Володіння в цивільному праві.

Право володіння чужим майном.

Право володіння - це фактичний стан. Володілець, шо має певну річ, вважає цю річ своєю, вважає що вона належить йому за правом, однак самого права не має. Про те, що він не має права, володілець може і не знати. Але для визначення володіння це не має значення.

Для фактичного володіння характерні два елементи: об’єктивний -фактично мати річ у своєму володінні; суб’єктивний - вважати дану річ своєю.

Слід зазначити, що володіння як юридичний факт, можливо без відповідного правового титулу - безтитульне володіння. Якщо це володіння власника, воно захищається правом власності, титульне володіння (орендар, наймач) захищається відповідним договором.

Спеціального захисту потребує саме те володіння, яке не має під собою правового титулу. У главі 31 Цивільного кодексу України йдеться про добросовісне і недобросовісне володіння. Однак ст. 398 ЦК України визначає, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Але, як відомо, таке володіння справді є правом на володіння, оскільки воно спирається на правовий титул. Цивільний кодекс України не містить відповіді на запитання, як має захищатися добросовісний володілець (але незаконний) від посягань третіх осіб. Це означає, що в такого володільця річ може бути вилучена будь-якою особою незалежно від того, чи має вона якусь підставу для вилучення.

Володіння може бути законним і незаконним. Законне володіння це таке володіння яке спирається на титул. Фактичне володіння такого титулу не має, тому його можна вважати незаконним.

Незаконне володіння поділяють на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається таке володіння, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном. Розмежування цих видів проводиться за суб’єктивним критерієм: знав чи не знав. Визначити характер володіння може тільки суд.

Поділ фактичного володіння на добросовісне і недобросовісне має практичне значення при розгляді віндикаційних позовів, що заявлені власниками.

За ст. 344 ЦК України добросовісний володілець може стати влас-ником чужої речі.

Добросовісний володілець може здійснювати стосовно об’єкта володіння ті самі права, шо і власник, але до того часу, поки він не знає про неправомірність свого володіння. Як тільки добросовісний володілець дізнався про неправомірність свого володіння, він перетворюється на недобросовісного володільця, тому зобов’язаний повернути майно власнику або іншій особі, а остання має право звернутися до суду.

 

Характеристика авторського права континентальній

Цивільно-правове регулювання відносин, пов’язаних з творчою діяльністю. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності.

Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Згідно зі ст. 54 Конституції України громадянам гарантуються свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Законодавство України про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові та майнові права на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об'єкти, шо визнаються й охороняються законом. Насамперед слід зазначити Конвенцію, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності. У ст. 420 ЦК України, спираючись на вказану Кон-веінїїю, наведено перелік об'єктів права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної аласноеті становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та(або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним кодексом України та іншими законами. До них належать:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (база даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій моалення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної творчої діяльності (ст. 418 ЦК України).

Суб'єктами права інтелектуальної аласноеті є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної аласноеті.

Особисті немайнові права інтелектуальної аіасносїї:

• право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності;

• право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної аласноеті, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця °бєкта права інтелектуальної власності;

• інші особисті права інтелектуальної аласноеті. Особливість особистих немайнових прав інтелектуальної аласноеті

полягає в тому, що вони належать творцеві, за винятком окремих випадків, передбачених законом. Ці права не залежать від майнових прав інтелектуальної власності на відміну від останніх, не можуть відчужуватися й діють безстроково, якщо інше не визначено законом. Майнові права інтелектуальної власності:

• право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• виключне право дозволяти використовувати об'єкт права інтелектуальної власності;

• виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності.

Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, що визначається Цивільним кодексом України та спеціальними законами, і можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського і суміжних прав передбачений цивільним, адміністративним і кримінальним законодавством. Захист своїх прав суб'єкти авторського і суміжних прав здійснюють у судовому порядку або шляхом звернення до інших органів відповідно до їх компетенції. При цьому суд може ухвалити такі рішення:

• про застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збс|)сження відповідних доказів;

• про припинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної аласноеті;

• про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

• про вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної аласноеті;

• про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної аласноеті (розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення);

• про опублікування в засобах масової інформації відомостей пр° порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

У ст. 429, 430 ЦК України визначено загальні засади застосування законодавства щодо об'єктів права інтелектуальної аласноеті, створених за трудовим договором або на замовлення. У таких випадках майнові права належать спільно творцеві та роботодавцю. Особисті „е.майнові права можуть бути відчужені від творця лише у випадках, передбачених законом.