Поняття, види та характерні риси земельного севітуту.

Речовими правами на чуже майно названі: право володіння, право користування (сервітут), право забудови земельноїділянки (суперфіцій), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Речові права на чужі речі мають такі ознаки, які відрізняють їх від інших прав, пов’язаних з власністю: речові права завжди обтяжують право власності; права на чужі речі здійснюються незалежно від волі власника, однак здійс-нюються в певних межах.

Інститут речових прав на чужі речі має такі особливості:

- це абсолютне, виключне право, воно може бути припинено лише самим суб’єктом цього права або на підставі закону;

- об’єктом речового права є певна річ або майно, які належать іншому власникові, об’єктами речових прав можуть бути всі ті речі, що і об’єктом права власності;

- речове право на чужу річ обмежує право власності особи-влас-ника, він не може припинити речове право або перешкоджати його здійсненню;

- речове право є обмеженим правом, воно не може замінити право власності, а власник зберігає своє право власності на річ, але його правомочності обмежені речовим правом іншої особи;

- суб’єкт речового права має право володіти, частіше користуватися і навіть розпоряджатися чужою річчю у визначених межах, але це не повинно шкодити праву власності, обмеженому речовим правом;

- це право на тривалий строк - може бути довічне користування або користування на певний строк;

- виникає у тих випадках, коли певна особа не може задовольнити свої потреби за рахунок використання власного майна, і постає потреба скористатися чужим майном.

Речове право виникає на підставі:

закону. Наприклад законом встановлено право користування житлом членів сім’ї власника цього житла, право збирати в лісі плоди, право певних осіб прокласти шляхопровід через чужі земельні ділянки;

заповіту. Спадкоємцем заповідач може призначити одну особу, водночас надавши іншій особі право обмеженого користування успадкованим майном спадкоємця;

рішення суду. Цивільний кодекс України 2003 року не визнав виникнення речового права на чужу річ за давністю. Але судова практика знає такі випадки, наприклад, коли сусіди власника земельної ділянки постійно ходили через неї до річки, і після того, як власник продав її, а новий власник заборонив ходити через неї, сусіди звернулись до суду, мотивучи свої вимоги тим, що їх діди ходили через цю ділянку і вони мають право проходу. Суд може визнати таку вимогу обгрунтованою.

Речові права можуть припинятися:

- при поєднанні в одній особі суб’єкта речового права і власника майна, наприклад, коли суб’єкт речового права на чужу річ став власником цієї речі;

- коли суб’єкт речового права відмовляється від подальшого його використання;

- коли спливає строк, на який було встановлено речове право;

- при зникненні обставини, які були підставою для встановлення речового права;

- при невикористанні речового права протягом трьох років (за давністю);

- -особисті исрвітути припиняються зі смертю особи, на користь якої було встановлено сервітут.

Право володіння чужим майном.

Право володіння - це фактичний стан. Володілець, шо має певну річ, вважає цю річ своєю, вважає що вона належить йому за правом, однак самого права не має. Про те, що він не має права, володілець може і не знати. Але для визначення володіння це не має значення.

Для фактичного володіння характерні два елементи: об’єктивний -фактично мати річ у своєму володінні; суб’єктивний - вважати дану річ своєю.

Слід зазначити, що володіння як юридичний факт, можливо без відповідного правового титулу - безтитульне володіння. Якщо це володіння власника, воно захищається правом власності, титульне володіння (орендар, наймач) захищається відповідним договором.

Спеціального захисту потребує саме те володіння, яке не має під собою правового титулу. У главі 31 Цивільного кодексу України йдеться про добросовісне і недобросовісне володіння. Однак ст. 398 ЦК України визначає, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Але, як відомо, таке володіння справді є правом на володіння, оскільки воно спирається на правовий титул. Цивільний кодекс України не містить відповіді на запитання, як має захищатися добросовісний володілець (але незаконний) від посягань третіх осіб. Це означає, що в такого володільця річ може бути вилучена будь-якою особою незалежно від того, чи має вона якусь підставу для вилучення.

Володіння може бути законним і незаконним. Законне володіння це таке володіння яке спирається на титул. Фактичне володіння такого титулу не має, тому його можна вважати незаконним.

Незаконне володіння поділяють на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається таке володіння, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном. Розмежування цих видів проводиться за суб’єктивним критерієм: знав чи не знав. Визначити характер володіння може тільки суд.

Поділ фактичного володіння на добросовісне і недобросовісне має практичне значення при розгляді віндикаційних позовів, що заявлені власниками.

За ст. 344 ЦК України добросовісний володілець може стати влас-ником чужої речі.

-

Добросовісний володілець може здійснювати стосовно об’єкта володіння ті самі права, шо і власник, але до того часу, поки він не знає про неправомірність свого володіння. Як тільки добросовісний володілець дізнався про неправомірність свого володіння, він перетворюється на недобросовісного володільця, тому зобов’язаний повернути майно власнику або іншій особі, а остання має право звернутися до суду.

Право обмеженого користування чужим майном - сервітут (ст. 401-406 ЦК України). До числа обмежених речових прав ше в римському праві відносилися сервітути - право користування чужою річчю у відомому обмеженні.

У ЦК України встановлено право обмеженого користування щодо земельних ділянок (земельні сервітути) або іншого майна на користь конкретно визначеної особи (особисті сервітути). Об’єктом земельних сервітутів може бути й інше нерухоме майно (будинки, споруди тощо), у тому числі природні ресурси.

Земельні сервітути можуть встановлюватися як на визначений, так і на невизначений строк. Особисті сервітути встановлюються на користь конкретно визначеної особи, і лише вона має право користування сервітутом.

Особисті сервітути бувають таких видів:

- право користування чужим майном без одержання прибутку від нього (узус);

- право користування чужим майном з одержанням прибутку від цього майна (узуфруктус);

- право членів сім’ї власника помешкання на користування цим помешканням.

Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Власник має право на відчуження майна, обтяженого сервітутом, але перехід права власності на це майно до інших осіб не припиняє сервітуту.

Для сервітутів характерні такі особливості:

- тривале і постійне користування чужим майном;

- користування чужим майном не в повному обсязі;

- сервітутне право обмежує право власності власника на майно в обсязі, який встановлено сервітутом;

- сервітутне право сильніше від права власності, спочатку свої потреби задовольняє суб’єкт сервітугного права, а потім власник;

- сервітут надає право на оплатне чи безоплатне користування чужим майном.

 

Зміст права земельного сервітуту

1. Право земельного сервітуту - це право власника або

землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або

безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

2. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

3. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення

власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний

сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

4. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш

обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він

встановлений.

Стаття 99. Види права земельного сервітуту

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть

вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,

зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із

чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню

або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на

сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої

на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до

природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування

будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.