностей розвитку комунікаційної системи суспільства, історії соціально-комунікаційних інститутів суспільства, етапів становлення соціально-комунікаційних структур, форм та процесів, історії важливих відкриттів щодо знакових систем, способів документування інформації.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен знати:

– базові засади теорії і практики соціальних комунікацій;

– систему організації соціальних комунікацій в умовах сучасної інформаційної установи;

– організаційні засади функціонування документно-інформаційних структур у системі соціальних комунікацій;

– стратегію розвитку комунікаційної системи суспільства;

– наукові засади щодо знакових систем, способів документалізації інформації.

Студент повинен уміти:

– застосовувати теоретичні знання щодо організації комунікативних процесів в діяльності установи;

– активно використовувати спектр каналів передачі інформації, що застосовуються в сучасній практиці соціальної комунікації;

– ефективно впроваджувати інформаційні технології в організації комунікативної діяльності установи.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 837; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.57.5 (0.015 с.)