Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвиткуСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, техніки та мистецтва, які вживаються у сфері професійного спілкування та втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини, становлять термінологію. Сучасна термінологія як галузь науки, виходячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям, точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність), поєднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики, філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи символіки. Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: як результат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) та як функціонування у контексті наукової та навчальної літератури і в комунікативному аспекті. Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що підтверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термінології дохристиянської Русі, так і теоретичні дослідження окремих терміносистем. Охарактеризувати сучасний стан та перспективи розвитку наукової термінології не можна, не торкнувшись бодай короткої історії її становлення. Науковій термінології передував період стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичувався достатній арсенал тематично об'єднаних слів для позначення системи спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевої термінології є поняття природної (загальновживаної) мови та її лексичні одиниці. Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності починають слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесі практичного пізнання світу і стали на даному етапі представниками наукового поняття. На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальний стан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певних понять з відповідними співіснуючими предметами навколишньої дійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологізації загальновживаних слів. До речі, терміносистеми нових галузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуються принципом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих систем: архітектура, захист, надійність, поштова скринька тощо. На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вторинної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним баченням світу: загальним і науковим. Наукове бачення може ґрунтуватися на загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чином, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли система звичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відображення в природній мові. Мова науки, використовуючи загальновживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює у дефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце в якій належить термінам. Історія формування української наукової мови — це постійне переборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні можливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінг-вальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовж століть. Заборона української мови як засобу літературного спілкування затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формування термінологічного фонду. Розвиток української моли (а відповідно й термінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмували недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність. У формуванні української наукової термінології умовно можна виділити кілька періодів. Перший період (друга половина — кінець XIX ст.) пов'язаний із журналом "Основа" та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) в Галичині, іменами І. Верхратського, М. Драгоманова, В. Левицького, М. Грушевського, І. Пулюя, 11. Куліша. У цей час українська мова збагачувалася "новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації". Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початку XX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з широким використанням термінів і терміноелементів грецького та латинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у міжнародній практиці. Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменувався утворенням Наукових товариств у Східній Україні: "Просвіта" (у Києві), ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших термінологічних комісій, завданням яких був збір та впорядкування народної термінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київського товариства розпочинає роботу над укладанням медичного словника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподарської та науково-технічної термінології чимало зробив гурток натуралістів при Київському політехнічному інституті, на думку членів якого, "не знаючи термінології, не можна ні науку вперед посувати, ні передавати її здобутки народові". Третій етап у формуванні української наукової мови припадає на 20-ті — початок 30-х раків XX ст. — час відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й політичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої термінологічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попередні десятиліття. У 1921 році утворився Інститут української наукової мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовувати процес розвитку української наукової мови. Для цього необхідно було виробити наукові засади творення як окремих термінологічних одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогалини, що закономірно в них з'явилися: виробити принципи й методи побудови нової лексики на позначення понять науки, політики, державності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, на думку Ю. Шевельова, типова для всіх мов у період, коли вони поширюють сферу вживання та мають задовольнити найрізноманітніші вимоги суспільства. Теоретичні засади термінотворення було чітко сформульовано в "Інструкції до укладання словників". Терміни виникали шляхом переосмислення загальновживаних слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов. Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися навіть до крайніх заходів (від пуристичних до максимальної орієнтації на запозичення). О. Курило зазначала: "Саме життя покаже, який принцип у термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вони обидва матимуть однакову рацію виживання". Творчу працю вчених перервано звинуваченням українських філологів у народництві та націоналізмі. Впродовж 1933-1935 рр. було випущено 5 бюлетнів під гаслом "Проти націоналізму в термінології", які вилучили значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузей знань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинилася. Четвертий етап (50- 80-ті рр. XX ст.) ознаменувався пожвавленням термінологічної праці у зв'язку зі створенням у 1957 році Президією Академії наук України Словникової комісії, основним завданням якої було вироблення принципів укладання термінологічних словників. Зусиллям великого загону українських учених різних галузей знань упродовж наступних років було видано серію як перекладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників. Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділялася лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політекономічної — Т. І. Панько, біологічної — Л. О. Симоненко, ботанічної — М. М. Фещенко, А. Й. Капська, юридичної — О. Сербенська, математичної — А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х рр. теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду практичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сформованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією. П'ятий етап (кінець XX — поч. XXI ст.) є найпродуктивнішим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології. Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу державної й у зв'язку з цим розширення поля її суспільного функціонування. Із становленням України як суверенної держави проблема національної термінології набирає державного значення. Робота в галузі наукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи, проведеної в першій половині століття, коли основна увага дослідників зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народу та літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намагалися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні. Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвістичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціонують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданням сучасного термінознавства є практичний аспект - систематизація, упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шляхом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо "репресованих" термінів, створення галузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників, військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни та визначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою. Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одного боку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого — станом і тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якої вона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм на лексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мові виявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замість магніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних рота, відділення, батальйон, капітан. Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різних шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністю відновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запозиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є як позитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація, нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ведуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одного боку, а з другого — надмірне захоплення іншомовними термінами призведе до втрати національної мовної самобутності. Прихильники першого напрямку забувають про те, що більшість словників, виданих у 20-ті роки, були і залишилися проектами, а вміщені в них терміни (часом цілі синонімічні ряди на позначення того самого поняття) були елементами пошуку терміна, який би відбивав зміст позначуваного поняття. З часу видання зазначених словників пройшли десятиліття, впродовж яких розширювався зміст старих понять, виникали нові, що потребували найменувань. Ніхто не заперечує того, що у своїй роботі фахівці мають використовувати досвід учених "золотого" десятиріччя, зберегти, відновити кращі українські терміни та позбутися тих, що суперечать лексичним та словотвірним нормам української мови. Але це не значить, що наявну й усталену в мові термінологію варто замінювати вузькорегіональними термінами, як спостерігаємо у "Словнику фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російському" В. Козирського та В. Шендеровського, де відомі всім зі шкільної лави терміни: діаметр, елемент, мастило, маятник, нівелір, паралель, снаряд, трубопровід замінено відповідно словами: поперечник, первень, шмаровидло, вагадло/хитун, шмига, рівнолежник, стрільно/гармагпень, руровід/рурогін та багато інших. Усе частіше лунають заклики повернути до життя питомі національні спортивні терміни, оскільки українська спортивна термінологія надто зрусифікована. Чи зрозуміють наші терміни на зразок рухапка — гімнастика, ситківка — теніс, кошівка — баскетбол, копаний м'яч — футбол, наколесництво — велосипедний спорт, карний мет — штрафний удар, скічня — трамплін та багато інших на міжнародних змаганнях. "Революцію" в медичній термінології намагаються провести й деякі медики, пропонуючи нам повернути застарілі, регіональні назви заштрик (укол); порскавка, впорених, штрикалка (шприц); синьожилка (вена); дишниця, дишковиця, дишкозапал (бронхіт ], ушкодівник, ушкодозпавець (травматолог) та ін. Спостерігається прагнення відмежуватися від російської мови, тобто диференціювати слова, що звучать однаково в українській та російській мовах, замінити їх питомими українськими словами на зразок: ансамбль — гурт, штопор — коркотяг, нувориш — скоробогатько та ін. Розвиток знань у різних країнах відбувається нерівномірно. Ця нерівномірність позначається і на розвиткові термінології окремо взятих мов. Практично жодна природна мова при творенні термінів не може обійтися своїми власними ресурсами, тому термінологія багатьох галузей знань різних мов послуговується лексичними та словотворчими засобами високорозвинутих літературних мов, що робить її склад надто строкатим, поєднуючи в собі національні та міжнародні елементи. У період середньовіччя це були переважно класичні мови — давньогрецька та латинська, остання дала моделі для творення термінів, здебільшого одноосновних, та серію високопродуктивних суфіксів і префіксів, що використовуються у термінології багатьох мов. З грецької мови запозичено модель творення складних термінів (композитів). Таким чином, латинські й грецькі основи термінів уже в епоху середньовіччя становили єдиний греко-латинський фонд, який запозичався багатьма мовами. Пізніше джерелом запозичень стали німецька, французька та англійська мови. Прямі запозичення, з одного боку, формують спільний лексичний фонд у не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами, а з другого — надмірне захоплення чужими термінами ускладнює спілкування між членами суспільства. Зокрема немає потреби користуватися іншомовною лексикою, якщо в мові існують питомі слова на зразок бартер (обмін), брокер (посередник), копірайт (авторське право), слоган (рекламне гасло), субсидія (допомога, підтримка), рамбурсува-ти (повертати борг) тощо. Причини запозичень різні: відсутність у мові ціліснооформленого, непроникного терміна-однослова на позначення єдиного, нерозчленованого поняття (демаркетинг — ліквідація ажіотажного попиту, девальвація — зниження офіційного курсу національної валюти, аналогічно: емісія, авізо та ін.); лаконічність терміна, від якого легко утворюються похідні форми (аудит — аудитор, аудиторство, аудиторський, аудиторська служба, Аудиторська палата України), зміна концептуальних орієнтирів (етнічних, національно-специфічних на "європеїзовані" або "американізовані"), що викликає декореляцію протопонять "свій" — "чужий" (воротар — голкіпер; поза грою — офсайд). Останнім часом помітно зростає тенденція до гібридизації терміна, поєднання національних та міжнародних компонентів (виробничий маркетинг, тендерне ціноутворення). У систематизації, нормалізації та стандартизації існуючих терміносистем значна роль належить галузевим словникам. За останнє десятиріччя минулого століття побачило світ близько 300-т термінографічних праць, переважно перекладних, різних за обсягом та якістю опрацьованого матеріалу, серед них пальма першості належить медицині — 40 словників, 20—3 економіко-фінансової сфери. Заслуговують на увагу: поліфункціональний академічний "Російсько-український словник наукової термінології" у трьох книгах: Суспільні науки (1994); Біологія. Хімія. Медицина (1996); Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос (1998), кілька видань "Російсько-українського та українсько-російського словника (сфера ділового спілкування)" В. М. Брицина, О. О. Тараненка, три видання "Фінансового словника" А. Г. Загороднього, Г. Л. Вознюка, Т. С. Смовженко, "Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник" у 2-х томах науковців Львівського медичного університету, п'ятимовний тлумачний словник з інформатики Р. Іваницького та Т. Кияка (1995), щойно виданий "Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінів ринкової економіки" за ред. Т. Р. Кияка (2001). Уперше в Україні створюються власні державні стандарти на терміни та визначення, де рекомендовано загальноприйняті їх визначення, які стають основою для розроблення стандартів на технічні умови, продукцію, методи випробовувань тощо. Як науково-технічний документ, стандарт є комплексом норм, правил, вимог щодо об'єкта стандартизації та обов'язкових для використання в усіх видах нормативної документації, у довідковій та навчально-методичній літературі. Незважаючи на те, що в мові ДСТУ на терміни та визначення спостерігається порушення лексичної загальнолітературної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, не властивих українській мові на зразок злучення, злучник, розлучник, повід замість усталених відповідних з'єднання, з'єднувач, роз'єднувач, привод та багато інших, вони сприятимуть розбудові та нормалізації галузевих терміносистем та впровадження їх у життя. Аналогічну роль виконують і україномовні законодавчі акти та Кодекси. Оскільки терміни через загальні поняття пов'язуються зі спеціальними сферами знань та діяльності, вони є об'єктами всіх наук, що вивчають ці сфери. Для розв'язання термінологічних проблем потрібні висококваліфіковані спеціалісти, які б поєднували професійні знання з лінгвістичними. Таких спеціалістів треба готувати у вищих навчальних закладах, увівши до навчальних програм спецкурси з основ термінології та фахової мови. Названі спецкурси читаються в багатьох країнах світу, навіть у країнах Африки та Азії. Нa жаль, наше Міністерство освіти і науки ігнорує світовий досвід. Засвоєнню студентами фахової мови сприяють словнички термінів, наведених у підручниках та навчально-методичних посібниках з фінансів, маркетингу, фінансів підприємств та ін., виданих у Київському національному економічному університеті. Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати той факт, що Україна має розвинуту кодифіковану термінологію майже з усіх галузей знань, здатну забезпечити практичні потреби суспільства. Робота щодо її розбудови та кодифікації проводиться в кількох аспектах: дослідження процесів становлення окремих терміносистем, встановлення часу їхньої появи та визначення шляхів формування, співвідношення в них національних та інтернаціональних компонентів; вироблення основних моделей творення нових термінів; перегляд та нормалізація наявних у мові термінів; створення галузевих словників; розроблення державних стандартів на терміни та визначення, які б охопили всі сфери науково-технічної діяльності. Незважаючи на величезну роботу, проведену термінологами та фахівцями різних галузей знань, нерозв'язаною залишається ще низка як лінгвістичних проблем, пов'язаних із ототожненням або диференціацією понять, виробленням методологічних засад щодо уніфікації української наукової термінології та збагаченням її за рахунок власних мовних одиниць, так і екстралінгвістичних — забезпечення повнокровного функціонування мови в державі, викладання у ВНЗ усіх предметів державною мовою, уведення в навчальні програми спецкурсів з основ термінології та фахової мови, видання україномовних підручників, тлумачних галузевих словників, створення навчальних посібників із загального термінознавства та терміносистем окремих галузей знань. Для здійснення окреслених проблем потрібне об'єднання зусиль учених різних сфер наукових знань, особливо мовознавців, що працюють над проблемами термінології, для створення єдиної термінологічної школи. (Л. Симоненко) Завдання 77. Запропонуйте, обґрунтовуючи, скорочений запис наведених нижче слів та словосполучень, що часто використовуються в сучасний науковій літературі. Автореферат, анотація, бібліографія, бібліотекознавство, відповідальний редактор, дипломатія, дисертація, доктор фізико-математичних наук, доктор філософських наук, доцент, екологія, економіка, збірник наукових праць, інформація, історія, кандидат економічних наук, кандидат філологічних наук, кандидат юридичних наук, кафедра, Міністерство освіти і науки, науково-практична конференція, наукознавство, Національна академія наук України, науково-дослідна робота, провідний науковий співробітник, професор, редактор, редколегія, соціологія, сторінка, університет, Український реферативний журнал, фінансова справа, Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, член-кореспондент HAH України, юриспруденція. Завдання 78. 3аконспектуйте наукову статтю, опубліковану в періодичному виданні (журналі) за обраним вами фахом або опановуваною навчальною дисципліною. Завдання 79. Підготуйте фрагмент наукової статті, мета якого - висвітлити історію розробки у вітчизняній та зарубіжній науці проблеми, винесеної у назву статті та актуальної для обраної вами спеціальності. Завдання 80. Складіть повну бібліографію до однієї з актуальних (або цікавих для вас) проблем обраної вами спеціальності та оформіть її за чинними ДЕСТами. Завдання 81. Доведіть матеріалами наукової літератури з вашої спеціальності, що термін і відповідно термінованість є однією з основних стильових ознак наукового стилю літературної мови. Завдання 82. Проаналізуйте лексичний склад науково-навчального тексту та поясніть функції трьох основних його стратів (груп): а) абсолютно термінологічної лексики, тобто термінологічної лексики вузькоспеціального характеру; б) відносно термінологічної лексики, тобто загальнонаукової і міжнаукової термінологічної лексики; в) нетермінологічної лексики, тобто слів-орьанізаторів думки, слів-конкретизаторів думки, службових частин мови. Завдання 83. Схарактеризуйте роль порядку слів у науковому тексті та експериментально встановіть, де і чому якнайчастіше знаходиться основна інформація. Завдання 84. Поясніть, чи залежить обсяг наукового твору від його жанру, і якщо так, то як саме і чому. Завдання 85. Підготуйте з урахуванням особливостей власного мовного стилю 2-3 зразки клішованих анотацій різних видів для подальшого активного користування ними в самостійній науковій роботі з анотування першоджерел. Завдання 86. Підготуйте 2-3 зразки клішованих рефератів різних видів для подальшого активного використання їх у самостійній роботі з реферування фахових наукових джерел. Завдання 87. Підготуйте з урахуванням свого мовного/мовленнєвого стилю 2-3 зразки клішованих рецензій. Завдання 88. Лаконічно та з урахуванням принципу ієрархії сформулюйте основні сучасні вимоги до наукових творів малих жанрів. Завдання 89. Перекладіть українською мовою науково-популярні тексти. Підкресліть ключові слова, сформулюйте основну тезу кожного з текстів і запропонуйте найточніші до них заголовки. Обґрунтуйте свій погляд. 1. Человек воспринимает глазами 20% информации, из них 70%-посредством чтения. К 2013 г. объем информации по сравнению с 1990 г. возрастет в 4 раза, к 2040г. — в 32 раза. Средняя скорость чтения студентов составляет 120-180 слов в минуту, специалистов с высшим образованием — 200-250. Потрясающе быстро читали Ж. Ж. Руссо, Л. Пушкин, Б. Наполеон, О. де Бальзак, Н. Чернышевский, Л. Толстой, М. Горький, Р. Роллан, А. Эйнштейн и др. Учеными доказано, что при быстром чтении утомляемость глаз меньше, чем при медленном чтении. Академик Н. Амосов обоснованно утверждал: "Для человеческого организма благоприятен только режим напряжения. Силы при напряжении возрастают". В XVII веке Никола Гроллье де Сервьера придумал машину для ускорения чтения книг: подобие мельничного колеса с подставками для книг вместо лопастей, на которые одновременно помещалось несколько книг, раскрытых на требуемых страницах. Наш мозг обладает высокой избирательной способностью, вот почему читать нужно не слова, а мысли. Кроме того, мозгу присуща догадка, предвосхищение. Для того чтобы правильно прочесть фразу, достаточно видеть по 2-3 буквы из каждого слова или верхние/ нижние половинки букв (по О. Козловскому). 2. Наука — нервная система нашей эпохи. Мир науки и техники так сложен и разнообразен, что никто не может считать свое образование завершенным с окончанием средней школы и даже вуза. Скорее с этого оно только начинается. Естественное стремление цивилизованного человека: "Хочу все знать!" или более скромное: "Хочу знать необходимое, чтобы правильно действовать!", сталкивается, однако, с явлением еще одного "взрыва" — с лавинообразным потоком информации. На самом деле, активно читающий человек может за свою жизнь прочесть 3-5 тысяч книг. Но ведь ежедневно выходит в свет огромнейшее количество новых книг, научных брошюр и журналов. Еще Вольтер говорил: "Многочисленность фактов и сочинений растет так быстро, что в недалеком будущем придется сводить все к извлечениям и "словарям". В XVIII веке вышло примерно 1,6 миллиона книжных изданий, в XIX веке — 6,1 миллиона, в XX веке — около 50 миллионов новых книжных изданий. Сейчас во всем мире ежедневно выпускается около 100 тысяч книжной продукции. Поэтому учет, отбор, обработка, хранение и передача информации стали одной из главенствующих и бурно развивающихся отраслей человеческой деятельности. Наука — связующий элемент между мыслями людей, рассеянных во времени и пространстве, и в этом одно из самых высоких ее достоинств. Древняя мудрость гласит: "В начале было слово". Действительно, в слове — первый проблеск сознательности, слово — главный инструмент общения людей, общения поколений, накопления духовных богатств. И "как хорошо, когда благоденствие дал Пифагор. Нет сокровищницы лучше знания! Предмет познания бесконечен! (Е. Лихтенштейн) 3. Служение науке не мирится с легким отношением к себе, к людям. Наука — это совсем особая сфера труда, привлекающая к себе непреодолимой силой... Ученый кончает свою исследовательскую деятельность, почти всегда только уходя из жизни. В чем же заключается особая сила и активность молодого исследователя? Несомненно, в том, что он смотрит на традиции, на получаемое им научное наследство прошлого новыми, свежими глазами, еще не привыкшими к общепринятому, к трафарету. Молодой научный гений и талант почти всегда вносят с собою перелом, революцию, новую точку зрения, приводят на новую вершину, с которой раскрываются неожиданные широкие горизонты для дальнейшего исследования. Ученый обязательно должен учиться, учиться, несмотря на все свои успехи, свои достижения, всю жизнь до гроба. Громадная наука была до него, громадная наука развивается рядом с ним, в родной стране и во всем мире, громадная наука будет после него. Какой бы областью знания ни занимался молодой ученый, он должен много, внимательно и критически читать, он должен знать несколько языков, ибо иначе для него будет закрыто очень многое, иногда самое важное. (С. Вавилов) 4. Талант в науке есть прежде всего способность к упорному творчеству. Только не ошибитесь в занятой вами жизненной позиции. Всегда ставьте себе большие и надличностные задачи, и вы достигнете в своей жизни большого и надежного. Вы будете счастливы. Красота научной работы состоит главным образом в красоте исследовательских приемов, в новизне и скрупулезности научной методики. (Д. Лихачев) 5. Какое же качество должен иметь молодой человек, вступающий в область науки? Я думаю, что самое главное качество — влюбленность, ненасытный интерес к тайнам природы и к путям овладения этими тайнами. Все остальное приложится. От ученого требуется и огромный повседневный труд, труд через всю жизнь, и огромная работа мозга, и терпение, и постепенность восхождения на вершину науки, открывающего все более широкий горизонт, но все это легко для влюбленного. Без острого, влюбленного интереса нет ученого. Какова бы ни была профессия молодого специалиста — рабочий ли он, инженер, педагог, агроном, врач, научный работник, — важно, чтобы он был творческим человеком. Главное, что должно дать образование и о чем часто забывают, — это не "багаж" знаний, а умение владеть этим "багажом". Это и есть главная цель любого, в том числе и высшего, образования. (А. Несмеянов) 6. В наше время невозможно прожить с запасом знаний, полученным в начале жизни. Начав самостоятельную работу, мы все еще продолжаем учиться. Учится рабочий, чтобы поспеть за новой технологией, за новинками оборудования. Учится земледелец, чтобы не отстать от сельскохозяйственной науки. Непрерывно учатся летчики, врачи, преподаватели, инженеры, иначе их дипломы превратятся в пустую бумажку. Учатся министры, академики, генералы. Чтобы не отстать от своего бурного времени, учатся все люди и всю жизнь, весь свой век. Получение знаний становится уже просто физиологической потребностью, не угасающей с годами. Фундаментальные знания — это знания не расчетчика, а теоретика, не клерка от науки, а мыслителя, творца. Овладевая фундаментальными знаниями, специалист поднимается на высочайшую ступень понимания предмета, откуда уже отрываются магистрали науки, ее самые оживленные перекрестки, открываются горизонты будущих открытий. (Р. Хохлов) Завдання 90. Опрацюйте фрагменти з наукових праць українських лінгвістів. Складіть номінативний, питальний і тезовий плани, запропонуйте найточніші заголовки до текстів та обґрунтуйте адресат останніх для рекомендаційних анотацій. 1. Термінологія (сукупність термінів) є найдинамічнішою частиною сучасного словника, джерелом поповнення словникового складу мови. Американський учений Маріо Пей стверджує, що не менше як половина словництва всіх цивілізованих мов складається з наукових і технічних термінів. Термін, на відміну від загальновживаних слів, має зв'язок з науковими концепціями, у ньому відображаються факти, спостережені дослідниками, та їхнє теоретичне осмислення. У широкому розумінні термін — це слово чи словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, основними ознаками якого є системність, відповідність позначуваному поняттю, наявність дефініції, тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термінології певної галузі знань, стислість, стилістична нейтральність, точність, висока інформативність. Системність, як одна з основних ознак термінології, передбачає системність поняттєвого змісту термінів, системність словесного вираження (словотвірний, правописний аспекти), системність відповідності між змістом і вираженням. Виходячи з того, що терміни виникають у професійному середовищі і вживаються у строго термінологічній функції тільки в спеціальній літературі та професійному вживанні, В.П.Даниленко звертає увагу на усвідомленість термінологічного словотворення, що дає можливість штучно запроваджувати в галузеві термінології спеціалізовані за значенням словотворчі морфеми, які, будучи в певних терміносистемах виразниками конкретних значень, виконують разом із тим класифікаційну функцію, зокрема суфікс -ом (а) в медичній термінології вказує на наявність пухлини: гематома, фіброма, суфікс -ит — на запальні процеси в організмі, хворобу: гепатит, отит, бронхіт тощо; у біологічній терміносистемі за допомогою суфіксів -ов, -ев визначають родину рослин та тварин: вересові, ропухові та ін. Отже, для термінології, на відміну від загальновживаної лексики, характерний принцип аналогічності. Науково-технічний прогрес сприяє не лише бурхливому розвиткові науки й техніки, а й вносить істотні зміни в лінгвістичну модель світу появою як окремих термінів, так і цілих терміносистем. Це зумовлює перегляд, систематизацію та кодифікацію наявної в мові термінології. Робота в цьому напрямку проводиться в 2-ох аспектах: теоретичному і практичному. Перший передбачає вивчення і поглиблення теорії терміна, закономірностей творення термінологічної лексики та шляхи її поповнення. Другий — практичний аспект — полягає в унормуванні та стандартизації наукової термінології, яка регулюється фахівцями і лінгвістами у таких напрямках: видання галузевих словників, створення державних стандартів на терміни та визначення, видання правових кодексів тощо. Цей аспект покликаний забезпечити державотворення, навчальний процес, пресу, видавництва, радіо, телебачення нормативною термінологією. На позначення поняття приведення чого-небудь до єдиної форми, системи в науковій літературі існує кілька термінів: систематизація, унормування, уніфікація, кодифікація, стандартизація. Спробуємо проаналізувати, чи всі наведені терміни однаковою мірою відбивають назване поняття і в яких семантичних відношеннях вони перебувають. Більшість із названих термінів має прозору етимологію, зокрема, слово систематизація утворилося від дієслова систематизувати "приводити в систему" [СУМ], "розподіляти у визначеному порядку і зв'язку частини чого-небудь", "правильне розташування частин у встановленому порядку" [СІС]. Одним із значень слова унормування є визначення, запровадження норми в чому-небудь [СУМ]; уніфікація (лат. Unus (uni) — один і facere — робити) — приведення чого-небудь до єдиної форми, системи; кодифікація — процес вироблення загальноприйнятих норм літературної мови; стандартизація (стандартування): 1) процес установлення і застосування стандартів; 2) зведення багатьох видів виробів до невеликої кількості типових для раціональнішої організації виробництва [СІС]. І. Встановлення єдиних норм і вимог на готову продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріали; II. Дотримання єдиних стабільних граматико-стилістичних норм у національній мові (переважно в науково-технічному та офіційно-діловому її стилях) [СУМ]. У наведеному ланцюжку термінів спостерігається певна ієрархічна підпорядкованість. Для того, щоб унормувати ту чи іншу терміносистему, потрібно провести її уніфікацію на поняттєвому, логічному та мовному (лексичному, фонетичному, граматичному, словотвірному) рівнях. Названі терміни потребують чіткого розмежування у роботі над термінологією. На думку В. П. Даниленко і Л. І. Скворцова, принципова різниця між уніфікацією і стандартизацією полягає в тому, що уніфікація стосується окремих груп термінів, а стандартизація — всієї терміносистеми. Із названих вище термінів найзагальнішим є унормування, тобто приведення термінології до певної норми. Метою внормування лексичної системи мови є приведення її у відповідність з тими мовленнєвими або лексичними варіантами та моделями, які найкращим чином сприяють здійсненню її комунікативної функції. Унормування терміносистем української мови безпосередньо залежить від вирішення низки проблем: порушення лексичної загальнолітературної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, невластивих українській мові, наявність термінологічної полісемії, омонімії, синонімії, словотвірних варіантів тощо. Уніфікація терміносистем відбувається на поняттєвому; лексико-семантичному, словотвірному, морфологічному та правописному рівнях, що передбачає приведення термінології до існуючих у мові лексичних норм та словотвірних типів, де, в першу чергу, орієнтуються на вимоги, які висуваються до наукового терміна, — відповідність його змісту позначуваному науковому поняттю. Нормативність термінології полягає н
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 651; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.102.248 (0.014 с.) |