Міжнародна си-ма “Зелена карта ” та її значення.

Зелена карта (з.к.)- найменування од­ноїменної си-ми міжнародних договорів і страхового посвідчення гражданської відповідальності во­лодарів засобів авто­транспорту.

Документ з.к. служить підтверженням наяв­ності страхування на території всіх інших стран, які приймають участь у згоді.

Маючи з.к. володар автомашини може в”їджати в любу іншу країну, яка приймає участь в сис-мі, не придбавши на кордоні до­даткового страху­вання.

91.Добровільна форма страхового за­хисту гро­мадян: зміст і значення.

Добровільне страх-ня включає:

-страх-ня залізничного транспорту;

-страх-ня наземного транспорту (крім за­лвзнич­ного);

-страх-ня вантажів тв багажу;

-страх-ня від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

-страх-ня кредитів;

-страх-ня інвестицій;

-страх-ня фінансових ризиків;

-страх-ня судових витрат;

-страх-ня водного транспорту (морського, внутрішнього транспорту ті ін видів водного транспорту);

-страх-ня виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій;

-страх-ня здоров¢я на випадок хвороби;

-страх-ня життя;

-інші.

Здебвльшого взаємовідносини між страху­валь­ником і страховиком будуються на доб­ровільних засадах і оформлюються догово­ром страхування. Згідно з Законом У “Про страхування” договори страхування уклада­ються відповідно до правил страхування. Правила страхування при доб­ровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі вони за­тверджу­ються Комітетом у справах нагляду за стра­ховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення віповідного виду страхування.

Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним стра­ховиком того чи іншого виду добровільного страхування. Правила проведення одного і того самого виду страхування різними стра­ховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятний для себе варіант страхування і, відповідно, - страховика. Страхо­вик, у свою чергу, не залишається пасивною сто­роною, він також має право обирати: приймати ризик даного страхувальника чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому кон­кре­тизуються загальні умови страхування, викладені у правилах.

Добровільне страх-ня передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визна­чаються виключно за згодою сторін.

92.Сутність перестрах-ня та його зна­чення.

Перестрах-ня- страх-ня одним страховиком (це­дентом, перестрахувальником) на визна­чених до­говором умовах ризику виконання всіх або час­тини своїх обов'язків перед стра­хувальником іншого страховика (перестрахо­вика) Тобто в договорі перестрах-ня беруть участь: страх тов-во, що передає ризик; страх тов-во, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково).

Перестрах-ня є необхідною умовою забезпе­чення фінансової витриманості страх опе­рацій і нормальної діяльності любого страх тов-ва, не залежно від розміру цого капіталів, запасних фондів та інших активів.

Перестрахуванням ризиків досягається не тільки захист страх портфеля від впливу на нього серії великих страх випадків або навіть одного катаст­рофічного випадку, але й те, щооплата сум страх відшкодування по таким випадкам не обтяжує одне страх тов-во, а здійснюється колективно всіма учасниками в перестрах-ні відповідного об'єкту.

Якби будь-яка страх компанія була постав­лена перед необхідністю повністю трима­титільки на своїй відповідальності всі ризики, що прийма­ються на страх-ня, серед яких мо­жуть бути крупні об'єкти страх-ня, тобто з ви­сокою страх вартістю, вона не змогла б у цьому випадку ство­рювати за рахунок над­ходжень премії страх фонди, які б відповідали ступеню ризику, і постійно подвергались не­безпеці невиконання своїх фінансових зо­бов'язань перед страхови­ками, що супер­ечило б і економічній сутності страх-ня.

93. Основні поняття і терміни, що вико­ристов-ся у перестрахуванні

Цедент (перестрахувальник) – страховик, що передає за плату частину прийнятого за дого­вором зі страхувальником ризику на пере­страхування іншому страховикові або про­фесійному перестраховикові.

Перестраховик – страхова організація, яка приймає об’єкти в перестрахування. Ком­панія, яка здійснює виключно операції з пере­страхування, називається професійним пере­страховиком.

Цесія – процес передання застрахованого ри­зику в перестрахування.

Ретроцесія – процес подальшої передачі раніше прийнятих у перестрахування ризиків іншим перестраховикам.

Власне утримання – економічно обгрунтована частина страхової суми, яку страхова ком­панія залишає на своїй відповідальності.

Комісійна винагорода – це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання до­говорів страхування. Існують такі види комісій, як оригінальна комісія, перестраховувальна ком і брокерська комісія.

Тантьєма – комісія з отриманого прибутку, яку перестраховик щорічно виплачує цедентові за наслідками проходження договорів перестра­хування. Застереження про тантьєму є фор­мою заохочення перестраховиком цедента за надану участь у договорах перестрахування і обережне ведення справи.

Сліп – це документ-пропозиція, що переси­лається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику. Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника, тип договору, об’єкт страху­вання, страхову суму, ставку премії, власне утримання...

94 Поняття власного утримання у пере­стра­хуванні та чинники, що обумовлю­ють його об­сяг.

Під власним утриманням розуміється екон. об­грунтований рівеньсуми в межах якої стра­хова компанія залишає на своїй відповідальності певну долю ризиків, що страхуються, передаючи у перестрахування суми, які перевищують цей рівень.Цю суму визначають:

-Окремо за страх. полісом

-За одним ризиком

-За рядом ризиків

Існує багато теорій і практич. Рекомендацій, які потрібно врахувати, при визначені ліміту влас­ного утримання. Розглянемо їх:

-Обсяг премії.Чим більший обсяг зібраної премії при незначному відхиленні від заг.кількості ри­зиків, тим вищий ліміт влас. утримання

-Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страх., за об”єктами.Чим ви­щою буде дохідність і нищою збитковість, тим більшим може бути рівень власного ут­римання.

-Розмір витрат на ведення справи. Якщо вит­рати з ведення справи за окремими видами страх. до­сить великі, страховик при встанов­ленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих на перестра­ховиків.

-Територіальний розподіл застрахованих об¢єктів.Чим більший буде розподіл, тим мен. буде кумуляція збитків і більшим можна вста­но­вити власне утримання.

-Кваліфікація і практичний досвід специалістів страховика.

95.Законодавче регулювання операцій з пере­страхування в Україні.

Згідно з Положенням про порядок здійснення операцій з перест-ня, затвердженим поста­новою Кабнету Міністрів України від 24 жовтня 1996 року, операції з перест-ня є не­обхідною для забезпечення платоспромож­ності ст-виків, надійності, безпечності і дивер­сифікованості розміщення ст-вих резервів ст-вика у разі, коли ст-вик приймає на себе ст-ві зобов¢язання в обсягах, що можуть переви­щувати можливості їх виконання за рахунок власних активів.

Для ст-виків, що працюють в Україні, передба­чено обов¢язкове перест-ня, якщо стр-ва сума за окремим об¢єктом і видами ст-ння переви­щує 10% суми сплаченого ст-вого фонду і створених ст-вих резервів на остання звітну дату.

Отже, перест-ня - об¢єктивна необхідність, яка вимагає значних професійних знань і стає по­всякденною практикою ст-вої діяльності.

Відповідно до ст.2 Закону У “Про ст-ня”, ст-вик, який уклав з перест-виком договір про перест-ння, залишається відповідальним пе­ред ст-льни­ком у повному обсязі згідно з до­говором ст-ня. Саме перший рівень розміщення ризику дозволяє ст-льнику отри­мати у законному порядку, згідно з укладеним зі ст-виком ст-вим договором, ст-ву суму в разі настання ст-вого ризику. Ст-льника не хвилює, як саме ст-вик зможе забезпечити ви­конання обов¢язків укладеного договору ст-ння.

Перест-вик зобов¢язаний виплатити відшкодування цеденту пропорційно до його участі, за умови, що цедент виплатив це відшкодування ст-льнику.

Ст-вик, прийнявши на себе ст-вий ризик, ре­ально оцінюючи свої екон-ні можливості та діючи відповідно до чинного законодавства, шукає іншого ст-вика, який би погодився взяти на себе частину ст-вого ризику, що був пере­даний йому ст-льником.

96.Сутність співстрахування та ме­ханізм його дії.

Співстрах-ня- страх-ня, при якому 2 та більше страховиків беруть участь визначеними част­ками у стр-ні одного і того ж самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси,кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що ви­зна­чають права і обов'язки кожного страхо­вика.

Якщо страх-к застрахував об'єкт не на повну, він розглядається як один зі страховиків і несе відповідальність за недострахованою част­кою.Інколи співстрах-ня розглядається як ок­ре­мий випадок перестрах-ня, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страх-ня великі ри­зики.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів.

Розрізняють 2 типи пулів: пули страх-ня та пули перестрах-ня.

Пул, створений на базі співстрах-ня, має принци­пові особливості.Він відрізняється від перестра­хового пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається пе­релік членів пулу, які беруть участь у страх-ні певного ри­зику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрах-ня бе­руть участь і про­фесіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страх-ня, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страхови­ками, що беруть участь у конкретному пулі.