Відмова від падщини. Поняття та наслідки.

1. Здійснення права на спадкування полягає передусім в тому що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її' При цьому не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Тобто воля спадкоємця має бути виражена однозначно: або приймаю спадщину, або ні.

Однак слід розрізняти заповіт з умовою та прийняття спадщини з умовою. Так, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (ст.1242 ЦК). Але спадкоємець, навіть якщо заповіт був з умовою, може прийняти спадщину лише у повному обсязі без будь-яких умов або застережень (котрі, власне, і немає кому адресувати, оскільки спадкодавець помер). Спадкоємець не може вибирати, яке майно він хоче прийняти, а яке — ні. Якщо він приймає спадщину, то мусить прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено.

Прийняття спадщини можливе у два способи:

1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадкоємця);

2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини (активна поведінка).

2. Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки передбачена ст.1268 ЦК. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим і протягом строку для прийняття спадщини (ст.1270 ЦК) не відмовився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Щодо осіб, які є частково дієздатними, неповністю дієздатними або недієздатними, а також щодо тих, котрі обмежені у дієздатності, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини їх представників та згоди на відмову від спадщини органів опіки і піклування (чч.2—4 ст.1273 ЦК).

Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також подають заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно — свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Стаття 1271 ЦК передбачає, що заповідальний відказ приймається саме шляхом пасивної поведінки (мовчазної згоди), встановлюючи, що у разі, коли протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. Звісно, це не означає, що відказоодержувач, дізнавшись про відкриття спадщини, не може звернуся із заявою про прийняття заповідального відказу. Але переважним способом прийняття тут все ж таки визнається відсутність завлечення (відмови) проти заповідального відказу.

З Прийняття спадщини шляхом подання до нотаріальної контори заяви про її прийняття передбачене ст.1269 ЦК.

Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадкоємців, які бажають її прийняти, але не проживали постійно разом із спадкодавцем. Оскільки окреме проживання не створює презумпції прийняття спадщини, то такі особи зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

Спадкоємець зобов'язаний з'явитися до нотаріуса особисто. Він має подати документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, прийняли вони спадщину фактично або зобов'язані для її прийняття подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса.

Особа, що досягла 14 років, якщо вона бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса із заявою про її прийняття самостійно. Для цього згоди її батьків або піклувальників не потребується. Це пов'язано з тим, що пасивна тестаментоздатність як елемент дієздатності фізичної особи настає з 14 років. Постає питання: чи можуть прийняти спадщину батьки, піклувальник неповнолітнього спадкоємця, якщо він сам проти цього заперечує? Така ситуація не передбачена ст.ст.1268—1269 ЦК. Однак оскільки ст.32 ЦК не встановлює можливості вчинення правочинів батьками, піклувальниками за неповнолітніх, можна зробити висновок, що прийняття ними спадщини проти волі особи, яка досягла 14 років, неможливе. Тим більше, що небажання прийняти спадщину в даному випадку має означати відмову від спадщини. Це право неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може реалізувати за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органів опіки та піклування (ч.З ст.1273 ЦК).

 

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. У випадку коли спадкоємцями є малолітні особи, батьки повинні разом із заявою подати документи, що підтверджують їх повноваження як представників малолітньої особи (свідоцтво про народження, паспорт тощо). Якщо спадкоємцем є недієздатна особа, її опікун повинен подати нотаріусу судове рішення про визнання такої особи недієздатною та розпорядження про призначення його опікуном.

 

Оскільки спадкоємці реалізують право на прийняття спадщини шляхом подачі відповідної заяви, то логічним є надання їм також права відкликати подану заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, батьками (усиновлювачами) малолітньої особи, опікуном недієздатної особи. При цьому причини відкликання заяви про прийняття спадщини значення не мають. Заява може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

 

Виникає питання, чи має право на відкликання заяви про прийняття спадщини особа, яка досягла 14 років, котра згідно з ч.З ст.1269 ЦК самостійно подала заяву про прийняття спадщини? Адже розмір спадщини може бути досить значним і, таким чином, відмова від прийняття спадщини ніби виходить за межі обсягу цивільної дієздатності неповнолітньої особи (ст.32 ЦК). Проте, оскільки у ч.5 ст.1269 ЦК йдеться про те, що право на відкликання заяви має особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, можна зробити висновок, що така можливість надається особі котра досягла 14 років і самостійно подала заяву про прийняття спадщини.

2. Строки для прийняття спадщини

 

1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

 

Отже, якщо до нотаріуса звернулися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або якщо виникло питання про правомірність фактичного прийняття спадщини, то перше, що має зробити нотаріус — це встановити час відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є час смерті спадкодавця або дата, з якої він оголошений померлим. З цього часу починається перебіг 6-місячного строку для прийняття спадщини. При цьому час смерті може бути встановлений лише на підставі свідоцтва про смерть.

 

Якщо людина померла не на території України, а спадщина відкривається в Україні, то спадкоємці мають подати нотаріусу свідоцтво про смерть, легалізоване консульством України на території тієї країни, де воно видано. Свідоцтво про смерть не потребує легалізації, якщо країна, в якій воно видано, приєдналась до Конвенції про правову допомогу.

 

Якщо людина визнана померлою у судовому порядку, спадкоємцям слід звернутися до органів РАЦС для одержання свідоцтва про смерть. Датою смерті вважається та, яка вказана в ухвалі про визнання людини померлою. Ця ж дата вказується органами РАЦС у свідоцтві про смерть. Перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від останньої починається з дати, вказаної РАЦС. Якщо у свідоцтві про смерть названий лише місяць смерті, датою смерті вважається останній день місяця. Якщо у свідоцтві про смерть вказаний лише рік смерті, то датою смерті вважається 31 грудня зазначеного року. Перебіг строку для прийняття спадщини у цьому випадку починається з 31 грудня вказаного У свідоцтві року.

 

2. Якщо виникнення права на спадкування у певної особи залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з дня неприйняття спадщини чи відмови від її прийняття. Але у цьому випадку відмова від спадщини інших спадкоємців має бути безумовною та беззастережною. Якщо від спадщини відмовилися усі спадкоємці черги, що закликаються до спадкування, то спадкоємці наступної черги мають право подати заяву прийняття спадщини протягом 3 місяців.

 

Якшо спадкоємець протягом вказаних вище строків (6 чи З місяців) не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

 

Якщо він все ж таки бажає прийняти спадщину, то може звернутися до спадкоємців, які отримали спадщину, з проханням надати йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців. У разі коли спадкоємці, які прийняли спадщину, дають на це згоду (вона має бути оформлена у вигляді письмової заяви та подана нотаріусу за місцем відкриття спадщини), то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Згоду на включення до кола спадкоємців повинні дати усі спадкоємці, які прийняли спадщину. В цьому випадку у спадкоємця поновлюється право спадкування й право подання заяви про прийняття спадщини.

 

3. Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо суд встановить, що причини пропущення строку для прийняття спадщини були поважними (тривале відрядження, хвороба тощо), то він визначає додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. На думку деяких фахівців, строк, який визначає суд, не може бути більшим за 6 місяців. Проте такий висновок не ґрунтується на положеннях закону. Оскільки у ст.1272 ЦК йдеться про додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини без жодних обмежень його певним числом днів чи місяців, можна вважати, що лише суд може встановити, скільки часу може знадобитися спадкоємцю для подання заяви про прийняття спадщини. Очевидно, за наявності поважної причини він може бути і більшим, ніж 6 місяців (наприклад, спадкоємець довідався про відкриття спадщини після закінчення строку для її прийняття, але перед тим, як мав поїхати у тривале закордонне відрядження, строк якого перевищує 6 місяців, — антарктична експедиція тощо).