Проголошення ЗУНР. Державне будівництво.

Українська Національна Рада, взявши владу, поєднувала законодавчі та виконавчі функції. Лише 9 листопада 1918 р. УНРада утворила уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат. До його складу увійшло 14 державних секретарів. Очолив уряд Кость Левицький; 10 листопада держ.секретарі склали присягу. 13 листопада 1918 р. на засіданні УНради було затверджено «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії». Ця дата вважається днем проголошення ЗУНР. Згідно з Тимчасовим Основним Законом новостворена держава отримала назву - Західноукраїнська Народна Республіка. Закон визначив територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Затверджено також герб держави - золотий лев на синьому полі, прапор синьо-жовтий. Найвищим органом влади -парламентом, мали стати Установчі збори, а до їхнього обрання функції парламенту мала виконувати Українська Національна Рада, уряду - Державний Секретаріат. 16 листопада 1918 р. УНРада прийняла тимчасовий закон "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки". Зберігаючи попередній адміністративно-територіальний поділ, закон встановлював, що у повіті адміністративна влада належить повіто­вому комісару, якого призначав державний секретар внутрішніх справ. При комісарі, утворювалася повітова національна рада з дорадчим голосом. Міських комісарів теж призначав держсекретар внутрішніх справ, а в містечкових і сільських громадах - повітові комісари. При міських, містечкових і сільських комісарах діяли обрані "Прибічні ради". Закон докладно врегулював компетенцію місцевих органів влади і управління, які у своїй діяльності підпорядковувалися урядові. Тимчасово, через відсутність нових законів, залишалося чинним австрійське законодавство. Усі попередні службовці держав­ного апарату, пошт, залізниці тощо, незалежно від національності, могли залишатися на державній службі й надалі, якщо вони склали письмове зобов'язання чесно служити Українській державі. У січні 1919 р. було прийнято закон про утворення Виділу УНРади у складі президента Ради та 9 членів. Виділ репрезентував державу у зовнішніх зносинах, призначав членів уряду, приймав їхню відставку, підписував і публікував закони. 15 лютого 1919 р. затверджено Закон про мову в державному житті республіки. Державною мовою стала українська. Разом з тим за національними меншинами, гарантувалося право вільно користуватися рідною мовою, мати свої школи, бібліотеки, видавати періодику, книги тощо. Конституційна парламентарна система гарантувала спеціаль­ним законом 1919 р. скликання сейму ЗУНР. Однопалатний Сейм повинен був зібратися у червні 1919 р. Прийнятий 14 квітня 1919 р. новий виборчий закон зазначав, що Сейм складатиметься з послів, обраних на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування. На жаль, Законам про Сейм і вибори до нього не судилося бути реалізованими. 9 червня 1919 р., в інтересах оборони держави і з метою забезпечення державного управління в умовах воєнної небезпеки Національна Рада та уряд постановили "надати право виконувати всю військову й цивільну владу уповласненому Диктаторові". Ним став Євген Петрушевич. Конституційні органи припинили дію. незважаючи на складну політичну ситуацію, йшла велика державотворча робота у певних галузях суспільного, куль­турного й економічного життя, що мала загальнореспубліканський характер. Розпочалася перебудова системи народної освіти. Пуб­лічні школи оголошено державними, а вчителів - державними службовцями, дозволялося засновувати приватні школи. Українська мова стала основною в усіх державних школах, за національними меншинами визнавалося право на школу з рідною мовою навчання Українська Національна Рада 12 квітня 1919 р. прийняла закон про запровадження з 1 травня восьмигодинного робочого дня. Розглядався закон про земельну реформу. Було підготовлено проекти закону. Передбачалося наділення землею тих селян, що не мали необхідного мінімуму ґрунту для існування. Закон про земельну реформу було прийнято 14 квітня 1919 р.

Акт злуки УНР і ЗУНР.

5 листопада УНРада надіслала свою делегацію на чолі з О. Назаруком і В. Шухевичем до Києва для переговорів з гетьманом П. Ско­ропадським. Після початку антигетьманського повстання перего­вори про об'єднання проводилися з Директорією УНР. У Фастові 1 грудня було укладено "передвступний договір" про "злуку обох Українських держав в одну державну одиницю"; 3 січня 1919 р. УНРада на своєму першому засіданні у Станіславові затвердила "передвступний договір", прийняла ухвалу про Злуку і доручила уряду - Державному Секретаріату ЗУНР завершити офіційне укладення договору в Києві. Для участі в Урочистому акті об'єднання було затверджено представницьку делегацію на чолі із заступником президента УНРади Л. Бачинським. 22 січня 1919р. Директорія УНР видала Універсал, у якому оповістила про злиття в єдину державу - Українську Народну Республіку - Галичини, Буковини, Угорської Русі та Наддніпрянської України. Того ж дня на Софійському майдані в урочистій обстановці проголошено Злуку українських земель та утворення Єдиної незалежної соборної укра­їнської держави. В урочистостях брала участь делегація УНРади ЗУНР у складі 36 осіб. Трудовий Конгрес України у Києві 23 січня 1919 р. затвердив об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. ЗУНР дістала офіційну назву – Західна область УНР. До складу Директорії УНР було введено Президента УНРади Є. Петрушевича. Але через воєнний стан практичне злиття двох державних організмів відкладалося на майбутнє–до скликання Всеукраїнських установчих зборів. ЗУНР зберегла свої органи законодавчої та виконавчої влади, сферу і обсяг їхньої компетенції ЗО ЗУНР продовжувала діяти як окреме державне утворення і у внутрішніх справах, і на міжнародній арені. Влада Директорії УНР і надалі обмежувалася землями на схід від Збруча. Певним чином координувалась лише військова діяльність обох урядів. Незважаючи на заяви про Злуку, розбіжності у стратегії та орієнтаціях керівників УНР і ЗУНР поглиблювалися. Це серйозно послаблювало реальне значення акту 22 січня 1919 р., який, однак, залишився символом споконвічного прагнення українського народу до возз'єднання в єдиній державі.

21. Польсько-українська війна 1918 - 1919 р.

До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади. Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення, 11 листопада зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину.21 листопада 1918 р. внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кінця грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславові.У січні-травні 1919 р., незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини. У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Але наприкінці лютого 1919 р. успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції, яка для переговорів з урядом ЗО УНР про умови перемир'я з Польщею вислала місію у складі: голова — генерал Бертелемі (Франція), члени – полковник А.Віярд (Велика Британія), професор Лорд (США) і полковник Стабіле (Італія). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 % Східної Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились.13 травня 1919 р. Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював генерал Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були відкинуті польським урядом. В цих умовах 15 травня 1919 р. на український фронт у Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія генерала Ю. Галлера, яка призначалась лише для боротьби проти більшовиків.На початку червня 1919 року польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком терену між Дністром і нижнім Збручем. У зв'язку з критичним становищем ЗО УНР 9 червня 1919 р. уряд С.Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є.Петрушевичу, який отримав титул диктатора ЗО УНР. Для виконання покладених на нього функцій Є.Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган–Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено генерала О.Грекова.7-28 червня 1919 р. УГА під командуванням О. Грекова провела Чортківський наступ, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських військ. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 р. відступити на старі позиції.16-18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська.

22. Наступ Добровольчої армії Денікіна на Україну. Війська УНР і ЗУНР у боротьбі з денікінцями.

Політика, яку проводили більшовики «воєнного комунізму» викликала невдоволення у всіх соціал.верствах укр. С-тва, особливо селянства. В Укр..наростали масові виступи проти більшовиків. Цією ситуацією скористався А.Денікін, який був головнокомандувачем білої гвардії, що сформувалася на Дону (Кубані)–ця армія була добровольчою. Головний удар Денікіна був спрямований на Москву. Проте лівий фланг наступав на Лівобережну Україну. Вже на поч..травня вони підійшли до Луганська. Треб зазначити, що в цей час армія Денікіна отримала матеріальну підтримку Антанти. Враховуючи брак зброї, боєприпасів у Червоної Армії, білогвардійці дістали перевагу, якою і скористалися. До всього, в стані більшовиків постійно вникали незгоди стосовно ведення бойових дій. Створивши перевагу в силах, Денікін 4 травня захопив Луганськ, а через кілька тижнів усю територію Донбасу. У червні білогвардійці зайняли Харків, потім Катеринослав. Форсувавши Дніпро і захопивши Черкаси, денікінці повели наступ на Право­бережжі. В кінці серпня уряд X. Раковського залишив Київ. Спроби військ Червоної армії зупинити білогвардійців на території України не вдалися. Навесні 1919 р. війська С. Петлюри під тиском Червоної армії змушені були залишити Жмеринку і Проскурів. Близько місяця Петлюра тримався в Рівному. У червні головний отаман доклав великих зусиль, щоб реформувати армію, перетворити її з напівпартизанської в регулярну. Реформа піднесла боєздатність армії і Петлюра вирішив скористатися послабленням більшовицької амії, щоб повернутися в Центральну Україну. 17 лип.1919р. УГА під тиском польських військ залишили Сх..Галичину і переправилась через р. Збруч. УГА за згодою урядів УНР і ЗУНР приєднувалися до армії Петлюри для спільної б-би за незалежність України. 11 серпня 1919 року було утворено Штаб Головного отамана, який очолив генерал-поручик М. Юнаков. Протиріччя в новоствореному об’єднанні виявилися майже одразу: якщо лідер ЗУНР Є. Петрушевич для боротьби з Польщею та радянською Росією ладен був укласти угоду з Денікіним, то С Петлюра саме в Денікіні бачив основного ворога, для перемоги якого згоден був на союз із радянською стороною. Такі політичні погляди заважали визначенню напрямку головного удару. Укладений компроміс — УГА веде наступ на Київ, а формування УНР — на Одесу, був помилковим. Він розпочався наприкінці липня 1919 p., спочатку розгортався досить успішно — протягом серпня вони захопили Вінницю, Житомир Бердичів та ін. Відкрився шлях на Київ. 30 серпня, не зустрічаючи протидії, передові частини УГА вступили до столиці і розпочали підготовку до параду, який мав відбутися наступного дня. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії під командуванням генерала М. Бредова вдерлася до міста. Денікінці, незважаючи на свою нечисленність, діяли зухвало, рішуче і таки встановили контроль над значною територією Києва. Українські частини мали наказ не вступати в протистояння з денікінцями, а невдовзі галицький генерал А. Кравс підписав угоду, відповідно до якої українські формування залишали Київ і відступали на лінію Ігнатівка— Васильків. Ця помилка стала фатальною для українських армій, які опинилися у своєрідному «трикутнику смерті»: між радянськими військами, білогвардійською Добровольчою армією та збройними формуваннями Польщі. Важкі бої, нестача зброї, боєприпасів та спорядження з кожним днем дедалі більше знесилювали армії УНР та ЗУНР. Ситуація стала критичною, коли восени 1919 року серед бійців поширилася епідемія тифу. За цих обставин командуючий УГА М. Тарнавський, намагаючись зберегти рештки своєї армії для подальшої боротьби проти Польщі, розпочав переговори з денікінцями. Укладена б листопада 1919 року угода переводила збройні формування УГА під командування білих. У цей час майже в безнадійному становищі перебувала й армія УНР. Командування прийняло рішення про її поділ на дві частини — одна мусила перейти до Польщі, друга — на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком ставила собі за мету перейти до партизанських методів боротьби і здійснити рейд по тилах денікінської та Червоної армій. Цей рейд увійшов в історію як 1-й Зимовий похід. Він тривав від грудня 1919 р. до травня 1920 р. У ході Зимового походу пройдено 2500 км, проведено понад 50 боїв. Рейд армії УНР завершився 6 травня 1920 року проривом через Фронт 14 радянської армії у райони, зайняті поляками. Отже, збройні формування ЗУНР та УНР виявилися аутсайдерами під час жорсткої боротьби в другій половині 1919 р. за контроль над Україною.