Страхування як економічна категорія та його ознаки

Страхування – це система специфічних відносин, яка включає сукупність форм і ме­тодів форму­вання цільових грошових фондів, їх викори­стання з метою відшкодування збитків у разі на­стання певних подій в їх житті.

Ознаки страхування:

-В страхуванні завжди наявні дві сторони: стра­хувальник і страховик, зобов’зання і відповідальність яких регламентуються дого­во­ром страхування.

-Для с-ня характерні замкнені перерозподільчі відносини, пов’язані з солідарним розподілом суми збитку одного або декількох учасників ціх відносин на всіх учасників.

-Страхові фонди, створювані методом с-ня, вико­ристовуються виключно в цілях відшкодування збитків внаслідок настання страхових подій.

-С-ня забезпечує розподіл збитку від на­стання страхових подій.

З огляду на ці ознаки, Страхування можна ви­зна­чити як економічні відносини, за яких стра­ху­вальник шляхом сплати грошового внеску забез­печує собі або третій особі в разі на­стання стра­хової події, обумовленої догово­ром або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення по­повнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні за­ходи щодо зменшення ризику, а у разі не­обхідності перестраховує частину остан­нього.

6. Функ-ї страх. Як економ. категор.

Рейтман виділяє в своїй праці “Страховоє дело” 1992г. такі фун-ї: -розподільча, яка має конкрет­ний прояв у ризику, а також -поперед­жувальну і - ощадну. Тому, що страх ризик, як імовірність збитку безпосередньо пов”язаний з основ. призна ком страхування по наданню страхової допомоги потерпівшим. Саме в межах ризик/ф-ї відбув-ся перероз­поділ грош. форми вартості серед учас­ників страх-ня у зв”язку з наслідком випадкових страхов подій.

Попереджувальна ф-я спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страх/ ф-ду заходів по змен страхового ри­зику.

Також страх-ня має ощадну ф-ю (страх на до­життя), конт рольну- полягає в суворо цільовому формуванні і використанні коштів страх фондів. Шахов В.В. виділяє такі ф-ї:

1.формування спец страх/ф-ду грош. коштів

2.відшкодування збитку і особисте матер за­без­печення громадян

3.попередження страхового випадку і мінім збитку.

Осадець С.С.:

1.ризикова

2.створення і вик-ня страх резервів

3.заощаджування коштів

4.попереджувальна

Принципи страхування.

Страхування грунтується на таких спе­цифічних принципах:

1) Вільний вибір страховика і виду страху­вання. Цей принцип стосується лише доб­ровільних видів страхування. Страхувальни­кові надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування. Водно­час страховика ніхто не може змусити здійснювати той чи інший вид добровільного страхування.

2) Страховий ризик – це ймовірна подія або су­купність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають конкретний об¢єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлу­мачать як роз­подія між страховиком і страху­вальником не­сприятливих економічних наслідків у разі на­стання страхового випадку.

3) страховий інтерес виплаває з права влас­ності або володіння тим чи іншим об¢єктом. Кожний індивідуальний або асоціаційний власник зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об¢єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, не­щасний випадок, пограбу­вання тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здо­ров¢я.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ри­зики, як і будь-яка інша комерційна струк­тура, мають інтерес отримати прибуток (за­гальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестування).

4) Максимальна сумлінність. Надійне страху­вання можливе лише за умов високого довір¢я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають право приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об¢єкта стра­хування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержувався страху­вальник. Адже саме він володіє інформацією про всі вла­стивості, зокрема дефекти, майна, про стан здо­ров¢я чи інші особливості суб¢єкта страхування.

Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страху­вальник не надасть усіх істотних відомостей.

5) Страхові відшкодування та виплати не по­винні приносити страхувальникові прибутку. З метою уникнути спроб використати страху­вання у спе­кулятивних цілях страховики до­держують прин­ципу, згідно з яким ма­теріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завда­них збитків має бути таким самим, як і до стра­хового випадку. Відхилення бувають, як правило, в бік зни­ження рівня відшкодування.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній з чотирьох форм:

-перерахування належних коштів на рахунок страхувальника або вигодонабувача;

-оплатою витрат ремонт пошкодженого стра­хо­вого суб¢єкта;

-відновленням об¢єкта;

-заміною знищеного, пошкодженого або ви­кра­деного предмета на новий відповідник.

В Україні переважає найпростіша форма відшкодування – перерахування коштів на ра­ху­нок страхувальника або видача йому чека на от­римання готівки.

6) Франшиза – це визначена договором стр-ння частина збитків, яка в разі стр-вого ви­падку не підлягає відшкодуванню страхови­ком. Вона може бути визначена в сумі або у відсотках до страхової суми. Завдяки засто­суванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Безумовна фран­шиза означає, що відповідальність страхо­вика визна­чається розміром збатку за відкидання франшизи. Це дає змогу страхо­викам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ве­дення справи.

7) Суброгація – це передання страхувальни­ком страховикові права на стягнення за­подіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

8) Контрибуція – це право страховика зверну­тися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед од­ним і тим самим страхувальником, з пропо­зицією розділити вит­рати з відшкодування збитків.

Застосування цього принципу стримує нечес­них страхувальників від бажання застраху­вати одне і те ж саме майно з метою наживи. Проте, щоб за­стосувати цей принцип, слід переконатися в тому, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосу­ються вони одна­кових ризиків і одних і тих самих предметів страхування.

9) Співстрахування і перестрахування.

Співстрахування – це страхування об¢єкта за од­ним спільним договором кількома страху­вальни­ками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов¢язки кожного страхувальника. Позитив­ним в співстрах-ні є те, що компанії мають змогу об¢єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні проце­дури оформлення страхування і вип­лати відшкодування.

Перестрахування – це страхування страхови­ком ризиків виконання всіх або частини своїх обов¢язків перед страхувальником у іншого стра­ховика.

Страховик, який уклав договір на перестраху­вання, лишається відповідальним перед страху­вальником у повному обсязі згідно з до­говором страхування.

10) Диверсифікація – поширення активності стра­хових товариств за рамки основного бізнесу. За­кон У “Про страхування” передба­чає, що пред­метом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, пе­рестрахування і фінансова діяльність пов¢язана з формуванням і розміщенням страхових резервів, а також із управлінням ними. Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації при розміщенні страхових ре­зервів. Тепер страховики мають право розміщувати кошти на депозитних ра­хунках у банках, у ЦП-х та нерухомості.

8.Виникнення страхування та основні етапи його розвитку.

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери, вже тоді усвідомлювалась необхідність спорудженНя громадських спеціальних приміщень для зберігання запасів провізії на випадок можли­вої небезпеки. Умовно можемо виділити ок­ремі етапи роз-ку страх-ня з точки зору часу виник­нення тих чи інших видів страх-ня, а саме:14-15 ст.- виникнення морського страх-ня (спочатку у Ломбардії, потім в Англії),16 ст.-виник-ня страх-ня життя, що пов'язано із створенням таблиць смертності,17 ст.- страх-ня від вогню в Англії,19 ст.- виникнення страх-ня людей від нещасних випадків, пов'язано з винаходом залізничого транспорту,Далі- страх-ня технічних ризиків,20 ст.- з'явилися всі види транспортного стр-ня (кредитне, комісійне, ядерне).В 20 ст. виділяють наступні основні етапи розвитку страх. Справи: а) страх-ня в дореволюційний період,Б) ство­рення та розвиток держ. Страх-ня в 20-40-ві роки, кооперативне страх-ня,В) страхова справа в післявоєнний період,Г) демоно­полізація страх-ня (кінець 80-х р- початок 90-х рр)

9.Особливості гільдійсько-цехового страх-ня.

У середньовіччі с-ня (окрім с-ня утрати ван­тажу під час перевезення, с-ня ритуальних свят, як це було за часи Стародавнього Риму і Шумерії) поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Стосунки між членами тут були тіснішими, ніж у колегіях Стародавнього Риму. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з’явилися й захисні гільдії, що мали завдан­ням охорону особи і майна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточ­нювався розмір внесків і виплат.