Абсолютний характер речових прав

- одна із сторін у речовому право відношенні чітко невизначена, зобов‘язаними щодо суб’єкта речового права є кожен учасник цивільних відносин;

- здійснення речового права забезпечується пасивною поведінкою зобов’язаних осбі, які повинні утриматися від вчинення певних дій;

2) об’єктами цих прав є лише речі (об’єкти матеріального світу) – Суханов Є.О. (лише індивідуально визначені речі);

Наявність такої властивості як право слідування

(з переходом одного речового права на річ не припиняються інші речові права на неї, іншими словами право слідує за річчю – чт. 659 обоязок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар; ст. 769 права третіх осіб на річ, передану у найм; ст. 770 правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм;

Вимоги, що випливають з речових прав, підлягають переважному задоволенню

(ст. 112 задоволення вимог кредиторів);

5) захист речових прав здійснюється за допомогою особливих речово-правових спосбів захисту (віндикація, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, визнання права власності та ін.).

Речові права і право інтелектуальної власності

Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК - наприклад, ч. 2 ст. 418, для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.

Право інтелектуальної масності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Якщо конкретизувати деякі положення наведеного визначення цього поняття, то воно може виглядати так:

Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі - це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку всіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця (та інших осіб, вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об'єктом правового регулювання і охорони.

Визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності з іншими майновими та немайновими правами, варто звернути увагу на те, що сьогодні існує два основних підходи до визначення її правової природи.

В одному випадку права автора результатів творчої діяльності розглядають як право інтелектуальної власності, а відтак, відносять до різновиду (хоча і специфічного) права власності.

Друга концепція полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності тлумачаться як виключні права, котрі не є правами власника1.

Слід зазначити, що й концепція ЦК з цього питання зазнала трансформацій.

Так, проект ЦК у редакції 1996 р. і навіть у редакції 1999 р. Ґрунтувався, скоріше, на ідеї визнання за творцями виключних прав на використання результатів інтелектуальної діяльності або засобів індивідуалізації (ст. 429). Про "виключні права" йшлося і у ст.ст. 430-433 проекту ЦК.

Проте ст. 418 ЦК від 16 січня 2003 р, яка містить поняття права інтелектуальної власності, не характеризує його як виключне право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Натомість, ст. 419 Кодексу, визначаючи співвідношення права інтелектуальної власності і права власності, фактично тлумачить їх як категорії однопорядкові.

Згідно зі ст. 419 ЦК право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, що пов'язано з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності таких відмінностей:

1) результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише у суворій відповідності до вимог закону;

2) існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, є виключним правом, обмеженим певним строком.

Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями передача кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій було зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права до особи, що придбала цю річ.

Таким чином, можна зробити висновок, що згідно з сучасною вітчизняною законодавчою концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний об'єкт - результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Хоча слід зазначити, що за своєю правовою природою право інтелектуальної власності є особливою категорією - інтелектуальними правами, котра містить в собі як особисті немайнові права автора, так і виключні права на результати інтелектуальної діяльності

Поняття та ознаки власності, права власності

Стаття 316. Поняття права власності

1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

ВЛАСНІСТЬ - це суспільні відносини. Без ставлення інших осіб до приналежної власнику речі як до чужої, не були б і відносин до неї самого власника як до своєї. Зміст власності як суспільних відносин розкривається за допомогою тих зв'язків і відносин, в які власнику необхідно вступати з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Отже, власність - це суспільні відносини, яким властиві матеріальний субстрат і вольовий зміст. Власність - це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин власність займає першочергове місце. Цього, однак, для характеристики власності є недостатнім і тому необхідно показати, у яких конкретних формах мають вираз вольові акти власника в ставленні приналежної йому речі.

Право власності - це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності.

Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ, природи і суспільства, їхніх корисних властивостей та реальні умови життєдіяльності економічний суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності і пов’язано з податками (я володію – я сплачую податки). Розпорядження – це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових та управлінських рішень з приводу функціонування та реалізації об'єкта власності і пов’язано з інвестиціями(тобто турботою про майбутнє власності). Користування – це процес виробничого використання, застосування та споживання корисних властивостей об'єкта власності (тобто вилучення з речей їх корисних можливостей), відповідно створення за їх допомогою благ.

 

Зміст права власності

Стаття 317. Зміст права власності

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Здійснення права власності

Стаття 319. Здійснення права власності

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Власність зобов'язує.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.