Поняття сімейного права. Співвідношення цивільного та сімейного права.

Сімейне право як галузь права – певна система норм, які регулюють суспільні відносини в сфері шлюбу та сім’ї.

Сімейне право як галузь законодавства – являє собою систему нормативних актів, норми яких регулюють суспільні відносини в сфері шлюбу та сім’ї.

Сімейне право як наука – сукупність певних ідей, теорій, концепцій, які спрямовані на вдосконалення сімейно-правового регулювання.

Сімейне право як навчальна дисципліна – структуровані теоретичні висловлення і норми законодавства певним чином структуровані які дозволяють здійснити вивчення даної галузі права.

Предмет сімейного права – є суспільні відносини, що виникають в сфері сім’ї та шлюбу. Їх можна поділити на особисто не майнові відносини та майнові відносини.

Види відносин:

- Відносини, що виникають у зв’язку зі шлюбом – відносини, які пов’язані з виникненням шлюбу, припиненням шлюбу, відносини пов’язані з визнанням шлюбу не дійсним. Зазначені відносини виникають в процесі створення сім’ї, або навпаки – в процесі припинення сім’ї.

- Особисті немайнові та майнові відносини між членами сім’ї (між подружжям та між батьками та дітьми) Приклад – право на зміну прізвища, на спільне вирішення всіх питань життя сім’ї, право чоловіка і дружини на особисту свободу і недоторканість, право на повагу до своєї індивідуальності, право на материнство та батьківство, право на роздільну власність, спільна сумісна власність подружжя.

- Особисті не майнові та майнові відносини між іншими родичами (між іншими членами сім’ї та родичами).

- Відносини, які виникають в зв’язку з влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Особливості цивільних відносин в порівнянні з сімейними відносинами:

Сімейні відносини регулюються не лише нормами права, ай нормами моралі, звичаєвими нормами.

Сімейні відносини тривалі в часі, можуть бути довічними (не встановлюється строк шлюбу чи батьківства).

Учасниками сімейних відносин є не просто фізичні, а ті які знаходять в певному правовому статусі, а саме – подружжя, батьків, дітей, усиновителів тощо.

 

Принципи сімейного права.

Можна виділити такі принципи сімейного права:

- Державної охорони сім’ї, батьківства і материнства. (ч.2 ст. 5 СКУ). Держава здійснює стосовно сім’ї державну політику, яка є складовою соціальної політики України, принципи державної соціальної політики є: суверенітет і автономія сім’ї в прийнятті рішень щодо свого розвитку, диференційований підхід до надання державою гарантій соціального захисту сім’ї, приорітетність інтересі дитини, застосування гендерної політики державою.

- Принцип рівності учасників сімейних відносин. Цей принцип базується на положеннях статті 21 КУ. А також на положеннях ч. 5 і 6 ст. 7 СКУ. В ст. 24 КУ громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

- Принцип моногамії шлюбу, принцип одношлюбності. Ст. 25 СКУ.

- Свободи та добровільності шлюбу. Ст. 51 КУ. При наявності примусу шлюб визнається не дійсним в судовому порядку.

- Принцип свободи розлучення.

- Принцип матеріальної та моральної підтримки нужденних членів сім’ї. ч. 2 ст. 51 КУ.

- Принцип неприпустимості державного або будь-якого іншого втручання в сімейне життя. Ст. 32 КУ. Ч4 ст.7 СКУ, ст. 301 ЦКУ.

- Принцип сімейного виховання дитини. Ч.3 ст. 5 СКУ. Ст. 8 конвенції «про права дитини».

- Принцип регулювання сімейних відносин за домовленістю.

 

Строки в сімейному праві.

Строк у сімейному праві — це певний період чи момент часу, з яким пов’язані юридичні наслідки1. Ці строки можна класифіку­вати на види за такими критеріями:

1. Залежно від підстав виникнення в сімейному праві роз­різняють:

законні строки — строки, зафіксовані в нормативних актах. Наприклад, рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його виникнення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 170 СК України (ч. 2 ст. 19 СК України); якщо шлюбний договір укладе­но до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу (ч. 1 ст. 95 СК України) тощо;

договірні строки — строки, які самостійно визначають учасники правовідносин. Зокрема, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки трива­лості окремих прав та обов’язків (ч. 1 ст. 96 СК України); по­дружжя має право укласти договір про надання утримання одно­му з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати алі­ментів (ч. 1 ст. 78 СК України); у договорі про сплату аліментів на дитину батьки визначають розмір та строки виплати (ч. 1 ст. 189 СК України) тощо;

строки, які визначають зазначені в СК України інші органи. Так, органу РАЦС надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 СК України).

2. За можливістю бути зміненими за згодою сторін розріз­няють:

імперативн і — строки, що чітко визначені законом і не підля­гають зміні за згодою сторін;

диспозитивні — строки, що хоча і передбачені законом, але можуть бути змінені за згодою сторін.

На відміну від цивільного права, більшість строків у сімейно­му праві є імперативними. Лише як виняток із загального прави­ла учасники сімейних відносин у деяких випадках мають можливість відходити від строків, передбачених законодавством (на­приклад, добровільне продовження виплати аліментів на дітей після припинення підстав для цього тощо).

3. За точністю визначення строки поділяють на:

абсолютно визначені — передбачають точний момент чи пе­ріод часу, з яким пов’язуються юридичні наслідки. Зокрема, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звер­нення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішен­ня суду про таку відмову (ч. 6 ст. 169 СК України); у разі розір­вання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного ста­ну шлюб припиняється у день винесення ним відповідної поста­нови (ч. 1 ст. 114 СК України);

відносно визначені — мають меншу точність, але також по­в’язані з певним моментом чи періодом часу. Наприклад, якщо один із подружжя одержує аліменти у зв’язку з інвалідністю, спла­та аліментів триває протягом строку інвалідності (ч. 3 ст. 79 СК України); право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняєть­ся у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ч. 1 ст. 82 СК України) тощо;

невизначені — мають місце тоді, коли, виходячи із суті, пра­вовідносини мають часові межі, але вони не визначені законом чи договором. Так, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або про­курор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК України) тощо.

 

4. За своїм призначенням строки поділяються на:

1 ) строки здійснення прав — строки, протягом яких особа може реалізувати належне їй право. Зокрема, протягом трьох років від дня розірвання шлюбу має право на утримання той із подружжя, який у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього гос­подарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одер­жати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, за умови, що він потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік чи дру­жина може надавати матеріальну допомогу (ч. 4 ст. 76 СК Украї­ни); дружина має право на утримання від чоловіка під час вагіт­ності (ч. 1 ст. 84 СК України); дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК України), а якщо дити­на має вади фізичного або психічного розвитку, то до досягнення дитиною шести років (ч. 3 ст. 84 СК України) тощо;

2) строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушене, може звернутися до компетентних державних органів про примусовий захист свого права. До них належать, зокрема, строки позовної давності.

Строки у сімейному праві можуть бути визначені шляхом: а) посилання до певної обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві (реєстрація або припинення шлюбу, народження або усиновлення дитини, подача заяви тощо); б) зазначення пе­ріоду часу (один чи два роки тощо). Перебіг і обчислення строків у сімейних відносинах відбувається відповідно до ЦК України (ст. 12 СК).