Відповідальність спадкоємця по зобов’язаннях спадкодавця.

Таким чином, відповідальність ця —результат вольового акту, що виражає даною особою бажання прийняти спадщину (з тими боргами, які цю спадщину обтяжують). Але зміст і обсяг відповідальності спадкоємця встановлюються законом[3].

В зв'язку з виникненням правовідносин в результаті відкриття спадщини цивільним законодавством чітко визначено: коло його суб'єктів, в яких межах виникають їх права та обов'язки та в які терміни ці права та обов'язки можуть бути здійснені. Як наслідок, правовідносини, що виникають у зв'язку з відкриттям спадщини, завжди є результатом волі держави, яка прийняла форму закону, а не природним наслідком факту смерті певного громадянина та іншого об'єктивного факту — існування у небіжчика близьких до нього осіб. З цього випливає, що розуміння відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця, як відповідальності, що випливає з сутності універсального спадкового наступництва, зовсім не означає, що відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця є природним наслідком факту смерті певного громадянина та іншого суб'єктивного факту — існування у небіжчика близьких йому осіб, — а є результатом волевиявлення держави, вираженого у сукупності цивільно-правових норм, якими вона встановлює, на випадок смерті громадянина, перехід певних його суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, як спадкового цілого, до інших осіб.

Незалежно від намірів самого спадкоємця прийняття ним спадкового майна завжди означає прийняття як активу, так і пасиву спадщини, а наявність факту обмеження його відповідальності за боргами лише вартістю отриманої спадкової маси, не усуває нерозривного зв'язку між активом та пасивом. Особливих питань у сфері боргової відповідальності в принципі не виникає, якщо до спадкування закликається один спадкоємець. Якщо ж спадкоємців декілька, то цілком резонно постає питання стосовно меж відповідальності кожного з них. Воно легко вирішується, якщо спадкування майна здійснюється за законом. За загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 556 ЦК (ч. 1 ст. 1523 проекту), за наявності декількох спадкоємців вони відповідають за боргами спадкодавця перед кредитором особисто у розмірах, що пропорційно відповідають часткам кожного з одержаних ними активів. В такому ж порядку передбачається відшкодування збитків, завданих спадкодавцем у будь-яких договірних чи недоговірних зобов'язаннях. Спадкоємці відшкодовують їх у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було ними отримане (ч. 4 ст. 1470 проекту ЦК). Як бачимо поділ обов'язків спадкодавця, які складають пасив спадщини, обернено пропорційно до обсягу його прав, що складають актив спадщини. Внаслідок цього кожен зі спадкоємців за законом і несе відповідальність за боргами спадщини саме в межах вартості своєї частки в її активі.

Однак з цього правила існує виняток, згідно з яким до певної категорії спадкоємців окремі права переходять поверх частки в майні, яке ділиться порівно між співспадкоємцями. Йдеться про спадкоємців, що проживали разом зі спадкодавцем і мають право на спадкування предметів звичайного домашнього вжитку. Як справедливо зазначає Ч. Азімов, «предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку складають особливу, окрему частину спадщини. Вони переходять, незалежно від їх черги і спадкової частки, до спадкоємців за законом, які проживали зі спадкодавцем не менше одного року до дня його смерті6. Такий порядок встановлено як чинним ЦК (ст. 533), так і проектом (ч. 1 ст. 1520). Окрім цього, ч. 2 ст. 1520 проекту ЦК передбачає для спадкоємців, які разом із спадкодавцем мали майно за правом спільної власності, можливість переважної вимоги перед іншими спадкоємцями на виділення їм у натурі цього майна. Однак реалізувати це право вони можуть в межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що заслуговують на увагу. У зв'язку з цим постає питання, яким чином дана обставина може впливати на відповідальність таких осіб? Як вбачається, все ж таки не існує достатніх підстав для того, щоб відступати від загального правила та виключати вартість цих предметів із загальної вартості спадщини. Тобто, якщо один з спадкоємців отримує певне майно у вигляді вищезазначених предметів понад звичайної рівної частки інших спадкоємців, то і відповідальність за існуючими боргами свого попередника він повинен нести у пропорційно більшому обсязі.

На відміну від спадкування за законом при спадкуванні за заповітом частки спадкоємців можуть бути неоднозначними. Це випливає з правила ст. 534 ЦК (ст. 1476 проекту), згідно з яким спадкодавець на свій розсуд має право визначати частку спадкоємців. Він може залишити всю свою спадщину або його частину одному або декільком спадкоємцям або навіть і взагалі усунути їх від спадкування, звичайно за винятком того, що обов'язково повинні враховуватися інтереси його неповнолітніх і непрацездатних дітей, непрацездатного подружжя, батьків та утриманців

 

[] Анти монов Б. С., Граве К.А. Советское наследственное право. — M.,1955. — С. 71. Все о наследовании (Коммент. действующего в Украине законодательства о наследовании имущества по закону и по завещанию). Нац. юрид. акад. Украины, фирма «Содружество-Крым» / Сост. и авт. коммент. Ч.Н. Азимов и др., 1996. — С. 16.

 

(ст. 535 ЦК, ст. 1481 проекту). Заповідач на власний розсуд може визначати частки спадкоємців, але якщо він у своєму заповіті не розподілив пасиви між своїми правонаступниками, то кожен з спадкоємців відповідає за його борговими зобов'язаннями лише у розмірах своєї частки, як це має місце при спадкуванні за законом. При спадкуванні за заповітом частки спадкоємців у пасиві спадщини можуть бути не тільки не рівними, а навіть не пропорційними часткам в її активі, оскільки заповідач має право як зменшувати, так і збільшувати цю частку. Такі дії він може вчинити шляхом зниження вартості активу спадщини, що переходить до його правонаступника, або ж навпаки збільшити суму обтяжень, які переходять до останнього, з тим лише застереженням, що заповідач не може зобов'язати спадкоємця сплатити борги спадщини на суму, що перевищує дійсну вартість його частки в активі. Таким же чином, гарантована законом недоторканість часток обов'язкових спадкоємців позбавляє заповідача права збільшувати обтяження такого спадкоємця за пасивами спадщини. Слід зазначити, що здійснений заповідачем перерозподіл боргів між спадкоємцями є обов'язковим для його правонаступників саме у встановлених межах, але залишається зовсім не обов'язковим для кредиторів небіжчика.

В тих випадках, коли спадкова маса перейшла не до одного, а до декількох правонаступників, важливого значення набуває питання про можливість не тільки часткової, а й солідарної відповідальності спадкоємців. В нормах спадкового права, на жаль, це питання невизначене, але, як справедливо зазначає Ч. Азімов[7], солідарна відповідальність спадкоємців все ж може наставати у випадках, спеціально передбачених законом (наприклад, при неподільності предмета зобов'язання — ст. 174 ЦК, ст. 567 проекту). Солідарна відповідальність спадкоємців настає при неподільності предмета зобов'язання. За спадкоємцем, який сплатив борги спадкодавця, що перевищують ту суму, яку він повинен покрити пропорційно до своєї спадкової частки, залишається право вимоги до інших співспадкоємців відшкодувати йому надмірно сплачені суми відповідно до їх власних часток. В противному випадку мало б місце безпідставне збагачення інших спадкоємців (ст. 469 ЦК, Глава 81 проекту). Винятком з цього загального правила є випадки, коли до спадкоємця переходить майно, обтяжене заставою. Згідно з ст. 27 Закону України «Про заставу» такий спадкоємець відповідає повністю заставленим майном і не має права регресної вимоги до інших спадкоємців. Він отримує це майно разом з обтяженнями, що лежать на останньому, через що обов'язок сплати боргу, який випливає із застави, є й обов'язком спадкоємця. Однак якщо виручена від реалізації заставленого майна сума виявиться недостатньою для покриття вимог заставоутримувача і спадкоємець буде змушений задовольнити його вимоги з іншого майна, то спадкоємець має право зворотної вимоги надмірно ним сплаченого до кожного з решти боржників пропорційно до спадкової частки кожного з них (ст. 175 ЦК, ст. 568 проекту). Солідарною також є відповідальність спадкоємців за витратами, які вчинено на поховання спадкодавця, а також по охороні спадкового майна та управління ним. Кредитори небіжчика вправі вимагати від будь-якого зі співспадкоємців задоволення своїх претензій в повному обсязі, якщо законом встановлено солідарну відповідальність останніх. За домовленістю між кредиторами спадкодавця та спадкоємцями можливо встановити будь-який порядок розрахунку за спадковими боргами.

Отже, відповідальність спадкоємців обмежується виключно дійсною вартістю отриманого ними майна, під якою розуміється грошова оцінка спадкової маси (в тому числі й вартість предметів домашньої обстановки та вжитку на момент відкриття спадщини). Для всіх спадкоємців, як за законом, так і за заповітом, існує однакова межа відповідальності за боргами спадщини, з тією лише різницею, що на відміну від усіх інших спадкоємців, які можуть уникнути боргової відповідальності шляхом відмови від її прийняття, держава такої можливості позбавлена. Законом не передбачається можливість держави відмовитися від спадщини, а, отже, при настанні відповідних умов вона завжди зобов'язана її прийняти.